Василь Григорович Девдюк

Зацеркляний Микола Григорович

(26 вересня 1942, с. Бережнівка Кобеляцького району —11 лютого 2011,Кременчук) Майстер різьблення по дереву. Закінчив Криворізьке профтехучилище. Різьбленню навчався у заслуженого майстра народної творчості Валентина Кузьмича Нагнибіди (1925 — 1985). Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1992), заслужений майстер народної творчості України (2002), лауреат премії ім. Олени Пчілки. Працював майстром різьблення по дереву в Кременчуцькому лісгосзагу. Відзначений бронзовою (1983) та срібною (1987) медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР, Грамотою Міністерства культури України (1987), дипломом Управління культури Полтавської облдержадміністрації, Благословенною Грамотою Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета (1999). Учасник всеукраїнських, міжнародних (Угорщина) виставок і творчих симпозіумів. Твори зберігаються у таких закладах:
Національний музей українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), Музей народної архітектури та побуту України в Пирогово (м. Київ), Будинок-музей Миколи Лисенка (м. Київ), Шевченківський національний заповідник (м. Канів), Канівський музей народного декоративного мистецтва, Полтавський краєзнавчий музей, Полтавський художній музей, Полтавський літературно-меморіальний музей І.Котляревського, Запорізький краєзнавчий музей, Кошалінський історичний музей в Польщі, Кременчуцький краєзнавчий музей, та в приватних колекціях. З 1969 по 2012 роки роботи автора експонувались на 47 виставках.

(8.06.1873 с. Старий Косів, Косівського р-ну, Ів.-Франківської обл. – 3.05.1951 м. Косів, Ів.-Франківської обл.)

Визначний майстер різьби по дереву та металірства Гуцульщини, новатор у декоруванні виробів із дерева. Упродовж 30 років викладав у Вижницькій школі деревного промислу та металевої орнаментики. На початку 20-х заснував безкоштовну приватну школу, з якої вийшло 45 майстрів. Навички різьблення перейняв у батька, а великий мистецький світ у цім ділі відкрився для нього в домі Шкрібляків. Техніки художньої обробки металу - навчався від Никори і Дмитра Дучаків. Вже в 14 років бере участь у рільничо-промисловій виставці (Краків) і одержує медаль. У 1894 р. - учасник крайової виставки у Львові (срібна медаль). Мистецтвознавець Валентина Молинь докладно зупиняється на викладацькій і творчій роботі майстра. На участі і перемогах на численних виставках. Високохудожні твори вчителя та його послідовників нині зберігаються в багатьох музеях України та приватних колекціях .Твори зберігаються в музеях України. У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського зберігається 14 творів майстра.

6. Лозоплетіння

Плетіння —ремесло з виготовлення господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної еластичної сировини. Плетені вироби з лози – один з найстародавніших промислів на Україні, процес досить тривалий і кропіткий. Вироби використовували для збереження, транспортування та перенесення продуктів, для виготовлення огорож, господарських приміщень. Традиційне плетіння охоплює широку сферу предметів від елементів будівництва, меблів до дрібних виробів та іграшок.

Як сировину для плетіння використовували лозу, кору певних дерев, насамперед молодої липи(лико) та берези (береста, луб), верболоз, хвойну та дубову скіпку, коріння ялини,сосни тощо. Із дранки — тонких фанероподібних дощечок, які відщеплювали від товстих колод, ретельно обстругували і розпарювали у печі, гнули короби для сівби — сіяники. З вужчих і тонших смужок дранки, дуба, лика плели різноманітні кошелі такошики (напр., солом'яники на Чернігівщині). Останні часто робили із лози з корою. Способом плетіння виконували стіни клунь, хлівів та кошар,живоплоти тощо. З лози та інших матеріалів плели рибальське знаряддя.

Майстра, що виготовляв кошики, так і звали - кошикар. Лозоплетінням займалися як чоловіки, так і жінки.