Лекція 11 ПС-ф

Власник інфор­мації має право 1) призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і 2) визначати прави­ла обробки інформації та доступ до неї, а також 3) встановлюва­ти інші умови щодо інформації. Отже, відповідно до названого Закону, суб’єктами відносин у сфері інформації є, також, власники та користувачі інформації.

Крім того, ст. 42 Закону називає, також, учасників інфор­маційних відносин, а саме: 1) громадян (фізичні особи), 2) юридичних осіб та 3) державу, які набувають передбачених законом прав і обов’язків у процесі інформаційної діяльності.

Основними учасниками інфор­маційних відносин Закон називає:

1) авторів,

2) споживачів,

3) поширювачів інформації, визначаючи їх права та обов’язки у статтях 43 і 44.

Серед найважливіших прав — право 1) одержувати (ви­робляти, збирати, придбати, добувати), 2) використовувати, 3) поширювати та 4) зберігати інформацію у будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом.

При цьому учасники інформаційних відносин зобов’язані:

1) по­важати інформаційні права інших суб’єктів;

2) використовува­ти інформацію згідно із законом або договором (угодою);

3) забезпечувати додержання принципів інформаційних відно­син, передбачених статтею 5 Закону;

4) забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених зако­ном або угодою, зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юри­дичним особам або державним органам у передбаченому за­коном порядку;

5) компенсувати шкоду, заподіяну за пору­шення законодавства про інформацію.

Охорону права на інформацію та неприпустимість зловживання правом на інформацію регламентовано статтями 45 і 46 Закону України „Про інформацію”.

Тема 11.Ухилення від сплати податків (2 год.)

1. Причини, форми та способи ухилення від сплати податків.

2. Міжнародні податкові відносини.

3. Процедура перекладання податків.

4. Проблема подвійного оподаткування іноземних доходів в Україні.

1. За економічним змістом ухилення від сплати податків це уникнення податкових зобов’язань конкретним платником податку.

Соціальні наслідки ухилення від сплати податків пов’язані із неправовим збільшенням доходів окремих платників податків та зменшенням можливостей для соціального забезпечення всього суспільства.

На схильність платників до ухилення від сплати податків впливають такі фактори:

- історичні традиції;

- моральна етика платника податку;

- рівень державного контролю в країні;

- рівень податкового навантаження.

Надмірне податкове навантаження призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заодно і скорочення податкової бази.

Існують дві форми ухилення від сплати податків: законна (не виникає відповідальність) та незаконна (накладаються штрафи та санкції).

Законні способи:

- штучне, без порушення законодавства, завищення собівартості;

- прискорене нарахування амортизації;

- відрахування на утримання домашньої квартири і власного транспорту, що використовується у службових цілях;

- відрахування на благодійні цілі;

- використання офшорних зон;

- використання вільних економічних зон;

- використання податкових пільг.

Для мінімізації сплати податків юридичні та фізичні особи направляють фінансові потоки до тих країн, які на законодавчому рівні сприяють залученню капіталу, не вимагаючи підтвердження джерел їх походження або налагоджують співпрацю з компаніями, які зареєстровані в країнах де існує ліберальний підхід до оподаткування (повне звільнення чи великі пільги). Такі країни називають офшорними зонами.

Офшорні зони це країни або частина країни де:

- існує сприятливий режим обслуговування банківських, страхових та інших фінансових операцій для іноземних фірм або громадян-іноземців;

- відсутні обмеження фінансової діяльності поза межами країни реєстрації;

- забезпечується збереження інформації щодо конфіденційності власників;

- забезпечуються значні пільги в оподаткуванні, або взагалі податки для іноземних фірм-нерезидентів не існують.

Офшорними вважаються компанії відкриті в офшорних країнах та центрах які надають пільги тільки нерезидентам.

Вільні економічні зони це частина країн де пільги надаються нерезидентам та резидентам.

До податкових пільг відносять податкові кредити і податкові канікули.

Податковий кредит – це зниження податку протягом певного періоду.

Види податкового кредити:

- інвестиційні знижки;

- списання сум податків сплачених за кордоном;

- знижки на заходи по фінансуванню зайнятості населення.

Податкові канікули – це відстрочка строку сплати податку податковими органами.

Незаконні способи:

- приховування об’єктів від оподаткування;

- приховування доходів від оподаткування;

- фальсифікація даних бухгалтерської та фінансової звітності;

- підкуп податкових чиновників.

2. Існує3 методи зарахування сплачених іноземних податків:

- система податкових кредитів;

- механізм податкових знижок;

- звільнення від іноземних податків у країні резидента.

Міжнародні системи зарахування підприємству сплачених

іноземних податків (в у. о)

В прикладі прийнято ставку податку в іноземній країні – 20, країні резидента – 25 %.

Якщо ставки податку в іноземній країні більші ніж в країні резидента то податковий кредит зараховуються за ставкою податку резидента у власні країні.

Для підприємств найвигіднішим є повне звільнення від податку у власній країні.

Якщо ставки податку в обох країнах рівні, або ставка в іноземні країні більша то випадок наведений в колонці 3 відповідатиме випадку, наведеному в колонці 5.

3. Перекладання податків– це процес уникнення податкових зобов’язань шляхом переміщення їх з платника на носія.

Найбільше піддаються процесу перекладання непрямі податки. Проте їх перекладання залежить від попиту та ціни на конкретні види товарів.

Необхідно враховувати, що збільшення ціни на окремі групи товарів (за еластичного попиту) може призвести до значного скорочення споживання певного товару, внаслідок чого продавець повністю перекладе податок на споживача, але значно втратить обсяги продажу, а отже і загальну суму прибутку.

Тому, щоб не втратити обсяги продажу, продавцю вигідно збільшити ціну не на всю суму податку, а на його частину, або частково перекласти його на своїх постачальників за рахунок зменшення ціни поставки.

При нееластичному попиту збільшення ціни, обумовлене податком, не призводить до значного скорочення споживання, тому продавець може повністю перекласти податковий тягар на покупця. До товарів з нееластичним попитом відносяться товари першої необхідності (хліб, сіль, мило, сірники).

Податковий тягар також неможливо перекласти якщо існують інші аналогічні чи подібні товари, на які ціни не змінюється, тому що тоді покупці перейдуть на споживання цих товарів.

Важливим на можливість перекладання податків є співвідношення між попитом і пропозицією. Якщо попит перевищує пропозицію умови для перекладання податків є сприятливими, якщо пропозиція перевищує попит – несприятливими.

Досить часто продавці для перекладання податків на покупців використовують своє монопольне положення, тобто ситуацію коли на ринку відсутні аналогічні товари.

На можливість перекладання податків також впливає інфляція, стадії економічного циклу (піднесення або спад), ставки податку (прогресивні або регресивні) та стабільність податкового законодавства.

4. Подвійне оподаткування – це процес, що передбачає використання однієї податкової бази для нарахування двох і більше податків.

Вони можливе як на внутрішньому ринку так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Для усунення подвійного оподаткування країни підписують договори про уникнення подвійного оподаткування.

Згідно цих договорів підприємствам зараховуються податки сплачені за кордоном за одною із наведених в п. 2 схемою.

Проте за умови, що ставка податку в іноземній країні більша ніж у власній (при використанні податкових кредитів) частина сплаченого платником податку за кордоном не компенсується тому податкове законодавство вимагає удосконалення.