Костюм як об’єкт творчості

Методи проектування одягу

Тема 4.1. Композиційні прийоми розробки сучасного одягу з елементами етнодизайну

Розділ 4. Кострукторсько – композиційна будова сучасного одягу

4.1.3. Проектування одягу у системі «колекція»

4.1.1. Методи проектування одягу

Дизайн одягу відрізняється від моделювання тим, що дизайн розглядає не конкретні, а загальні проблеми. Ці проблеми стосуються не тільки модних тенденцій, а життєдіяльності людини в суспільстві. Якщо в моделюванні одягу намагаються створити кращі форми, посадку на фігурі, відповідності певному проміжку часу, то дизайн одягу іноді спеціально руйнує форму (принцип реконструкції), пропонує вільніше облягання, простіші способи драпірування, та посадку на фігурі, яка може бути несумісною з класичними європейськими традиціями.

Дизайн розробляє нові напрями, за якими розвиваються тенденції в моді. Моделювання, в старому розумінні, не розробляє нових методів створення одягу, а часто використовує «добре забуте старе», історичний та національний костюми.

Дизайн в одязі вирішує наступні завдання:

– трансформація простої форми в складну;

– розробка безрозмірного одягу;

– створення незшитого одягу;

– створення одягу на основі простого крою;

– розвиток тенденції злиття та взаємопроникнення різних видів асортименту;

– створення одягу простими засобами;

– трансформація одягу для створення комфортності;

– пошук нових матеріалів, тканин, фактур та рисунків;

– розробка нових технологічних прийомів з метою їх спрощення;

– створення ідеального виробу;

– проектування одноразового одягу з різноманітних нетрадиційних матеріалів.

Таким чином, використовуючи такі методи проектування, як комбінаторні, деконструктивні тощо, дизайн одягу пропонує нові шляхи для розвитку одягу в майбутньому.

Комбінаторні методи є основними методами проектування з використанням комбінування. До них відносять: комбінаторику, трансформацію, кінетизм.

Комбінаторика – метод формоутворення в дизайні, який базується на дослідженні та застосуванні закономірностей варіантної зміни просторових, конструктивних, функціональних та графічних структур, а також на способах проектування об’єктів дизайну з типових елементів. Іншими словами, комбінаторика – комбінування різними способами форм та їх елементів.

Комбінаторика – це варіантний пошук, який можна розділити в проектуванні на ряд основних прийомів:

1. комбінування елементів на площині в процесі створення текстильних композицій, рапортних тканин або трикотажних полотен;

2. комбінування типізованих стандартних елементів (модулів) при створенні цілісної форми;

3. комбінування деталей, пропорційних членувань всередині певної форми (на одній конструктивній основі або базовій формі);

4. комп’ютерний пошук варіантів організації готових комплексів.

Комбінаторика оперує певними прийомами комбінування: перестановкою, групуванням, переворотом, організацією ритмів.

Окремим прийомом в комбінаториці є прийом вставок в певну форму для створення складних форм. Для цього беруть будь-яку просту, давно відому, форму одягу – пряму, розширену, звужену – розрізають її в певному напрямку (вертикально, горизонтально, по діагоналі), по бокових швах, або інших місцях, залишаючи рівні проміжки між розрізами або залишаючи проміжки в динамічному ритмі. В розрізи вставляють смужки тканини простої геометричної форми (квадрат, круг, сегмент), або складні форми у вигляді квітів, профілі тварин, комах тощо.

Комбінаторні пошуки можна розділити на два види:

1. створення складної форми;

2. створення фактури.

Трансформація – метод перетворення або зміни форми, який часто використовується в процесі проектування одягу. Сам процес трансформації визначається динамікою перетворення або невеликою зміною.

Трансформація поділяється на наступні види:

1. перетворення однієї форми в іншу (з довгої спідниці з допомогою кулісок отримали коротку, складна сумка);

2. трансформація деталей всередині однієї форми (кінці коміра загинаються або зав’язуються довкола шиї).

Процес перетворення може мати безмежний характер. Використання виробу з такими елементами, завдяки різноманітності, продовжує термін його використання, що підтверджує “хороший дизайн”.

Кінетизм – відноситься до комбінаторних методів проектування, а саме, до методу трансформації. Кінетизм – вид художньої творчості, в основі якої втілена ідея руху форми, будь-якої її зміни. Методи кінетизму полягають в створенні динаміки форм, декору, рисунку тканини. В дизайні одягу цей метод використовується в професійних показах: в динаміці деталей костюма, які трансформуються, у використанні об’єктів, що світяться, рухомих елементів костюма.

Особливе місце займає створення моделей одягу в стилі “оп-арт” з використанням графічних ілюзій. Ідея кінетичного рисунку часто використовується художниками з текстилю, що дозволяє створити незвичайні парадоксальні ефекти. Кінетизм дає можливість створення потужної динаміки всередині статичної форми.

Комбінаторний метод проектування використовують в процесі створення безрозмірного одягу. Безрозмірний одяг пропонують у вигляді трикотажних виробів різного об’єму, який можуть носити люди різних комплекцій.

Розглянемо метод модульного проектування.

