Системна взаємодія елементів і компонентів екскурсійного процесу

Як уже зазначалося вище, будь-яка екскурсія будується на поєднанні двох головних елементів — показу екскурсійних об'єктів і розповіді про них. Співвідношення цих елементів неоднакове для різних видів і тем екскурсій. Воно може і повинно відрізнятися. Основні причини таких відмінностей визначає зміст екскурсії, який зумовлюється:

— особливостями аудиторії;

— забезпеченістю даної теми об'єктами;

— характером об'єктів, що демонструються;

— мірою їх збереженості;

— обсягами наявного фактичного матеріалу про об'єкти;

— особливостями спостереження і розуміння об'єктів екскурсантами.

Аналізуючи складові елементи екскурсії: показ (П) і розповідь (Р) слід вирізняти п'ять рівнів поступового зростання ролі показу, його висунення на перше і провідне місце в розкритті теми, у сприйнятті екскурсантами матеріалу.

Б. В. Ємельянов пропонує характеризувати такі рівні на основі автобусної екскурсії наступним чином:

Перший рівень— найпростіша екскурсія, коли показу практично немає. Фактично відбувається огляд об'єктів, який у вигляді включних фрагментів супроводжує розповідь екскурсовода, широко використовуються матеріали «портфеля екскурсовода». Екскурсійна методика не застосовується.

Подібні ознаки притаманні ознайомленню з об'єктами і історичними місцями в процесі надання дорожньої інформації.

Другий рівеньвизначається переважанням розповіді. При цьому наочність використовується незначною мірою і розповідь дуже близька за своїми ознаками до лекції. Екскурсовод ілюструє виклад матеріалу навчально-наочними матеріалами, які сприяють розкриттю теми—репродукціями картин, малюнками, гербарієм тощо.

В такому випадку показ підпорядковується розповіді і виступає в якості ілюстрації положень, які висуваються. За значенням і впливом на аудиторію переважає розповідь і екскурсовод широко використовує її методичні прийоми.

Третій рівеньвизначається таким співвідношенням елементів екскурсії, коли розповідь і показ рівноцінні. На цьому рівні значно зростає питома вага предметної наочності (показу об'єктів). Екскурсійний процес поглиблюється: екскурсовод, використовуючи методичні прийоми показу, врівноважує значення і вплив на екскурсантів обох елементів. Відбуваються зміни і в ролі учасників екскурсії — тепер вони не тільки слухачі, але й глядачі, а це підвищує ефективність сприйняття екскурсійного матеріалу і активізує роль екскурсовода. За допомогою методичних вказівок він здійснює керівництво групою, активізує спостереження об'єктів екскурсантами.

Саме на цьому рівні відбувається поділ об'єктів на основні і додаткові, визначаються місця виходу групи з автобуса для безпосе­реднього ознайомлення з об'єктами. Цей рівень вимагає формування тексту розповіді у вигляді конспекту, розгорнутого плану повідомлення матеріалу, тез і т.п. В такому випадку чітко вирізняються підтеми, виокремлюються відповідні методичні прийоми показу. Крім того, активізується роль логічних переходів (словесних містків) між підтемами, які розкриваються на певних об'єктах.

Четвертий рівеньвизначається таким співвідношенням показу і розповіді, яке набуває більш екскурсійного характеру. Показ займає провідне місце в екскурсії. В такому випадку активно використовуються методичні прийоми показу і розповіді, яка тепер відіграє другорядну роль, а також окремі види екскурсійного аналізу. Логічні переходи перетворюються на словесно-зорові містки між підтемами, а екскурсія набуває цілісності. При цьому активізується діяльність екскурсантів, зони глибше вивчають пам'ятки історії і культури, пам'ятні місця.

Вступне слово і заключна частина стають самостійними складовими екскурсії, а окремі ланки доповнюються матеріалами «портфеля ... екскурсовода».

П'ятий рівеньвизначається оптимальним співвідношенням показу і розповіді. В даному випадку показ відіграє головну роль і цілковито підпорядковує собі розповідь. Важливої ролі в розповіді набуває аналіз об'єктів, які сприймаються візуально. Розповідь набуває досконалих екскурсійних форм: коментар, довідка, пояснення, вступне слово до показу об'єкта або заключна частина після його показу Максимально використовуються різноманітні види екскурсійного аналізу, а методика і техніка проведення екскурсії досягають досконалості. При значній активізації методичних прийомів показу зростає роль екскурсовода в керівництві процесом сприйняття матеріалу.

