Тема 3.2. Локальні особливості українського традиційного костюма Західної України

3.2.1. Традиційний стрій Поділля

3.2.2. Традиційний стрій Опілля

3.2.3. Традиційний стрій Бойківщини

3.2.4. Традиційний стрій Гуцульщини

3.2.5. Традиційний стрій Лемківщини

3.2.6. Традиційний стрій Буковини

3.2.7. Традиційний стрій Покуття

3.2.8. Традиційний стрій Закарпаття

3.2.1. Традиційний стрій Поділля

Поділля вирізняється особливою поліхромністю, сміливістю і художньою вмотивованістю поєднання кольорів, що творить загальний життєрадісний, насичений барвами мистецький образ.

Чоловічий стрій на Поділлі включав білу сорочку, білі, чорні, або сині штани, сукняні опанчу, чугаїну, овечий кожух, конічну смушеву шапку, високу циліндричну шапку "на завісах", капелюх, чоботи.

У хрестиковій вишивці сорочок переважали чорна з вкрапленням жовтої і червоної барв. Характерна також вишивка низинкою, різноколірна та білими лляними нитками. У Східному Поділлі сорочку з доморобного полотна, кроєну в перекидку, з виложистим широким коміром вишивали на комірці та пазушці – виноградом вохристими нитками. Низ рукава, клини, що вставлялися між основними пілками, поділ сорочки також оздоблювали. Інший тип сорочок – в перекидку – з високим коміром-стійкою прикрашали на комірі, пазушці, манжетах нитками червоного і чорного кольору.

Поясний одяг на Поділлі різноманітний. В Східному Поділлі штани були з широким кроєм штанин, переважно темних кольорів. У Західному Поділлі штани дуже своєрідні. Зокрема, вирізняються білі полотняні з нешироким кроєм штанин, декоровані від коліна донизу поперечними складочками. Інколи полотняні штани оздоблювали внизу вишивкою.

Рис.41. Святковий жіночий костюм західного Поділля. Кінець ХІХ ст.

Як верхній одяг поширена була сукняна чугаїна до стану, з прохідкою, переважно темного рудого кольору. Чугаїну вишивали яскраво поліхромною вишивкою вовняними нитками на комірі, лацканах, нагрудній частині, вертикальних кишенях, краях піл. Крім вишивки, застосовували декор із кольорових вовняних ниток і кульок, які повторювалися на тулії парубочого капелюха (Східне Поділля). Опанчу синього або сірого кольору шили із домотканого сукна. Прикрашали її на лацканах, манжетах і капюшоні червоною тканиною, а червоним шнуром – на краях піл, кишенях, поясі (Західне Поділля). Кожухи, що служили, як і скрізь на Україні, зимовим одягом, оздоблювали чорним смухом (комір, поли, низ рукавів) та вовняними кольоровими нитками.

Рис.42. Традиційний костюм українців східного Поділля. ХІХ – ХХ ст.

Чоловічий комплекс Східного Поділля завершувала конічна чорна смушева висока шапка і чорні чоботи, а костюмний комплекс Західного Поділля – висока циліндрична шапка "на завісах" з розрізом околиша з тильної сторони.

Жіночий стрій на Поділлі включав широку зі складками біля коміра сорочку, полотняну або ситцеву спідницю, вовняну запаску, червоний пояс. У південних районах Східного Поділля спідницю заміняла чорна одноплатова обгортка-горботка, а в Західному Поділлі – одноплатова опинка.

Всюди носили очіпки, хустки, намітки. Верхнім одягом служила свита, короткий до колін ватований каптан (полька) з чорної тканини (Східне Поділля), сукняна довга з великим шалевидним коміром капота, надзвичайно багато оздоблена вишивкою і шнуром (Західне Поділля), кожух. Жіночий одяг Західного і Східного Поділля відрізнявся характером декорування. Всюди на Поділлі сорочки вишивали на комірі, рукавах (суцільно від плеча до чохла), манишці, характерних вертикальних смугах з обох сторін від манишки, розрізах внизу сорочки. Однак у Східному Поділлі оздоблення сорочок характеризується багатством технік поверхневого шитва – поверхниця, колодочки, хрестик, низь, мережка, миканиця. Виділяється вишивка білими нитками на білому тлі, а також гаптування сріблом і золотом.

Сукняну спідницю-літник оздоблювали внизу смугою чорного плису, а горботку – тканою червоною смугою. У Східному Поділлі різноколірні запаски декорували поперечними візерунковими пасочками. На особливу увагу заслуговує оздоблення очіпків у Вінницькій області. їх круглий верх суцільно зашивали поліхромною вишивкою, частіше рослинного характеру. До очіпка прикріплювали прозору намітку, через яку просвічувала вишивка.

Взуття, особливо чоботи, декорували на задниках головками цвяшків. В Західному Поділлі характер оздоблення одягу інший. Зокрема, на сорочках поширене вишивання узорів густих, щільних, без пробілів тла, різними поверхневими стібками.

Вишивки мають вигляд ворсових тканин. У південних районах Західного Поділля вишивали уставки (морщинки, смуги висотою 20 см, розміщені під уставками), всю площину рукава до чохлів. Колорит вишивок темний (чорний, вишневий, фіолетовий з вкрапленням золотистого кольору). Узори "чорних бавняних" сорочок компонували ширшими або вужчими скісними смугами рослинного характеру на рукавах, а також на грудях і спині. Найбагатше вишивали уставку сорочки, де поєднувалися різні техніки вишивання: стебнівка, кручений стіг, хрестик, настил, ланцюжок. Уставку щільно зашивали чорними нитками. Геометричні елементи читаються за рахунок тоненьких просвітів: синіх, вишневих, жовтих, зелених ниток. Заможні дівчата додатково нашивали на уставці бісер, січку, лелітки, металеві золоті або срібні нитки.

Полотняну запаску прикрашали вишивкою і тороками. В центральних районах Західного Поділля поясне вбрання – спідниці декорували технікою вибійки. Свити оздоблювали кольоровим шнуром, а кожухи вишивкою.

3.2.2. Традиційний стрій Опілля

Низовинна частина Львівської області називається Опіллям. В цьому етнографічному регіоні виділяється вбрання м. Львова та його передмість, стрій північних районів Львівської області та костюм самобутнього етнографічного району – Яворівщини, який охоплює Яворівський адміністративний район, частину території сусідніх з ним Жовківського, Пустомитівського і Городоцького районів. Опілля належить до Галичини, яка є історичною територією України і містить в собі кілька етнографічних регіонів, об'єднаних спільною історичною долею.

Чоловічий стрій. Основним компонентом чоловічого костюмного комплексу, як і скрізь на Україні, була біла полотняна сорочка, яку заправляли в штани або носили навипуск. Сорочки були з виложистим коміром або з вузькою обшивкою, стягнутою червоною стрічкою. Штани побутували білі полотняні або темні із купованих тканин. Верхній одяг відрізнявся різноманітністю. Найчастіше селяни одягали темно-коричневі свити з коміром-стійкою, прикрашені шнурком, підперезані поясом (Жовківський р-н). У Раві-Руській носили білу свитку без оздоб, з коміром-стійкою. В с. Виднів (Жовківський р-н) вдягалися у світло-сіру опанчу з коміром-стійкою і капюшоном, майже таку саму, як у Львові.

Зимою носили кожухи з великим круглим чорним коміром з овечого хутра, покриті синім сукном (с. Куликів), світло-сірою тканиною, підперізувалися високим шкіряним поясом.

Головні убори виготовляли кількох форм. Поширеними були високі і низькі циліндричні смушеві шапки із синім або зеленим верхом. Носили також шапки з квадратним верхом, облямовані в нижній частині хутром. Побутували в'язані вовняні високі циліндричні голубі шапки, які щільно облягали голову. В нижній частині шапки в'язали горизонтальні смуги, – білу, червону, жовту, голубу. Носили також солом'яні капелюхи. На ногах – постоли, чоботи.

