ТЕМА 6 КАПІТАЛ І ВИРОБНИЧІ ФОНДИ
Для здійснення виробничої діяльності підприємство використовує обмежені економічні ресурси, які підрозділяються на:
а) матеріальні ресурси (земля, капітал);
б) трудові ресурси (труд, підприємницька спроможність);
Грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку, називається авансовим капіталом. Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили.
Капітал – це головна сума коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва. В свою чергу капітал з урахуванням цілеспрямованого використання і характеру кругообігу розділяється на основний та оборотний.
Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.
Оборотний капітал – це частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання предметів праці та оплату робочої сили.
Засоби і предмети праці складають засоби виробництва, які за своїм матеріально–речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні і оборотні.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти і обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчий формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, частинами, в міру спрацювання.
Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється.
Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів є їх класифікація. По-перше, залежно від сфери функціонування основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства, обслуговують господарську діяльність та створюють умови для її успішного здійснення. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва і призначені забезпечити вирішення соціальних завдань (житловий фонд, будинки відпочинку, заклади громадського харчування, медичні заклади, спортивні установи та ін.)
Залежно від функцій, що виконують основні фонди у виробничому процесі, вони класифікуються за виробничим (цільовим) призначенням і поділяються на такі групи: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар, господарський інвентар.
За ступенем участі у виробничому процесі основні фонди поділяють на активні і пасивні. Активна частина основних фондів використовується для безпосереднього впливу на предмети праці (машини, обладнання, інструмент, вимірювальні прилади). Пасивна частина основних фондів забезпечує функціонування та здійснення процесу виробництва (будівлі, споруди, інвентар).
Прогресивною є така структура основних фондів, де частина активної частина зростає. Залежно від прав власності основні фонди поділяють на власні і орендовані, залежно від джерел фінансування – внесені до статутного фонду підприємства його засновниками, придбані протягом діяльності підприємства за рахунок власних коштів, придбані за рахунок кредитів.
Виробнича (технологічна) структура основних фондів – це співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості.
Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.
Вікова структура основних фондів – це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості.
Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах.
Натуральні показники (площа, об’єм , потужність, продуктивність обладнання, кількість одиниць тощо) використовується при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, удосконалення складу основних фондів, їх структури та ін.
Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, здійснення балансового обліку, калькулювання собівартості, оцінки використання основних фондів.
Вартісна оцінка здійснюється залежно від:
- моменту проведення оцінки
- стану основних фондів.
а) Залежно від моменту проведення оцінки застосовують такі показники оцінки:
Первісна власність основних фондів – це вартість у новому, не зношеному стані, тобто на момент ведення в дію чи придбання і взяття на баланс. Вона складається з таких витрат:
- суми, що сплачується постачальникам засобів праці;
- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі у зв’язку з придбанням фондів;
- витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;
- інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання.
Відновлена вартість – це вартість відтворення основних фондів в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, або за сучасними цінами.
б) Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:
Повною вартістю (первісною або відновленою вартістю).
Залишковою вартістю, яка характеризує їхню реальну вартість, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції. Вона визначається як різниця між вартістю, за якою об’єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства (повною вартістю), та сумою спрацювання (зносу) основних фондів.
Залишкову вартість (ОФзал) основних фондів можна представити формулою:
ОФ зал = ОФ пов – t*А, або ОФ зал = ОФ пов – С зн, (5.1)
де ОФ пов – повна (початкова первісна або відновна) вартість основних фондів, грн.
С зн – вартість зносу
t - термін експлуатації, років
А – річна сума амортизації.
Ліквідаційна вартість основних фондів – це залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації.