Практично показ і розповідь активно взаємодіють, інтегруються і дозуються таким чином, що один елемент вже не може замінити інший. Більш того, одна складова (розповідь) не може існувати без іншої (показ). Обидва елементи взаємозумовлені і, доповнюючи один одного, утворюють єдність — екскурсію.

Для методики проведення екскурсії важливим є не тільки правильне використання показу і розповіді, але й послідовність їх використання протягом екскурсії. Розповідь не може існувати без показу не тому, що вони відбуваються (реалізовуються) майже одночасно, а в розумінні їх взаємодії і взаємозумовленості в певній екскурсії.

Така взаємозумовленість визначається і вимогою максимальної активізації трьох взаємодіючих компонентів: екскурсовода, об’єктів екскурсантів. Міра активності кожного з названих компонентів, їх визначаюча роль впливають на якість екскурсії в цілому, а результат певно взаємодії визначає ефективність показу як основного елементу екскурсії.

Основні форми взаємодії екскурсовода, об’єктів і екскурсантів можна відстежити, аналізуючи п’ять схематичних моделей, які відображають зростання за стадіями екскурсійної ситуації – сукупності обставин, за яких різноманітність і організованість вражень екскурсантів робить сприйняття інформації більш глибоким і дієвим.

Історичні та інші відомості, пов’язані з об’єктами

Екскурсовод

Схема 1

Перед екскурсоводом стоїть завдання — повідомити певні знання екскурсантам в процесі ознайомлення із завчасно відібраними пам'ятками. На цій стадії активні дії притаманні тільки одному компоненту — екскурсоводу як джерелу усного повідомлення матеріалу.

Об’єкти

Знання

Екскурсовод

Екскурсанти

Схема 2

Поступово завдання екскурсії ускладнюється. Передаючи свої знання екскурсантам, екскурсовод спрямовує їхню увагу на об'єкти. При цьому він здійснює спробу поєднати розповідь з візуальним рядом. Екскурсант — пасивний і пам'ятка ще не «заговорила».

Об’єкти

Знання

Екскурсовод

Екскурсанти

Схема 3

Екскурсовод, показуючи об’єкти і супроводжуючи свої дії поясненнями по темі, використовує методичні прийоми, які сприяють розумінню і запам’ятовуванню екскурсійного матеріалу екскурсантами.

Екскурсовод не тільки передає свої знання екскурсантам, але й формує у них правильне уявлення про об’єкти і події, що з ними пов’язані. На цій стадії робота екскурсовода опирається на методичні прийоми показу і розповіді. Екскурсовод спонукає екскурсантів до спостереження об’єктів, активізуючи їхню увагу.

Об’єкти

Знання

Екскурсовод

Екскурсанти

Методика

Схема 4

На цій стадії виникає сукупність умов, які забезпечують активну взаємодію компонентів екскурсії – екскурсійна ситуація, роль екскурсовода значно зростає, його дії активізуються.

Поєднуючи методику показу і розповіді, екскурсовод утримує увагу екскурсантів до об’єкта і спонукає їх вивчати пам’ятку. Відбувається активна взаємодія компонентів екскурсійного трикутника (екскурсовод, об’єкти, екскурсанти).

Екскурсовод		Об’єкти		Екскурсанти
	Метод, методика, методологія

Схема 5

При такій формі взаємодії компонентів екскурсійна ситуація поглиблюється. Екскурсовод досягає того, що екскурсанти отримують зорові враження і уявлення про все, що розповідалося і було показане. Його образна розповідь про об'єкт і події впливає на сприйняття екскурсантами навколишнього світу, активізує їхню увагу, допомагає їм побачити об'єкт і події у тому вигляді, в якому екскурсовод бачить їх сам. Екскурсовод аналізує об'єкти, використовуючи різноманітні види екскурсійного аналізу, досягаючи того, щоб пам'ятка розповідала себе «своєю мовою». Екскурсанти на цій стадії засвоюють матеріал завдяки таким складним процесам, як вивчення і дослідження об'єктів.

Кожна із запропонованих схем ілюструє відповідні стадії розвитку екскурсії і активізації кожного з компонентів екскурсії.