Рис.43. Жіночий стрій Яворівщини

Жінки етнографічного регіону Опілля носили стрій, який включав білу полотняну сорочку, поясне вбрання – переважно білу спідницю, прикрашену внизу червоними тканими смугами або ткану у повздовжні вузькі смужки. В деяких місцевостях – спідницю-мальованку. Поверх спідниці, як і скрізь на Україні, носили білу запаску. Верхній одяг цього регіону – здебільшого сукняні свити, оздоблені коричневим шнуром. В містечках носили сині кавтани з вилогами і коміром, який на спині завершувався кутом. Кавтан шили з відрізною спинкою, приталений з вузькими рукавами і закотами. Оздоби на синьому кавтані світло-голубі і жовті. Заможні дівчата і жінки носили червоні кавтани з синіми вилогами, коміром і манжетами. Підкладку кавтана робили білу, полотняну або шовкову. Кавтан оздоблювали жовтою тасьмою або золотим позументом. Крім того, у нагрудній його частині робили петлиці з тасьми.

Як головні убори жінки носили убруси, намітки, хустки.

Чоловічий стрій Яворівщини включав білу сорочку з широкими рукавами, білий полотняний кабат, вишитий чорними нитками, хрестиковою технікою і стебнівкою, у вигляді вертикальних стрічок на полах, білі полотняні штани з прямими широкими холошнями, білу полотнянку, чорний капелюх, оздоблений червоною стрічкою і вовняним шнурком, сукняну довгу опанчу, капоту, постоли, чоботи. Найбільш декорованими складовими частинами чоловічого строю є сорочка, яку оздоблювали на виложистому комірі, манишці, манжетах і кабат, прикрашений вишивкою, капота, оздоблена вовняним шнуром.

Жіночий стрій Яворівщини включав білу сорочку, спідницю-шорц, ткану у повздовжні смуги, або спідницю орнаментовану технікою вибійки, запаску, пояс, полотняну вишиту безрукавку, однотонну кольорову вишиту камізельку, короткий кабат, білу свитку. Особливо колоритними в жіночому яворівському вбранні є головні убори: ткані або вишиті, бавниці і хустки, дуже багато декоровані поліхромною вишивкою, орнаментом квіткового характеру. В комплексі вбрання, який включає спідницю-шорц і чорний вишитий кабат, яскрава кольорова бавниця гармонує з орнаментом кабата, червоним поясом і орнаментованою смугою внизу сорочки, яка виглядає з-під запаски.

У варіанті вбрання з білих нош, який включає білий кабат, білу вибійчану спідницю декор зосереджували на нагрудній частині кабата, запасці, спідниці. В цьому комплексі вбрання композиційна цілісність досягається за рахунок домінуючого білого кольору.

Своєрідними частинами жіночого костюмного комплексу Яворівщини виступають білий, чорний, синій кабати, декоровані яскравою (в червоному колориті) вишивкою квітковими мотивами з дуже чітким рельєфним вишиттям взорів, та відповідна синя, чорна, червона, голуба камізоля, декорована поліхромною вишивкою квіткового орнаменту. Вишивання на кольоровому фоні яскравих кольорових квіткових мотивів це теж своєрідність одягу Яворівщини. Червоні, жовті, рожеві хустки, вишиті насиченими яскравими нитками, відрізняються багатством і різноманіттям композицій, становлять художню особливість жіночого костюму Яворівщини і виділяють його серед інших комплексів вбрання України.

Вбрання львівських городян XIX – початку XX ст.

Чоловічий стрій. Стрій городян середнього достатку включав сорочку як з купованого матеріалу, так і доморобного полотна, штани з купованих тканин, коричневу капоту, з невеликим коміром, високими манжетами на рукавах, подібну за кроєм до селянської свити: приталену, з прохідкою і складками на спинці. Заможніші громадяни теж носили приталені капоти, але з дорогого синього сукна, з червоними вилогами. На грудях капоти нашивали п'ять рядів петлиць із жовтого позументу. Капоту підперезували високим шкіряним поясом, застібнутим на чотири ряди пряжок. Пояс іноді робили настільки широким, що він затуляв три нижні ряди петлиць. Зимою міщани носили довгополу опанчу із сукна, з коміром-стійкою, вилогами. Крій спинки в опанчі з прохідкою і складками по обидва боки від прохідки. Шви і пояс оздоблені червоним шнуром. У Львові носили різні форми шапок: високі з чотирикутним верхом, обшиті в нижній частині хутром; високі циліндричні з круглим плоским синім, зеленим або червоним верхом, із розрізом ззаду.

Чоловічий стрій у львівських передмістях включав білу сорочку з невеликим виложистим коміром, заправлену у штани, а штани, в свою чергу, заправлені у чоботи. Жупан із кольорового сукна, інколи підбивають хутром, пришивають великий хутряний комір, обкладають хутром манжети. Його довжина сягає колін. Як верхній одяг чоловікам львівського передмістя служила капота. Чоловіки з передмість Львова носили високі, циліндричні шапки з овечого хутра, із розрізом ззаду. На ногах – чоботи.

Жіночий стрій. У строї львівських міщанок багато нош, спільних з селянським вбранням. Це сорочка, фартух, безрукавка. Спідниця за кроєм також наслідувала традиційну, народну, але пошита вона не з домотканого, а з фабричного матеріалу. Оздоблення стрічками долішньої частини спідниці також характерне для народного одягу. Явною ознакою міщанського вбрання були капелюшки на голові та туфлі на ногах або черевики.

Верхньою ношею міщанок служили короткополі сині, підбиті сірим смухом кохти або довгополі сині кавтани, оздоблені позументом. Верхній зимовий довгополий одяг підбивали хутром.

Жінки з передмість Львова одягались у традиційну народну білу сорочку, червону спідницю, окантовану внизу жовтою смужкою, або спідницю, оздоблену поздовжніми смужками. В холодну пору року, як правило, одягали синій або зелений верхній одяг – кавтан, який повторював крій свитки з прохідкою. Кавтан мав великий виложистий комір, в нагрудній частині – петлиці із жовтої тасьми або червоного шнура. Жінки з передмість Львова зав'язували на голову хустку. Крім хусток, носили в'язані очіпки з кольоровим бантом, зав'язаним над чолом. Червоні стрічки, випущені з–під очіпка, звисали на комір. На ноги жінки взували червоні чоботи або туфлі з червоними зав'язками. Жіночий стрій обов'язково доповнювала біла запаска, пов'язана в талії по верхньому одягу.

3.2.3. Традиційний стрій Бойківщини

Чоловічий бойківський стрій. На Бойківщині чоловічі сорочки, навіть святкові, шили із грубого домотканого полотна. їх робили довгими до колін і носили поверх штанів. За кроєм розрізняли сорочки з уставками і без них. Сорочку біля коміра защіпали червоною стрічкою або запонкою з блискучим камінцем або дзеркальцем, а на грудях ще однією запонкою. Вузький комір і широкі рукави обшивали вовняною ниткою. Розріз в сорочках робили спереду або ззаду. Призбирування біля шиї і на чохлах називали брижі. В оздобленні сорочок переважали чорні і сині кольори, а в деяких селах західних районів Бойківщини – темно-коричневі і зелені. На Тухольщині уставки сорочок прикрашали вишивкою, у якій чергувались чорні стрічки. Вишивку компонували на комірі, уставках, по боках розрізу пазухи і на манжетах. У вишивці переважав геометричний орнамент, а на початку XX ст. з'явився орнамент рослинний.

Поясний одяг бойків – вузькі білі полотняні штани – гаті, зібрані в талії на очкур. Зимою одягали кілька пар полотняних штанів або носили вузькі білі суконні штани – (башмаки, холошні) з кантом на зовнішніх швах. Сорочку підв'язували чорним, рідше червоним шкіряним поясом, частіше всього з трьома пряжками. Пояс прикрашали металевими ґудзиками і пластинками. До пояса прикріплювали протичку для люльки, кресало. Від пояса звисав вузький ремінець, прикрашений щільно розміщеними ґудзиками, до якого прикріпляли широкий ніж тесак у футлярі.

Рис.44. Бойківський жіночий костюм. Поч. ХХ ст.