Метод деконструкції був запропонований японськими дизайнерами на початку 80-х років ХХ ст.

Цей метод полягає в новому підході до моделювання одягу, що являє собою вільне маніпулювання формою та посадкою одягу на фігурі, заперечення норм “хорошого смаку”. Роботи японських дизайнерів виявили сильний вплив на модельєрів Європи, які почали використовувати асиметричний крій, нерівні краї одягу, прорізи та дирки, метод інверсії (шви наверх), елементи незакінченості тощо.

Деконструкція зумовила вільне ставлення до посадки одягу на фігурі, зробила одяг більш комфортним.

4.1.2. Костюм як об’єкт творчості

Творчий процес – дуже складне, іноді непідвладне логіці, явище. В дизайні можна прослідкувати, як відбувається фантазування не взагалі, а за визначеною темою і яким чином досягають результату. Під впливом довкілля в художника виникає ідея і втілюється в художній образ, що трансформується у форму, згідно до задуму.

Задум – структурний елемент композиції – засіб для вираження художньої ідеї.

Композиція – конкретний метод гармонізації, система способів та засобів створення естетично цілісного і виразного об’єкта.

Вміння дизайнера абстраговуватись від другорядних властивостей об’єкту, узагальнювати та розвивати ідею в потрібному напрямку – все це входить в розв’язання композиційної задачі.

Творчий процес – це створення єдності форми та змісту.

Проектування дає корисний ефект в тому випадку, коли дизайнер володіє наступними вміннями:

1. здатністю побачити та чітко сформулювати задачу;

2. здатністю швидко створити необхідну кількість ідей за обмежений проміжок часу;

3. вмінням знаходити оригінальні рішення;

4. вмінням швидко придумувати оригінальні рішення заданої проблеми.

Існує певний план творчого процесу дизайнера:

1. виникнення задуму та постановка задачі.

2. збір та накопичення матеріалу, визначення творчого джерела.

Розвиток асоціативного мислення дизайнера полягає в перетворенні предметних, абстрактних і психологічних асоціацій в графічні пошуки вирішення об’єкту. Асоціативне мислення в творчому процесі є дуже важливим. Здатність дизайнера до такого мислення є основою творчості.

Асоціації можуть бути будь-якими: предметними, абстрактними, психологічними, абстрагуючого мислення людини.

Абстрагування – це уявне заперечення ряду властивостей предмету та ірреальними.

Розв’язуючи певну задачу, дизайнер завжди стоїть перед проблемою вибору засобів, які здатні найбільш повною мірою виразити його ідею.

Процес творчості зв’язаний не тільки з емоційними відчуттями, але й з вмінням виділення його основних особливостей.

Моделювання костюма – особливий вид декоративно-прикладного мистецтва, який потребує спеціальних знань, високої майстерності, фантазії та смаку. Це – синтетичне мистецтво, яке узгоджує у гармонійну цілість мистецтво тканин, крою, формотворення, декору, головних уборів, взуття і прикрас.

Особливості господарської діяльності народу, географічно-кліматичні умови і спосіб життя, культурні традиції формують людей та образ їх костюма. Прогресивні тенденції світової моди, в т.ч. гуманістичні, у плані естетики і екології формують до певних меж інтернаціональні ознаки вбрання, витворюють певні модні стереотипи, соціально-естетичну символіку матеріалів, форми, конструкції, кольору та ін. Однак, особливості етнічного образу людини, її менталітету, зрештою, родові традиції, генетичне закладені у її світогляд, не можуть ігноруватися, вони залишаються базисом у формуванні і у розвитку сучасного мистецтва, зокрема, мистецтва моделювання костюма.

Чи зажди костюм можна назвати твором мистецтва? Очевидно, щодо вбрання минулих історичних епох, особливо святкового одягу аристократів, міщан та селян, тут питання є вирішеним і очевидним, їх костюм відбив найбільш суттєві риси тих часів, виробив стилеву єдність одягу. Сучасне вбрання, просте, функціональне, більш уніфіковане, значно рідше володіє мистецькими рисами, лише окремі витвори модельєрів стають творами, оскільки несуть певний художній образ. Мистецтво костюма як процес відтворення дійсності володіє арсеналом виражальних засобів, якими є форми, лінії, кольори, декор тощо. Всі вони мають подібність до природних об’єктів-аналогів, які завдяки асоціативному ланцюгу уявлень викликають конкретні образи у людей.

Виразність, вишуканість, витонченість форми костюма, її внутрішнього членування, що створені за оригінальним задумом художника, несуть емоційний заряд і при бездоганній виконавській майстерності ці ознаки визначають мистецький твір. Зв’язок форми і змісту, людини і костюма, матерії і форми та ін. Визначаються, перш за все, гармонією, як основним законом краси. Інтуїтивне відчуття художника цієї краси та фахове володіння законами композиції сприяють створенню ним мистецьких творів.

Багатолітня практика розвитку народних традицій у моделюванні костюма показала велику продуктивність народного одягу як джерела творчості у створенні сучасних моделей.

Дамо визначення основних фахових термінів у галузі моделювання костюма з етноелементами.