Зростання ролі екскурсовода відбувається поступально від першої до п'ятої стадії.

На першій стадії (Схема 1) екскурсовод фактично здійснює лекторську діяльність. Розкриваючи тему, він розповідає про події лише незначною мірою використовує зоровий ряд. Власне, на цій стадії візуального ряду може не бути взагалі.

На другій стадії (Схема 2) за екскурсоводом зберігається роль лектора. В той же час, окремі положення розповіді він підкріплює візуальними доказами, частково користуючись методичними прийомами розповіді, дещо підвищує роль наочності в екскурсії.

На третій стадії (Схема 3) екскурсовод більш активно використовує методичні прийоми, застосовуючи в окремих випадках демонстрацію зорового ряду замість словесних аргументів. Для впливу на аудиторію використовуються два види доказів — словесні і зорові. Отже, розпочинається стадія демонстрації об'єктів, хоча розповідь, як і раніше, відіграє провідну роль.

В ході четвертої стадії (Схема 4) здійснюється вихід екскуркурсовода з ролі лектора. Розповідь і показ міняються місцями. Основною рушійною силою, яка забезпечує сприйняття екскурсійного матеріалу, стають методичні прийоми показу. Але на такій стадії екскурсію відзначає лише посередній рівень якості.

На п'ятій стадії (Схема 5) доведення знань по темі до екскурсантів здійснюється з максимальним використанням принципу наочності. Розповідь набуває характеру коментарів до показу, а, отже, виконує другорядну роль. Екскурсовод, поступово просуваючись східцями таких позицій, як інформатор, коментатор, співрозмовник, радник, досягає ролі керівника процесу пізнання і сприйняття (емоційного лідера).

Активізація екскурсійного об'єкта. Завдання екскурсовода полягає в тому, щоб за допомогою розповіді і показу примусити об'єкт заговорити. Просуваючись на шляху виконання цього завдання, екскурсовод повинен чітко уявляти і характер самих об'єктів, і предмет показу, адже ефективність екскурсії багато в чому залежить від самих об'єктів. В той же час, послідовність їх показу, вміння і навички екскурсовода, його професійна майстерність дозволяють активізувати об'єкти. Виявлені екскурсантами деталі і подробиці стосовно об'єктів наприклад, за рахунок методичного прийому завдань, використовуються як візуальні докази в розповіді екскурсовода. Дійсно, важливо підказати аудиторії, що саме і як спостерігати, добитися того, щоб вона правильно і з максимальним ефектом здійснила відповідні спостереження.

Важливо враховувати особливі вимоги, які висуваються до першого об'єкта. Враження, які він викликає, мають бути одними з найяскравіших. Саме несподіваність, новизна візуального матері; викликають інтерес, необхідні емоції. Цьому сприяє розповідь екскурсовода, особливо її початок. В результаті в екскурсійній групі створюється певний психологічний настрій, який визначає ставлення до екскурсовода та інформації, яку він повідомляє. Подальше використання об'єктів необхідно організувати так, щоб до кінця екскурсії зберегти відповідний мікроклімат, увагу групи і, крім цього, активізувати уяву екскурсантів.

Активізація екскурсантів є прямим результатом якості і ефективності роботи екскурсовода. Його розповідь про об'єкт і події, які з ним пов'язані, допомагає екскурсантам побачити їх відповідним чином. Екскурсовод організовує спостереження об'єкта, використовуючи різноманітні методичні прийоми активізації уваги та уяви, учасників екскурсії.

Увага на екскусрії — це зосередженість думок, зору і слуху людини на певному об'єкті. Успіх екскурсії залежить від таких ознак уваги як активність, спрямованість, інтенсивність, стійкість.

Розрізняють три види уваги: мимовільна, мотивована і постмотивована. Мимовільна увагахарактеризується пасивністю. Об'єкт при цьому не обирається завчасно і оглядається без будь-якої мети. Такий процес не вимагає зусиль волі і такий вид уваги не є показовим для екскурсії. Мотивована (свідома) увагавизначається активністю. Вона вимагає вольових зусиль людини, спрямовується і утримується за допомогою постановки завдання бути уважним. Під час екскурсії такий вид уваги активізується за рахунок правильної побудови розповіді і відбору об'єктів. Тому, важливо від самого початку екскурсії викликати інтерес до предмета показу і розповіді.