Найбільш поширеним верхнім одягом був сірок. Він відрізняється від жіночого не кроєм, а колоритом. Нагрудну частину сірака прикрашали вертикальними стрічками червоного, білого і синього шнурів. Вершина клинів також прикрашена кольоровим шнуром або аплікацією з тканини. В нижній частині напроти клина – розріз. Кишені і розріз внизу сірака прикрашені аплікацією із червоної і жовтої тканини і шкіри. Комір-стійку, край поли, шви прикрашали шнуром. Комір, поли, прорізи оздоблювали синім шнуром, і лише вовняні кульки біля коміра і китиці-дармовіси червоні.

Рис.45. Традиційний бойківський костюм

Влітку одягали полотняний верхній одяг (каптан, полотнянка). Його шили прямоспинним і прикрашали по швах чорними вовняними нитками. Взимку носили кожухи прямоспинного і приталеного крою різної довжини. Найчастіше кожухи оздоблювали аплікацією із кольорової шкіри в рослинний орнамент.

Зачіска у бойків – це пряме довге волосся, опущене на комір або плечі. Молоді носили волосся коротше. Головні убори мінялись відповідно до віку. Вони завжди органічно поєднувались з іншими компонентами одягу. Чоловіки носили солом'яні і фетрові капелюхи (крисаня, клебан), які прикрашали червоною стрічкою, кінці якої звисали на спину. Інколи широкополий капелюх оздоблювали кількома різнокольоровими, кінці яких вільно звисали аж на плечі, як у дівочому вінку, а за стрічки втикали павине пір'я, пучечки квітів або зелені. Старші чоловіки прикрашали капелюх чорною стрічкою.

Зимою носили круглу шапку – шлик здебільшого із синього сукна або високу овечу шапку-кучму. Одяг бойків мав своєрідні доповнення. Через плече вішали шкіряну сумку – тайстру з окантованими краями і верхом, декорованим ґудзиками. У дорогу брали шкіряну сумку-ташку, ткану в клітини – бесагу. В руці бойко, як звичайно, тримав довгу палицю, зрідка, різьблений топірець. Одяг бойків не відрізняється такою живописністю, як гуцульський. Він приваблює стриманим колоритом, з домінуючим білим кольором.

Жіночий бойківський стрій включав полотняну сорочку, спідницю, фартух, сукняну безрукавку і сіряк. Основною складовою частиною бойківського жіночого вбрання була полотняна біла сорочка. В крої бойківських сорочок збереглись давньослов'янські реліктові форми, зокрема, тут побутувала перекидна сорочка без уставок. Перекидна бойківська сорочка вирізняється численними складочками-брижами, розміщеними довкола шиї, особливо спереду. Складочки на манишці прошивали білою або будь–якою кольоровою ниткою. Розріз в такій сорочці давали з правого боку, а не посередині, як у більшості сорочок, що носили на Україні. Розріз робили на з'єднанні переднього полотнища з рукавом. Паралельно з короткими перекидними сорочками побутували довгі – поликові.

Жінки оздоблювали сорочки вишивкою, застосовуючи нитки домашнього виготовлення, найчастіше натурального кольору. На початку XIX ст. додавали чорні нитки; в середині XIX ст. переважали сині і червоні, а з кінця XIX ст., особливо у східних районах – різнокольорові.

Поясний жіночий одяг – спідниці. Полотняні спідниці називали фартух, сукня, димка, мальованка. Спідниці з вовняної тканини називали фарбан, фарбанка. їх робили з грубого, не дуже білого полотна, в талії збирали в дрібні складочки, на яких вишивали орнаментовані смужки. Нижню частину спідниці прикрашали темно-сірими смугами і вузьким мереживом домашнього виготовлення із натуральних грубих невідбілених ниток. Крім згаданих, носили гофровані спідниці, оздоблені на складочках кольоровими або чорними смужками, вишитими бавовняними нитками. Носили також мальованки із домотканого полотна, прикрашеного візерунком, нанесеним олійною фарбою за допомогою різьбленої дерев'яної дошки, технікою вибійки. На мальованках переважав рослинний орнамент.

Невід'ємною частиною жіночого поясного вбрання є фартух-півка. Його робили з такого ж невибіленого полотна. Він коротший за спідницю, декорований складочками і прикрашений вишивкою в передній частині. В нижній частині фартуха, як і на спідниці, пришите мереживо. Крім полотняних фартухів, носили вовняні. Смуги на них, як правило, розміщені вертикально. Обов'язковою приналежністю жіночого вбрання був плетений або тканий пояс (пасина, пасиня, плетина) найчастіше плетений вузький червоний, іноді з додаванням зеленого кольору. Плетені пояси робили з довгими тороками або плетеними кісками на кінцях. Ткані пояси переважно виготовляли з чорних і білих ниток.

Безрукавний одяг був однаковим у жінок і чоловіків. На початку XIX ст. бойки носили прямоспинні безрукавки з відкладним коміром з чорного або білого хутра. Мали також безрукавки з відрізною спинкою і короткими полами, які сягали трохи нижче талії. На бойківському підгір'ї хутряний кептар замінюють сукняними безрукавками (катанка, бруслик, лейбик), подібними за кроєм на кептар, але довші. Безрукавки-лейбики із темно-сірого або коричневого сукна прикрашали петлицями в нагрудній частині.

Верхній довгополий одяг у бойків – сіряк, гуня, байбарак, куртик. Виготовляли його з доморобного сукна натуральних темно-сірих, темно-коричневих (гірські райони), білого кольорів (підгір'я). Типовим був сукняний сірак прямоспинного крою з вставленими клинами з боків – крилами, з невеликим коміром-стійкою і прямими рукавами. Побутували також короткі до стегон сіраки, подібні за кроєм до піджака, – куртяк, куртак. Їх прикрашали дуже скромно на комірі і краях піл – чорним або сплетеним з червоної і білої ниток одночасно шнуром. Біля коміра прикріплювали два шнури з китицяма –дармовісами.

Закарпатські бойки носили гуні – космата, коцьована – із ворсистої тканини. Літом одягали полотняний довгополий одяг – полотнянку або короткополу – катанку, катанок. Полотнянки по швах прикрашали чорними вовняними нитками. У зимовий час жінки носили кожухи із сірих смушків, криті синім сукном і оздоблені шнурами і вишитими квітами.

Дуже різноманітні зачіски і головні убори бойкинь. Дівчата розчісували волосся на проділ і сплітали дві коси, вплітаючи по всій довжині гарусні стрічкп-плетінки. Закінчувались коси червоною китичкою з того ж червоного гарусу. Коси опускали на спину, в талії притискали тканим поясом-попружкою. Дівчата підперізувались поясом так, щоб бахрома від двох кінців пояса і дві коси з китичками звисали нижче талії. У підгірських районах дівчата носили вузьку начільну пов'язку. На Стрийщині викладені довкола голови коси прибирали павиним пір'ям і барвінком. Заміжні жінки у багатьох місцевостях після весілля відрізали волосся. Носили його так, що воно з-під очіпка спадало на комір.

На Бойківщині дуже поширеним головним убором, побутували намітки. Намітку пов'язували таким чином, що вона обрамляла обличчя, а один або два кінці опускали на спину або груди. Інколи на спині висіла довга петля, яку називали циба. В деяких випадках на плечі накидали, крім намітки, темно-синю хустку, кінці якої звисали ззаду або спереду. В містечках жінки одягали на голову поверх намітки високу сіру циліндричну шапку, перев'язуючи її зверху ще згорнутою хусткою, зав'язуючи вузлик спереду.

Крім намітки, побутував у бойкинь полотняний білий домотканий льняний головний убір – убрус, який не зав'язували, а вільно накидали на голову. Убрус притримували на голові обручем або тороками, а другий його вужчий кінець вільно звисав на плечах.

Крім убруса, носили хустку (півка) у вигляді прямокутника. Вона була полотняна і оздоблена по вузьких краях вишивкою. Одними з найбільш поширених головних уборів були хустки. Їх пов'язували різними способами.

