Екологічне картографування

Екологічне картографування - одна зі складових інформаційної системи екологічного управління, що ґрунтується на використанні топографічної інформації та спеціальних екологічних карт. Більшість екологічних проблем має просторовий характер і потребує картографічного відображення. Оцінка стану навколишнього природного середовища і прогноз його розвитку завжди спираються на територіальний або ландшафтний підхід, оскільки ландшафти є тими територіальними системами, в умовах яких відбувається взаємодія людини і природи.

Забезпечення збалансованого, екологічно безпечного розвитку окремих територій держави можливе лише за умов розуміння, як функціонують природні та антропогенні комплекси, що перебувають у їх межах. Такий цілісний підхід до вивчення природних і техногенних об’єктів та використання отриманої на його основі екологічної інформації в процесі прийняття управлінських рішень визначають важливість і необхідність застосування сучасних географічних методологій. Підтвердженням актуальності екологічного картографування та посилення його ролі стало створення на базі Головного управління картографії, геодезії та кадастру Державної служби геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкартографія) і включення її до структури Міністерства екології та природних ресурсів України.

Еколого-географічне картографування зародилося в 70-80-х роках XX ст. у природоохоронній сфері. Ідея такого картографування полягала в отриманні і відображенні просторової інформації про реакцію природних систем на техногенний вплив. Основою для розвитку були топографічні і тематичні карти, які поряд з екологічними картами і тепер використовуються в екологічному управлінні.

Більшість елементів топографічних карт є джерелом інформації, яка використовується під час оцінки природних умов і господарського освоєння територій, а також під час аналізу взаємозв’язків екосистем. Розглянемо такі окремі елементи топографічних карт, як рельєф, гідрографія, рослинність, ґрунти, соціально-економічні об’єкти, та інформацію, яку вони дають.

♦ рельєф: ухил поверхні - про активність міграції речовин, у тому числі забруднювачів; штучні форми рельєфу (кар’єри, кургани, виїмки) - про техногенний вплив; природні форми рельєфу (зсуви, яри, обвали) - про прояву небезпечних процесів; лінії гребель і водорозподілів - про площинний розподіл горизонтальних зв’язків в екосистемах тощо.

♦ гідрографія: густина річкової та озерної мережі - про водозабезпеченість, ступінь дренажу; зарегульовані водойми (водосховища, ставки) - про накопичення забруднень; склад донних відкладів - про види забруднювачів на дні водойм тощо.

♦ рослинність: типи природної рослинності - про обсяги фітомаси, продуктивність та стійкість фітоценозів до антропогенного впливу; штучні насадження (поля, сади, городи) - про антропогенні зміни природного середовища; співвідношення корінних і похідних фітоценозів - про вплив господарської діяльності на природне середовище тощо.

♦ ґрунти: піщані поверхні - про передумови вітрової ерозії ґрунтів; глинисті поверхні - про активний поверхневий стік та захищеність підземних вод від забруднення; торфовища - про нестійкі торф’яні ґрунти тощо.

♦ соціально-економічні об’єкти: населені пункти, дороги - про території площинної і лінійної трансформації екосистем; заводи, порти, копальні, нафтогазові комплекси - про території потенційно сильного забруднення і порушення природного середовища тощо.