Постмотивована увагахарактеризується тим, що затягує, захоплює і вимагає від людини вольових зусиль. Фактично, на основі інтерес до об'єкта, активізується розумова діяльність екскурсантів.

Стійкість мотивованої і постмотивованої уваги, які є притаманними екскурсійному процесу, забезпечується новизною, незвичністю об'єктів, незвичайною інформацією, яка подається. Певну роль відіграє і контрастність, наприклад, архітектурної пам'ятки та інших споруд, які розташовані поблизу.

Не менш важливу роль в активізації екскурсантів відіграє врахування обсягів уваги. Крім того, спрямування уваги екскурсантів вимагає врахування таких ознак, як розподіленість уваги, переключення уваги, здатність до легкого відволікання.

Обсяг уваги— кількість об'єктів, які людина може сприйняти і запам'ятати протягом відносно короткого часу.

Розподіленість уваги— здатність екскурсанта при одночасному спостереженні кількох об'єктів, які знаходяться в полі його зору, розподіляти свою увагу між цими об'єктами і правильно дозувати її з метою кращого засвоєння екскурсійного матеріалу.

Зовнішні фактори (метушня на вулицях, якими проходить екскурсія, розмови сусідів тощо) мають не менший вплив на ступінь концентрації уваги, ніж особисті настанови ексурсантів (зацікавленість темою, сумлінність, працездатність, терпіння, бажання набувати нові знання тощо).

Екскурсовод повинен враховувати і таку ознаку, як втомлюваність екскурсантів. Практика свідчить, що саме майстерність екскурсовода, змістовність, логічність, цікава форма викладу матеріалу сприяють утримуванню уваги екскурсантів до предмета спостереження і матеріалу, який повідомляється. Стійкість уваги екскурсантів знижується через низьку якість роботи екскурсовода — монотонність, одноманітність інформації, відсутність необхідного зв'язку між показом і розповіддю.

Особливо ефективно керувати увагою екскурсантів можна, користуючись надбаннями психології. Наприклад, пауза екскурсовода змушує екскурсантів бути більш уважними (припинити розмови, сторонні справи тощо). У тих випадках, коли увага до розповіді послаблюється, екскурсовод переключає увагу екскурсантів на об'єкт. Коли ж пам'ятка вже не утримує увагу слухачів, екскурсовод наводить цікавий приклад, розповідаючи про цікаву подію і т.п.

Активізація уяви екскурсантів значною мірою залежить від уміння екскурсовода створювати уявні образи і ситуації. Уява дозволяє екскурсантам комбінувати свої враження при спостереженні об'єктів, отримуючи нові враження, відтворювати дійсність відповідним чином. Подібно до уваги, уява людини буває мотивованою (довільною) і мимовільною, відтворювальною і творчою, активною і пасивною.

Відтворювальна уява грунтується на словесному описі предмета (розповіді), умовному відображенні предмета (схема, мапа, малюнок), демонстрації копії предмета (муляж, модель, репродукція). Такий вид уяви характерний для екскурсій, де поставлено завдання допомогти екскурсантам уявити все, що описується словами, відтворити зовнішній вигляд об'єкта, який не знаходиться перед ними в оригіналі. Отже, відтворювальна уява має конструктивний характер.

Творча уява дозволяє екскурсоводу створити нові візуальні образи і додатково до об'єкта зробити так, щоб екскурсанти творчо домислили певні частини, деталі, які не збереглися, уявили атмосферу подій і явищ, які вже відбулися і ніколи не повернуться.

Крім того, намагаючись активізувати сприйняття об'єктів і екскурсійного матеріалу, екскурсовод виходить з того, що екскурсант тісно пов'язаний з сучасним життям: він відвідує лекції, слухає радіо, дивиться телебачення, читає газети, відвідує театри, концерти, тобто отримує інформацію з різних джерел, має відповідну підготовку. Таким чином, знання, які екскурсант отримує під час екскурсії мають первинний характер.

Виділяють наступні етапи активності екскурсанта:

•Спостереження— наслідує попередній огляд. Спостерігати — означає уважно стежити очима за об'єктом, підмічаючи і сприймаючи його окремі частини. Вміння спостерігати передбачає здатність людини побачити в об'єкті, який перед нею знаходиться, подробиці, частини, деталі.