Прикраси. Як уже зазначалось, дівчата прибирали коси стрічками. Крім того, вони оздоблювали кінець коси китичкою із павиного пір'я або квітів. Бойкині носили шийні прикраси, виготовлені із кольорового бісеру (силянка, очко, плетінка, драбинка). Нагрудними прикрасами були мониста, коралове намисто з багатьма рядами-разками (пацьорок), хрестиків, бляшок, і кілець. Поширеними прикрасами для вух були металеві кульчики, інколи з позолоченими листочками барвінку.

Традиційним взуттям у жінок, як і в чоловіків, були шкіряні тупоносі постоли – ходаки. Взимку поверх ходаків одягали сплетені із соломи – солом'яники. Багаті мали на зиму чоботи – чижми. Побутувало і дерев'яне взуття – ботинки, видовбані долотом – дерев 'яники, сукняне взуття – папучі, яке одягали поверх грубих шкарпеток. Заможні селянки, особливо у передгір'ях Карпат носили черевики і чоботи.

3.2.4. Традиційний стрій Гуцульщини

Традиційний гуцульський стрій сформувався відповідно до природно-кліматичних умов, та матеріальних можливостей господарства. Чоловічий стрій на Гуцульщині включав полотняну білу перекидну довгу сорочку з розрізом спереду посередині грудей. Сорочки шили з коміром-стійкою і рукавами, зібраними внизу на чохли. Крім перекидних сорочок гуцули носили уставкові, з коміром-стійкою, стягнутим червоною стрічкою або застібнутим ґудзиком чи запонкою-трісункою. Шви сорочки, комір, чохли, рідше верхню частину рукава прикрашали вишивкою. Іноді сорочку не прикрашали. В такому випадку її робили з прямим рукавом, не зібраним на чохли. Сорочку носили поверх штанів. Стан підперезували дуже широким, гарно орнаментованим шкіряним поясом – чересом. До нього підвішували на ланцюжках-ретязях люльку, оздоблену металом, кресало, гаманець, ніж в гарній металевій оправі, гаманець для грошей – мошонку із білої шкіри, прикрашений аплікацією, стягнутий у верхній частині ремінцем, що закінчується багатьма різнокольоровими шкіряними кутасиками, просунутими через отвори в металевих наперстках. За пояс гуцули затикали декорований топірець. Поверх сорочки одягали вигадливо прикрашений кептарик.

Рис.46. Комплекс гуцульського традиційного костюма

кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Поясне зимове вбрання традиційного чоловічого одягу складалось із штанів пошитих із червоного, рідше чорного сукна – крашениці. В деяких місцевостях носили штани (холошні, гані) білі і сині. Штанини робили довгими, внизу загортали до половини ікр. По швах вишивали ланцюжковим стібком стрічку шириною в один–півтора сантиметри, як правило, темно-оранжевою, зеленою і золотистою ниткою на червоному сукні, а червоною, зеленою і золотистою ниткою – на сукні іншого кольору. Штани робили з розрізом над правим пахом, їх носили на втягнутому в поясі ремінці – букурії. Влітку були поширені штани із доморобного білого полотна на втягнутому в поясі мотузку – очкурі. Такого типу штанини внизу заправляли у вовняні шкарпетки або онучі, прив'язані до ноги мотузками – волоками. Штани із червоного сукна тут носили хлопці. Люди старшого віку одягали холошні – сукняні штани білого кольору. В холодні дні чоловіки, як і жінки, одягали сердак. У негоду одягали плащ-накидку – гуню.

Складову частину гуцульського строю становлять безрукавки – кептарі. Їх виготовляли з овечого хутра. Це найбільш древній вид одягу ідо цього часу майже однаковий як у чоловіків, так і в жінок. Гуцули шили кептарі прямоспинними, рідше розширеними донизу. Гуцульські кептарі – довершений твір народного колективного досвіду і мистецтва. Їх прикрашали дуже вигадливо, барвисто і багато, оздоблюючи кольоровим сап'яном, вовняними кульками, китичками, металевими кільцями, капелями. Візерунок кутів виконували із фарбованої вовни і компонували його вздовж країв піл і спинки. Аплікацію із сап'яну також розміщували вздовж піл і нижнього краю кептаря. Давні космацькі кептарі обшивали сірим смухом, коричневим і зеленим сап'яном, капелями. В нижніх кутах піл кептаря розміщували найбільший мотив. Косівські безрукавки прикрашали чорним хутром, візерунком із сплетених пасочків темно-коричневого сап'яну, кісками і кульками із різнокольорової вовни, нашитими на спині, над кишенями і на грудях. Кутські безрукавки прикрашали чорною вовняною тасьмою і вишивкою хрестиком. Ясенські декорували сап'яном і різноколірною хрестиковою вишивкою. Спереду нашивали лисяче хутро і два рядки кольорових кісок. В кутах піл, внизу нашивали сап'яном великий візерунок, обрамлений закрученими вусиками із ниток. Кептар застібали ґудзиками і зав'язували біля шиї кольоровим шнуром з китичками на кінцях – павудами. Рахівські кептарі обшивали чорним хутром і темно-вишневою смугою із сукна. Кишені робили накладні сукняні півкруглі. В декорі кептарів переважав рослинний орнамент червоних і темно-вишневих кольорів. Оздоби із сап'яну обрамляли вовняною ниткою. Спинку прикрашали силянкою. Силянка – це переплетені чорні сап'янові смуги на золотистому фоні. Кольорова гама червоно–золотиста. Кептарі Вижницького району мають також геометричний або рослинний орнамент, їх вишивали вовняними різнокольоровими нитками, гладдю.

Найбільш примітна складова частина гуцульського костюма – сердак. Сердаки шили із саморобного червоного сукна, крім вказаних кольорів, ще й сірі, темно-вишневі, а часом і білі. Сердак шили з невеликим коміром-стійкою, до якого прикріплювали зав'язки з китицями або кульками на кінцях – дармовісами. Іноді два шнурки з'єднували китицями і перекидали на спину, називаючи їх бовтицями. Бовтиці використовували тоді, коли сердак носили накинутим на плечі. Дуже часто для цієї мети застосовували мідні ланцюжки – ретязі.

У комплексі чоловічого вбрання гуцулів аж до середини XX ст. збереглися надзвичайно давні лудини – гугля і гуня. Гугля – це довгий перегнутий на двоє по ширині кусень сукна і зшитий по довжині з одного боку, з капюшоном без рукавів і без оформленої горловини. Виготовляли її з білого сукна, по шву і по краях обшивали грубим вовняним кольоровим шнуром. У верхній частині обох піл пришивали шнурок – бовтиці.

Такою ж незвичайною для нинішнього спостерігача виглядає і гуня. Особливою тут є передусім тканина, з якої пошивається гуня. Сукно з білої вовни виготовлене так, що в нього пропущено пучки вовни. Вони звисають по тканині, творячи довгий, як на овечій шкурі, ворс. Гуню шили з рукавами. В ній викроювали горловину, яку обшивали шкірою або червоним сукном.

В зимовий час гуцули носили короткі до колін кожушки, вишиті і обрамлені сап'яном.

Чоловіки носили довге волосся, розчесане на проділ. Старші змащували волосся жиром, щоб не розпадалось. Вуса не голили.

Дуже нарядними в чоловіків були головні убори. Літом гуцули одягали чорний фетровий капелюх – крисаню, прикрашений ажурно вирізаною металевою пластинкою з трьома фарбованими пір'їнами: дві чорних пір'їни по боках, а посередині – рожева. Зимою носили шкіряні шапки-клепані і смушеві – джумері та кучму. Клепаню шили із двох лисячих шкірок (жіночу клепачку з трьох). Довгі хвости-клапани скріплювали під підборіддям або зверху голови. Побутував також шлик. Шлик – сукняна синя, рідше червона шапка з смушевою опушкою. Джумері – це смушева невисока шапка з манжетом, який півколом охоплює шапку. Манжет спереду не пришитий до шапки і виступає з обох сторін голови, наче ріжки. Кучма – чорна смушева висока шапка з конічним верхом.

