ОСОБЛИВОСТІ І ПЕРІОДИЗАЦІЯ ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА

Новітній час (з 1918 р.).

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ

При вивченні історії будь-якої науки, й медицини зокрема, важливе значення має періодизація, тобто виділення періодів, кожен з яких має певні характерні риси. Вивчати історію медицини окремої країни, в тому числі й України, не можна з відривом від досягнень світової науки та культури. В наш час, коли широким є горизонт наукового співробітництва, і пріоритет загальнолюдських цінностей вийшов на перший план, історія медицини будь-якої країни не може вивчатись окремо від всесвітньої історії (як не можна роз’єднати Пастера і Мечнікова).

Оскільки розвиток медицини залежить від історії та культури, то в основу вивчення історії медицини покладено періодизацію всесвітньої історії. Для кожного періоду характерна своя, найбільш прогресивна для свого часу форма суспільно-економічного розвитку (рабовласництво, феодалізм, капіталізм тощо), і кожен період має свої притаманні риси. І практична медична діяльність, і теорія медицини розвиваються у постійному тісному зв’язку із загальним історичним процесом.

Всесвітній історичний процес поділяється на 6 основних періодів:

1. Первісне суспільство (бл. 2 млн років тому - IV тис. до н. е.)

2. Стародавній світ (IV тис. до н. е - 476 р.)

3. Середні віки (476 р. - кін. XV ст.)

4. Ранній Новий час (кін. ХV ст. - кін. XVIII ст.)

5. Пізній Новий час (кін. ХVIII ст. - поч. XХ ст.)

Для пізнання минулого історія медицини використовує історичні джерела. Вивчення історії не можливе без дослідження різноманітних джерел. Історія медицини використовує ті ж джерела, що й загальна історія.

Виділяють такі історичні джерела:

1. Писемні– друковані тексти на глині, папірусі, пергаменті, папері тощо; надписи на камені, металі; графіті (тексти, надряпані на стінах, виробах, бересті) та ін.

2. Речові –археологічні пам’ятки, палеоантропологічний матеріал (кісткові решти людей).

3. Етнографічні – елементи давнього побуту та культури народів, що зберігаються до нашого часу, зокрема, обряди та елементи медико-гігієнічної діяльності.

4. Усні та лінгвістичні– пам’ятки усної народної творчості, дані мови, медична термінологія, географічні назви, особисті назви тощо.

5. Кінофотофонодокументи та сучасні електронні джерела.

Історія первісного суспільства є складовою частиною всесвітньої історії. Вона вивчає людське суспільство від виникнення людини (бл. 2 млн років тому) до формування перших цивілізацій (IV тис. до н. е.) і має такі найважливіші характерні особливості:

первісна доба охоплює 99% усієї історії людства, це найбільший період історії;

первісний період – безписемний;

первісна ера – докласова; це своєрідна організація соціального життя, яка принципово відрізняється від класових суспільств; головними рисами були колективізм, переважання колективного над індивідуальним, що знайшло відображення у родовій общині; спільна власність громади на землю; рід як господарська одиниця;