Форми, порядки та способи захисту права інтелектуальної власності

Категорії спорів щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності

Суб'єкт, права якого порушені, може вимагати:

- визнання цього права, визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до пору­шення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- зміна правовідношення,

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшко­дування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяль­ності органу державної влади або органу місце­вого самоврядування, їхніх посадових і службо­вих осіб.

Суд також може захистити право інте­лектуальної власності та охоронювані законом інтереси іншим цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом.

Суперечки щодо інтелектуальної власності поділя­ються на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання (чи невизнання) результату інтелектуальної дія­льності об'єктом інтелектуальної власності. Стосовно об'єктів промислової власності це суперечки:

- пов'язані з відмовою у видачі патенту;

- по запереченнях третіх осіб проти видачі патен­ту;

- про визнання патенту недійсним.

До другої групи відносяться суперечки, що стосу­ються порушення прав:

- про заборону дій, що порушують права на па­тент;

- про відшкодування шкоди, заподіяної порушни­ком патентних прав;

- про визнання дій, що не порушують патент;

- про післякористування винаходів, пов'язане з укладанням чи використанням ліцензійних угод;

- про надання примусової ліцензії;

- про виплату винагороди автору роботодавцем;

- про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

Існує дві форми захисту прав інтелектуальної влас­ності юрисдикційна і неюрисдикційна (рис. 7). Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності своїми силами, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, тобто самоза­хист. Наприклад, це може бути відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу (уступку) майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо. Обрані засоби самозахисту не повинні бути заборо­неними законодавством та не повинні суперечити мораль­ним засадам суспільства.

Юридичні форми захисту застосовують два порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністра­тивний). Загальний порядок захисту здійснюється в судах.

Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах державної митної служби України.

Способи захисту права інтелектуальної власності

1. Адміністративний спосіб полягає в розгляді та ви­рішенні суперечки органом державного управління. Про­цедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному су­дочинстві Правовою основою є Кодекс України про адмі­ністративні правопорушення, а також закони України. "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин" тощо.

У галузі авторського права і суміжних прав адмініс­тративний спосіб захисту прав передбачено тільки за пуб­лічний показ, порушення умов публічного демонстрування і тиражування кіно- і відеофільмів без прокатного посвідчення. Стосовно об'єктів промислової власності цей спосіб захисту прав передбачає накладення штрафів за неправомірне використання фірмових найменувань, торговельних марок тощо. Засобом захисту в цьому випадку є скарга, яку у встановленому адміністративним законодавством порядку подають у відповідний орган державного управління.

Здійснення дій, обумовлених законодавством Укра­їни як недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносяться:

- неправомірне використання чужого імені, фір­мового найменування, торговельних марок;

- введення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;

- відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введення йо­го в господарський оборот;

- неправомірний збір, розголошення і викорис­тання комерційної таємниці, а також інші проти­правні дії.

Тобто Антимонопольним комітетом України розгля­даються скарги щодо дій після вводу об'єктів права інтеле­ктуальної власності до господарського обороту.

Типовими видами адміністративних стягнень мо­жуть бути: попередження, штраф, виправні роботи, адміні­стративний арешт тощо.

Так, незаконне використання об'єкта права інтелек­туальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу з кон­фіскацією незаконно виготовленої продукції, а також об­ладнання і матеріалів, що призначені для їх виготовлення.

2. Цивільно-правовий спосіб захисту прав. Суперечки, що пов'язані з порушенням прав інтеле­ктуальної власності, підвідомчі судам загальної юрисдикції і вищому господарському суду. Якщо хоча б однією зі сто­рін у суперечці є фізична особа, то зазначена суперечка підвідомча суду загальної юрисдикції.

У випадку порушення прав потерпілий подає позов - заяву, звернену до суду, про відправлення право­суддя з метою захисту особистих чи майнових прав У по­зовній заяві вказується форма захисту (заборона робити будь-яку дію, відшкодування збитків тощо), розмір нане­сеного збитку, приводяться докази обґрунтованості вимог.