Взуттям у гуцулів служили, як і у жінок, гостроносі постоли, про красу яких дуже дбали. На них давали металеві застібки й капелі, на шкірі був тиснений або прошитий вузькими ремінцями орнамент. В постоли одягали плетені на дротах вовняні шкарпетки із смугою вишиття вовною вгорі на халявках. Постоли були масовим і найпоширенішим взуттям. А от чоботи носили заможні ґазди, це був своєрідний знак багатства. Чоботи з халявками з тонкої м'якої шкіри називалися чіжми, скорий, а з твердими – сари.

Гуцули доповнювали свій одяг вовняними клітчастими або смугастими торбами – тайстра, дзьобанка. їх носили через плече на тканому поясі. Заможніші мали шкіряні тобівки. Чоловіки брали ще й топірці та палиці.

Жіночий стрій гуцулок XIX – поч. XX ст. включав полотняну натільну білу сорочку. Сорочки шили з уставками і без них. У гуцулів сорочка складалась із верхньої частини – станка, який шили із тоншого полотна, і нижньої – підточки, зробленої, із грубого полотна. Паралельно побутували також додільні сорочки, пошиті з цілого полотнища без підгонки. Характерною ознакою гуцульських жіночих сорочок, є оздоблення їх вишивкою. Оздоблювали головним чином, комір, верхні частини рукавів, чохли, низ сорочки. Найбільш поширеними способами вишивки гуцульських сорочок були лічильна гладь (настилування, низинка, мережка), а на початку XIX ст. – хрестикова техніка. Для гладі використовували лляні і вовняні нитки, а для вишивки хрестиком найчастіше застосовували бавовняні червоні або сині нитки – заполоч, які купували або вимінювали на ринку за вовну чи вовняні вироби. Міновою річчю найчастіше служили плетені з вовни візерункові шкарпетки –капчурі та рукавиці.

Локальна своєрідність найбільш чітко проявляється в характері елементів і мотивів орнаменту, його композиції, колориті. В гуцульській вишивці переважав геометричний орнамент. Майже кожний район мав своєрідну колористичну гаму. Для космацьких вишивок характерні насичені червоно-оранжеві барви; у верховинських (Жаб'є) домінували синій і фіолетовий кольори; для яворівських, річненських, брустурських типовим було поєднання синього і зеленого, а для пістинських – коричневого з різними відтінками червоного кольорів.

Поясний жіночий гуцульський одяг зберіг архаїчні риси незшитого одягу, який носили, обгортаючи стегна, і притримували на талії поясом. До такого одягу належить гуцульська двоплатова запаска і одноплатова – горботка. Двоплатова запаска – це два вовняних прямокутних полотнища, які носили одне спереду, а друге ззаду, притримуючи на талії вовняним поясом – попружкою або вузьким пояском-букурією. Запаски відрізнялися забарвленням і малюнком. Але основне композиційне навантаження припадає на нижню частину виробу – поділок, де розташована ширша візерункова смуга – забір. Обов'язковою приналежністю жіночого костюма був пояс. Ним гуцулки прикріплювали на талії поясний одяг. Пояс ткали неширокий і називали його по-різному: попружка, крайка, пояс, байорка, тканка. Різноколірні нитки застосовували для основи, а одноколірні – для піткання. Візерунок отримували з мотивами ромба, трикутників, квадратів. В колориті пояса переважали ті ж кольори, що і в поясному вбранні.

Поверх сорочки жінки, як і чоловіки, носили безрукавки – кептарі. Верхнім одягом служили сердаки, кожухи.

Великим різноманіттям відрізняються жіночі головні убори. Особливо цікавий і нарядний головний убір дівчат. Головні убори дівчат були тісно пов'язані із зачісками. Дівчата заплітали одну косу або дві, викладаючи їх довкола голови. Через всю довжину коси вплітали червоний гарус, а у Верховині, Криворівні, Річці косу прикрашали ще й металевими ґудзиками або пластинками. Голову дівчат прикрашав металевий обручик з металевими підвісками над чолом, який називали чільце.

Молоді жінки одягали на голову червону хустку, зав'язану ззаду здвоєними кінцями. Бахрома хустки звисала над лобом і по боках, обрамляючи обличчя. Старші жінки зав'язували голову переміткою домашнього виготовлення. Перемітка – довгий, рушникоподібний головний убір з візерунком на вузьких його кінцях. Зимою голови зав'язували великими вовняними хустками – фустками.

Багаті і різноманітні гуцульські прикраси. Жінки носили металеві кульчики, персні, браслети із мідного ланцюжка, плетені з різнокольорової вовни – наручні. Із шийних прикрас найбільш поширеними були намиста, утворені із нанизаних на дріт срібних монет, металевих хрестиків – згарди, коралове намисто, а також металеві дзвіночки – коло кільця-шелести, виготовлені із срібла або іншого кольорового металу. Не менш розкішними у гуцулок були венеціанські намиста – венеційське монисто із різнокольорової смальти, розписаної або інкрустованої золотом.

Дівчата носили на шиї орнаментовану плетінку із бісеру різних кольорів. Іноді носили намисто із насіння рослин.

Основним видом взуття є шкіряні постоли. Вони становлять шматок шкіри, зібраної на ремінець, простягнутий у прорізи. Гуцулки носили також чоботи із чорної шкіри з призбираними внизу халявами – рісовані. Своєрідність гуцульському взуттю надавали в'язані на дротах червоні вовняні шкарпетки – капчурі. Капчурі прикрашали у верхній частині орнаментальними смугами. Іноді візерунок на них такий барвистий і дрібний, що мерехтить, наче мозаїка. На сукняних шкарпетках – капцях і онучах вишивали по краю вузеньку смужечку.

3.2.5. Традиційний стрій Лемківщини

Чоловічий стрій. Чоловіки носили полотняні білі з невисоким коміром–стійкою – обшивкою з багатьма складочками довкола коміра, короткі до талії сорочки опліча без прикрас. На більшості території Лемківщини розріз в сорочках робили на спині і зав'язували на потилиці. В західній частині Лемківщини чоловіки носили сорочку довшу і з розрізом посередині. Комір, манишку, чохли вишивали різнокольоровими нитками. Інколи сорочку вишивали червоними нитками на комірі, защіпаючи його запонкою. Нижню частину сорочки, на відміну від гуцулів і бойків, заправляли в штани.

Поясним одягом у літню пору були полотняні штани на очкурі, які називали ногавки, гачі. Взимку одягали зверху полотняних сукняні, найчастіше білі холошні, трохи оздоблені вузькими вишитими смужками біля гульфика і по зовнішніх швах. їх носили на вузькому шкіряному пояску з пряжкою, але зверху по цьому поясі лемко підперезувався широким поясом – югасом.

Чоловіки, як і жінки, носили безрукавки (лейбик, бруслик). їх робили з темно-синього або темно-коричневого сукна, прикрашаючи вздовж піл і по кутах кожної поли металевими ґудзиками.

Верхній одяг лемків відрізняється від одягу гуцулів і бойків. Лемки носили сукняну сіру або темно-коричневу довгополу чуту. Цей своєрідний верхній одяг кроїли прямоспинним, без коміра. Замість коміра пришивали ззаду прямокутний шматок сукна, який називали галерея, кляпаня. Галерея спадала з плечей до стегон і закінчувалася в нижній частині довгими білими вовняними тороками – свічками. Рукави робили довгі, до колін, внизу зашиті і оздоблені також тороками. Чугу носили накинутою на плечі. Рукави в ній служили кишенями, в які складали різні предмети. Інколи тороки галереї зав'язували і тоді утворювався капюшон, що захищав від снігу, дощу, вітру. Крім чуги носили короткий, нижче стану бурий сукняний піджак – гуню. Його оторочували шнурами. Обшлаги робили із іншого сукна і називали обранка.

Рис.47. Традиційний стрій лемків

Взуттям служили шкіряні постоли – керпці або ходаки. Онучі притримували на ногах шкіряні шнурки – наволоки. Багаті носили чоботи – кордуани. Дуже характерними у лемків були сукняні черевики на зиму, їх одягали на керпці, виїжджаючи з дому або працюючи на морозі.

