Сватання майора.1848.

Обидва полотна з невиданою до того сміливістю торкались животрепетних питань життя. “свіжий кавалер” малював знахабнілого чиновника, чванькуватого, бездушного негідника, донощика і друга поліції. Численні яскраві деталі побуту картини змальовували обмежене тваринними інстинктами життя цієї людини, що вкрай опошлилася.

В картині “Сватання майора” художник правдиво зобразив одне з характерних явищ тодішнього життя, коли під виглядом любові і шлюбу укладались торгові угоди, в яких обидві сторони намагались обдурити одна одну.

Портрет Надії Петрівни Жданович. 1849. Санкт-Петербург, Російський музей.

Вдовиця. 1851. Іваново, Обласний музей.

Перебірлива наречена.

Гравці. 1852.

Усвідомлення того, що за поверхнею оточуючого життя, за показною пристойністю, скривається аморальність і вада, пронизане мистецтво Федотова. Глядач, дивлячись на картини Федотова, споглядаючи всіх тих зраджених наречених, горбатих женихів, що сватаються через придане до багатих дівчат, чоловіків, що купляють красу бідних дівчат, багатих баринь, помішаних на коханні до псів, карткових шулерів, сміється крізь сльози. В його душі виникає відраза до вульгарності, спрага до справжнього людського життя.

Після подій 1848 року становище живописця сильно похитнулось Його перестали пускати на академічні виставки, заборонили літографічне видання “Свіжого кавалера”, інших творів.

Останній період творчості перед Федотовим постають образи принижених і зневажених нещасних, задавлених життям людей. В його картині “Вдовиця” показане безвихідне горе юної жінки, для якої вже втрачена будь-яка надія в житті. “Анкор, ще анкор!” зображує людське життя, приречене на жалюгідне існування. Вбивча нудьга, самотність і морок, складають зміст цього полотна, набувають глибокого соціального смислу. В цій маленькій картині, здається втілився весь зміст цілої безвідрадної епохи.

Анкор, ще анкор! 1851—1852.

Рання смерть Федотова була однією з ланок вбивств і цькування кращих російських людей, що проводила миколаївська реакція.

Проте традиції критичного реалізму продовжували жити. Після затишшя 1848-1855 років звинувачувальна сатира спалахне з новою силою. Жанристи наступного покоління виходили в своїй творчості від Федотова.