Види і форми усних представлень наукової інформації

Значну частину наукових відомостей учені й фахівці одержують із усних джерел – доповідей і повідомлень на нарадах, семінарах, симпозіумах, конференціях і бесід при особистих зустрічах тощо.

Нарада – це форма колективних контактів учених і фахівців одного наукового напрямку (галузі). Склад учасників наради й тривалість виступів строго регламентуються.

Колоквіум – це форма колективних зустрічей, де, як правило, обмінюються думками вчені різних напрямків. Всі присутні є учасниками невимушеної дискусії. На колоквіумах офіційні доповідачі не призначаються.

Симпозіум є напівофіційною бесідою із заздалегідь підготовленими доповідями, а також виступами експромтом. Учасники симпозіуму можуть відвідувати не всі доповіді, зустрічатися в кулуарах.

Конференція – найпоширеніша форма обміну інформацією. Одна частина учасників (доповідачі) повідомляє про нові наукові ідеї, результати теоретичних і експериментальних робіт, про виробничий досвід, відповідає на питання. Інша, набагато більша частина (слухачі), сприймає цю інформацію. Слухачі можуть задавати питання й брати участь у дебатах. На доповідачів і слухачів лягає більше інформаційне навантаження, тому встановлюється строгий регламент для доповідачів і виступаючих у дебатах, організується секційна робота.

Іноді на конференціях організуються стендові доповіді, при цьому у визначенім місці вивішується ілюстративний матеріал до доповіді й доповідач відразу ж відповідає на питання. Ті, що задають питання, можуть ознайомитися попередньо з основним змістом, ідеєю доповіді, прочитавши збірник анотацій доповідей, включених у програму конференції. Нерідко конференції супроводжуються виставками книг, зразків, різного роду тематичними експозиціями.

У наукових установах і навчальних закладах конференції проводяться систематично (річні, присвячені до різних дат і т.п.).

З'їзди й конгреси є вищою й найбільш представницькою формою спілкування й мають національний або міжнародний характер. Тут виробляється стратегія в певній галузі науки й техніки або в ряді суміжних областей.

Інформація на конференціях, симпозіумах тощо має бути відповідним чином представлена у вигляді доповіді.

Виступ з доповіддю – відповідальне наукове доручення. Доповідь забезпечує можливість апробації результатів наукового дослідження в думках інших осіб, перевірити зроблені висновки через оцінки різних фахівців, перебороти сумніви й розбіжності. Особливо корисні в цьому сенсі виступи слухачів і наукові дискусії. Публічні виступи з доповідями виховують звичку не боятися аудиторії, вміння швидко концентрувати увагу при відповідях на питання, вести наукову дискусію.

Перед виступом з доповіддю варто підготувати короткий план викладу й докладний конспект так, щоб на початку доповіді коротко назвати основні питання, які будуть викладені (тези). Композиція тез для виступу включає вступ, основну частину і висновок. Під час доповіді можна користуватися записами, щоб не упустити важливе (це надає почуття впевненості, забезпечує ясність і навіть стислість у викладі матеріалу). Однак записи не повинні бути занадто докладними, тому що це затрудняє користування ними в момент доповіді. Найкращою формою записів є картка, в якій легко знайти те, що потрібно.

Якщо є необхідність користуватися дошкою, варто звернути увагу на зовнішній вигляд матеріалу, що викладається, – тексту, креслень, схем тощо. Вони повинні бути чіткими, розбірливими. Якщо малюнки складні, то краще користуватися заздалегідь підготовленими плакатами, слайдами або, в крайньому випадку, кольоровою крейдою.

У процесі доповіді триматися треба вільно, не концентрувати своєї уваги на окремому слухачі, а звертатися до всієї аудиторії. При підготовці доповіді необхідно попередньо кілька разів прочитати текст доповіді вголос.

Виступ має будуватися з винятково конкретною метою і ясним поданням кінцевого результату. Виступ повинен бути переконливим, а переконати – це значить довести до розуміння ідею (тезу), так, щоб аудиторія не сумнівалася у вірогідності висновку, не почувала непевності в тім, що викладається у виступі. Можна виділити чотири способи переконання, що використовуються у виступі:

вплив на розум (логічний);

вплив на розсудливість (риторичний);

вплив на віру (наслідувальний); вірити – значить наслідувати в будь-чому;

вплив на почуття (психоемоційний).

Виступ також має бути зрозумілим аудиторії (бажано також мовою, яка є зрозумілою більшості присутніх; це варто з’ясувати перед доповіддю), лаконічним (не треба зачитувати всю монографію, якою б цікавою вона не була) і в той же час бути закінченим.

При виступі слід дотримуватися наступних принципів:

принцип послідовності: кожна думка має випливати з попередньої;

принцип посилення: необхідно нарощувати вплив від початку мови до кінця, що досягається розташуванням матеріалу по зростанню значимості);

принцип органічної єдності: необхідно забезпечити відповідність основної думки темі виступу;

принцип економії: стислість, точність, ясність, відсутність надмірностей, мінімальна кількість аргументів, прикладів тощо.

Також доповідач має бути готовим відповідати на питання в ході подальшого обговорення.

Слід зазначити, що усне обговорення проходить уже після публікації тез, статей монографій з метою запобігання нечесного присвоєння наукових результатів.