Волосся у чоловіків довге, розчесане на два боки на проділ і спадає на плечі, обличчя виголене. На голову зимою одягали круглу зі смушків шапку з навушниками – копач. Перехідним від зими до літа був сукняний циліндричний невисокий головний убір – каляпик. Влітку носили фетровий капелюх, пов'язаний кольоровим шнурком або стрічкою – китайкою, басанункою з затканим за неї павиним пером або квіткою покреутка. Рідше носили солом'яного капелюха з невеликими крисами.

Жіночий стрій. Традиційний лемківський жіночий костюм включав лляну, а для роботи конопляну білу сорочку – чехлик з невисоким коміром-стійкою і морщенням біля коміра, стягнутого червоною стрічкою – стужкою або запонкою – спінкою у вигляді маленького дзеркальця, вправленого у метал. Інколи сорочка мала розріз не спереду, як звичайно, а з боку біля лівого плеча. Інколи верхню частину сорочки відділяли від нижньої, яку називали подолок, спідник. Така коротка сорочка має паралелі з чоловічими короткими сорочками бойків.

Поясний одяг лемківських жінок складається з тих же складових частин, що і у бойкинь. В будні лемкині одягали полотняну, білу, викладену в складочки спідницю-фартух. В свято носили спідницю із купленої перкалевої різноколірної тканини, темно-синьої в крапочки – цятки або синю чи зелену однотонну вовняну, зібрану в складочки – плісування. В тому місці, де спідниця закрита запаскою, її не плісували. Інколи спереду вставляли по всій довжині спідниці клин з іншої, більш дешевої тканини. Дівчата нашивали внизу на спідниці чотири кольорових стрічки – фарбітки, а заміжні жінки – червоні, зелені, білі, жовті шнури. На спідницю в талії прикріплювали фартух-запаску. Запаски були білі, квітчасті, чорні або темно–сині, як спідниця, укладені дрібними складочками. Запаски і спідниці прикрашали внизу кількома рядами стрічок, найчастіше червоною і голубою, а також мереживом у нижній частині. В талії підв'язувалися вузькими тканими поясами, пришитими до запаски. На сорочку одягали безрукавки, керсетки з рукавами, їх робили з грубого, а для свята з тонкого, синього або темно–зеленого сукна. Безрукавку робили нижче талії. Від талії опускали клапани, прикрашені нашитими вовняними кутасиками, а інколи металевими ґудзиками. Носили також короткі прямоспинні (до талії) вовняні голубі або червоні безрукавки, обшиті жовтою тасьмою або золотим позументом – драбинкою. Іноді сині безрукавки прикрашали спереду червоною вишивкою і металевими жовтими ґудзиками.

Верхній одяг – сукняна катанка або гунька. Гуньки робили з вузьким коміром. Гуню розрізали ззаду нижче талії на три клапани. її оздоблювали нашитими вовняними шнурами – чорним, білим або червоним. Довжина гунь різна. Від Попраду до Білої носили гуні в основному білі і довгі, до колін, а йдучи на роботу в поле, одягали гуню до бедер. Над Віслоком і далі домінували гуні чорні, рідше носили сірі, білих майже не було, і короткі. Руки в рукав гуні одягали тільки в погану погоду, в інший час гуня тримається лише на плечах.

Як теплий одяг побутували також піджаки – куртаки, гуньчата. За кроєм вони нагадують прямоспинні корсетки, тільки з довгими рукавами. їх прикрашали червоним або білим сукном і зеленим шнуром – сукнятом – біля шиї, низу рукавів, краях піл.

Зимовий верхній одяг – кожушки, кожушниці гарно оздоблений кольоровими нашивками. Заможні жінки ходили в шубах-ментах з відрізною спинкою, приталених, покритих темносинім фабричним сукном, оздоблених тасьмою. Ці шуби шили звичайно з білих ягнят, але великий комір і манжети – з лисиці.

Зачіски у дівчат і жінок були різні. Дівчата заплітали волосся в одну косу, вплітали червону або голубу стрічку. На плечі накидали довгий рушникоподібний головний убір – рантух, плахтину. Заміжні жінки розділяли волосся на половину і не сплітаючи його в коси, збирали його на потилиці в одне пасмо і звивали з нього плоску гульку. В деяких місцевостях намотували волосся на невелике коліща, зроблене з ліщини, дротика, яке називали хімля, химка. На химлю накладали очіпок. Спереду очіпок прикрашали мереживом, з-під якого було видно оксамитову стрічку.

Зверху на очіпок одягали квітчасту, білу або голубу з жовтими крапками хустку. її пов'язували, перехрещуючи кінці під підборіддям і зав'язували ззаду під здвоєними кінцями на спині. Побутували також білі хустини із покупних тканин – фацелики. Фацелик складали в широкі складки і зав'язували з підвищенням – чубком – над лобом. Ця хустка притримувалася на плечах іншим білим головним убором – плахтинкою. Її кінці спадали з плечей під руки і зав'язувалися ззаду. Інколи жінки обв'язували себе такою плахтинкою на бедрах, тоді кінці хустки звисали на запасці. В негоду жінки накривалися великими вовняними покупними хустками.

На шиї жінки носили кілька ниток білого намиста – пацьорки і червоного коралового намиста. До намиста чіпляли широкі шовкові стрічки – басанунки, басаманки, які спадали на груди, або ж одну візерункову стрічку. Так прикрашали голову дівчата в інших регіонах України, зокрема, в Чернігівському Поліссі.

Заміжні жінки купували зелене, золотисте, голубе, фіолетове, червоне намисто з дукатами або маленькими іконками і хрестиками. Під час посту жінки носили фіолетове, чорне намисто. Жінки старшого віку одягали чорне або біле намисто з кораловим.

На ногах носили керпці або саф'янові жовті чоботи на високих обцасах, оздоблені на зап'ятку цвяхами, із яких складали композицію у зірочки, кільця і т. д. На поч. XX ст. у побут увійшли черевики і напівчеревики.

3.2.6. Традиційний стрій Буковини

Чоловічий стрій Буковини відзначається своєрідними локальними особливостями. Цей стрій включає сорочку перекидного крою без коміра, полотняні білі штани, штани із сукна – гачі, хутряну безрукавку, верхній одяг – сардак, менша, кожух. Взуттям служили чоботи, постоли. Найпоширенішими головними уборами були повстяний капелюх, солом'яний бриль, шапки зимові – кучма, клепаня.

Дуже різноманітними були чоловічі сорочки. Зокрема, найпоширенішою була чоловіча сорочка перекидного крою на зразок лоцманської, яка побутувала і в південних областях України. Сорочку декорували вздовж пазухи. Часто оздоблювали білими нитками низ сорочки і низ рукавів ажурною вишивкою.

Поясний одяг – штани шили з нешироким кроєм штанин і оздоблювали внизу вишивкою, такою ж, як на поділку і рукавах сорочки. Сорочку носили поверх штанів. Низ сорочки закривав коліна. В талії поверх сорочки пов'язували пояс. Чоловічий пояс був широким, тканим із вовни, орнаментований складним ромбовидним візерунком. В гірських районах Буковини носили шкіряний широкий пояс – черес.

Рис. 48. Костюм молодиць Буковини

Безрукавим одягом служив короткий кептар і довший від нього – мунтян. Кептарі оздоблювали аплікацією із шкіри, металевими капелями, сукном, сплетеними із шкіри кісками, вишивкою. Мунтян декорували аплікацією, вишивкою, хутром тхора. Верхній сукняний одяг темно-коричневого природного кольору вовни кроїли з великим квадратним коміром, який прикривав плечі і частину спини, прикрашали по краю піл і коміра кольоровим вовняним шнуром.

Чоловічі капелюхи оздоблювали на тулії стрічкою. Парубочі капелюхи – стрівки, брилі декорували квітами, ґерданами із бісеру, різноколірним пір'ям, вовняними китичками. Взуття – морщениці декорували металевими капелями.

