Радикальний демократизм М.Павлика

Найбільш вдалою політичною формою організації сус­пільства С. А. Подолинський вважав демократичну респуб­ліку соціалістичного характеру, в якій народ бере активну участь в управлінні загальними справами.

Зазначені ідеї мислитель виклав у своїх роботах «Парова машина», «Про бідність», а також у програмі демокра­тичних перетворень на українських землях після револю­ції, що була підписана крім нього М. П. Драгомановим та М. І. Павликом.

У державі майбутнього власність на засоби виробниц­тва буде всенародною, народ буде власником землі, заводів і фабрик.

Політичною основою держави має бути громада, в якій об'єднаються трудящі з метою виконання загальних справ спільноти. Основним принципами організації діяльності громади будуть самоврядність, демократичність, суверені­тет народу. Окремі громади села, району та інших тери­торіальних одиниць будуть об'єднуватись на засадах фе­дерації у союз громад. Громада буде виконувати функції управління загальними питаннями певних територій і дер­жави в цілому, вирішувати питання власності, виробництва та розподілу.

Кожна громада має свою власність, певна частина якої належить кожному члену громади. У таку суспільну влас­ність повинна перейти земля поміщиків, яка стане основою організації великих господарських утворень. Управління виробничими структурами: заводами, фабриками, сільсь­когосподарськими об'єктами має обиратися громадівцями на необмежений термін з можливістю переобрання тих, хто неналежним чином виконує доручені обов'язки.

В умовах суспільного виробництва операцій купівлі-продажу не буде, їх заступить прямий товарообмін. У зв'язку з чим відпаде необхідність у грошах. Громада повинна поєдна­ти в собі законодавчу, виконавчу і судову функції. Всі рішен­ня повинні прийматись на зборах громади шляхом надання згоди щодо питань, що вирішуються всіма її членами.

Водночас мислитель передбачав наявність у республіці волосних і повітових органів, які повинні формуватись з де­путатів, що обираються громадівцями і виконують настано­ви останніх.

Окрім цього, на рівні держави має бути створений орган у вигляді Ради громад, до функцій якого було б віднесено розгляд питань, що виникають між громадами. Суспільні відносини в громадах повинні регулюватись нормами, що встановлюються ними.

Верховна влада республіки С. А. Подолинського здій­снюється Народними зборами. Серед функцій держави мислитель виділяв: планування, забезпечення правового порядку, управління господарськими справами, культурно-виховну, оборони.

Політичний ідеал Подолинського — соціально-політична рівність. У буржуазних державах, на думку Подолинського, формально зафіксована у конституційних документах свобода не є дійсною, оскільки на­родні маси насправді позбавлені соціальної й політичної незалежності. Розроблена ним програма соціалістичного перетворення України передбачала надання всім трудя­щим рівних політичних і економічних прав — незалежно від статі й національності — а також свободи совісті, слова і можливості вільного культурного розвитку.

Приділяючи значну увагу правильній організації праці за соціалізму, Подолинський передбачав створен­ня для цього таких умов: суспільної власності, обов'яз­ковості праці (поєднання права на працю і обов'язку працювати), справедливий розподіл продуктів праці. Тому до програми соціального перетворення суспільства він включив положення про ліквідацію приватної влас­ності на знаряддя і засоби виробництва, знищення експлуатації чужої праці (включаючи й найману), створен­ня спеціалізованих сільськогосподарських і промислових общин, планування і облік (щорічний) вироблених товарів і продуктів.

Теоретичне засвоєння Подолинським окремих по­ложень марксизму не змінило сутності його революцій­но-демократичної ідеології і не ліквідувало повністю утопічності його політико-правових уявлень про соціаліс­тичну державу, однак сприяло його відходу від рево­люційно-народницької орієнтації. Незважаючи на су­перечливість його ідей, їм був властивий історичний оптимізм, віра у соціальний прогрес.

Ідеї суспільного переустрою, побудова демократич­ної держави соціалістичного характеру були провідними у вченні соратника С. А. Подолинського, Михайла Івановича Павлика (1853 — 1915). Розвиток людської цивілізації М. І. Павлик розглядав як закономірний процес, що постій­но розвивається і прогресує. При цьому один суспільний лад змінюється іншим і кожен наступний лад є прогресив­нішим за попередній. Відповідно, капіталізм є прогресив­нішим за феодалізм, що передував йому. При капіталізмі створені міцна економіка, виробничі ресурси і технології, відбулося накопичення грошових коштів. Політичне жит­тя також зазнало позитивних змін, подальшого розвитку набула форма держави, виникли конституційні монархії. Водночас капіталізм породжує соціальну нерівність, жор­стоку експлуатацію робітників і селян, які своєю працею приносять прибуток буржуазії. З цього приводу мислитель зазначав, що скільки б не лежали гроші, вони самі не дадуть прибутку. Лише коли до них починає долучатися праця робітників, виробляються і реалізуються товари, тоді відбу­вається накопичення капіталу.

Разом із тим, проголошені під час буржуазних револю­цій і законодавче закріплені деякі права і свободи людей в умовах капіталізму не стали реальністю. Не забезпечується також одна з основних вимог демократії — рівність.

Навпаки, капіталізм сприяв різкій диференціації сус­пільства, появі надмірного багатства і крайньої бідності. Соціальна нерівність доповнилася політичною. Австрійська конституція та виборче законодавство забезпечують фор­мування представницьких органів держави лише особами з «вищих станів», а робітники та інші люди праці не обира­ються.

