Велика Скіфія. Античні міста-держави в Північному Причорномор’ї

Наприкінці VІ ст. до н. е. в причорноморських степах формується могутнє державне об’єднання на чолі зі скіфами – Велика Скіфія, до складу якого увійшло місцеве населення степових і лісостепових регіонів (сколоти). Велика Скіфія, за Геродотом, поділялася на три царства; одне з них очолював головний цар, а два інших – молодші царі (ймовірно, сини головного).

Скіфська держава – перше політичне об’єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці (центром Скіфії у V-III ст. до н. е. було Кам’янське городище поблизу м. Нікополя). Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, призначені скіфськими царями.

Найвищого піднесення досягла Скіфія в ІV ст. до н. е. Воно пов’язане з ім’ям царя Атея. Влада Атея поширювалася на величезні території від Дунаю до Дону. Цей цар карбував власну монету. Міць Скіфії не похитнулася навіть після поразки від македонського царя Філіпа ІІ (батька Александра Македонського). Могутньою лишалася держава скіфів і після смерті 90-літнього Атея в 339 р. до н. е.

Проте на межі ІV–ІІІ ст. до н. е. Скіфія занепадає. Наприкінці ІІІ ст. до н. е.

Велика Скіфія під натиском сарматів припиняє своє існування. Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малі Скіфії. Одну, що називалася Скіфське царство (III ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.) із столицею у Неаполі Скіфському в Криму, іншу – в нижній течії Дніпра.

Скіфське суспільство складалося з трьох основних верств: воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів і скотарів).