Жіночий буковинський стрій включав натільну довгу сорочку, перекидну або сорочку–морщянку; поясне вбрання: одноплатову горбатку, фату, двоплатову запаску, фартух, спідницю; нагрудний одяг: хутряний кептар і цурканку; верхнє вбрання: сукняний сердак, кожух; взуття: постоли, чоботи, черевики. Головними уборами служили хустка – фуетка і намітка – рушник, ручник. У буковинському строї дуже розкішно вишивані сорочки: металевою ниткою – сухозліткою, кольоровим бісером, нитками. Вишивка рослинного орнаменту покривала рукави, нагрудну частину. Така ж вишивка повторювалась на головному уборі – рушнику. Поясне вбрання – горботки перетикали вертикальними смугами. Орнаментували в них тільки край поля – попередниці, а середню частину залишали безузорною. Колорит горботки завжди узгоджений з колоритом пояса і вишивок на сорочках. Для рівнинних районів Буковини характерне співставлення теплих тонів, з переважанням червоної барви, для північних районів – холодних тонів з домінуючим чорним. Крім горбатки, на Буковині були поширені фартухи і спідниці, прикрашені стрічками і мереживом. Особливу принадність цьому комплексу одягу придає біла хутряна безрукавка з видовженими пропорціями, оздоблена вздовж піл хутром куниці і аплікацією із сап'яну. Як верхній одяг носили сукняні оздоблені вовняними шнурами манти характерного крою з великим коміром.

Намітки оздоблювали і вишивкою і тканням. Від наміток інших регіонів вони відрізнялися крупним рослинним орнаментом. Іноді в орнаменті наміток трапляються орнітоморфні мотиви. Узор відділявся кольором, але найчастіше орнамент читався за рахунок рельєфу. Побутували й намітки декоровані геометризованими мотивами.

3.2.7. Традиційний стрій Покуття

Чоловічий покутський стрій включав полотняну білу довгу до колін перекидну сорочку з широким без чохлів та з чохлом рукавами.

Сорочка була з коміром-стійкою. Довгу сорочку носили поверх штанів, як гуцули і буковинці, підперезували дуже високим шкіряним поясом з мідними пряжками-чепрагами, широким вовняним тканим поясом. Влітку одягали штани з доморобного полотна, а на свята із сукна – внизу зібрані при нозі й обв'язані сукняною, так званою сердаковою онучею, гарно вишитою по краях білою або червоною вовняними нитками.

Верхнім одягом служили чорні, червоні сердаки, довжина яких сягала колін. Сердаки оздоблювали вовняними шнурами, китицями, кульками. Опанчу шили з комірцем-стійкою, вилогами і, обов'язково, з каптурем. Опанча оздоблена спереду на грудях старовинним оздобленням у вигляді повітряних петель, виконаних із ручносплетеного шнурка. Каптур зі середини, вилоги, кишені, манжети виготовлені із синього купованого сукна. Краї піл, комір, каптур, рукави облямовані синьо-білим шнурком.

Селяни носили на голові довге волосся, яке спадало на плечі. На голову одягали зимою шапку – клепаню, шлик, циліндричної форми шапку із сукняним верхом. На ноги взували чоботи з підківками. Як доповнення служила тобівка, тобто торбина, перекинута через плече.

Зимою чоловіки й жінки носили кожух, як звичайно, білий без кольорових оздоб, тільки облямований хутром. У чоловіків кожухи були коротші за жіночі.

Жіночий покутський стрій включав два типи сорочок: перекидну і уставкову. Покутські сорочки багато прикрашені вишивкою: білими нитками та червоно-бордовими нитками з додаванням зелених, жовтих, синіх. Сорочки вишивали різними техніками – низинкою, хрестиком, об'ємними рельєфними швами. Інколи одна і та ж сорочка вишивалася різними техніками. Цікаво, що у Наддністрянських селах сорочки плісували на рукавах (впоперек) і нижній частині сорочки (вздовж). Як поясне вбрання, служила вовняна обгортка. Вже у середині XIX ст. покутянки носили, паралельно із старовинними обгортками і запасками, розмаїті спідниці: однотонні сині, оздоблені внизу жовтими (позументними) стрічками, спідниці-мальованки, добираючи до них фартухи з купованої тканини. Нагрудним одягом служили безрукавки-кептарі. їх шили із овечих шкур і прикрашали аплікацією із шкіри. Як верхній одяг у жінок побутував кунтуш із складками ззаду із купованого синього сукна, оздоблений на вилогах червоною тканиною. Червоним шнуром оздоблені краї піл, кишені, низ рукавів. Червоний пояс разом з червоними вилогами виступає об'єднуючим компонентом. Головні убори у жінок на Покутті – яскрава квітчаста хустка, інколи її видно з-під намітки. У давнину віддавали перевагу наміткам.

Рис.49. Дівоче святкове вбрання Покуття

На Покутті дівчата носили велику кількість прикрас на голові і шиї. Зачіску тут доповнювали штучними вовняними валиками із червоної пряжі, укладеними на голові вінкоподібно. Над чолом клали два рядки ґерданів, на шиї – намисто і ґердани, взірчасті стрічки. Неодмінну складову частину строю, як і в інших регіонах, становлять червоні, жовті, чорні чоботи.

3.2.8. Традиційний стрій Закарпаття

На території Закарпаття в кінці XIX – на початку XX ст. побутували чотири основні локальні комплекси українського національного строю. Кожний із чотирьох комплексів народного вбрання відрізняється особливостями крою і оздоблення його складових частин.

Чоловічий стрій. Для першого комплексу одягу характерні біла полотняна довга сорочка, полотняні штани-гаті, зимові сукняні штани – холошні, шкарпетки-капці, штрімфлі, літнє взуття – постоли, зимове – чоботи, шкіряний пояс-черес, сукняна куртка-уйош, вовняний розстібний зимовий одяг гуня, петек, літній головний убір-клебаня, зимовий – ковпак, шіпка.

Сорочка в цьому комплексі вбрання вишита чорними нитками хрестиковою технікою.

На окрему увагу заслуговує традиційний і характерний для Закарпаття зимовий одяг гуня, прямоспинного крою. Лицьовий бік гуні ворсовий. Чоловіки носять гуню, одягаючи руки в рукави, а жінки накидають на плечі. Гуня виготовлялася із спеціального матеріалу. Тканину виробляли із пряденої та не пряденої, тільки розчесаної вовни на горизонтальному ткацькому верстаті, використовуючи дві підніжки. На початку XX ст. гуню почала витісняти куртка-уйош із білого сукна. Це коротка куртка прямого силуету з неширокими вшитими рукавами. Невисокий комір-стійка, поли, низ куртки і рукавів обшивали чорною вовняною тканиною, оздобленою інколи ще й декоративними швами. На обох полах уйоша, на грудях і внизу розміщені чорні кишеньки – жебічки, жебіки. Вгорі жебіки менші, внизу – більші. Уйош дуже вдало поєднували з невисоким фетровим капелюхом з вузькими крисами, загнутими доверху.

Рис. 50. Закарпатський традиційний жіночий костюм

Другий комплекс чоловічого вбрання включав складові частини гуцульського строю, зокрема, сорочку, штани-гаті, зимові штани-гачі – крашеники, хутряну безрукавку – кептар, сукняний верхній одяг – сердак, літній головний убір – кресаню, бриль, зимовий головний убір – шлик, шкіряний пояс – черес, вовняні шкарпетки – капчури, взуття – постоли, чоботи – чіжми.

У третьому комплексі чоловічого народного строю Українського Закарпаття зустрічаємо унікальну білу коротку, що майже не прикриває торсу, сорочку, яку не доводилося зустрічати більше ніде. Її виготовляли з перегнутого по ширині шматка полотна, відміряного на довжину розкинутих рук. Іноді сорочку оздоблювали білими нитками технікою настилування і прозорим ажурним шиттям. її носили з штанами-гатями. Гаті шили з того ж білого полотна. Холошні їх широкі, вільно спадають до низу. Низ холошень декорований білими тороками. Носили також полотняні білі штани-бачмаги з вузьким кроєм холошень, а зимою – вузькі вовняні штани – холошні. Стан підперізували широким поясом-чересом.