Народний костюм – явище матеріально-духовної культури народу – ансамбль одягів, що склався історично колективним творчим досвідом та традиціями і відтворює естетично-світоглядні уподобання народу засобами матеріалу, форми, декору та колориту.

Реконструкція – мистецтво відновлення втраченого костюма за збереженими матеріалами, інакше, дослівна копія.

Реплікація – реконструкція костюма, виконана з оригінальних матеріалів і у натуральну величину.

Стилізація – творчий відхід від народного або міського костюма в сторону запозичення, наслідування його стилевих ознак, зовнішніх форм окремих елементів, часто через його спрощення.

Імітація – наслідування костюма за допомогою зовсім інших художніх засобів, прийомів і матеріалів. Імітація може бути обумовлена художнім завданням, або ж мати негативний результат, як синонім обману – підробки костюма.

Інтерпретація – творчий метод більш вільного перетворення, тлумачення національного або будь-якого іншого костюма.

Асоціація – найбільш творчий метод роботи, який вимагає переосмислення всього нагромадженого матеріалу по костюму і створення сучасного, більш емоційного, яскравого і образного з дуже тонким відчуттям першооснови.

Художній костюм за національними мотивами – творче вирішення одягу в ансамблі мистецькими засобами зі створенням яскравого художнього образу в основному на асоціативній основі.

В усі часи художники-модельєри звертаються до народного костюма, створюючи поодинокі, так звані „сувенірні” предмети, комплекти, ансамблі та колекції одягу за його мотивами, акцентуючи при цьому увагу на оригінальній вишивці чи формі виробу, які є виразом традиції, її пам’яткою.

Таким чином, народні мотиви в сучасному костюмі різного призначення – це конкретне втілення народних традицій при ретельному, багатообразному перетворенні ідеї в нове вирішення. Ґрунтовне і глибоке вивчення народного костюма як витвору мистецтва розкриває для художників безліч вартостей, а сам одяг розглядається як своєрідний літопис життя наших пращурів, де через форму, орнамент, колір розкриваються закони краси, гармонії та світобачення народу. Саме це робить костюм живим, вартісним, таким, що об’єднує наше художнє минуле, сьогоднішнє та майбутнє. Це знають та розуміють художники, які працюють у напрямку розвитку традицій.

Особливе географічне розташування України з її природньо-кліматичними відмінностями та історичною передумовою стало причиною виникнення великого розмаїття локальних художніх особливостей українського народного костюма, який одночасно не губить свого цілісного художнього образу, стилевої та семантичної єдності. Поняття загальноукраїнського стилю визначається спільністю стилевих ознак всіх етнолокальних костюмних комплексів, коріння яких виходить з економічних, соціально-історичних умов та світоглядності народу. До загальних стилевих ознак всіх комплексів українського народного костюма належать: матеріал, прямий покрій, спорідненість форм складових частин, стрункість і приталеність (завдяки поясам) силуету, багатство орнаментів з їх виразною магічною символікою, розмаїття вишивальних технік та контрастність кольорів домінує тріада – білий-чорний-червоний.

В процесі вивчення народного костюма визначальною є краса, яку творять пропорції, ритмічна структура декору, тону та кольору. Оздоблення сприймається у логічному зв’язку з формою, покроєм, принципами об’єднання частин у ціле, складанням загалом ансамблю як поліфункціональної організації. Без засвоєння всього функціонального, художньо-естетичного ладу народний одяг не можна правильно розглядати та розвивати його традиції у сучасних формах костюма. Як зауважує Ф. Пармон, життєвою основою традицій народного мистецтва є його постійне звернення до людини, до повсякденного життя, що і зробило його зрозумілим. А основний зміст і вартість народного костюма, його філософія – в демократичності, широко зрозумілій функціональності, логіці формул і конструкції, раціональності і доцільності.

Український народний костюм – ансамблевий вид мистецтва, в якому органічну єдність творять матеріал, прикраси, покрій, оздоблення, колір та ін., гармонія компонентів одягу та яскравість художнього образу. За пам’ятками ХУІІІ-ХІХ ст. можна стверджувати, що народний одяг мав чітко вироблені принципи формотворення та композиційно-колористичні закономірності, які визначали його своєрідну мистецьку вартість. Традиції народного костюма – складне явище мистецтва, яке було створене колективною творчістю протягом історії народу, де одночасно втілились суспільні потреби та смаки, а також індивідуальні вимоги селян. Специфічними засобами мистецтва народного костюма виступають: матеріал, покрій, орнаментика, колорит, способи ношення та комплектування складових частин.

Сутність художньої системи народного костюма становить матеріал. Властивості матеріалу, його пластика, фактура, малюнок, тонально-колористичне вирішення є визначальними у виборі покрою, оздоблення та призначення костюма. Кліматичні умови та види трудової діяльності українців визначили матеріали з природної сировини – лляні, конопляні, вовняні. Традиції використання природних матеріалів з усіма властивостями їх фактури – одна з естетичних норм народного мистецтва. Віковим є досвід „відчувати матеріал”, вміти використовувати його фізичні, технологічні, естетичні можливості та поєднувати різноманітні матеріали між собою. Вивчення різних видів сировини, способів ткання, відбілювання і фарбування домашніх тканин допомогли осмислити значення фактури, кольору і рисунку тканини як засобів художньої виразності, які, у свою чергу, визначають структуру і декоративне вирішення костюмного ансамблю. Характер матеріалу, його фізичні властивості обумовлюють структуру форми, а зовнішній вираз структури матеріалу – фактура – визначають естетичну виразність матеріалу як такого і форми в цілому.