Балансова вартість групи основних фондів підприємства на кінець звітного (початок розрахункового року (ОФ бал)) обчислюється за формулою:
ОФ бал = ОФ п +В вв + В кр + В рек – ОФ вив – А, (5.2)
де ОФп – балансова вартість групи основних фондів на початок року, що перебував у звітному;
В вв – витрати на придбання нових основних фондів;
В кр – вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;
В рек – витрати на реконструкцію основних фондів;
ОФ вив – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що перебував звітному;
А – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що перебував звітному,
Середньорічна вартість основних фондів (ОФ с.р.) обчислюється за формулою:
ОФс.р =ОФп + ОФ вв * 
, (5.3)
де ОФ п – вартість основних фондів на початок року;
ОФ вв – вартість нових введених основних фондів;
ОФ вив – вартість вибулих основних фондів;
Т вв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонують основні фонди;
Т вив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.
В процесі експлуатації основні фонди піддаються зношенню (спрацюванню).
Зношення – це втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два види зношення – фізичне і моральне.
Під фізичним (матеріальним) зношенням (спрацюванням) основних виробничих фондів розуміють втрату ними своїх первісних техніко–експлуатаційних якостей, тобто споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.
Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення основних фондів (Кф.зн. ), який можна обчислити:
Кф.зн. = 
або Кф.зн. = 
п, або Кф.зн. = 
, (5.4)
де А сум – сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації (сума зносу);
ОФ п – первісна вартість основних фондів;
Т ф, Т н – відповідно фактичний та нормативний строк служби, роки;
S зн – сума зносу.
Коефіцієнт придатності основних фондів визначається за формулою:
К пр = 
(5.5)
Кф.зн + К пр = 1.
Моральне зношування (техніко–економічне старіння) – це передчасне знецінення ( до настання повного фізичного спрацювання) вартості основних фондів під впливом науково–технічного прогресу або здешевлення відтворення основних фондів.
Ступінь техніко–економічного старіння засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнту К т.е.с., що його розраховують за формулою:
К т.е.с. = 1-
, (5.6)
де В0, В1 – повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці;
П0, П1 – відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування.
Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Процес відшкодування зношення основних фондів здійснюється шляхом амортизації.
Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість готової продукції з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення. Грошовим виразом розміру амортизації є амортизаційні відрахування.
Норма амортизації – це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норми амортизації для певної групи основних фондів здійснюють централізовано за формулою:
Н а = 
, (5.7)
де Л – ліквідаційна вартість основних фондів;
Т н – нормативний термін служби основних фондів.
Сума амортизації (А сум) визначається як добуток балансової вартості основних фондів за станом на початок звітного періоду (ОФ п) та встановленої для відповідної групи норм амортизації
А = 
. (5.8)
Існує декілька методів амортизації основних фондів: рівномірний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий.
Відтворення основних фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв’язаних різних його форм – ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці, технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів і підприємства в цілому, а також спорудження нових виробничих об’єктів.
Розрізняють два типи відтворення основних фондів:
1) просте відтворення, під час якого досягається збереження споживчої вартості основних фондів;
2) розширене відтворення, під час здійснення якого споживча вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.
Просте відтворення здійснюється шляхом проведення відповідних ремонтів та заміни застарілих об’єктів.
Ремонт основних фондів – це відновлення фізичного зношення окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби. За економічним змістом ремонти поділяються на поточний, капітальний і відновний.
Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.
Ефективність відтворення основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові:
До загальних показників відносяться:
- фондовіддача (Ф в):
Ф в = 
, (5.9)
де ВП – обсяг продукції (товарної, валової, чистої) підприємства, рн..
ОФ сер – середньорічна вартість основних фондів, рн...
- фондоємність (фондоємкість, фондомісткість) – Ф є:
Ф є = 
, (5.10)
- фондоозброєність праці (Ф о):
Ф о = 
, грн./чол., (5.11)
де Ч – середньоспискова чисельність ПВП, чол..
Коефіцієнти зносу (зношення) і придатності характеризують ступені зносу основних фондів.
Інтенсивність відновлення основних фондів підприємства може бути охарактеризована такими показниками:
- коефіцієнт оновлення (К он) показує питому вагу введених основних фондів у їх загальному обсязі:
К он = 
, (5.12)
де ОФ вв – вартість введених протягом року основних фондів, грн.