У прохолодну погоду поверх сорочки вдягали короткий чорний сукняний лайбик, овечу хутряну безрукавку – камазолю. Верхнім зимовим одягом служив уйош, а також довга розстібна вовняна накидка – гуня. Взуття у цьому комплексі: зі шкіри постоли – ходаки, бочкори, чоботи, з дерева – дерев'яники.

Поширеним головним убором був капелюх – кресаня, клебаня і зимова шапка – кучма.

Четвертий комплекс чоловічого вбрання включав сорочку перекидного крою з круглим вирізом. Розріз робили спереду або на спині. Сорочка мала довгі пишні рукави з низько опущеними плечовими швами. її прикрашали вишивкою на швах, на плечах, манжетах, вздовж розрізу на грудях. Поясним одягом служили літні полотняні штани-гаті, зимовим – сукняні холошні. Як плечовий одяг були поширені куртки лейбики та розстібний вовняний зимовий одяг накидка–гуня. На ногах носили вовняні шкарпетки – штрімфлі, постоли – бочкори, чоботи. Головним убором служили капелюхи – калани і зимові шапки.

Жіночий стрій. Перший локальний варіант жіночого строю включає сорочку – довганю з білого, частіше конопляного полотна. Свою назву – довганя – вона дістала тому, що справді була довга й широка, з довгими та широкими рукавами. Сорочка шилася без коміра із 3-5 пілок полотна, зібраних зверху, разом із верхнім краєм рукавів. Розріз для голови – розпірку робили на спині. Горловину викінчували вишиваною стрічкою – ошийником. Сорочку оздоблювали біля вирізу горловини і на рукавах ромбовидним орнаментом. Ромби вишивали вздовж рукавів один за одним, і вони мали назву – хвіст. Вишивка на рукавах змінювалася залежно від віку та сімейного стану. Найчастіше застосовували вишивку технікою вито (різновидність настилування), а також – хрестиком.

Сорочку підпоясували в талії вишиваним поясом – сіленка, пас. Поясне вбрання становить яскравий квітчастий фартух – плат, краї якого заходять далеко назад і утворюють майже незшиту спідницю. Поверх сорочки одягають вузьку, коротку безрукавку – лейбик. Заможні селянки носили хутряну безрукавку – бунду. Бунда суцільно оздоблена вишивкою. Це, як правило, рослинний орнамент, виконаний технікою гладі.

Верхній зимовий одяг становила куртка із домотканої вовняної тканини – уйош, прикрашений чорною або синьою тканиною. В холодні дні одягали петек, пошитий із вовняної ворсової доморобної тканини. Традиційним компонентом зимового одягу в Українському Закарпатті є безумовно, гуня – довга, з довгими рукавами і довгим ворсом, значно довшим, як у петеку. Головним убором слугувала хустка – ширінка або платина. Дівчата носили яскраві квітчасті, жінки – строгі, темні хустки. Поверх хустки одягали чепець – чепак. Це невелика шапочка з чорної тканини, прикрашеної вишивкою, уламками дзеркала або маленькими дзеркальцями, що є унікальним явищем, характерним тільки для цього костюмного комплексу.

Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. В коси вплітали стрічки – пантлики, кицлики. На шию одягали скляне намисто в один або два рядки – сплітки, пацьорки. Взуттям служили постоли. Носили шкарпетки – капці або онучі. Постоли шнурували вовняними шнурами поверх онуч. Поширеним взуттям були також і чоботи на обцасах – чіжмах. В містах носили чоботи – бокончі, токанки.

Деякими складовими частинами відрізняється жіночий стрій у долині р. Тиси. Тут костюмний комплекс включає широку довгу сорочку з чотирикутним глибоким вирізом горловини. Довгі пишні рукави сорочки закінчуються внизу оборками – фодрами. Ця сорочка подібна до румунської, шилася із домотканого полотна і декорувалася поліхромною або білою вишивкою. Поясне вбрання – широка темна спідниця – свите і фартух – плат. Як нагрудний одяг поверх сорочки носили бунду або реклик – дуже коротку, вузьку вовняну ткану безрукавку. Верхній одяг – характерний для Українського Закарпаття уйош, сердак та лейбик-пщжак із чорного сукна.

Другий локальний костюмний комплекс має спільні риси з гуцульським. Його основу складає довга широка сорочка, як правило з підточем, тобто нижня частина сорочки із грубого полотна. Крій сорочки подібний до крою сорочки першого костюмного комплексу, але в ній розріз для голови розміщений не на спині, а спереду на грудях. Гуцульські сорочки відомі гарними розкішними вишивками на рукавах, уставках, горловині, пазусі. Сорочку підперізували плетеним вовняним поясом – окрайка, оперіска. Поверх сорочки одягали поясний одяг з двох пілок – одну спереду, а другу ззаду. Вони мали назву – шат, запаска. їх ткали з кольорової вовни. Тут, як і на Гуцульщині, носили безрукавку – кептар. Взимку одягали сердак, гуню. Головним убором служили хустки – плат, хустка. Поширеним взуттям були постоли і чоботи. Жінки носили на руках дуже гарно вив'язані нараквиці. Дуже розповсюдженими у жінок були прикраси із срібних монет – гусоші, дукачі, прикраси із бісеру – силянка.

Третій локальний комплекс вбрання включав коротку широку сорочку з довгими рукавами, без коміра, з розрізом для голови збоку від горловини до нижньої частини пройми рукава. Крій подібний до сорочки першого костюмного комплексу, але відрізняється численними складочками біля шиї і на грудях. Дуже часто вишивка виконується по морщенню, скріплюючи його. В цьому комплексі спідниця – фартух також широка, виконана з домотканого білого полотна, призбирана в поясі. Поверх спідниці носили фартух який мав назву – пілка, катран, плат.

Нагрудним одягом служила коротка полотняна безрукавка – камизелька. На відміну від безрукавок інших локальних комплексів – у цьому строї вона вишита.

Четвертий локальний комплекс. Тут носили коротку вузьку сорочку перекидного крою з чотирикутним вирізом для голови та розрізом спереду. Сорочку шили з довгими, широкими рукавами, з заниженою лінією плеча. її оздоблювали вишивкою поздовж швів, на плечах, манжетах, вздовж розрізу на грудях. Поясним одягом служила дуже широка спідниця – кабат, сукня, сукман і нижня спідниця – подолок. Поверх спідниці чіпляли фартух–плат, катран.

На початку XX ст. в побут увійшли вузькі верхні сорочки з баскою – візитка. Це святковий одяг і, очевидно, запозичений від угорського та словацького костюмних комплексів. Поверх сорочки та візитки накидали на плечі хустку – кистеман, хустя. Взимку носили вовняний піджак – реклик та коротку білу гуню. Найпоширенішими головними уборами були хустки – ширінка, кестеманча. Заміжні жінки одягали очіпок – чепець, чепак. Іноді він був у вигляді полотняної шапочки, яка прилягала до голови і зав'язувалася під підборіддям. На цьому комплексі позначився вплив угорського костюму, а також вбрання міського населення.

Питання для самоконтролю

1. Локальні особливості жіночого та чоловічого строю Поділля.

2. Локальні особливості жіночого строю Опісля.

3.Локальні особливості чоловічого строю Опілля.

4. Локальні особливості жіночого строю Бойківщини.

5. Локальні особливості чоловічого строю Бойківщини.

6. Локальні особливості чоловічого та жіночого строю Гуцульщини.

7. Локальні особливості жіночого строю Лемківщини.

8.Локальні особливості чоловічого строю Лемківщини.

9. Локальні особливості жіночого строю Буковини.

10. Локальні особливості чоловічого строю Буковини.

11. Локальні особливості жіночого та чоловічого строю Покуття.

12. Локальні особливості жіночого строю Закарпаття.

13. Локальні особливості чоловічого строю Закарпаття.

14. Вбрання львівських городян XIX – початку XX ст.