Особливості ціноутворення на ринку інформаційних послуг

Ціноутворення на ринку консалтингових послуг

Особливості ціноутворення на ринку консалтингових послуг

Ціноутворення на ринку маркетингових послуг

Ціноутворення на ринку інформаційних ресурсів і послуг

Особливості ціноутворення на ринку інформаційних послуг

Тема 19. Ціноутворення на ринку інформаційних послуг

Серед особливостей, що відрізняють інформацію від інших товарів, треба відзначити наступні:

· не руйнуючий характер її споживання;

· у процесі використання вона не утрачає своєї потребительной вартості, хочазгодом її актуальність знижується;

· неможливість оцінки реальної вартості інформації;

· можливість використання одной і тієї ж інформації кількома споживачами;

· покупець не є винятковим власником інформації (крім ліцензій, патентів і ноу-хау).

Поряд із цим інформацію стали повсюдно трактувати як економічну цінність, що привело до утворення ринку інформації, де діють центри створення баз даних і керування ними, посередники, що дають інформаційні продукцію і послуги, а також споживачі інформації, що закуповують ці послуги і продукцію. Аналізуються способи формування цін на інформаційні послуги, їхній рівень, прибутки від продажу і тенденції розвитку в цій області.

Прийняті правила платного надання інформації відрізняються від законів торгівлі класичними товарами. Пояснюється це, з одного боку, вищевказаними специфічними властивостями інформаційних продуктів і послуг, а з іншого боку - необхідністю забезпечення широкого доступу суспільства до інформаційних цінностей.

Рівень оплати послуг залежить від декількох чинників, у тому числі наступних:

· обсягу наданої інформації;

· участі держави у фінансуванні інформації;

· політики цін на ринку інформації.

Стосовно першого чинника відомо, що в багатьох країнах не підлягає продажу (цілком або в значній мірі) інформація в таких областях, як медицина або освіта, у яких економічні ефекти невимірні, а соціальні - очевидні.

Товарний характер інформації не виключає однак трактування її як чинника, що стимулює економіко-соціальний розвиток і тому нужденного у фінансовій підтримці держави. У високорозвинених країнах існує думка, що державні установи, що реалізують інформаційну політику, зобов'язані допомагати інформаційним службам в організації великих систем і в придбанні необхідного устаткування.

Однак субсидування діючих інформаційних центрів і бібліотек постійно обмежується, а в інформаційній сфері формують ринкові відносини.

Основними джерелами фінансування інформаційних служб є:

· державний бюджет (або федеральні бюджети);

· кошти науково-дослідних центрів, отримані для .финансування урядових програм;

· кошти наукових товариств;

· місцеві бюджети;

· відомчі дотації;

· фонди міжнародних організацій.

0днак, джерела ці виявляються недостатніми для удосконалювання діяльності і доступу до світових баз даних, тому для одержання великих прибутків необхідно розвивати інформаційний ринок. У зв'язку з цим збільшується кількість комерційних інформаційних центрів, виробників баз даних і посередницьких фірм; підвищується темп росту продажу послуг в області фактографічної інформації і надання повних текстів; розвивається, хоча набагато повільніше, продаж бібліографічної інформації, придатної в основному в сфері науки. У деяких країнах, наприклад, у Великобританії, введено оплату послуг публічних бібліотек. Проблематикою цін на інформаційну продукцію все більше цікавляться міжнародні організації.

Існує два методи встановлення ринкових цін на інформаційні послуги і продукти:

· визначаються високі ціни для покриття витрат на пошук інформації, а потім їх знижують для збільшення попиту і виживання в конкуренції - падаючі ціни;

· низькі ціни, що дозволяють швидко домінувати на ринку (у випадку дуже великого попиту).

На практиці звичайно застосовуються проміжні варіанти в залежності від категорії споживачів, специфіки інформації і ринкової ситуації. Під час економічного спаду зменшились капіталовкладення у науково-технічну й економічну інформацію. Це привело до обмеження дій або до ліквідації багатьох інформаційних центрів.

У такій ситуації багато хто стали брати плату за надані в основному такі послуги:

· видавничі;

· перекладацькі;

· тематичні добірки документації;

· патентну інформацію;

· ксерокопіювання.

Продаж інформаційних послуг зустрів великий опір, з одного боку - споживачів, що звикли до безкоштовних послуг, з іншого -центрів, змушених увести численні зміни в бухгалтерський облік. Крім того, прибуток від продажу не залишався в розпорядженні центрів і не впливала на підвищення рівня капіталовкладень, виділених на них. Навпаки, у центрах, що фінансуються з державного бюджету, зменшувався рівень дотацій із міністерств. Усе це позбавляло інформаційні центри стимулів розвитку галузі.

У багатьох випадках ситуація ускладнювалася відсутністю визначених законом положень по визначенню платних послуг. Щоб не загубити клієнтів, багато центрів установлювали ціни на послуги набагато нижче їхньої собівартості. Інші застосовували різні методи калькуляції в залежності від виду послуг. Наприклад, переклади і тематичні добірки продавалися звичайно за цінами, що відповідають тільки витратам ( без урахування необхідності прибутку і націнки на загальні витрати), а видавничі послуги і документаційні розробки - за договірними цінами, що покривають тільки частину собівартості.

Отже, прибуток від продажу не був значним джерелом фінансування інформації. Продаж інформаційних продуктів і послуг почав змінюватись у новій політико-економічній системі, чому сприяли наступні обставини:

· значне підвищення вартості збору й обробки інформації;

· обмеження коштів із державного бюджету, призначених для фінансування діяльності державних науково-дослідних і інформаційних центрів;

· впровадження принципів госпрозрахунку в центрах і необхідність одержання прибутку;

· створення приватних фірм, що спеціалізуються в інформаційному обслуговуванні, цілком комерційних, заснованих у значній мірі при участі закордонного капіталу.

