Ж.-Ж. Руссо “Еміль, або про виховання”, “Юлія, або Нова Елоїза”.
Провідний виховний принцип Ф. де Ламотта де Фенелона — "не примушуйте дітей; йдіть за природою і допомагайте їй" — найбільш повно розгортає у своїй теоретичній системі виховання французький письменник XVIII століття Ж.-Ж. Руссо. Найбільш відомим педагогічним твором цього автора став роман "Еміль, або Про виховання". В ньому відомий мислитель розкрив своє бачення ідеальної педагогічної системи, призначеної для виховання хлопчиків. Цей загальновідомий хрестоматійний твір нині сприймається як наївна літературна спроба, яка навряд чи може претендувати на звання наукової праці. Разом з тим, для
XVIII століття твір виявився неординарним, оригінальним, а ідеї узгодження виховання з природними потребами, схильностями й можливостями дитини дійсно були геніальними для того часу. Система мала незрівнянний за масштабом вплив на діяльність гувернерів та організацію родинного виховання дітей. Зупинимось на головних положеннях системи.
Ж.-Ж. Руссо твердить, що дитинство повинне бути щасливим, що його не можна розцінювати як підготовку до життя, а слід сприймати як безпосередню частину людського життя. Думка про щасливе дитинство була досить новою для епохи Ж.-Ж. Руссо й залишається актуальною донині.
У питаннях збереження здоров’я Ж.-Ж. Руссо погоджується з Дж. Локком і навіть цитує його. В питаннях морального виховання спостерігаються істотні розходження. Ж.-Ж. Руссо критикує рекомендацію Дж. Локка розмірковувати спільно з дітьми. Він навпаки рекомендує: 1) не давати вихованцеві взагалі ніяких словесних уроків, бо він мусить отримувати "уроки" лише з власного досвіду; 2) не карати; 3) не змушувати просити вибачення. Французький мислитель гадає, що позбавлена будь-яких мотивів дитина не зможе зробити нічого такого, що було б злим і заслуговувало б покарання. Він пропонує не забороняти вихованцеві псувати речі, але й не давати нових: нехай користується зламаними і відчує на практиці, як це недобре. В наявності дієвий психологічний механізм, який, проте, слід використовувати дуже обережно і не завжди. Що ж стосується рекомендації взагалі не давати словесних уроків, то пропозиція нереальна і навряд чи корисна.
Найбільш нереальними, відірваними від життя є вікові періоди, визначені Ж.-Ж. Руссо для виховання у дитини тих чи інших якостей: до 12 років письменник радить "загальмувати" інтелектуальний і моральний розвиток дитини, формуючи її виключно фізично; як найсприятливіший для засвоєння моральних категорій і норм вважає період з 15 до 22 років та ін.
Ж.-Ж. Руссо визнає за бажане викликати у дитини повагу до простого, справжнього і нелюбов до світського, вишуканого.
Книга Ж.-Ж. Руссо містить багато нових для XVIII століття й цінних для нас міркувань. Важливим елементом виховання письменник вважає оволодіння дитиною якимось ремеслом. Переборювання труднощів, що з’являються при навчанні, допоможе сформувати у дитини шанобливе ставлення до праці (своєї та оточуючих), до людей праці, сприятиме вихованню сили волі.
Автор книги аналізує проблему статевого виховання. Він радить пояснити вихованцеві поняття статевих стосунків до досягнення ним десятилітнього віку (коли інформація сприйматиметься природно, як про існування в людини руки, ока і т. п.) або після 16 (коли вихованець вже достатньо підготовлений інтелектуально для усвідомлення поняття "кохання"). З метою відволікти увагу підлітка від посиленого інтересу до протилежної статі, Ж.-Ж. Руссо пропонує зацікавити його полюванням. Доцільність пояснення маленьким дітям про народження людини заперечень не викликає. До 16 ж років чекати з поясненням не слід, тому що вихованець отримає інформацію з інших джерел, а якість та достовірність цієї інформації може бути сумнівною. Що ж стосується полювання, то така жорстока розвага заслуговує осуду.
Книгу п’яту Ж.-Ж. Руссо називає "Софі, або Жінка". У ній він розповідає про те, яким мусить бути виховання ідеальної майбутньої дружини для його підопічного. Автор висловлюється за фізичне виховання дівчинки, бо від стану здоров’я і пропорцій тіла матері залежить здоров’я майбутніх дітей. На думку Ж.-Ж. Руссо, жінка не може бути рівноправною з чоловіком. Звідси: вона повинна знати менше за чоловіка (фактично володіти знаннями лише у тих межах, які потрібні для ведення господарства); дівчинку слід привчати до покори, оскільки вона мусить коритися своєму чоловікові; 3) дівчинку необхідно виростити працьовитою (як майбутню хорошу дружину); 4) дівчинку потрібно виховати релігійною, добропорядною, люб’язною, скромною. З позиції XXI століття таке виховання дівчаток розцінюється як вияв дискримінації.