До поч. XX ст. Відбулась поступова заміна домашнього виготовлення тканин фабричними. Тонші та яскравіші тканини помітно змінили форму та колорит костюма (ускладненість покрою з використанням виточок, рельєфів, защипів, призбирувань та поліхромія). Такі властивості матеріалів, як теплопровідність, гігроскопічність, повітряпроникливість впливали на утилітарні властивості тканин; пластика, фактура та оздоблення – на їх естетику. Тонші, дрібнозернисті, однотонні або узорно-ткані, добре оброблені тканини використовували на натільний одяг, а грубіші, ворсисті, з начосом, здебільшого натурального кольору, служили для верхнього і поясного одягу. Декоративних якостей тканини набували при використанні різних оздоблювальних технік. Полотно прикрашали вишивками, сукно – шнуркуванням, накладанками, шкіру – різнокольоровими аплікаціями.

Практичність народного костюма виявилась в економності покрою, де матеріал використовувався повністю цілими полотнищами, а модулем була його ширина; у „безмірності” одягу; достатній об’ємності форм. Основні компоненти народного костюма виготовлялись прямого покрою, який визначав загалом силует одягу, архітектоніку його у сполученні споріднених форм складових частин. Прямий покрій лежить в основі майже всіх компонентів костюма: сорочок, обгорток, запасок, плахт, спідниць, кабатів, каптанів, свит та ін. Одночасно, складові елементи компонентів, як наприклад, сорочок, були прямолінійними: рукави, стан, ластки, комір, полики та ін. Покрій народного костюма залежав і від якості матеріалу, його пластики, фактури, малюнка та ін. Конструкція забезпечувала високі утилітарні властивості одягу, одночасно була важливим засобом художньо-естетичного вирішення. Саме покрій і декоративне оздоблення не потребували складних технологічних прийомів, знарядь до праці, довготривалого навчання, що сприяло легкій та доступній передачі досвіду, обумовлювало життєву стійкість та безперервність традицій.

Колорит народного костюма був стійкою етнічною ознакою, визначався натуральним кольором сировини, емоційно-психологічними особливостями сприйняття його народом, що пов’язано з традиційними уявленнями. Особливо велика роль кольору в обрядовому костюмі – весільному, траурному, де він служив виразом емоційного переживання і естетичного осмислення важливих моментів в житті людини. Він був конкретним символом одягу в цілому або його складових частин, вказував на його призначення. Одночасно колір – важливий організуючий початок всієї композиції костюма, допомагає виділити головне та йому підлегле.

Основними кольорами українського народного костюма, зрештою як і інших слов’янських народів, були: білий, червоний і чорний. Білий колір є ознакою давньослов’янської традиції – найбільш поширений, виступав вигідним фоном для всіх інших кольорів. Білий – символ чистоти, охайності і зрештою гідності українців, одночасно колір духовного очищення і вірності, біла сорочка – ідеал селянина, а відхід від цієї традиції сприймався як відхилення від звичної норми, як щось протиприродне.

Особливе емоційне та змістовне навантаження ніс червоний колір. Як символ сонця, життя, плодючості, любові образно виступав у гармонійній єдності з чорним, білим, жовтим та іншими кольорами. Найчастіше червоний колір виконував роль акцента, підкреслюючи і виділяючи, таким чином, найбільш важливі частини костюма: верхню частину стану сорочок, рукави, прикраси шиї та голови. Темні чорні та коричневі тони поясного одягу та верхнього талевого добре гармоніювали з червоним кольором, підкреслюючи його і надаючи йому сильнішого звучання. Загальне кольорове вирішення народного одягу залежить від пропорційного співвідношення частин різних кольорових тонів, їх ритміки, характеру вишивки, співрозмірності орнаменту та фону. Наприклад, розріджена вишивка одягу північних областей України з участю у взорі білого кольору тканини створює враження вишуканості, прозорості, послабленості червоного в сторону рожевих відтінків. В одязі південних районів, де червоними виконуються ткані суцільні орнаментальні смуги і вишивки, а просвіти невеликі, цей колір створює ефект яскравості, звучності та насиченості. Чорний колір, як правило, збагачував та посилював декоративне звучання основних кольорів. Досить рідко темні тони, зокрема чорний, були провідними в костюмі, хоча можна зустріти його в ролі основного кольору в костюмах Сокальщини на Львівщині, півдня Тернопільщини та Вінничини. Чорний як колір туги, смутку, зреченості земних благ мав місце в обряді траурному, монастирському та старечому.

Життєрадісний та загалом виразний колорит українського народного костюма базується на гармонійних поєднаннях контрастних кольорів: червоного і чорного, білого і червоного з невеликими вкрапленнями інших кольорів. Об’єднуючу функцію в колористичній організації костюма виконують доповнення та прикраси.

