ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВАННЯ

Форма виховання – це цілеспрямовано сформований характер спілкування в процесі взаємодії вихователя і вихованця з метою формування особистості для самореалізації в основних сферах життєдіяльності шляхом поповнення нестатків

Тема 13. ФОРМИ ВИХОВАННЯ

ПЗ

ПП

1. Чому спосіб виховання за допомогою гри носить назву ТВОРЧОЇ гри? Свою думку обґрунтуйте.

2. Чи можна, на Ваш погляд, у першому класі користуватися методом змагання? Наведіть приклади.

3. Продовжте перелік факторів, які підвищують ефективність етичної бесіди, та тих, що завадять цьому.

4. Наведіть приклади форм реалізації методу переконання, угрупуйте їх стосовно зазначених шляхів переконання.

5. Якщо педагогічну практику Ви проходите в старших класах, поцікавтесь, що найбільше (найменше) переконує Ваших учнів, а що найбільше (найменше) переконує Вас? Чому?

6. Враховуючи вікові особливості дітей та свої особисті інтереси, запропонуйте теми дискусій для учнів середньої та старшої ланок навчання.

7. Оберіть тему для дискусії, визначте стратегію й тактику її проведення.

8. Продовжте перелік «моралізуючих» висловлювань, спробуйте позбавитися їх у своїй лексиці.

Зважаючи на те, що тема «Форми навчання» вже засвоєна, споріднену з нею тему в розділі «Теорія виховання» доцільно дати в порівняльному ракурсі.

1.Визначення.Форма виховання, на відміну від методу, характеризує зовнішню сторону виховного процесу. Ключовими словами для її визначення є «характер спілкування». Поєднуючи їх із визначенням виховання, отримуємо:

Основні ознаки форми виховання майже такі, як і для форми навчання. Вони різняться лише першою ознакою: для навчання – то розподіл навчально-організаційних функцій між учасниками навчального процесу, а для виховання – розподіл ролей між учасниками виховного дійства. Беручи участь у виховному заході, кожна дитина грає певну роль (капітана команди, болільника, конферансьє, глядача, ведучого, прибиральника, оформлювача, чергового тощо), яка є сходинкою в її соціалізації. При доборі таких ролей треба дбати, щоб вони постійно ускладнювались, додаючи особистості певні виховні набутки.

Різновиди форм виховання такі ж як і в навчанні (форми організації, організаційні форми та системи), але вони мають свою специфіку.

8. Якщо в навчанні превалює фронтальна форма організації і майже не реалізується індивідуальна робота, то у вихованні, аби не руйнувався баланс цілісності педагогічного процесу, саме індивідуальна робота повинна бути провідною.

9. Якщо в навчанні урок розглядається як одна з організаційних форм, якій надано статус головної (класно-урочна система), то у вихованні всі організаційні форми носять назву виховних заходів, що різняться за місцем і часом проведення, кількістю учасників, послідовністю та наповненістю ланок виховного процесу.

10. Зважаючи на цілісність педагогічного процесу, форми навчання і виховання не заперечують одна одну, а доповнюють, розвивають, інтегрують освітню взаємодію.

11. Узагальнене співставлення форм навчання та виховання подано в таблиці 4.5.

До форм організації виховання належать індивідуальна, групова та масова робота з дітьми, провідною серед яких має стати індивідуальна форма організації виховання. Таке її положення серед інших зумовлене специфікою процесу виховання та оптимальною можливістю управління ним. Основною метою індивідуальної роботи є налагодження контакту між вихователем та вихованцем, пошуки шляхів поліпшення вихованості останнього та організація адекватних відгуків на виховні впливи. Відповідно до цього вихователю потрібно вивчитикожного вихованця та допомогти йому стати кращим, тобто:

· виявити рівень очікувань дитини: чого прагне, якою себе бачить, чого чекає від навколишніх;

· визначити наявний рівень очікуваних якостей: що є насправді;

· визначити зону дефіцитних сподівань: чого не вистачає;

· допомогти її зменшити.

Такий шлях індивідуальної взаємодії учасників виховного процесу знімає напруження та опір виховним впливам. Вихованець і вихователь сягають однієї мети, що не суперечить прагненням дитини, не нав’язує чужих стандартів, не підганяє всіх під одну мірку. Завданнявихователя в таких умовах полягає в допомозі долати дитиною обраний нею шлях вдосконалення, йти опліч, підтримуючи та захищаючи тонесенькі паростки дитячої надії. Аби це сталося, потрібно, щоб відбувся, перш за все, виховний контакт між вихователем і вихованцями. Для цього треба, щоб вони

· не лише слухали, а й чули одне одного. Заспівайте разом з дітьми біля багаття, нехай зіллються ваші голоси, і ви відчуєте, що краще чуєте одне одного, та й не лише чуєте, а й розумієте, не лише розумієте, а й втілите в життя те, про що йдеться;

