Причини, характер, рушійні сили і проблеми періодизації революції.
Війна, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої. З-поміж основних причин цієї війни можна виділити декілька.
Соціальні причини.До середини XVII ст. вкрай загострилися соціальна економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки, що сприяло посиленню кріпосної залежності. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося і міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності і фактично було позбавлено місцевого самоврядування. Що ж стосується української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська.
Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асимиляційні процеси – все це підводило до того, що український народ міг зійти з історичної арени.
Релігійні причини. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об’єднали у русі спротиву широкі верстви людності.
Не можна відкидати і таку суто суб’єктивну причину війни, як особисту образу і бажання помститися за розорений польськими панами хутір та збезчещену сім’ю самого Богдана Хмельницького.
Слід зазначити й низку об’єктивних умовдля успішного початку національно-визвольної війни саме у середині XVII ст.:
1) Слабкість королівської влади, проявом чого була певна втрата контролю над реєстровим козацтвом.
2) Селянсько-козацькі повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. сприяли накопиченню значного військового досвіду, зростанню національної самосвідомості українського народу посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення.
3) Існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави.
Рушійними силами визвольної боротьби були: козацтво яке виконувало роль лідера, селянство яке взяло надзвичайну активну участь у військових подіях, міщанство та духовенство. Боротьба що точилася мала національно-визвольний релігійний та соціальний характер.
Національно-визвольна війна продовжувалася тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. У зв’язку з цим і досі залишається дискусійним питання про її хронологічні межі та періодизації. Зокрема, тривалий час було дискусійним питання про закінчення визвольної війни. Радянська історіографія пов’язувала її закінчення з 1654 р., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком “возз’єднання”, у якому вбачалася основна мета повстання. У сучасній наукові і навчальній літературі переважає думка, що її закінчення слід пов’язувати зі смертю Б.Хмельницького 1657 р. Однак на думку В.Смолія та В.Степанкова визвольні змагання українського народу після цієї події не припинилися, а лише стали менш масштабними, змінили свій характер, перерісши у національну революцію, яка закінчилася після падіння гетьмана П.Дорошенка 1676 р.
Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кілька етапів:
І етап (лютий 1648 – серпень 1657 р.) – найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.
ІІ етап (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.
ІІІ етап (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання Української держави.
- Формування української державності в ході визвольної