Розвиток продажу інформаційних послуг пов'язаний з проблемою визначення цін, особливо їхнього раціонального рівня як для виробника, так і для споживача. Велика кількість малих приватних фірм, для яких характерна динаміка продажу, робить суттєвий внесок у боротьбу з економічною кризою шляхом створення нових робочих місць, розвитком ринку та експорту. Однак економічна ситуація багатьох фірм ускладнюється через фінансову, юридичну і ринкову нестабільність, рост собівартості і нестачу кредитів. З іншого боку, їм необхідна новітня техніка і технологія для підвищення конкурентоздатності щодо закордонних фірм, тому створюється попит на бізнес-інформацію і стимулюється її розвиток. Такі підприємства бідувають високоякісної інформації - актуальної, надійної, комплектної, оперативної - за доступною ціною.

Існує багато установ, як державних, так і приватних (інформаційні агентства, університетські і публічні бібліотеки, різні товариства), які займаються рекламою і роблять послуги представникам бізнесу. Їх кількість у масштабах країни не визначена. Маючи бази економічних даних і бази зведень про промислові підприємства, вони поставляють інформацію про економіку виробництва, фінанси, економічне право, кон'юнктуру на світовому ринку, пропозиції співробітництва з боку інших фірм тощо.

Це часто зв'язано з економіко-юридичними консультаціями, експертизами, організацією конференцій, курсів і виставок, а також виданням спеціальних публікацій. Послуги ці повинні оплачуватись, але її межі і рівень послуг різні. На ціни впливають не тільки собівартість послуг, доступність, форма власності інформаційних центрів і методи фінансування діяльності. Окремі інформаційні органи розробили свої прейскуранти і відповідно їх актуалізують, що в умовах господарській трансформації є необхідним.

Однак взагалі ціни на інформаційні послуги не відповідають дійсним витратам, хоча докладного обліку витрат не ведеться. Це пов'язано з фінансуванням діяльності центрів значною мірою з коштів міністерства, що підлягають лімітуванню, і примушує до зниження цін. Угода, підписана міністерствами, стосується реалізації конкретних завдань і їхнього розподілу серед конкретних користувачів баз даних і споживачів інформації.

Інформаційні служби, намагаючись досягнення стратегічних цілей своєї діяльності, повинні приймати до уваги думку споживачів про ціни на послуги на інформаційну продукцію. Це обумовлено тим, що на основі цих думок можна передбачити розміри інформаційного попиту. Дослідження показали, що ряд підприємств відзначає високі витрати на придбання потрібної їм інформації. Біля 40% малих і 28% середніх промислових фірм вважають, що рівень оплати послуг невиправдано високий, деякі з них не можуть купити необхідну інформацію. Особливо високі ціни, установлені видавництвами по бізнесовій тематиці і законодавству. Сюди ж відноситься інформація про імпорт сировини і експорт продукції; про можливості отримання фінансових коштів, ведення маркетингу, надійності партнерів, впровадження нових технологій, розробку бізнес-планів, джерела придбання устаткування.

Надзвичайно високою вважається плата за участь у ярмарках, товарних біржах, вітчизняних і закордонних галузевих виставках. Практично в цінах, застосовуваних в державних і приватних організаціях, немає різниці. Взагалі, у цінах на послуги і видання дійсні і потенційні їх споживачі бачать істотний економічний бар'єр на шляху доступу до інформації.

Деякі інформаційні центри можна звинуватити в тому, що дані про підприємства для своїх баз даних вони одержують безкоштовно, а за свої послуги беруть високу плату без урахування пільг для фірм, що поповнюють їх інформаційні системи, є також значна диференціація оплати інформаційних послуг і продукції.

Політика інформаційних служб в області оплати послуг і видань не однорідна: деякі з них вимагають повної оплати своїх послуг, інші ж за аналогічні послуги плати не беруть (наприклад,за реєстрацію в базі) або ціни на них відповідають власним витратам. Це частково пов"язано з джерелами фінансування деяких державних інформаційних організацій. Практично ціни на інформаційні послуги не відповідають фактичним витратам відповідних служб. За послуги, не вказані в угодах, державні організації беруть плату на «конкурентному» рівні, застосовуваному в інших центрах без віднесення їх до реальних витрат. Це стосується в основному опубліковане інформації. Інші види діяльності (наприклад, фінансово-юридичні консультації, допомога в реприватизации шляхом розробки бізнес-планів) калькулюються індивідуально з клієнтом на підставі прийнятої в організації годинної ставки з обліком норм прибутків, податків або договірної ставки.

Додаткові складності у визначенні цін, що відповідають фактичним витратам на придбання інформації, часто пов'язані з відсутністю докладного їх аналізу. Це приводить до встановлення різних цін за аналогічні послуги

Серед досліджуваних малих і середніх підприємств думки про ціни інформаційних послуг розділилися. Однак існує загальне переконання, що інформаційні організації працюють в основному для великих підприємств, а одержання інформації і консультативних послуг - дорогий захід. Багато підприємств не орієнтуються в цінах на такі послуги, як укладання адресних зведень закордонних фірм, інформація про пропозиції і надійність партнерів, інші підприємства не користуються ними, тому що вважають ціни дуже високими Не помітна також різниця в цінах, застосовуваних у приватних і державних інформаційних організаціях.

Користування інформаційними послугами залежить від економічного стану фірми. Підприємства часто знаходяться у важкій ситуації і тому мало користуються інформаційними послугами Однак із ростом фінансової стабілізації коло споживачів інформаційних послуг буде розширюватись.