•Вивчення— спостереження екскурсійного об'єкта з метою отримати глибокі знання про нього, зрозуміти його призначення, структуру, особливості. «Вивчати» розглядається в розумінні вчитися чомусь грунтовно.

•Дослідження— глибоке вивчення об'єкта, його уважний розгляд відповідно до завчасно поставленої мети: з'ясування якогось питання, отримання відповіді, встановлення причин історичної події або природного явища.

В основі спостереження, вивчення і дослідження лежать такі якості людини, як спостережливість, прагнення і вміння виявляти суттєве у візуальних образах, бачити малопомітні деталі і особливості.

Рушійною силою активізації компонентів екскурсії є показ, його методика, організація самостійного спостереження об'єктів екскурсантами.

Рушійною силою активізації компонентів екскурсії є показ, його методика, організація самостійного спостереження об’єктів екскурсантами (Рис.1)

Попередній огляд		Показ об’єкта екскурсоводом і розповідь після огляду
Спостереження об’єкта за допомогою розповіді і методичних вказівок екскурсовода		Аналіз екскурсоводом деталей та особливостей об’єкта
Заключний огляд		Підведення підсумків спостережень, отриманих вражень, розповідь перед оглядом.
Самостійне спостереження		Автономні, самостійні дії екскурсантів, розповідь екскурсовода відсутня, методичні прийоми показу не використовуються.

 

Велике значення для успіху екскурсії, засвоєння і запам'ятовування екскурсантами матеріалу має емоційна сторона справи. Саме візуальний ряд викликає активні емоції в аудиторії, а емоційність самого екскурсовода відіграє другорядну роль. Більше значення має співпереживання — наближення емоційного стану суб'єкта до настрою іншої особистості. Як приклад можна навести показ мистецького твору (живопис, графіка), під час якого екскурсовод допомагає екскурсантам побачити відображені предмети і явища очами митця. Екскурсант нібито сприймає ставлення художника до того, що він відтворює на полотні, його емоції, почуття. Отже, під керівництвом екскурсовода емоції групи набувають характеру співперереживання.

Інтегральна активізація компонентів екскурсії значною мірою зазначається дотриманням основних положень логіки — науки про форми і закони, за якими відбувається мислення людини. Володіння законами логіки дозволяє успішно вирішувати такі завдання:

— забезпечення викладу екскурсійного матеріалу за допомогою переконливих доказів і, насамперед, вмілого використання візуальних аргументів;

— визначення логічної послідовності у висвітленні історичних подій, храктеристиці фактів і наведенні прикладів;

— формулювання висновків, які завершують словесну частину екскурсії і її візуальний ряд;

— вибір логічної схеми у використанні кожного методичного прийому показу і розповіді;

— визначення оптимальної композиції екскурсії, її структури, які забезпечують логічне розкриття теми.

До законів логіки відносять: визначеність, несуперечливість, послідовність, обгрунтованість. Методистам і екскурсоводам при створенні екскурсії слід враховувати дію основних законів мислення: тотожності, протиріччя, виключенння третього і достатнього підґрунтя.

Закон тотожностів екскурсії знаходить відображення в тому, що в розповіді екскурсовода про певний об'єкт (подію чи явище) даний об'єкт не повинен підмінюватися іншими, а одні і ті ж поняття в розповіді не набувати різного змісту.

Закон протиріччявимагає, щоб під час розповіді про об'єкт (явище, подію) він не розглядався як щось відмінне від того, що він собою являє (тобто дві протилежні думки не можуть бути істинними в той самий час, якщо вони стосуються того самого предмета чи явища і за своїм змістом суперечать один одному). На практиці це означає, що будь-яка думка в розповіді екскурсовода не може змінювати свій зміст протягом екскурсії. Не можна допускати суперечностей в інтерпретації історичних подій або оцінці об'єктів, висловлювати полярні (тобто протилежні) судження щодо одного й того ж питання. Закон виключення третьогополягає в тому, що між твердженням і запереченням будь-чого немає нічого третього. Практично це означає, що при висуненні в екскурсійній розповіді варіантних суджень щодо тієї самої події або об'єкта, екскурсовод обирає певний варіант, тим самим стверджуючи його правильність.

Закон достатнього підґрунтявимагає, щоб будь-яка думка була обгрунтованою. Тільки за такої умови вона може бути визнана істиною. Отже, в розповіді екскурсовода слід уникати безпідставних, необгрунтованих суджень.

