Німецька класична філософія
НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ
ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ
| ХVІІ – ХVІІІ ст. – доба видатних досягнень філософії, науки і культури. ХVІІ ст. - століття геніїв і вільнодумства, ХVІІІ ст. – століття Просвітництва |
| Бурхливий розвиток буржуазних економічних відносин |
| Наукова революція. Великі наукові відкриття Коперника, Галілея, Ньютона |
| Якісно нова картина світу |
| Нові соціально-етичні ідеали |
| Нова філософія історії |
| Методологія наукового пізнання |
| Визначення джерела людських знань |
| Вільнодумство та атеїзм |
| Соціально-природничо-політичні та наукові передумови |
80-ті роки ХVІІІ ст. – середина ХІХ ст.)
Зробила великий внесок у розвиток діалектики, методології, онтології, гносеології
Здійснила глибоке дослідження проблем "мікрокосмосу", зокрема його моральної складової.
Дослідила співвідношення пізнавальних, вольових, діяльних можливостей людини і суспільства.
Розкрила зв'язок між об'єктивними законами історії і діяльністю різних суб'єктів історичного процесу у різні епохи.
Дослідила взаємозв'язок людини і суспільства у перспективі подолання релігійного відчуження
| Зробила великий внесок у розвиток діалектики, методології, онтології, гносеології. | Здійснила глибоке дослідження проблем «мікрокосмосу»: зокрема його моральної складової. | Дослідила співвідношення пізнавальних, вольових, діяльних можливостей людини і суспільства | Розкрила зв'язок між об'єктивними законами історії і діяльністю різних суб'єктів історичного процесу в різні епохи | Дослідила взаємозв'язок людини і суспільства у перспективі подолання релігійного відчуження |
Класична німецька філософія зробила величезний внесок у розвиток діалектики і методології, онтології та гносеології; дослідила радикальні для світогляду і долі людської культури проблеми і співвідношення «мікрокосмосу» людської особистості, зокрема її моральної складової, з суспільними нормами моралі, між ними і пізнавальними можливостями людини; між пізнавальними і волевими, діяльними можливостями людини і суспільства: між об'єктивними законами історії і діяльністю різних суб'єктів історичного поступу - людини, народів, їх цінностей в різні епохи; між людиною з її неповторністю і суспільством у перспективі подолання релігійних ілюзій, що деформують їх сутність. ї найвидатнішими представниками були Іммануїл Кант, Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Андреас Фейєрбах.
І. Кант ставив питання: як можливі в математиці, природознавстві, філософії теоретичні положення, що мають всезагальне і необхідне значення.
Апріорне, тобто всезагальне і необхідне в нашому знанні, вживається, за І. Кантом, лише для синтезу чуттєвих даних. Апріорними формами чуттєвості, стверджує І. Кант, є простір і час, а апріорними категоріями розсудку — дванадцять категорій, які входять у чотири групи (кількість, якість, відношення, модальність).
І. Кант визнавав поступальний розвиток суспільства. Ідея суспільного устрою відображала зміст буржуазно-демократичних перетворень, про які мріяла німецька буржуазія. Гармонія між людською дією і винагородою можлива лише в потойбічному житті людей, існування якого, за Кантом, не можна довести, але яке є необхідним постулатом моральної свідомості.
Державу І. Кант розглядає як необхідне вираження колективної волі громадян, а розвиток держави — як поступову реалізацію принципу загального блага. Громадянські, буржуазно-демократичні свободи також є апріорними визначеннями людської сутності, що реалізуються в процесі розвитку суспільства шляхом подолання протиріч між існуючим і належним.
Видатним представником німецької класичної філософії є Гегель. Мислення, за Г. Гегелем, — є не суб'єктивна, людська діяльність, а незалежна від людини об'єктивна сутність, першооснова, першоджерело всього, що існує: природи, людини, всесвітньої і історії.
Прагнучи послідовно провести принцип тотожності буття і мислення, Гегель розглядає мислення ("абсолютну ідею") як процес пізнання, що безперервно розвивається від одного ступеня до другого, більш вищого. Тобто, абсолютне мислення є не тільки початком, а й змістом, що розвивається, всього існуючого. Вищим ступенем розвитку "абсолютної ідеї є "абсолютний дух" — людство, людська історія.
Основними складовими філософії Гегеля є логіка, філософія природи і філософія духу.
Раціональним зерном гегелівського вчення є його діалектика, хоча вона ідеалістична. Важливими моментами тут є геніальні здогадки про взаємозв'язок, рух, розвиток явищ, про протиріччя як джерело руху, розвитку, про перетворення кількісних змін в якісні, про природу теоретичного мислення та логічних форм категорій, через які воно здійснюється, та ін. Важливими є його ідеї відносно розуміння найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства та пізнання, особливо, відносно теорії пізнання і логіки.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Для філософії Нового часу характерні:
А. емпіризм та раціоналізм
Б. антропоцентризм та гуманізм
В. космоцентризм та діалектика
2. Емпіризм – це науковий напрямок, який стверджує, що джерелом пізнання є:
А. чуттєвий досвід
Б. розмова діяльність
В. світогляд
3. Хто заклав основи емпіризму:
А. Декарт
Б. Бекон
В. Платон
4. Раціоналізм - це науковий напрямок, який стверджує, що джерелом пізнання є:
А. чуттєвий досвід
Б. розмова діяльність
В. світогляд
5. Хто заклав основи раціоналізму?
А. Декарт
Б. Бекон
В. Платон
6. Що вивчає гносеологія:
А. питання пізнання
Б. питання цінностей
В. питання буття
7. Основні світоглядні питання: «Що я зможу знати?». «Що я повинен робити?». «На що я можу сподіватися?». «Що таке людина?»-сформулював:
А. Гоббс
Б. Кант
В. Фіхте
8. Якого твердження притримувалися раціоналісти?
А. світ це комплекс моїх відчуттів
Б. я думаю, одже, існую
В. світ є витвором Бога
9. Засновник психоаналітичної філософії:
А. Фройд
Б. Ніцше
В. Конт
10. Філософії Нового часу притаманна:
А. орієнтація на природу як новий образ реальності і на науку;
Б. усвідомлення місця філософії у суспільстві;
В. спроба системного підходу до філософії.