ІІІ. ПИТАННЯ

 

Греки назвали людину “твариною, що говорить”. Відмінність людини від тварини – в здатності будувати систему звукових сигналів. “Вміють говорити” деякі тварини: папуги, інші птахи, шимпанзе. Але тільки людина може створити цільні лінгвістичні конструкції. Почавши говорити. Людина назвала себе людиною.

Ми маємо туманну уяву про примітивну людину, яка нібито била себе в груди та видавала голосіння. Проте мова виникла інакше, вона почалась з монотонного бурмотіння в темряві печери. Одному в печері завжди страшно, тому людина вчилась підтримувати відчуття спільноти. Мова виникла раніше, ніж користування вогнем, як засіб підтримання контакту між людьми. Такий зв’язок (за антропологом Малиновським) – фатичний зв’язок (від грецького фатос – промовлений).

Про мову кам’яного століття нам нічого не відомо. Але про менш давню індоєвропейську мову ми дещо можемо судити, бо вона у видозміненому вигляді збереглась у дочірніх мовах європейських. Судячи по всьому, це була мова складна, з багатою граматикою. Чим глибше в історію, тим більша ступінь складності. Спрощення мови – частина модернізації мови. Італійська та іспанська простіша за латину, свого предка, а англійська мова – за англосаксонську.

Н. Хомський, спеціаліст з теорії лінгвістики, зазначав, що мозок людини має спеціальний апарат, що дозволяє вивчити будь яку мову. В основі лежить особливість мозку, який має здібності до побудови структур - так званих фонем (звуків мови), морфем (комбінацій фонем, що передають зміст), разом вони утворюють мову.

Здібність записувати мову з’явилась набагато пізніше, алфавіт із букв взагалі дуже молодий (2500 років).

Нам майже нічого не відомо про походження людської мови, але це був еволюційний стрибок, що привів до появи людини. З’явившись, мова вже була сформованою системою. Вона не проходила через етап ускладнення. Формування мовного образу зовнішнього світу стало ключем до створення світу внутрішнього – науки та техніки.

Мова - найцінніше досягнення. Нам треба роздумувати над його загадками, пестити та любити це диво. Правда зрозуміти його до кінця ми не зможемо. Українську, англійську мову – так. Проте саму мову – ні.

Мова – вираз самобутності тієї чи іншої групи людства, це засіб ототожнення її членів у відповідності до їх культури. Коли ми говоримо: “Я – українець”, ми долучаємо себе до конкретної культурної групи. В цьому плані мова – потужний фактор єднання. Безумовною умовою існування цілісного суспільства є єдина для всіх мова.

У країнах, що розвиваються, - великий інтерес до своєї мови, як засобу єднання країни. Вивчення своєї мови – це можливість цінувати свою культуру.

Це необхідне і тоді, коли носій мови є у себе вдома, а тим більш тоді, коли він - поза своїм оточенням. Країни, що прагнуть швидкого розвитку в інтересах свого народу, повинні забезпечити національну освіту для своїх громадян. Все це неможливо без національної програми освіти, яка має базуватися на національній мові. Невірно, що деякі мови не здатні працювати в освітянських цілях. Те, чого не вистачає в мові (поняття для означення нових сфер діяльності), треба швидко та організовано здійснити (запозичити чи створити).

Перша проблема – це вибір мови країни (особливо тоді, коли країна багатомовна). Не завжди це мова більшості. Іноді меншість в соціальному та економічному відношенні більш значима. Наприклад, в колишніх колоніях існує проблема сильного впливу старих колоніальних мов (в Африці англійської, французької, португальської, в Україні – російської). Помилкове твердження, що тільки на цих мовах може формуватися національна освіта. Колоніальна мова може бути міжнародною (англійська, російська), її статус намагаються зберегти, проте це шкодить розвитку своєї мови.

Нова концепція мовної політики: рідна мова – перший фактор розвитку нації. Створюється враження, що у народів світу є тільки одна альтернатива: чи ізоляція (розвиток своєї мови), чи універсалізм (спілкування із світом). Аргумент проти універсалізму – розвиток усної народної творчості народів світу. Нема універсальної моделі розвитку. є різі аспекти культури. Навіть загнана на задвірки народна мова звучить впевнено.

Протиріччя в мовах існують здавна. Головне треба пам’ятати , що дві мови в “двомовних” країнах можуть привести до дестабілізації.

Структура мови має чотири структурних рівня: фонетика, лексика, граматика, стилістика.

Історія культури віддзеркалюється в історії мови. Було помічено, що зміни життя несуть зміни у мові. Кожні тисячу років губиться близько 20-27% мови. На підставі цього можна вираховувати коли розійшлися мови в своєму історичному розвиткові.

Серед головних функцій мови: мова, як засіб мислення і мова, як засіб спілкування. Існує пряма залежність мови і здібності мислити. Переклад на іншу мову не буває адекватним, бо існує безеквівалентна лексика та мовні лакуни (наприклад, нашому слову юрист відповідають шість англійських слів).