Саме на практиці важливого значення набуває володіння логічною формою отримання знань. Логічна побудова матеріалу екскурсії здійснює цілеспрямований вплив на екскурсантів і забезпечує найбільш повне розуміння і запам'ятовування того, що показує і розповідає екскурсовод.

Логіка має «власну» опорну конструкцію в будь-якій екскурсії, незалежно від її теми. Йдеться про логічний перехід, який не тільки виконує роль перехідного містка в розповіді. Головна особливість логічного переходу полягає в тому, що він є сполучною ланкоюдля окремих частин показу (між собою) і для частин розповіді. Передуючи черговій підтемі, викликаючи відповідні емоції у екскурсантів, такі переходи створюють необхідні умови для кращого засвоєння підтем і цілісного засвоєння всієї теми, а, отже, й активізації усіх компонентів екскурсії.

В методичній літературі є спроби вирізняти логічні переходи за допомогою таких ознак:

— підпорядкованість,коли, наприклад, від розповіді про конкретні факти відваги людей в період фашистської окупації, екскурсовод переходить до широкого висвітлення подій другої світової війни; або від характеристики бойових дій одного з військових підрозділів, до характеристики битви в цілому (наприклад, Севастопольська битва);

— тотожність,коли, наприклад, від розповіді про лісові масиви в природознавчих екскурсіях, екскурсовод переходить до показу лісостепової зони;

— протилежність,коли, наприклад, здійснюється перехід від тієї частини екскурсії, де відбувався показ Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника до оцінки дій протидіючих сил другої світової війни, які доклали рук до паплюження його головного храму — Успенського собору;

— співставність,коли за допомогою логічного переходу увага екскурсантів спрямовується на співставлення тільки-но показаної пам'ятки з тією, яка ще буде показана; однієї проблеми, про яку йшлося під час екскурсії, з іншою, якій присвячено подальшу розповідь екскурсовода.

Методика проведення екскурсій спрямована на те, щоб допомогти екскурсантам засвоїти зміст екскурсій. Це робиться за допомогою методичних прийомів, які поділяються на дві основні групи — прийоми показу і прийоми розповіді. Практика вимагає застосування ще більш складної класифікації: за призначенням, часом і місцем застосування та ін.

В залежності від їхнього призначення методичні прийоми поділяються на декілька груп:

— методичні прийоми, завдання яких — допомогти екскурсоводу встановити тісний контакт з екскурсантами;

— методичні прийоми, завдання яких полягає у досягненні стійкої уваги аудиторії до об'єктів, що спостерігаються;

— прийоми, які закріплюють увагу до розповіді, викликають інтерес екскурсантів до певних питань;

— прийоми, які забезпечують зорове сприйняття екскурсійного матеріалу.

Завдання методичних прийомів — забезпечити найкращу дієвість екскурсійного методу повідомлення знань аудиторії. Тому, методичні прийоми важливо розглядати в кількох аспектах: як оптимальний спосіб виконання певних дій; як засіб перетворення пасивного огляду в активне спостереження об'єкта екскурсантами; як основа процесу трансформації усної інформації в зорову; як основа аналізу і синтезу на екскурсії тощо.

Результат екскурсії значною мірю залежить від уміння екскурсовода показати об'єкт, використовуючи переваги наочності, що забезпечує ефективність реалізації попереднього огляду, виділення об'єкта із сукупності інших об'єктів, детального спостереження об'єкта. Такі вміння забезпечуються методичними прийомами показу.

Розповідь в екскурсії — це інформаційний і аналітичний матеріал, який розкриває тему екскурсії. Вона складається з коментарів при показі об'єктів, оцінок і висновків за основними питаннями і підтемами.

Особливість розповіді в екскурсії полягає в тому, що вона, як правило, ґрунтується на зорових враженнях, тобто мова екскурсовода не може абстрагуватися від об'єкта показу і розповідь здійснюється за допомогою використання відповідних методичних прийомів.

Поєднання показу і розповіді є «сутністю екскурсії». Зростання екскурсійності спостерігається при розгляді варіантів поєднання показу і розповіді: від провідної ролі розповіді до провідної ролі показу. Логіка розвитку екскурсії приводить до оптимального рішення, при якому: показ відіграє провідну роль і екскурсовод просувається від показу до розповіді.