Оздоблення декором народного костюма обумовлене матеріалом, покроєм його складових частин, призначенням одягу та його цілісним композиційним вирішенням. Безсумнівна умова оздоблення – прикрашати найбільш видимі ділянки, а також ті частини тіла, які вважались життєво важливими – груди, руки, голову.

Оздоблення має два аспекти. Перший – функціональний, підкреслює конструктивні місця, завершує одяг з чисто практичних цілей, другий – естетичний – прикрашає окремі місця. Орнамент буває відмінною рисою не лише однієї місцевості, але і окремої особистості.

За характером орнамент української народної вишивки – геометричний, рослинний, зооморфний, орнітоморфний, антропоморфний, найчастіше застосовується поєднання кількох – поліморфний. Народний орнамент налічує велику кількість мотивів, серед яких основними є: солярні знаки (кола, хрести, ромби), знаки води (хвилеподібні лінії), знаки землі (горизонтальні прямі лінії, квадрати), природи (зображення дерева, тварин) та ін. Ідея плодючості землі і жінки – головна ідея орнаментальних образів жіночих святкових костюмів. З часом давні орнаментальні мотиви набували декоративного характеру, до традиційної іконографії вишивки вводились більш реалістичні мотиви, орнаментальні мотиви духовного змісту набирали поступово більшої декоративності, хоча загалом вони не порушували естетичної картини народного світогляду. Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що для орнаментів українського одягу характерним є: узагальненість образів, чітка ритміка, прямолінійність та геометричність. Визначена роль орнаментів в організації ансамблю, поєднанні різнофактурних, різноколірних матеріалів, розподілі вагової тональної рівноваги, розбивці кольорових площин та ін.

Найвиразніше багатство орнаментів втілилось у жіночих святкових костюмах, які призначались для певних ритуалів. Такі костюми багато декорувались орнаментом магічно-релігійного характеру, володіли найбільшою художньою вартістю. Святковий костюм порівняно з повсякденним оперував складними функціями, визначався якістю матеріалів, оздоблення, кількістю деталей і прикрас. Загалом, народний одяг з полотна, натуральної вовни був гарним фоном для оздоблення. Народ виходив з можливостей матеріалу, форми і конструкції. Тонкі тканини прикрашали здебільшого вишивкою, розташовуючи її вздовж лінії швів, країв, на великих оглядових площинах, підкреслюючи красу форми костюма; товщі тканини та шкіру – аплікацією з кольорової шкіри, сукна, шнурів та ін. Із способів прикрашання одягу застосовувались: ткання, вишивка, нашивка. Усі ці способи оздоблення вміло поєднувались і доповнювались. Виразність і життєрадісність народних жіночих святкових костюмів досягались контрастним поєднанням темних спідниць з яскравим орнаментом низу та світлих площин сорочок, оздоблених графічною в’яззю взорів. При цьому об’єднуючими засобами верху і низу служать яскраві прикраси шиї, головні убори та пояси. Таким чином, народний костюм – ансамбль, побудований на спорідненості ліній крою, форм, силуетів, відповідності фактури і пластики, організуючій ролі декору і кольору, на зв’язках утилітарних та декоративних вартостей.

Ансамбль народного костюма – модель давнього уявлення про світ, де гармонійно взаємопов’язані ідеї плодючості землі і жінки, антропоморфності природи і комічності людини, що свідчить про метафоричність мислення народу.

Фантазія народу шукала відповідні символи різним природнім явищам, творячи свою картину світу. Образ ансамблю костюма будувався у строгій ієрархічній системі частин, у взаємодії образотворчих елементів, за принципом вартісних орієнтацій та загальних законів.

Художній образ костюма – форма засвоєння мистецькими засобами розмаїття світу у гармонійній єдності природнього і людського. Ішими словами, художній вираз народного костюма – відтворення загальнолюдської значимої духовної інформації.

За наявності загальних традиційних художніх засобів створення українського народного костюма яскраво виступають відмінності в окремих областях, центрах, селах, особливо в західних і східних, північних і південних районах України. Для наочності вищесказаного проведемо порівняльний аналіз костюма Західного Поділля та Східного Поділля (Хмельницька та Вінницька обл.) Західноподільський костюм виділяється строгим силуетом з підкресленою прямолінійністю покрою, рельєфно-фактурними тканинами та вишивкою килимового характеру, що надають йому монументальності, величі, святкової піднесеності. Такому сприйняттю сприяє і загалом темний та насичений колорит з яскраво виділеним червоним кольором, контрастне поєднання білого і чорного, щільність вишивки поверхневими стібками та велика кількість доповнень (намисто, ґердани, стрічки та ін.). Ансамбль східноподільського костюма вирізняється більш приземкуватим силуетом, об’ємними формами, тканинами дрібнофактурного характеру, вишуканою, ювелірного характеру вишивкою різноманітними техніками (низинка, стебнівка, кафасор, позаголковий шов та ін.) та рівномірним розподілом темних і світлих площин. Аналіз різновидних ансамблів костюма лише районів Поділля дає всі підстави стверджувати, що народні майстри глибоко „відчували” місцевий матеріал, знали технологічні прийоми виготовлення одягу, вміли передбачити декоративні ефекти, тонко володіли секретами творчості і створили костюмні комплекси яскравого монументального звучання.