За вченням М. І. Павлика, на зміну капіталізму прийде соціалізм, ідеї якого разом із прагненням національного визволення набули в той час поширення в Галичині.

Передумовою зміни капіталізму, як й іншого суспільно­го ладу, є зміна економічних і соціальних відносин, які ви­зрівають поступово. Основою капіталізму є приватна власність, тому цей інститут найпершим повинен бути змінений на «співвласність» «робітничих людей», що надасть мож­ливість кожному існувати за рахунок своєї праці, створить умови для навчання і всебічного розвитку.

Економічний, політичний і соціальний переустрій сус­пільства, заснований на таких засадах, заперечить поширен­ня аморальності, породженої капіталізмом, і буде сприяти запровадженню моралі, основою якої є справедливість.

Водночас із ліквідацією приватної власності, передачі землі селянам, а фабрик робітникам народ повинен скасу­вати податки «... всіх урядників, жандармів, поліцію, суди, арешти й військо як головні перешкоди народної волі», а військо замінити крайовим козацтвом, роздавши зброю всім людям.

Надалі слід організувати систему колективної праці для обробки земель, що належать громадам, а також роботи на фабриках. Як і в С. А. Подолинського, політичною основою соціалістичної держави М. І. Павлика повинна бути самоврядна громада, яка шляхом виборів із своїх членів формує органи управління. В громадах і державі в цілому забезпе­чується рівність, права і свободи людей, рівні можливості для вибору занять.

Павлик у своїх поглядах на суспільні явища виходив з принципу, що людське суспільство перебуває у безпе­рервному розвитку і що цей розвиток є прогресивним. Він був переконаний, що людство йде вперед, що капіталістичне суспільство має нетривкий характер і ра­но чи пізно буде замінене соціалістичним ладом.

У багатьох працях Павлик стверджує, що бідність і темнота народу можуть бути подолані тільки за зміни існуючих економічних і соціальних відносин, "тільки при спільності грунтів і інших засобів продукційних, так, щоби кожна робітна людина і її діти, і внуки й правнуки мали в громаді забезпечену продукційну співвласність, капітал, таким чином кожне мало на чім і при чім пра­цювати, само хіснувало з своєї праці і мало час і нагоду учитися, розвивати свої спосібності та ставати світлішим і ліпшим".

Павлик вважав, що праця відіграє вирішальну роль у розвитку людини. Під працею Павлик розумів науку про діяльність людини, яка взагалі приносить користь людству — чи матеріальну, чи моральну.

У капіталістичному суспільстві експлуататори керу­ються одними нормами моралі, а трудящі маси — інши­ми. Основою справедливої моралі є добування засобів для життя власною працею. Капіталісти та інші визи­скувачі простого народу є найбільш аморальними людь­ми і поширюють "моральну заразу" по всьому світу, а тому не мають ніякого права навчати трудящих, як їм поводитись.

М. Павлик був переконаний, що капіталізм — більш прогресивний лад порівняно з феодалізмом, що буржу­азна демократія — це крок уперед від з монархічного, деспотичного самовладдя. При капіталізмі, зазначав він, продуктивні сили розвинулися до небувалих раніше розмірів, створені величезні матеріальні й культурні багатства. Павлик бачив, що в монархічних країнах, зокрема в Росії, народ не має навіть тих мізерних політичних свобод і прав, якими користується у консти­туційних буржуазних державах.

Павлик викривав грабіжницький характер капіталіс­тичних економічних відносин. Не капітал приносить прибуток, а праця. "Гроші, — зазначав Павлик, — скільки ж не лежали, самі нічого не породять. Тільки тоді, коли до них береться робітник і виробляє стільки товарів, що їх продаж дає більше грошей, ніж було затрачено на виробництво товарів, капітал приносить своєму власникові великі прибутки".

Багатства сільської буржуазії — поміщиків і кур­кулів є також наслідком експлуатації найманої робочої сили.

Облудним і фальшивим, писав Павлик, було гасло французької буржуазії "свобода, рівність, братерство", проголошене під час боротьби з феодальною аристо­кратією за владу. Воно лишилося тільки на папері, бо селяни не мали землі, а робітники — фабрик і заводів, тому змушені були працювати на землевласників і капіталістів, своєю важкою працею створюючи багатства для експлуататорів. Поділ людського суспільства на багатих і бідних, визискувачів і визискуваних, вважав Павлик, є також причиною війн. Війна, писав він у рік початку першої світової війни, не може "бути ідеалом людського життя", бо між народами мусить існувати довір'я, а не страх і ненависть.

Павлик бачив фальшивість буржуазних свобод і бур­жуазної демократії, піддавав гострій критиці державний і суспільний лад конституційної Австро-Угорщини та інших буржуазних країн. Оскільки за існуючою в Авст­ро-Угорщині виборчою системою послів до сейму і дер­жавної ради обирають "тілько ґрунтовні або маєтні люди та вищі стани", а робітники, наймити і ремісники не оби­рають, то в цих виборних органах "найбільше панських, багатирських та попівських прихильників", які перекла­дають на трудящі маси всі тягарі. Австрійська консти­туція — "се лиш пустий звук", яка тільки на словах проголошує рівність людей, вільність думок і переко­нань, а насправді в Австро-Угорщині панує свавілля сільських і міських багатіїв, урядовців та поліції.