НАУКОВІ КОНЦЕПЦІЇ БІОЛОГІЇ

МЕТОДИ БІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Відповідно до досліджуваному предмету біологія, так само як фізика та хімія, є природничою наукою. Сучасну біологію можна віднести до точних, або пояснюючих природничо-наукових дисциплін, у яких домінують питання, що стосуються причинно-наслідкових зв'язків, і відповідні методи. Біологія вивчає як загальне, неминуще ("закони природи"), так й одиничне, унікальне, тобто прагне до пізнання як закономірностей, так і приватних випадків.

Вихідним пунктом у всякому пізнанні природи служить почуттєве сприйняття, за яким повинен випливати аналіз на рівні абстрактного мислення. Природничі науки починаються зі спостереження, опису й порівняння безпосередньо даного.

У результаті залучення методів абстрактного мислення - аналізу, синтезу, дедукції, індукції й т.д., висувається наукове припущення - гіпотеза. На наступній сходинці розвитку науки гіпотеза перевіряється: проводиться експеримент - питання, що задається природі, відповіддю на яке служить отриманий результат. Експериментування відрізняє природничі науки від гуманітарних. Вершиною проведених досліджень є розробка теоретичного знання (теорії). У ХХ столітті біологічні методи досліджень поповнилися біомоніторингом і математичним моделюванням біологічних процесів.

В історії біології склалося три, що змінює один одного, наукових підходи до об'єкта досліджень (живої природи): натурфілософський, класичний науковий, неокласичний науковий. Характеризуючи кожну з концепцій, ми ґрунтуємося на наступних положеннях:

1. Характеристики й взаємини об'єкта (живої природи) і суб'єкта (людини) досліджень;

2. Методологія природознавства й методи досліджень;

3. Центри науки та навчання;

4. Взаємовідносини біології з практикою.

Натурфілософський підхід (образ світу) характерний для ранньої історичної епохи та пов'язаний з міфологічними поглядами на світ. Для нього властиво:

1. Злитий, недиференційований розгляд природи, Соціуму, Людини й Сакрального. Відсутність чіткої границі між об'єктом (природою) і суб'єктом (людиною) пізнання, присутність божественного начала;

2. Умоглядний підхід (логічне й образне мислення), відсутність експерименту;

3. Центри науки й навчання: невеликі групи (10-15 учнів), спілкування й дискусії з учителем;

4. Наука й практика - презирливе відношення одне до одного.

Класично-науковий підхід сформувався в XVІІ столітті, як чисто логічний, підкріплений практикою (емпірикою). На місце розпливчастої мови натурфілософії встає логічно відточена мова, що черпає термінологію з математики, механіки, фізики. Для цієї концепції характерно:

1. Повне протиставлення суб'єкта об'єкту;

2. Домінує емпірика, теорії нехтуються;

3. У країнах Європи створені університети, сформовані наукові товариства й академії наук. Наукові відкриття належать ученим одиначкам, бідним ентузіастам;

4. Наука лише пояснює явища, які спостерігаються в практиці.

Наприкінці XІХ століття формується неокласична концепція в природознавстві (у тому числі й у біології). Відбувається зближення суб'єкта та об'єкта досліджень, але не на основі загальносвітової одухотвореної субстанції, а на уподібненні об'єкта дослідження (природи) соціуму. Для цієї концепції характерно:

1. Зближення суб'єкта й об'єкта на новому рівні;

2. Емпіричне й теоретичне знання. Впровадження фізичних і математичних методів. Біологія стає точною наукою;

3. Інститутське знання. Створення наукових центрів. Зв'язок науки з економікою і політикою;

4. Створення нових технологій на основі наукових розробок (біотехнології), наука випереджає практику.