Комплекс локальних рис, ознак регіональних видів українського костюма – основа для розвитку сучасного, його професіоналізму, конструктивної та живописно-пластичної культури, різноманітних стилевих напрямків. Творче завдання художника полягає у пошуках максимально виразної форми, її членувань та оздоблення для втілення своїх ідей. Кращі вирішення сучасного костюма відрізняє саме скульптурність або живописність форми, музична ритмічність конструктивних та декоративних ліній, вишуканість колориту. У моделюванні костюма немає абсолютних істин. Кожний період часу висуває свої теми, ставить свої завдання відповідно до нових завдань, досягнень, матеріальних можливостей і нових модних форм одягу. Принципи побудови форми костюма, характеру декору, властивого народному, лягли в основу багатьох моделей сучасного вбрання.

Періоди активного розвитку традицій народного костюма були різними – з виразною перевагою національних традицій і критичним ставленням до них. Розмаїття форм народного костюма, варіанти його покрою логічні з позицій функціональності та ідеалів краси того часу і місця, до якого одяг належить.

4.1.3. Проектування одягу у системі „колекція”

Завданням модельєрів одягу в наш час є розробка моделей для тиражування в промисловості. Для промислового виробництва є невигідним виготовлення окремих моделей. Економічно більш виправданим є створення серії моделей на одній базовій основі. Крім того, зміна моди постійно вимагає поновлення асортименту. Тому дизайнер стикається з проблемою проектування колекції.

Колекція (від латинської – зібрання) – систематизований підбір яких-небудь однорідних предметів, що становлять науковий, історичний або художній інтерес.

Колекція в моделюванні одягу – серія моделей різного призначення, об’єднаних єдністю авторської концепції, образу, матеріалів, що використовуються в колекції, колористичного вирішення, форми, базових конструкцій, сталевого вирішення.

Колекція може складатись з різних елементів – це можуть бути ансамблі, комплекти окремі вироби, доповнення та аксесуари.

В свою чергу, колекції поділяють на декілька типів:

1. Перспективні колекції, в яких втілюється концепція моди на майбутнє, як правило, на майбутній сезон, представляючи нові стилі та тенденції. До них відносять більшість колекцій високої моди і колекції “пред-а-порте”, створені відомими дизайнерами. Перспективні колекції представляють образи майбутньої людини, тому при їх проектуванні враховують прогнози моди, тенденції розвитку суспільства.

2. Промислові базові колекції пропонують концепцію асортименту для безпосереднього втілення. Вони призначені для масового виробництва. Такі колекції демонструють на ярмарках моди для представників торгівлі.

3. Авторські колекції виражають творчу концепцію дизайнера. Авторськими є колекції високої моди і колекції “пред-а-порте”, створені відомими модельєрами, призначені для індивідуального клієнта та масового виробництва, а також колекції, створені для демонстрації на міжнародних ярмарках, в нічних клубах, для участі у творчих конкурсах.

4. Колекції спеціального призначення, наприклад, колекції шкільного або форменого одягу.

Всі перераховані колекції диференціюють з врахуванням:

– асортименту (колекції пальто, костюмів, білизни – залежно від профілю фірми);

– сезонності – нові сезонні колекції демонструють, як правило, двічі в рік (сезон осінь-зима сезон весна-літо), або чотири рази в рік (осінь, зиму, весну та літо);

– вікових категорій (колекції одягу для молоді тощо);

– конкретного призначення (колекції домашнього одягу, для спорту та відпочинку тощо).

Крім того, колекції поділяють залежно від призначення на групи:

1) індивідуальний гардероб – серії моделей, призначених для індивідуального клієнта;

2) масові:

а) для масового виробництва;

б) для певного типу клієнтів;

3) групові – розроблені для певної групи людей:

а) колекції форменого одягу (шкільна форма, форма міліції тощо);

б) колекції фірменного одягу (розробляють для конкретних підприємств);

в) для представництв та делегацій.

Як правило, розробка колекції проводиться в такій послідовності: спочатку формується концепція перспективної моди на основі прогнозу моди, яка втілюється в колекції тканин та інших матеріалів. Нові тенденції матеріалів демонструються за півтора року до сезону. Далі створюються перспективні колекції. Колекції високої моди демонструються за пів року до сезону. Далі розробляють промислові масові колекції, які розвивають перспективні тенденції. В масових колекціях нові стилі розробляються майже за два роки після перспективних колекцій, а іноді зі ще більшим запізненням.

Проектування костюма на традиціях народного сьогодні йде у трьох напрямках. Перший створення серійно-побутового одягу, повсякденного, святкового з урахуванням утилітарно-практичної сторони моделей і розкриття естетичної мінімальними засобами – нескладною формою та оздобленням. Тут підхід до створення сучасного костюма у художника закріплений через застосування традиційної системи декорування, з лаконічною талевого орнаментів; композиційних структур та узгодження їх моделей врівноваженими пропорціями і ритмами. Другий – моделювання концертно-сценічного костюма з виразно естетичною стороною, складною і змістовною художньою образністю. Робота в цьому напрямку дає художнику широкі можливості образно-асоціативного підходу. Народне чи будь-яке інше джерело сприймається не відразу, оскільки відсутній будь-який конкретний мотив, деталь; художній лад моделей часто асоціюється з колоритом, структурою тканин, ритмом, орнаментальною темою того чи іншого костюма. Третій напрям, як більш сучасний, що виник у 90-х роках, – створення костюма – художнього, унікального, призначеного швидше для презентації творчих можливостей художника на різноманітних виставках, конкурсах, фестивалях.

