СТЕНІЧНА ФОРМА РОЗУМОВОЇ ВІДСТАЛОСТІ

У минулому нерідко описувалася форма психічного недорозвинення під назвою первинної, ендогенної, генуінної, сімейної, гармонійної, субкультуральної, фізіологічної розумової відсталості. Іноді її називали розумовою відсталістю з неясною етіологією (Гуревич М. О., 1932), без неврологічних порушень, без біологічних проявів.

При ній вражається тільки інтелектуальна сфера. «Істинна розумова відсталість» (олігоенцефалопатія) відрізняється відсутністю таких ушкоджень, які дозволили б віднести цих хворих в іншу категорію психічної відсталості.

Про інертність психічних процесів при психічному недорозвиненні пишуть усі фахівці, які мають справу з цим контингентом хворих. Л. Б. Гаккель (1953), М. В. Соколова (1962) та ін. говорять про переважне порушення процесів внутрішнього гальмування, що позначається в ускладненому виробленні диференціювань і т. п. Відзначається також послаблення збудливого процесу, що перешкоджає утворенню простих та особливо складних умовних рефлексів (Певзнер М. З, 1959; та ін.).

С. С. Мнухін (1961) разом з іншими формами виділяв стенічну форму розумової відсталості на основі здатності засвоєння шкільних навичок, здібності оволодіння операціями, що складаються з ряду послідовних актів, особливостей емоційно-вольової сфери й поведінки, результатів досліджень вищої нервової діяльності і відмінності етіологічних чинників. Ця форма відрізняється порівняно рівномірним недорозвиненням, а пристосування до життєвої ситуації, як і оволодіння навичками читання, письма й рахунку, залежить від рівня інтелектуальної зрілості. Основні нервові процеси відносно сильні, хоча часто недостатньо врівноважені й майже завжди недостатньо рухливі.

Від загального числа розумово відсталих дітей, що поступили в дитячу психоневрологічну лікарню, діти із стенічною формою розумової відсталості складають 50%.

Загальні клінічні особливості стенічної форми

Діти з цією формою відрізняються порівняно рівномірним недорозвиненням як інтелектуально-мнестичних, так і емоційно-вольових функцій. Пристосування до сімейної ситуації, шкільного колективу, соціальна адаптація в цілому, як і оволодіння навичками письма, читання й рахунку, у них знаходяться більшою мірою, ніж у дітей з іншими формами, залежно від рівня їх психічного розвитку. Обмеженості, бідності їх мислення відповідають примітивність і недостатня диференційованість афективної сфери. Менш змінені потяги — харчові, оборонні та інші реакції. Відносна сила цих спонукань обумовлює більш цілеспрямовану, стійку та організовану поведінку. Проте, незважаючи на певну мотивованість окремих вчинків, їх поведінка в цілому позбавлена творчої ініціативи й допитливості. У посильній же для них розумовій і фізичній діяльності вони проявляють цілком задовільну витривалість і старанність.

У половини дітей — різке відставання розвитку мовлення. Одні дефекти мовлення залежать від порушення вимови, а інші — від поганої диференційованості слухового сприйняття. Їх словниковий запас менший, ніж у представників астенічної форми. У дітей із стенічною формою різні успіхи в навчанні. Відзначаються задовільні просторові й частково тимчасові уявлення. Розлади уваги менш важкі і виявляються лише порівняно з процесами стійкості й перемикання уваги в здорових дітей.

У переважної більшості дітей із стенічною формою є досить грубі порушення пам'яті. Вони виражаються в гіршому безпосередньому збереженні наочного і словесного матеріалу, в неможливості використати прийоми осмисленого запам'ятовування. У процесі пригадування, при відтворенні вони не проявляють достатньої активності. Індивідів з відносно хорошою механічною пам'яттю мало — близько 20%.

Найбільшу частину індивідів з цією формою відрізняють живі, яскраві, досить сильні емоційні прояви. У зв'язку з цим вони прагнуть до суспільства однолітків, прив'язані до батьків більшою мірою, ніж представники інших форм. У цілому ж почуття цих дітей відрізняються недостатньою зрілістю, недиференційованістю. У 50% з них афективні прояви були погано збалансовані. Майже у половини дітей переважаючий фон настрою добродушний і безтурботний. Поведінка цих індивідів в меншій мірі в порівнянні з представниками інших форм носить імпульсивний і хаотичний характер, проте і в них практично відсутня боротьба мотивів. Вони майже не враховують можливі наслідки своїх дій. Все ж, незважаючи на це, їх порівняно з представниками інших форм можна вважати найбільш активними, самостійними й працездатними.

Індивіди із стенічною формою відрізняються більше вираженими і стійкими спонуканнями й потягами, пов'язаними з харчовими та оборонними інстинктами, на базі яких значною мірою розвивається цілеспрямована поведінка. У протилежність представникам інших форм вони з великою завзятістю намагаються долати перешкоди, що виникають на їх шляху.

У частини дітей афективні розлади, посилені або збочені потяги різко міняють поведінку. У зв'язку з цим у них спостерігається психопатоподібна поведінка, яка в деяких випадках стає антисоціальною. Міра ж моторного недорозвинення корелює з психічною неповноцінністю. Прояви дисгенеза зустрічаються в окремих випадках.

Описувані діти не цілком однорідні за своїм складом. В одних співвідношення між станом інтелектуально-мнестичної та емоційно-вольової сфер таке, що важко говорити про переважаюче порушення однієї з них; у інших — рівномірність недорозвинення ховається за мінливістю афективних проявів. У зв'язку з цим виділені два клінічні варіанти: урівноважений і неурівноважений.