ОФ к – вартість основних фондів на кінець року, грн..
Коефіцієнт вибуття (К виб) означає питому вагу вибуття основних фондів у їх загальному обсязі:
К виб = 
, (5.13)
де ОФ вив – вартість виведених протягом року основних фондів, грн.
ОФ п – вартість основних фондів на початок року, грн.
Частковими показниками використання основних фондів є:
- коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (К екст):
К екст = 
, (5.14)
де Т д – дійсний фонд часу роботи обладнання, год.
Т ен – ефективний номінальний фонд часу роботи обладнання, год.
- коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (К інт),
К інт = 
, (5.15)
де t факт – фактично використаний час на виготовлення одиниці продукції;
t норм – технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції
П факт – фактична продуктивність обладнання
П норм – нормативна продуктивність обладнання.
- коефіцієнт інтегрального використання (К інтег):
К інтег = К екст * К інт (5.16)
- коефіцієнт змінності (К зм):
К зм = 
, (5.17)
де П в-зм – кількість відпрацьованих верстато-змін
П в – кількість встановленого обладнання (верстатів)
Ф д – дійсний фонд часу роботи всього обладнання
Ф д1 – дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі.
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.
Оборотні фонди поділяються на:
- виробничі запаси – предмети праці, які не залучені у виробничий процес, знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів;
- незавершене виробництво – предмети праці, які ще не пройшли всіх стадій обробки;
- витрати майбутніх періодів – грошові витрати, які здійснено в даний період, але які будуть відшкодовані за рахунок собівартості продукції у наступний період (витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково–технічної інформації тощо);
- напівфабрикати власного виробництва – предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які не потребують подальшої обробки в інших підрозділах.
Співвідношення між окремими елементами оборотних фондів складають виробничо технологічну структуру оборотних фондів.
Ефективному використанню матеріальних ресурсів сприяє їх нормування.
Норма витрат матеріальних ресурсів – це гранично допустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції визначеної якості.
Структура норми витрат (Н в) має вигляд:
Н в = В ч + В відх+р, натур. од, (5.18)
де В ч – чисті витрати матеріалу на одиницю продукції, натур. од;
В відх – технологічні відходи і втрати, натур. од;
р – інші витрати.
Методи нормування витрат матеріальних ресурсів:
- аналітично–розрахунковий;
- дослідно-виробничий;
- звітно–статистичний.
У системі показників ефективності використання матеріальних ресурсів основним є матеріаломісткість.
Розрізняють абсолютну, питому і загальну матеріаломісткість (Мм):
М м = 
, (5.19)
де М з – загальна сума матеріальних витрат, грн.
Q, N – обсяг продукції в грошовому і натуральному вимірниках продукції відповідно.
У практичній роботі підприємства використовують такі показники:
- коефіцієнт використання матеріалів (К вик. матер.):
К вик. матер = 
, (5.20)
де m – кількість видів продукції і-го виду в натуральних одиницях;
Nі– обсяг випуску продукції і-го виду в натуральних одиницях;
Mі – чиста вага (площа) одиниці готової продукції і-го виду;
М заг – загальні витрати матеріалу на випуск продукції, фіз. од.
Розмір відходів характеризує коефіцієнт, що показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.
Коефіцієнт вилучення готової продукції із одиниці переробленої сировини.
Основними джерелами економії сировини і матеріалів є:
- зниження ваги виробів;
- скорочення відходів і втрат сировини і матеріалів;
- використання відходів;
- зменшення питомої витрати матеріалів;
- утилізація вторинних ресурсів;
- зменшення і ліквідація браку.
Шляхи економії матеріальних ресурсів:
а) виробничо–технічні заходи (якісна підготовка сировини до виробничого споживання; комплексна переробка сировини, застосування ресурсозберігаючих технологій; вдосконалення конструкції виробів);
б) організаційно–економічні заходи (підвищення рівня науковості нормування; удосконалення матеріальних нормативів; поліпшення організації матеріального забезпечення; застосування дійової системи економічного стимулювання).