Сутність політики: властивості, структура, функції

Походження політики

Політика як суспільне явище

Завдання, цілі та функції політології

Мета політології – зрозуміти форму, багатоваріантність і випадковість політичних змін, а не провіщати зміст непередбаченого і сталість.

Одне з найважливіших завдань науки про політику – наукове консультування. Тут потрібна багатоманітна предметна і методологічна компетентність, забезпечити яку можуть у багатьох випадках лише представники наукового знання. Наукове консультування політики являє собою експериментальний консенсус, апробацію розбіжностей і суперечок, і дійсного для всього суспільства консенсусу.

Функції політології:

1. Службові інструментальні функції обслуговування політичної практики: а) нормативних функцій, визначення норм діяльності політичних установ і осіб, б) функції планування політичних дій і процесів; в) прогнозування очікуваних результатів; г) організаційні функції (опрацювання рекомендацій)

2. Пізнавальна функція: а) теоретичний аналіз політичних ідей, теорій; б) побудова теорії відповідного політичного об’єкта;

3. Створення власної методології. Тут і конкретно-історичні дослідження, і системні дослідження, і теорія ігор, уявлення про взаємодію суб’єкта політики і його оточення і т. ін.

1. Політика як відносини, що регулюють реалізацію інтересів відповідних суб’єктів.

2. Політика як відповідна форма, що забезпечує отримання, використання та реалізацію влади.

3. Функціональне трактування, тобто усвідомлення політики через властиві їй конкретні функції управління, розподілу ресурсів, збереження внутрішнього і зовнішнього миру.

4. Телеологічна інтерпретація політики, тобто уявлення про неї через визначення цілей.

Світ політики, що утворився на певному етапі розвитку суспільства, змінюється разом із прогресом останнього. Формування «розширеного порядку людського співробітництва» (Ф.А. Хайєк).

М. Вебер – політика – могутнє, повільне буріння твердих пластів, яке проводиться одночасно з пристрастю і холодним окоміром.

Платон і Аристотель, як відомо, зводили політику до дій держави.

Макіавеллі розуміє політику, як загальне поняття “держави”.

Гегель ідентифікує світ політики з простором права.

Нарешті, політологія, остаточно формуючись як окрема наука у першій половині ХІХ ст., постає у вигляді правової школи (Rechtsstaat), ціллю якої також було вивчення держави.

Функціонування політики у формі співучасті й взаємодії керуючих і керованих обумовлене наявністю груп населення, з яких одні виконують функції управління суспільством (еліта, лідери), а інші не тільки підкоряються, але й впливають на вибір цих елітарних груп.

Політика має певну структуру. Складові компоненти її: політичні відносини, політична свідомість і політична організація суспільства.

Політичні відносини – це специфічні стійкі відношення суспільних груп між собою та інститутами влади.

Політична свідомість характеризує політику з боку сприйняття її суб’єктом та безпосереднього включення його у політичне життя. Політична свідомість – це багаторівневе творення, яке включає до себе масову, групову й індивідуальну свідомість.