Творча робота над створенням костюма вимагає попереднього аналізу джерела творчості, наприклад, народного або історичного костюма – його цілісного ансамблю та окремих складових частин. Важливим є при цьому виявити головне і суттєве в ансамблі та відкинути другорядне і незначне. Для передачі яскравішої образності вбрання найхарактерніші ознаки художником гіперболізуються, посилюються, виходячи звичайно з сучасного напрямку моди, тих акцентів, які вона, мода, розставляє. Шляхи роботи з джерелом творчості є різноманітними. Трансформація джерела творчості у сучасні форми одягу розпочинається з нагромадження матеріалу та ґрунтовного його вивчення. Народний костюм як об’єкт натхнення художнику необхідно глибоко відчувати та розуміти для створення власних творчих ідей, які тими чи іншими якостями нагадуватимуть першоджерело. Пошуки характеру форми або декору можуть проходити кількома шляхами: аналогією з народним або іншим костюмом (етнографічний, реконструктивний, імітаційний, стилізаторський метод), творчого переосмислення (інтерпретативний) і асоціативного вирішення в плані пошуку нових нетрадиційних рішень. Пряме запозичення окремих властивостей костюма (за аналогією) можливе лише тоді, коли вони є співзвучними з сучасними тенденціями в одязі і це відповідає його призначенню. Так, можливе запозичення крою у сучасну форму, мотивів орнаментів, композиційних структур, прийомів декорування та ін. Метод творчого переосмислення дозволяє вільніше обходитись з покроєм, орнаментом, кольоровими сполученнями традиційного костюма. Використовуючи вибірково орнамент або спосіб поєднання компонентів костюма, художник створює свою композицію, побудовану на власному творчому тлумаченні відібраного ним. Художник вільний у пошуках різних комбінацій кольорів, конструктивних і орнаментальних рішень, об’єднуючи їх загальним стилем та гармонією. Звернення до традицій костюма може проходити і за законами асоціативних уявлень, де визначальними критеріями будуть вимоги, поставлені до сучасного костюма. Асоціативні уявлення є важливим фактором при створенні костюма, дають можливість досягти різноманітності баченого образу, новизни рішення, оскільки художником відбирається щось одне, яке якнайбільш відповідає його задуму, моді настільки, щоб лише відчувався „аромат” народності.

В уявленні конкретні предмети та явища володіють не лише наочністю як при сприйнятті, вони є дещо узагальненими, абстрагованими образами реальності, втрачаючи конкретні деталі, дрібниці, які бачимо при безпосередньому спогляданні. Художник відбирає найсуттєвіше та найхарактерніше, що йому найбільш імпонує. Таким чином, художник, створюючи сучасний костюм, не повинен його копіювати, що неодмінно привело б до етнографізму, а досягати виразності і образності шляхом осмислення першоджерела засобами асоціативного уявлення. Образно-асоціативне вирішення костюма здійснюється за результатами дослідження народного одягу, його форми, характеру та ритміки орнаментів, кольору та ін. Засвоєння того чи іншого композиційного засобу народного костюма художник здійснює завдяки багатообразному перетворенню ідеї в нове рішення сучасного одягу. Так, для побудови модної форми прямого силуету досліджується прямий крій сорочок, який володіє численними задатками для розробки її варіантів. Створення нової моделі вимагає відчуття оточення, де вона перебуватиме, відповідно гостроти думки, фантазії, багатої уяви, а все це разом дасть можливість створити одяг новий, цікавих пропорцій, несподіваних комбінацій декору, кольору та фактури. Сучасний одяг повинен враховувати прогресивні тенденції розвитку культури, що, в свою чергу, вимагає вивчення і зберігання кращих традицій минулого, активного засвоєння всього передового, відтворюючи в костюмі зв’язок з сучасністю, архітектурою, ужитковим мистецтвом, науково-технічними досягненнями, формуючи індивідуальний образ людини.

У роботі художників-модельєрів відчутні характерні недоліки, прорахунки, які сигналізують про стан проектування костюма сьогодні, особливо сценічного (для естрадних, танцювальних та хорових колективів). Серед таких – створення моделей без яскравої образності, еклектичних, із застосуванням елементів крою, декору, властивих різним регіонам України. Таким чином, стирається яскрава художня образність, самобутність створеного костюма. Всяка перевага в сторону видовищності, грандіозності, нарочитої виставковості створює небезпеку втрати істинного мистецтва, його зв’язку з життям, і тут важливо тонко відчути запити життя. Моделі, так звані „за народними мотивами”, часто позбавлені конкретного адресата, свого призначення. Нерідко відсутня композиційна підлеглість частин костюма, цілісна їх єдність, що позбавляє його логічної продуманості, стрункості.

