Вживання двох типів літературної мови у пам”ятках ХІ-ХІУст.

Нині прийнято розрізняти у межах єдиної літературної мови Київської русі два типи мови: книжно-слов”янський тип і світсько-літературний.

Писемності і листування

Мова ділової Мова повістевих творів

Росіська дослідниця К.Ковалевська обґрунтовує треті тип мови -мова ділової писемності і юридичної літератури, що розвивалася виключно на східнослов”янській основі.

Акад. І.Русанівський переконаний, що давньокиївська літературна мова складалася із трьох стилів: високого(конфесіна й ораторська література обслуговувалась старослов”янською мовою)середній стиль(мова літописі, худ.л-ри, мова церковнослов”янська + місцеві особливості) та низьки стиль(грамоти, місцева говірка).

Обидва типи літературної мови зафіксовані у писемних пам”ятках різних стилів. Книжнослов”янським типом писали:

¨ києворуські копії староболгарських оригіналів(„Реймське Євангеліє” Іп.Хіст.;”Супрасльськи рукопис” ХІст.; „Остромирове Євангеліє” 1056-1057рр(перша книга епохи К.Р.!); „Ізборники Святослава” 1073 та 1076рр.(у копіях ХІІ-ХІІІст.; західноукраїнська пам”ятка кХІІ-п.ХІІІст „13 слів Григорія Богослова”; „Галицьке Євангеліє”1144р, в якому є помітні нашарування фонетичних рис староукраїнської мови).

¨ переклади із грецьких оригіналів, зроблені на території К.Р. вітчизняними перекладачами: „Хроніка Георгія Арматола”(ХІ.сп.ХІІІ-ХІУст),”Історія іудейської війни” Йосипа Флавія(Хіст.), повість „Александрія”(ХІ-ХІІст)

¨ оригінальні твори, писані церковнослов”янською мовою: „Слово о законі і благодаті” митрополита Іларіона(Іп.ХІст.(сп.ХУІст.)-перша оригінальна пам”ятка епохи К.Р.),твори Кирила Турівського(сер.-к.ХІІст.), „Слова” на церковні свята, „Притча про душу тіло”,”Казання про чорноризьки чин”, „Життя і ходіння Данила Руської землі ігумена”(1106-1108рр(сп.ХУст).

Книжнослов”янський тип мав 3 стилі: 1.літургійно-богословський(Архангельське(1092), Добрилове(1164) Євангелія, Остромирове (1056-1057рр) Євангеліє, Городиський Апостол(ХІІст), Бучацьке Євангеліє(ХІІст.). 2.Проповідницький(проповіді Кирила Турівського), 3) Житійно -історичний стиль(Сказання Нестора-Літописця).

Світсько-літературний тип мовиреалізувався у пам”ятках різних стилів: 1.Офіційних документах(Руська правда Іпол.ХІст., грамоти); 2) приватне листування( берестяні грамоти),3)літописні зводи(ПВЛ(ХІІст.), Галицько-Волинськи літопис(сп.ХУст(Іпатіївський); 4) повчання(Повчасння Володимира Мономаха(п.ХІІст.); 5) Моління(Моління Данила Заточника(ХІІст(редХІІІст, сп.ХУІст.); 6)художні твори(Слово о полку Ігоревім(ХІІст)).

3.1.Світсько- літературний тип у староукраїнських пам”ятках (світська літературно-писемна мова);

Світські твори епохи Київської Русі представляють велике багатство жанрів і стилів: донговори руських князів із греками, офіційно-ділові збірники, грамоти, літописи, повчання і похвальні слова церковного змісту, писані староукраїнською мовою, літературно-художні твори, побутове листування.

ЮРИДИЧНО-ДІЛОВА ПИСЕМНІСТЬ. Найдавнішими пам”ятками руської юридично- ділової писемності, з яких починається її історія, слід вважати договори київських князів із греками 907, 911, 944, 971 років. Є вагомі підстави вважати, що у 860 році після походу Аскольда на Царгород(Константинополь) був підписаний договор „миру й любові”. Але текст того договору не зберігся. Його сліди проступають у першому русько-візантійському пакті 907 року, укладеному після успішної облоги Константинополя військом київського князя Олега. Через чотири роки ( у 911р.) ним же було підписано мирний договір, що чітко реґламентував політичні, дипломатичні та торговельні взаємини між Київською Руссю та Візантією. Текст цієї угоди навів Нестор Літописець у „Повісті минулих літ”. Сюди ж літописець включив і копії договорів з Візантією наступника Олега на Київському престолі Ігоря(944) та Святослава(971). Усі чоири документи знаменують початки дипломатичних стосунків Київської Русі. Щодо мови договорів, то у зв”язку із відсутністю оригіналів, говорити про тип мови досить складно. Існує кілька поглядів. На думку С.Обнорського „не залишається сумніву у тому, що оригінали пам”яток були складені руською мовою і бббули сучасні самим договірним актам”. Проте не всі дослідники погоджуються із таким твердженням. Л.П.Якубинський вважав, що мова всіх договорів Х ст. була церковнослов”янською. На думку І.Сенціцького, договори 907 і 911рр. були написані старослов”янською мовою з давньоруськими елементами, а договори 944, 971рр. - переважно давньоруською мовою із старослов”янськими вкрапленнями. Мабуть, найближче до істини підішов Б.Ларін, відзначивши, що мова цих договорів не була ні чисто руською, ні староболгарською; їх мовна основа - місцева руська з багатьма староболгарськими елеменнтами. На використання усного мовлення вказують простота і ясність синтаксичної структури мови найдавнішого договору 907 року, ого словникові та деякі граматичні елементи. Для мови цього договору характерні повноголосся( городъ, вороты, Переаславля, поволоки, поволочити, узорочье та ін), руські форми дієприслівників на -чи( приходячи, хотечи, поидучи, платячи).У договорі 944р. згадується про золоті і і срібні печатки, якими засвідчувались особи київської купців, грамоти від київських князів, письмові заповіти київських купців. Важко припустити, щоб усі ці документи писалися лише грецькою мовою. Навірогідніше, існували паралельні руські тексти, складені київськими писарями, інакше у відомих нам договорах не було б такої великої кількості суто східнослов”янських слів, форм і зворотів, відсутніх у старослов”янські мові: поидучи Русь на ся, поздоров, купля.

