Методологічні принципи країнознавчих досліджень

Методологія наукового пізнання - це сукупність засобів дослідження, що застосовуються в даній науці, учення про методи й засоби пізнання. В країнознав­стві, як і інших географічних науках, виділяють такі принципи досліджень: територіальність, комплексність, регіональна цілісність, системність.

Принцип територіальності - вивчення типу просторової зміни природних умов, групування природних ресурсів і природокористування, матеріалізації виробничого процесу. Сформувалась концепція географічного простору (введені в географію завдяки працям К.Ріттера і А.Гетнера) Ф.Хартшорн ввів ще поняття часу. Концепція простору-часу є визнання тісного зв’язку просторового аспекту з часовим. Всі події відбуваються в географічному просторі-часі. Географічний простір утілює в собі всі оболонки, внаслідок яких утворюється комбіновані простори: літографічні, соціогеографічні, біогеографічні, гідрогеографічні. Найдинамічнішим є соціогеографічний простір

Принцип територіальності базується на властивостях геопростору, серед яких головними є: регіоналізм простору, взаємодія компонентів, континуальність і дискретність; структурність, внутрішня суперечливість, інтегративність.

Географічний простір як планетарне формування передбачає регіоналізацію, тобто розпад на інтегральні утворення, зі збереженням усіх властивостей простору. Це означає простір з визначеними кордонами, а також тип просторового групування ресурсів, техносфери й населення, політики, на базі чого утворюється країна, формується соціально-географічний простір. У межах певної просторової сфери взаємодіють і узгоджуються природні, техногенні та соціально-економічні процеси, які формують просторові структури. Геопростір - з одного боку - це «контейнер» наповнений різними об’тами, з другого - упорядкування його елементів. В ньому існують вертикальні і горизонтальні зв’язки.

Континуальність це- неперервність розвитку структур регіону, регіону в цілому і простору.

Структурність геосистем обумовлена поєднанням соціальних і природних чинників.

Протиріччя в розвитку простору заключається в тому, що одна його частина

соціальна в тенденції наростає, друга, природна - деградує.

Принцип комплектності - забезпечення пропорційного і збалансованого розвитку. Це взаємозумовлений і пропорційно взаємоузгоджений розвиток геосистеми як єдиного цілого. Поєднання інтересів суспільства і збереження природних умов.

Принцип регіональної цілісності - випливає з об’єктивного взаємозв’язку природних і соціально-економічних процесів і явищ що протікають в певному територіальному ареалі. Регіон як частина географічного простору становить цілісність природного середовища, господарства і населення. Різні типи регіонів формуються завдяки певним типам взаємозв’язків між цими трьома середо­вищами.

Принцип системності розглядає географічний об’єкт як складну динамічну систему, під якою слід розуміти сукупність елементів, які перебувають у відношеннях і зв’язках один з одним і утворюють певну цілістність, єдність. Особливістю систем є передача в них інформації та наявність процесів управління. До визначальних системних принципів належать: цілісність (неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей її складових; залежність кожного елемента, властивості і відношення системи від його місця, функцій тощо в середині цілого); структурність (можливість описати систему через визначення її структури); взаємозалежність системи і середовища (система формує й виявляє свої властивості в процесі взаємодії з середовищем, виступаючи при цьому активним компонентом взаємодії); ієрархічність (кожен компонент системи своєю чергою може розглядатися як система, а досліджувана система становить один з компонентів ширшої системи); множинність описів кожної системи (через складність кожної з них адекватне пізнання їх вимагає побудови множинності різних моделей.

Як системи особливого класу геосистеми характеризуються складністю структури, наявністю численних елементів зі складними взаємозв’язками, динаміч­ністю й схоластичністю поведінки системи в цілому та її елементів, існуванням ієрархічних і функціональних підсистем, які розвиваються на підставі окремих цілей.

Стадії системного дослідження включають: чітке формулювання проблеми, визначення мети й критеріїв оцінки реалізації мети; структурний аналіз дослід­жуваного об’єкта, розроблення концепцій його розвитку і знаходження способів досягнення поставленої мети; аналіз проблеми, розроблення моделі та її розв’язання, одержання варіантів дослідження; синтез досліджуваної проблеми й прийняття рішень.

Необхідність принципу системності в країнознавчих дослідженнях поясню­ється тим, що пошук часто проводиться в умовах невизначення, яка виникає внаслідок значної кількості чинників, які не завжди або не всі можна кількісно оцінити.. Тому існує необхідність висунути альтернативні рішення, а потім прово­дити їх аналіз з метою вибору найефективнішого. Принципи системного аналізу дають змогу встановити вади старих традиційних підходів для постановки і вирі­шення нових проблем чи завдань а також сформулювати нові завдання, проблеми, їхні структурні й типологічні характеристики, обгрунтувати дослідницькі програми