Більш реалістично й детально розкриває Ж.-Ж. Руссо свої педагогічні погляди у творі "Юлія, або Нова Елоїза". Педагогічні поради письменник вкладає в уста матері, яка ніби ділиться досвідом виховання власних дітей. "Досвід" цей такий.
Основа виховання полягає в тому, щоб зробити дитину сприйнятливою до того, у чому її переконують. Велика помилка вважати дітей від народження розумними істотами. Розумність потрібно виплекати. Якщо розмовляти з маленькими дітьми незрозумілою для них мовою, діти привчаються "базікати" з розумним виглядом, не поважати дорослих, критикуючи усе, що їм кажуть, і думаючи, що самі такі ж мудрі, як і їхні вчителі.
Далі йдуть педагогічні міркування про збереження здоров’я дитини. Сидячий спосіб життя заважає дітям рости. Якщо їх постійно тримати в кімнаті з книгами, вони втрачають свою енергійність, стають слабкими, хворобливими і швидше "отупілими", аніж розумними.
Для того, щоб задати вихованню правильний напрям, маленьку дитину потрібно переконати: 1) що у її віці неможливо прожити без допомоги дорослих; 2) що допомога, яку ми змушені брати від інших, ставить нас у залежність від них; 3) що слуги мають над малюком істотну перевагу - дитина не може обійтися без них, а вони без неї прекрасно обходяться. Як наслідок, догляд прислуги не псуватиме характер дитини. Їй доведеться сприймати його з певною покірністю, як доказ власної її слабкості, й гаряче бажати швидше вирости і набратись сил, щоб мати честь самій себе обслуговувати. Істотна заувага: подібні думки неможливо довести до свідомості дітей у сім’ї, де батьки змушують прислугу доглядати за собою, як за немовлятами.
У хорошій сім’ї ніхто не віддає розпоряджень і ніхто не підкоряється, але дитина знає: наскільки вона добре ставитиметься до оточуючих, настільки й вони будуть прихильними до неї. Тому дитина стає слухняною й чемною, відчуваючи, що у неї немає над людьми іншої влади, окрім доброзичливого ставлення до них. Намагаючись досягти прихильності оточуючих, дитина й сама стає прихильною до них, починає любити інших. З такої взаємної приязні легко виростають численні хороші якості.
Як засвідчує соціальний досвід, звикнувши від дня народження до балощів, у яких їх виховують, до загальної уваги, до легкості отримування найприємніших задоволень і вважаючи, що всі зобов’язані виконувати їхні примхи, молоді люди, пройняті цими упередженнями, вступають у доросле життя і часто зцілюються від них дуже дорогою ціною, витерпівши багато принижень, образ і неприємностей. Єдиний спосіб врятувати дитину від такої долі — правильне виховання.
Отримавши від народження право вимагати все, дитина вимагає більше й більше, а тому що колись їй доведеться відмовити, то незвична відмова стане для неї досить болісною. Не маючи можливості позбавити нерозумну дитину багатьох неприємних хвилин, розумні батьки засмучують її несильно й ненадовго — навчають змалку підкорятися відмові. Для уникнення неприємних умовлянь, скарг, вередувань використовується безповоротна відмова. Правда, цей прийом доцільний, якщо відмовляти нечасто, обдумано, а все, що можна дозволити, — дозволяти відразу, без застережень, на перше ж прохання дитини. Відмова повинна означати, що не допоможуть ні сльози, ні вмовляння. Діти у цьому швидко переконуються і миряться без душевних страждань. Відповідно в усьому, що дитину засмучує, вона відчуває тільки владу необхідності, а не злу волю оточуючих.
Єдиний засіб змусити дітей підкорятися — не розмірковувати з ними, а тільки переконати, що дорослі їх люблять, усім, що їм дозволяється, намагаються догодити; якщо ж дорослі щось забороняють, то це має підстави, навіть якщо вони не зрозумілі для дітей.
Діти повинні мати повну свободу: бігати, плигати, сміятись. У стосунках із дорослими вони зобов’язані дотримуватись тільки одного закону: не заважати старшим, як ті не заважають дітям; не заглушувати розмови дорослих своїми криками; не зазіхати на їхню увагу, як і вони не зазіхають на увагу дітей. Якщо ці справедливі закони порушуються, покарання полягає в тому, що дітей миттєво випроваджують з кімнати, а все виховне мистецтво старших спрямовується на те, щоб діти прагнули бути поруч із ними.
Окремі розділи твору "Юлія, або Нова Елоїза", на наш погляд, можна вважати серйозними педагогічними дослідженнями. Масове ж застосування у наш час наведеної системи виховання дало б вагомі позитивні наслідки в процесі створення спокійного, максимально сприятливого для дитини мікроклімату в сім’ї.
Педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо мали істотний вплив на багатьох видатних особистостей ХУТП-ХТХ століть. Навіть ті, хто критикували письменника, визнавали його геніальність. Одним із послідовників Ж.-Ж. Руссо був видатний німецький педагог-гуманіст XVIII століття Т. Базедов.