На основі традиції східнослов”янського звичаєвого права з пережитками язичництва й писемних договорів Русі із греками, у 30-х роках ХІст. при Ярославі Мудрому оформлюється оригінальний звід світських законів -„Руська правда”*, що дішла до нас у сотнях пізніших списків різних редакцій(найдавніши - Синодальни 1282р.). Цими списками користувалися на Русі, а потім і в Росії аж до середини ХУІІст., доки „Руська правда” не була замінена „Уложением” Олексія Михайловича 1649р.

Мова „Руської правди” в своїй основі цілком східнослов”янська. Як відзначав Ю.Карський, ця пам”ятка „створює враження твору, написаного чистою народною мовою” Наприклад, у списку 1282р. переважають такі фонетичні особливості:

А) Повноголосні форми типу болото, волога, ворохъ, голова, городъ, дерево, золото, корова, молоко, солодъ, холопъ, хорошъ і т.ін.Ужито тільки три неповноголосі форми (вражда, срhда, чрево) 40 повноголосих

Б) Слова із східнослов”янськими шиплячими Ч, Ж а не ШТ, ЖД: дочеръ, хочетъ;

В) Слова з початковим О а не Е :один, оже;

Г) Шиплячі Ж, Ч замість сполук ЖД, ШТ: нужа, чюжь, межю;

Ґ) сполучення ро-,ло- (роба, локоть) і лише один раз -ра: разбой.

Серед найхарактерніших морфологічних рис відзначимо такі:

А) Закінчення -У в іменниках чоловічого роду родового відмінка однини, властиве живому руському мовленню і сучасній українські мові: гороху, торгу, своду;

Б) Маловживаний аорист;

В) Форма перфекта в 3-ій особі без зв”язки( єсмь): совокупилъ, оуставилъ, оубили;

Г) Форми мабутнього часу з допоміжним дієсловом начьну: начьнетъ лежати,начhнетъхотhти;
ҐҐҐ) частка -ся у препозиції.

Прикметно, що в „Руські правді” багато живої народної лексики і фразеології, відбитої у пам”ятках інших жанрі.Тут простежуються явні українізми: теля, тынъ, наиметъ бчелы, гостинець(шлях), пакощи, батогъ око, пуща, осподарь, волога. Є підстави вважати, що мова пам”ятки відбиває наддіалектне койне.

___________________________________________________________________

* Дослідник „Руської правди” Є.Карський „Русская правда по древнейшему списку”(1930р.).

Особливий різновид юридично-ділової писемності Київської Русі становили руські грамоти. Найдавніші з них, що збереглися до нашого часу, відносяться до поч. ХІІст.: „Грамота Великого князя Мстислава Володимировича”(1130р.) дішла до нас в оригіналі і написані східнослов”янською мовою. Зокрема грамотам властиві повноголосся

( серебра, серебрьно, городъ, корова), закінчення дієслів на -ть у 3-й особі однини і множини ( состоить, отимаєть), орми перфекта із зв”язкою без неї ( повелhлъ есмь, я далъ есмь, велhлъ есмь, уздумалъ, прислалъ).

Лексика руських грамот включає хліборобські й суспільно-політичні поняття, географічні назви назви реалій навколишньої природи тощо: божьница( церква), ловище, пожня, рhлъ, нива, челядь, скотина, дhвъка.

Разом із тим у мові руських грамот є окремі церковнослов”янські елементи: початкова, болгарська за походженням ормула грамот се азъ, яка зберігалася в російській діловій писемності аж до ХУІІст.; сполучники еже, аще, префікс раз- (замість роз-) та ін.

Таким чином ділове письменство в Україні-Русі характеризувалось високою і разом з тим самобутньою культурою, заснованою на давній оригінальній традиції складання юридичних документів.

1.Мова ділових пам”яток ХІ-ХІІІст. у своїй основі східнослов”янська;

2.Старослов”янські елементи виступають або як терміни, або як стилістични варіант до староукраїнського слова.