Утвердження християнства на Русі та його історичне значення.

Економічний розвиток

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство, в якому головну роль відігравало землеробство. Головними знаряддями праці були рало (дерев’яний плуг), борона, серп, коса; користувались й ралом, сохою, заступами, мотиками. Використовували 2-3-польну систему, вирощували пшеницю, овес, рож, ячмінь тощо. Система обробки землі залежала від географічних особливостей місцевості (вирубна, перелогова, підсічно-вогнева системи тощо). Панувало натуральне господарство, при якому все необхідне вироблялося не для продажу, а для внутрішнього споживання. Займались скотарством – розводили волів, коней, корів, овець, свиней, кіз. Допоміжними галузями с/г були: бджільництво, мисливство, рибальство.

Високого розвитку набуло ремесло. На Русі відомо до 60 видів ремесел: ковальське, ткацьке, гончарне, ювелірне, шкіряне та багато інших. У внутрішній торгівлі був розповсюджений обмін ремісних виробів на продукцію с/г. Намітилась спеціалізація районів: з Прикарпаття везли сіль, з півдня – хліб, скот, з півночі – хутра. Була розвинена й зовнішня торгівля, яку забезпечувало функціонування торгових шляхів, “із варяг у греки” (по Дніпру), “шовковий” – з’єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм.

Йшов процес урбанізації та розвитку міст, яких вже у ІХ - Х ст. було близько 20. Не випадково варяги й інші сусіди називали Русь “Гардаріками”, тобто країною міст.

Поряд з іноземною монетою з’являється й своя монета. Спочатку застосовували т.зв. “куни” (довгі шматочки хутра), потім Володимир Святославович почав карбувати власні злотники й срібляники. А з ХІ ст. основною грошовою одиницею стає гривня (злиток срібла від 95 до 195 г).

Таким чином, в соціально-економічній сфері за часів Київської Русі розпочався процес становлення феодальних відносин, що включав в себе формування приватної власності на землю, майнової та соціальної диференціації суспільства, ускладнення владної ієрархії, кодифікацію юридичних норм.

Політичну історію Київської Русі можна умовно поділити на три періоди. Перший – швидкого зростання (від князювання Олега до смерті Святослава (882-972 рр.)); другий – зміцнення Києвом своїх завоювань й досягнення найбільшої політичної могутності (княжіння Володимира Великого та Ярослава Мудрого (980-1054 рр.)); третій – феодальна роздробленість (кінець XI ст. – середина XIII ст.)

За часів князювання київського князя Володимира Великого та завдяки його старанням у 988 році сталась епохальна в історії Київської Русі подія – запровадження християнства.

На такий кардинальний крок, як реформування релігійної системи, його змусили піти наступні причини:

а) саме язичництво суперечило процесу єднання Руси, до якого прагнули князі, відчуваючи необхідність в укріплені феодальних відносин і посиленні централізації;

б) ймовірне прийняття однієї з Візантією релігії дало б міцного союзника Русі на півдні;

в) прийняття християнства сприяло б піднесенню міжнародного авторитету Русі, яка в очах Європи та Візантії виглядала як “язичницька, поганська, дрімуча”;

г) прийняття християнства давало можливість зблизитись з високорозвиненою візантійською культурою.

Cпочатку Володимир зробив спробу реформувати язичництво, суть якого полягала в запровадженні на Русі культу єдиного бога – громовержця Перуна на чолі пантеону інших богів. До цього кожне окреме плем’я шанувало найбільше якогось свого бога –Хорса (бог місяця), Дажбога (сонця), Стрибога (бог вітру й війни), Мокш (богиня плодючості й домашнього вогнища) тощо. Тепер же, як свідчить літописець, князь “поставив ідолів на горбі над двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його срібна, а вус золотий, і Хорса, Дажбога, і Стрибога, і Смарагда, й Мокош”. Але релігійна реформа не дала своїх результатів – вона не сприяла зміцненню й єднанню держави; стара язичницька віра все одне не відповідала новим реаліям часу.

У цей час зовнішньополітична ситуація склалася на користь Володимира. До Києва прибуло візантійське посольство з проханням надати їх імператору військову допомогу в боротьбі з внутрішніми заколотниками. Володимир дав згоду, але за це зажадав руки принцеси Ганни. Імператор відклонив цю умову, але потім під тиском політичної кризи погодився за умови, що князь прийме хрещення. Між ними було укладено угоду, князь охрестився в Києві й надав 6-ти тисячне військо у допомогу імператору. Русь виконала свої зобов’язання. Але принцеса Ганна так і не з’явилася. Імператори зміцнили свою владу, але про свою обіцянку “забули”. Тоді Володимир пішов походом на Корсунь – головну житницю Візантії в Криму. Він задумав силою примусити візантійців поважати себе. Цілих 6 місяців не міг Володимир узяти місто. Коли ж його війська увійшли до міста візантійці погодились віддати за нього Ганну і вона приїхала до Корсуня. Володимир вивіз із Корсуня мощі святого Климента – четвертого папи римського, якого церква канонізувала як мученика.

Першим актом на шляху християнізації було хрещення киян. Володимир, повернувшись до Києва, наказав понищити язичницьких богів. Найбільше досталося Перунові – його прив’язали до хвоста коневі й тягли Боричевим узвозом до Дніпра, а 12 дружинників йшли слідом та били його залізними киями. Наступного дня наказав Володимир усім киянам зібратись на березі Дніпра. “Хто не зайде завтра в ріку, - казав напередодні князь, - багатий чи убогий, прошак чи робітник, буде моїм ворогом”. На ранок зійшлися усі городяни до річки. За наказом князя зійшли вони у воду, хто по шию, хто по груди. Ближче до берега стояли отроки й тримали дітей на руках. Священики благословляли їх золотим хрестом.

Звичайно, процес хрещення започаткував дуже тривалий і болісний процес християнізації Русі. Народ не звільнився ще від язичницької віри і ще багато десятиліть поклонялись деякі люди язичницьким кумирам. І, знаючи це, наказав Володимир ставити церкви на місцях, де стояли раніше капища язичницьких богів. На пагорбі, де стояв раніше Перун, було поставлено церкву святого Василя. І почав після цього Володимир запроваджувати на Русі “ученіє кніжноє” й будувати церкви.Так, історик Тітмар Мерзебурзький свідчить, що відразу по смерті Володимира у Києві було 400 церков. І хоча це явно перебільшення, але наслідки запровадження християнства були вражаючими.

Прийняття християнства сприяло укріпленню Русі (оскільки тепер в ній була єдина віра й єдиний Бог); підняло авторитет Русі на міжнародній арені; укріпило її зв’язки з Візантією, сприяло розповсюдженню писемності й розвитку культури (образотворчого мистецтва – живопису, архітектури; освіти).