Теоретична і практична актуальність традицій народного костюма зростає у світлі складного становища в проектуванні сучасного сценічного та святкового костюма, де найчастіше народна традиція не розуміється, талевогона, спрощується і вульгаризується. В багатьох випадках бракує критичних оцінок, методичних рекомендацій, мистецтвознавчої літератури з питань розвитку традицій, підходів до створення художниками сучасного костюма. Завдання художників сьогодні – подолання споживацького ставлення до традиції, творче засвоєння її, коли провідним, вихідним принципом стає проникнення в духовно-моральну сутність традиції, сприйняття народного ансамблю не як сукупності декоративно-конструктивних якостей, а як цілісного світорозуміння.

Проектування одягу у системі „Колекція” зумовлюється двома найважливішими факторами: створення естетичного довкілля, перш за все, вбранням та підвищення ефективності виробництва одягу, завдяки моделюванню на одній базовій формі (конструктивній основі), де повністю виключається дублювання моделей. Суттю колекцій є їх гармонійне образне розмаїття, багатство композиційного вирішення: конструктивного, колористично-тонального, орнаментального. Колекція – це сукупність моделей одягу та доповнень до нього, об’єднаних художньою ідеєю, організованих варіантами ідеї-символу у різних пропорційно-ритмічних, декоративно-орнаментальних, колористичних та фактурних комбінаціях, які розкривають емоційну виразність художнього образу. Методика проектування нових форм одягу базується на науковому прогнозуванні моди за останні роки та створенні художнього образу костюма на основі різноманітних джерел творчості, застосовуючи, найчастіше, асоціативний метод образного вирішення костюма у колекції. Мистецтво моделювання, таким чином, вимагає абстрагованого осмислення дійсності, перетворюючої діяльності у створенні „нового”, „витонченого” відчуття, надійної здатності реагування на зміни в природі та суспільстві.

Найчастіше розглядаються два напрямки проектування костюма у художній системі колекція:

– ПРОМИСЛОВИЙ (базові колекції, які виробляють концепції асортименту одягу, що створюватимуться у виробничих умовах);

– ТВОРЧИЙ (перспективні, тематичні, авторські колекції, які представляють потенційні творчі можливості художника, виробляють нову концепцію моди).

Створюючи колекцію ансамблів творчого характеру (перспективну, святкову, авторсько-концептуальну та ін.), художник-модельєр сповідує мету – донести основну ідею колекції, максимально розкривши її різними художніми засобами костюма.

В процесі творення таких колекцій художник осмислює, ґрунтовно досліджує і виявляє актуальні проблеми сьогодення (соціальні, економічні, культурні, екологічні), формулюючи основну ідею (концепцію), яка є виявом власного бачення, неповторного індивідуального сприйняття світу. Суб’єктивне бачення модельєра трансформується в об’єкт творчості (костюм) і, зазвичай, стає загальнозначимим. Таким чином, синтезуються реалії зовнішньої дійсності і реалії внутрішнього авторського сприйняття. Нові образи костюма, створені художником-модельєром у системі „колекція”, вирішуються за допомогою мистецтвознавчого і структурно-порівняльного аналізу дослідження костюма попередніх періодів моди, а також знання теорії основ творчості, законів, методів та засобів композиції костюма.

Пошуки нового у крої, пропорціях, колористично-фактурних комбінаціях починаються здебільшого з творчих колекцій. Лише після їх апробації і визнання вони переходять до повсякденного одягу різних видів. Як об’єкт творчості святковий, авторський, художній костюм – найбільш цікавий у творчому плані, оскільки, практично, жодних обмежень не має. Фантазія, чуття нового, часом авантюрного, індивідуального проявляються тут у повну силу. Функція естетична визначається як домінуюча.

Творчі колекції класифікуються як: перспективні, авторсько-концептуальні, святкові (візитні, вечірні, весільні, для особливих випадків) і сценічні (театральні, естрадні, фольклорні та ін.).

Діапазон художнього вирішення творчих колекцій великий, однак найбільш характерними є два підходи: графічно-живописний і скульптурний.

І. Нейтральні форми костюма, прості і лаконічні у покрої, об’ємі. Такі форми підкреслюють оригінальність і красу тканин, фактур, доповнень (ювелірні вироби, хутро та ін.). Характерна строгість і вишуканість талевого вирішення.

II. Активні (скульптурні) форми, силует складний, декоративний, часами „мінливий” (трансформуючий). Найчастіше вирішується у романтично-фантазійному стилі.

Творчі колекції як система варіантних форм, інтерпретованих у різних кольорових, фактурних та інших комбінаціях художньо-образних композицій, розробляються з врахуванням зовнішніх особливостей і внутрішніх якостей неповторної індивідуальності.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає різниця між дизайном одягу і моделюванням?

2. Які завдання вирішує дизайн одягу?

3. У яких напрямках сьогодні розвивається проектування костюма?

4. Класифікація творчих колекцій.

5. Характеристика методу модульного проектування.

6. Характеристика методу трансформації.

7. Комбінаторні методи проектування одягу.