· довіряли одне одному, а довіряють не будь-кому, а людині, яку добре знають, тому не ховайте себе за професійним мундиром, будьте людиною такою, як є, зі своїми чеснотами та вадами, зі своїми досягненнями та втратами, зі своїми пошуками, проблемами, ваганнями, зі своїм прагненням змінитися на краще;

· ніколи, ні в чому не зраджуйте дітей, не бійтеся перепросити в разі потреби, не будьте байдужими до них[42]. Свого часу Бруно Ясенський сказав: «Не бійтеся ворогів, у гіршому випадку вони вас стратять. Не бійтеся друзів, у гіршому випадку вони вас зрадять. Бійтеся байдужих, вони не вбивають і не зраджують, але завдяки їх мовчазної згоди існують у світі і зради, і страти»;

· витримуйте найоптимальнішу дистанцію з вихованцями «поряд, але вище». Саме вона дає професійну свободу (ставити незадовільні оцінки, викликати батьків, робити зауваження тощо), не лишаючи взаєморозуміння. Діти не люблять як зверхнього погляду, так і панібратства. Вони люблять порядок, хоч і прагнуть всіма засобами його зламати;

· нічого не робіть задля «галочки». Діти дуже гостро відчувають, коли з ними спілкуються за покликом душі, а коли задля виконання директорського розпорядження. Вони нічого не прощають. І якщо ви, борони Боже, опинитесь на згарищі професійної долі, то майте в собі силу знайти недогарок своєї відчуженості, що спричинив пожежу.

До індивідуальної форми організації виховання належать:

· індивідуальна бесіда, що проводиться віч-на-віч у спокійній, виваженій, доброзичливій атмосфері, в якій поєднуються переконання з навіюванням;[43]

· персональне доручення, виконуючи яке вихованець може проявити себе з кращого боку або здолати особистісні негаразди;

· особистий приклад вихователя, якому дитина наслідує невимушено, добровільно, з цікавістю та інтересом.

Перелічені форми поєднують у собі всі відомі способи виховання (с.167) і працюють тільки завдяки їх єдності. Якщо ця єдність не відбудеться, то не відбудеться й індивідуальна форма організації виховання.

В основі використання зазначених форм виховання лежать процеси самореалізаціїдитиниперед вихователем (яким він мене бачить) та відпрацьовується механізм відповідальності за себе перед авторитетною особою, що спонукає до самовдосконалення.

Групові форми організації виховання переносять виховний акцент на взаємодію в дитячій спільноті, наприклад, у шкільному класі, де діти добре знають одне одного. Завданнями такого спілкування для кожного з них є прагнення знайти своє місце серед однолітків, проявити себе, реалізувати краще (чи гірше) в собі (що є), внаслідок чого обійняти певний соціальний статус.

Під час групових форм організації виховання відбувається самореалізація дитини серед добре знайомих людей. Їх не введеш в оману, від них почуєш чистісіньку правду прямо в очі, перед ними не треба прикидатися (позитив), але ж поряд із цим, змінити отриманий статус на вищий буває дуже важко: «все рівно, як завжди, не доведеш розпочату справу до кінця», «це випадковий успіх, ти його не втримаєш» і т. ін. (негатив). Тут спрацьовує феномен «ярлика», що легко здобувається, та важко втрачається. Включається відповідальність кожного за себе перед групою, та групи за вихованця перед вихователем.

Перелічене реалізується в усіх виховних заходах, які організовуються з класом. Саме заради цього вони й проводяться. Це бесіди, зустрічі, вікторини, збори, вогники, диспути, подорожі, змагання, ігри тощо.

Беручи участь умасових формах організації виховання(наприклад, у загальношкільних), дитина виступає представником певної спільноти (класу, команди, гуртка, об’єднання) і самореалізується серед малознайомих людей. Певна річ, що в таких умовах кожен прагне показати себе з кращого боку, таким, яким хотілося б стати. Внаслідок цього відбувається тренування недорозвинених позитивних якостей, розширюється коло спілкування, засвоюються нові соціальні ролі, коректуються старі, підсилюються процеси формування особистості та її соціалізації. Активізує ці процеси якісно новий рівень відповідальності: за групу,що доручила представництво, і за себе перед групою. Наприклад, не прийти на урок фізкультури – це одне, а не з’явитися на змагання, внаслідок чого команда буде вилучена зі списку претендентів на перемогу – це зовсім інше.

До конкретних заходів такого рівня можна віднести фестивалі, конкурси (строю та пісні, стіннівок, ерудитів), тижні (книги, театру, кіно, предмету), вистави, вечори, десанти тощо.

Порівнюючи розглянуті форми організації виховання (індивідуальну, групову та масову), можна відстежити закономірне підсилення соціалізації та вдосконалення особистостіпри переході від першої до останньої. Це відбувається за рахунок створення умов для виявлення та поповнення особистих нестатків кожним вихованцем. Вихователь у цьому процесі грає рольрегулювальника, саме він керує рухом до досконалості кожної дитини зокрема та всього класу в цілому.