Особливості методів правового регулювання суспільних відносин у сфері комп'ютерної інформації

Традиційно галузі права виділяють по єдності предмета і метода правового регулювання. Але ця єдність характерна не для всіх галузей права. Виникають нові галузі права, які відокремлюються поки що більше по своєму предмету, а метод регулювання для цих відносин може ще вироблятися, може бути змішаним або взагалі не мати чіткого змісту. Це можна віднести і до інформаційного права як нової галузі права.

Метод правового регулювання, як відомо, являє собою сукупність способів, прийомів впливу на поводження суб'єктів суспільних відносин. Потреба в них виникає й у сфері відносин, що виникають у процесі інформатизації суспільства. Цим відносинам властиві як диспозитивний метод, основу якого складають договірні способи правового регулювання, так і імперативний метод, в основі якого лежать відносини “влади –підпорядкування”. Вони об'єктивно мають потребу в основних способах правового регулювання:

· закріплення законом найважливіших напрямків державної політики в області інформатизації;

· закріплення в законі їхньої компетенції і повноважень;

· установлення спеціального правового режиму (правил) формування і використання інформаційних ресурсів;

· установлення права власності на інформаційні ресурси, системи, технології і засоби їхнього забезпечення;

· регулювання відносин власності на них;

· ліцензування діяльності недержавних інформаційних підприємств, що здійснюють надання інформаційних послуг;

· сертифікація інформаційних систем, технологій, засобів їхнього забезпечення і захисту;

· стандартизація засобів, методів і форм обробки комп'ютерної інформації;

· регламентація авторських прав розроблювачів програм для ЕОМ і баз даних;

· установлення юридичного статусу документів на машинних носіях;

· класифікація інформаційних ресурсів по режимах доступу до них і встановлення умов обмеженого доступу до визначених видів інформації;

· установлення режиму функціонування комп'ютерних систем і мереж, у тому числі в сфері міжнародного обміну комп'ютерною інформацією;

· регулювання контролю за виконанням інформаційного законодавства;

· залучення до юридичної відповідальності за правопорушення в сфері комп'ютерної інформації.

Усі ці способи можна підрозділити, як це прийнято в інших галузях права, на чотири основні групи методів правового регулювання інформаційно-комп'ютерних відносин:

1) установлення прав;

2) обмеження прав;

3) встановлення обов'язків;

4) установлення відповідальності.

Особливості цих методів обумовлені характером їх безпосередньої спрямованості.

Так, установлення прав спрямоване на:

- розробку комп'ютерних систем і засобів їх забезпечення;

- авторство на інформаційно-комп'ютерні технології, включаючи і програми для ЕОМ і бази даних;

- створення, передачу і поширення комп'ютерної інформації, інформаційних ресурсів;

- надання інформаційних послуг;

- пошук і одержання інформації;

- право власності на інформаційні ресурси та їх захист;

- захист інформаційних ресурсів, інформаційних прав і свобод та інших прав.

Обмеження встановлюються на:

- виробництво і поширення інформації з обмеженим доступом;

- формування інформаційних ресурсів (ІР) обмеженого доступу;

- право власності на документовану інформацію обмеженого доступу;

- видачу інформації обмеженого доступу з ІР;

- пошук, використання і одержання інформації обмеженого доступу;

- розкриття державної, комерційної, конфіденційної, особистої та іншої таємниці;

- захисту інформації.

Обов'язки встановлюються по:

- створенню і поширенню інформації і наданню її відповідним структурам;

- формуванню та захисту ІР;

- наданню інформації (наданню інформаційних послуг);

- дотриманню правил використання інформації обмеженого доступу;

- нерозповсюдженню шкідливої, помилкової інформації;

- захисту комп'ютерних систем і їх мереж від неправомірного доступу;

- захисту суспільства від впливу шкідливої інформації;

- захисту прав особистості в інформаційній сфері;

- захисту таємниці (державної, особистої й ін.) та інші обов'язки.

Відповідальність установлюється за:

- невірогідність і неповноту інформації;

- створення і поширення недоброякісної інформації, у тому числі забороненої законодавством;

- несвоєчасність надання інформації;

- невиконання обов'язків по створенню і поширенню необхідної інформації;

- порушення прав інтелектуальної власності;

- незаконне відмовлення в наданні інформації юридичним і фізичним особам;

- невиконання обов'язків по формуванню інформаційних ресурсів;

- надання недоброякісної, шкідливої інформації;

- порушення правил одержання і використання інформації обмеженого доступу;

- передачу шкідливої, помилкової інформації;

- незаконне використання отриманої інформації;

- порушення прав власності на програми для ЕОМ і бази даних;

- порушення особистих прав і свобод особи в інформаційній сфері;

- розголошення відомостей, що складають державну, особисту та іншу таємницю;

- здійснення злочинів в сфері комп'ютерної інформації та інших правопорушення.

Таким чином, специфіка впливу на процеси інформатизації полягає саме в тому, що сфера правового регулювання обмежується відносинами, які виникають тільки при автоматизованій обробці інформації в широкому змісті цього слова, тобто при розробці, впровадженні та експлуатації комп'ютерних систем і мереж.

Прикладом же комплексного правового регулювання суспільних відносин у сфері комп'ютерної інформації може служити Закон України “Про інформації”. Саме цей закон стосується найбільш великої сфери регламентації - від розробки основ правового статусу інформації та інформаційних систем до питань правового регулювання міжнародного співробітництва в цій сфері.

У підсумку можна сказати, що метод інформаційного права являє собою відповідні характерові інформаційно-комп'ютерних відносин способи і прийоми впливу на учасників цих відносин. Характер їх визначається безпаперовим, електронним способом обробки інформації. У загальному плані цей метод складається з встановлених інформаційно-правовими нормами прав і обов'язків учасників регульованих відносин і застосування до них примусових заходів при недотриманні ними правових норм. Установлюючи права й обов'язки учасників інформаційно-комп'ютерних відносин у виді надання їм можливості робити визначені дії або заборони на їх здійснення, інформаційно-правові норми визначають тим самим модель поводження учасників інформаційно-комп'ютерних відносин. У залежності від змісту правове регулювання відносин здійснюється або на основі імперативного, організаційного впливу за допомогою обов'язкових для виконання розпоряджень і заборон, або на основі.