За загальним правилом цивільного судочинства конкретна цивільна справа, як правило, розглядається за місцем перебування відповідача. У будь-якому судовому розгляді про порушення прав інтелектуальної власності зважуються два основних питання. Перше пов'язане зі встановленням чи не встановленням факту використання ОІВ, що охороняється. Друге - з визначенням розміру зби­тків, що підлягають стягненню з відповідача на користь по­зивача.

Власник прав на ОІВ має право вимагати від пору­шника:

- визнання прав власника;

- відновлення положення, що існувало до пору­шення права,

- припинення дій, що порушують право чи ство­рюють погрозу його порушенню;

- відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду тощо.

Якщо в результаті незаконного використання ОІВ порушник одержав доход, потерпілий має право вимагати відшкодування втраченої вигоди в розмірі не меншому, ніж сума такого доходу.

Якщо одночасно з порушенням майнових прав по­рушені особисті немайнові права автора, то він може за­жадати майнову компенсацію за нанесення йому мораль­ного збитку, розмір якої визначається судом. Порушенням прав авторства є присвоєння результатів чужої творчої праці і спроба видати ці результати за власну розробку.

Суд, господарський суд має право прийняти рішен­ня чи визначення про заборону випуску твору, викорис­тання постанови, фонограми передачі в ефір чи по прово­дах, про припинення їхнього поширення, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору, якщо буде досить даних про порушення авторського права і суміжних прав.

Застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на ОІВ можливо в межах загального терміну позову, тобто протягом трьох років з дати, коли власник права довідався чи повинний був довідатися про порушення свого права.

У Великобританії, Німеччині та низці інших країн існують спеціалізовані патентні суди. Це дозволяє скон­центрувати досвід вирішення патентних суперечок, ство­рити умови для правильного й однакового застосування нормативних актів, скоротити число інстанцій, що розгля­дають суперечки.

В Україні поки що немає патентного суду, але існує практика створення судових колегій з інтелектуальної вла­сності, наприклад, при Вищому господарському суді Украї­ни. У таких колегіях працюють судді, які мають спеціальну фахову підготовку з інтелектуальної власності і тому мо­жуть компетентно вирішувати суперечки щодо інтелектуа­льної власності.

3. Кримінальна відповідальність за порушення прав. Поряд з нормами цивільно-правового захисту прав на ОІВ, чинним законодавством передбачена також кримі­нальна відповідальність. Кримінальна відповідальність на­ступає тільки тоді, коли матеріальна шкода у 200 і більше разів перевищила неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо матеріальна шкода у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то матеріальна шкода вважається заподіяною в особливо великому розмірі. Так, незаконний випуск під своїм ім'ям чи присвоєння авторства на чужий твір науки, літератури чи мистецтва, а також незаконне відтворення чи поши­рення такого твору, присвоєння авторства на чужі об'єкти промислової власності чи розголошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до офіційної публікації про них визнається карним злочи­ном.

Законодавство України передбачає також криміна­льно-правові санкції за незаконне зазіхання на комерційну таємницю. Карним злочином є незаконний збір з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (промислове шпигунство), якщо це наносить ве­ликий матеріальний збиток суб'єкту підприємницької дія­льності. Як покарання передбачається застосування до порушника штрафу у розмірі від 200 до 2000 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або позбавляння волі від 2-х до 5-ти років тощо.

Залучення до кримінальної відповідальності конк­ретних винуватців злочину не виключає вимог про відшко­дування заподіяного збитку.

Особливий випадок - захист прав на ОІВ при пере­тинанні кордону. Митним кодексом України (ст. 74) товари й інші предмети, виготовлені з порушенням прав інтелек­туальної власності, не можуть як імпортуватися, так й екс­портуватися через митний кордон України.

У судовій процедурі вирішення спорів важливе міс­це займають докази. Розрізняють три форми доказів: "до­кументальний доказ" - доказ, наданий у письмовому ви­гляді чи у вигляді будь-якого документа; "речовий доказ" - доказ, що існує у вигляді предметів; " показання свідків" - усні показання експерта. Наявність охоронного документа - патенту чи свідоцтва, є важливим доказом.