Реформа публічної служби
Діяльність держави, функціонування її управлінського апарату здійснюються через публічну службу, яка є особливим інститутом сучасної держави.
Розбудова державності України має супроводжуватися відповідним розвитком та удосконаленням публічної служби. Метою реформування цього інституту є становлення справді професійної, високоефективної, стабільної та авторитетної публічної служби.
Так, Указом Президента від 11 лютого 2000 року № 208 "Про підвищення ефективності системи державної служби" було утворено при Президентові України Координаційну раду з питань державної служби, а Головне управління державної служби України було визначено центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним безпосередньо Президентові України, яке згодом, як відомо, набуло статусу самостійного центрального органу виконавчої влади. 4 квітня 2000 року Указом Президента України № 599 було затверджено "Стратегію реформування системи державної служби в Україні".
Основними цілями і завданнями публічної служби як інституту української держави є:
- охорона конституційного устрою створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства захист прав та свобод людини і громадянина;
- забезпечення ефективної діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень і компетенції
Для успішної реалізації визначених цілей і завдань публічна служба повинна будуватися на таких базових принципах:
- верховенство Конституції і законів України;
- пріоритет прав та свобод людини і громадянина;
- патріотизм;
- професіоналізм і компетентність;
- оптимальне поєднання повноважень та відповідальності;
- політична і релігійна нейтральність;
- відкритість і прозорість.
У побудові державної служби насамперед слід виходити з функцій державних органів, розподілу цих функцій між даними органами, визначення повноважень органів у цілому і кожного окремо, а також повноважень їх працівників. Це дасть змогу розмежувати органи за специфікою діяльності, виявити однорідні функції, визначити доцільний функціональний розподіл між структурними підрозділами та штатними посадами.
Ця частина адміністративної реформи здійснена шляхом прийняття Закону України "Про державну службу". Але на сьогодні розроблено та розглянуто 7 квітня 2011 року Верховною Радою України у першому читанні новий проект Закону України "Про державну службу".
На законодавчому рівні мають бути утверджені нові підходи до організації діяльності публічних службовців, зокрема у взаємодії з громадянами, насамперед у принциповій зміні характеру цієї взаємодії.
Щодо захисту публічних службовців, то має бути удосконалене застосування норм і гарантій статусу публічних службовців. Це включає забезпечення цілісності, системності, повноти та стабільності правового і соціального становища публічних службовців, узгодження їх посадових повноважень з правами та обов’язками фактичного перебування на публічній службі.
З одного боку, потрібно посилити правові гарантії, матеріальну і моральну захищеність, політичну незалежність публічних службовців щодо виконання своїх професійних обов’язків. З другого - створити чіткий механізм відповідальності публічних службовців, узгоджений з нормами адміністративного, цивільного фінансового, трудового та кримінального права
Підбиваючи підсумки, слід зауважити про те, що Україна зараз знаходиться на межі докорінних змін, які слід проводити помірковано. В результаті здійснення адміністративної реформи в Україні відповідно до Концепції передбачається поступове формування раціонального механізму публічного управління, який дозволить підвищити ефективність реалізації виконавчої влади, поглибити її взаємодію з місцевим самоврядуванням.
Основна мета реформи полягає у комплексній перебудові системи публічного управління в Україні, та в розбудові нової системи органів публічного управління для здійснення основних завдань.
Основною проблемою реалізації адміністративно-правової реформи є недостатність її фінансування, а також відсутність механізму реалізації існуючої концепції.
Проведення адміністративної реформи є етапом демократизації українського суспільства, приведення у відповідність існуючих суспільних відносин з закріпленими у Конституції нормами.
Проведення адміністративно-правової реформи є важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства і полягає у створенні сучасної, ефективної системи публічного управління.
3. Реформа адміністративного права.
Магістральним завданням адміністративної реформи 1998 року було втілення в життя принципово нової парадигми взаємовідносин між державою та людиною, згідно з якою влада – це, насамперед, реалізація обов’язків перед громадянином, а не тільки реалізації правомочностей, що зобов’язують громадянина.
На жаль, для нас і сьогодні якісне оновлення і ефективна реалізація норм адміністративного законодавства на практиці ще багато в чому залишається сферою бажаного. Хоч саме у процесі застосування норм цього законодавства реально може бути підтверджена демократичність держави і усієї правової системи. Адміністративна реформа потребувала нового погляду на суспільну цінність і призначення адміністративного права в демократичній, соціальній, правовій державі. Саме тому, враховуючи фундаментальне значення цієї галузі права, на прикінці 20-го століття назріла необхідність проведення її радикального реформування.