Тема 12: Методика усунення недоліків вимови твердих і м’яких, глухих і дзвінких звуків.
Мета: Оволодіння методикою усунення недоліків вимови твердих і м’яких, глухих і дзвінких звуків.
План:
1. Характеристика приголосних звуків української мови.
2. Класифікація приголосних звуків за М. Савченко.
3. Розвиток фонематичного сприймання, слухової уваги та пам’яті.
4. Недоліки вимовляння твердих і м’яких звуків та прийоми їх постановки.
5. Недоліки вимовляння глухих і дзвінких звуків та прийоми їх постановки.
Головні поняття: приголосні звуки: 22 твердих (б, п, м, в, ф, д, т, з, с, ц, л, н, р, ж, ш, ч, дж, дз, х, к, г, ґ), 10 м’яких (д΄, т΄, з΄, с΄, ц΄, дз΄, л΄, н΄, р΄, й΄), 12 пом’якшених: (б’, п’, м’, в’, ф’, г’, к’, х’, ж’, дж’, ч’, ш’).
Лекційний виклад навчального матеріалу:
1. Характеристика приголосних звуків української мови. В українській мові 32 приголосні звуки. З них 22 твердих (б, п, м, в, ф, д, т, з, с, ц, л, н, р, ж, ш, ч, дж, дз, х, к, г, ґ) і 10 м’яких (д΄, т΄, з΄, с΄, ц΄, дз΄, л΄, н΄, р΄, й΄), 12 пом’якшених: (б’, п’, м’, в’, ф’, г’, к’, х’, ж’, дж’, ч’, ш’).
Характер звучання окремих приголосних залежить від способу утворення шуму і місця його виникнення. Виділяються в українській мові групи приголосних фонем:
а) за місцем творення звуків, тобто місцем дії активних і пасивних органів, які беруть участь у вимовлянні звуків;
б) за способом утворення, або як саме утворюється звук;
в) за участю голосу, тобто яка участь голосу і шуму у творенні звуків;
г) за палаталізацією (наявністю чи відсутністю м’якості).
В одних випадках органи вимови утворюють повне зімкнення, яке з силою розривається струменем повітря, що видихається. У момент розриву (або вибуху) виходить шум. Так утворюються зімкнені, або вибухові, приголосні.
При створенні більшості приголосних до основного способу артикуляції (зімкнення, звуження, вібрації) може приєднуватися додаткова артикуляція у вигляді підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння –– палаталізації (від лат. palatum — піднебіння). Акустичним результатом палаталізації приголосних є їхнє пом’якшення.
В основу класифікації приголосних покладені наступні ознаки: місце утворення; участь шуму і голосу; спосіб артикуляції; відсутність або наявність палаталізації (твердість або м’якість).
І. За місцем артикуляції приголосні перш за все поділяються на три групи залежно від активного органу вимови, що бере участь у їхньому утворенні, а саме на губні, язикові і глотковий.
Губні приголосні, у свою чергу, поділяються на три групи залежно від пасивного органу, відносно якого артикулює нижня губа: губно-губні або двогубні; губно-зубні; губні.
Язикові приголосні, залежно від пасивного органу, по відношенню до якого артикулює язик, поділяються на чотири групи: передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові, глотковий (фарингальний) приголосний.
ІІ. За участю шуму і голосу приголосні поділяються на чотири групи.
Приголосні, утворювані за допомогою голосу і при слабо вираженому шумі, називають сонорними. До них відносять: в, м, м', н, н', л, л', р, р', й, г.
Сонорні приголосні протиставляються всім іншим приголосним, які називають шумними. На відміну від сонорних, вони утворюються за участю достатньо сильних шумів, які ясно розрізняються: б, п, ф, д, д', т, т', з, з', с, с', ц, ц', дз, дз', ж, ш, дˆж, ч, к, ґ, х.
Шумні приголосні, у свою чергу, поділяються на дві групи. Одна група — приголосні, утворювані без участі голосу, за допомогою одного лише шуму. Вони називаються глухими; при їх вимовлянні голосова щілина розкрита, голосові зв'язки не коливаються –– п, ф, т, т', с, с', ц, ц', ш, ч, к, х. Інша група –– приголосні, утворювані за допомогою шуму у супроводі голосу. Вони називаються дзвінкими –– б, д, д', з, з', дз, дз', ж, дж, ґ. Більшість шумних приголосних складає пари глухих і дзвінких (п-б, ф-в, ш-ж ).
ІІІ. За способом артикуляції або утворення перешкоди між активними і пасивними органами вимови, приголосні поділяються на 5 груп.
Шумні приголосні утворюють три групи:
1) зімкнені, або вибухові: б, б', п, п', д, д', т, т', к, к', ґ, ґ';
2) щілинні або фрикативні: в, в', ф, ф', з, з', с, с', ж, х, ш,г, г';
3) зімкнено-щілинні (злиті), або африкати: ц, ц',дз,дз',дж,ч,ч'.
Сонорні приголосні поділяються на дві групи:
1) зімкнено-прохідні: м, м', н, н', л, л' (м, м', н, н' є носовими, а л, л' –– боковими);
2) тремтячі, або вібранти: р, р';
3) щілинний м’який –– й, ĭ.
ІV. За відсутністю або наявністю палаталізації.Палаталізовані приголосні (утворювані за допомогою розпластування кінчика язика і просування на альвеолярні поверхні –– т', д', н', л') називають м'якими на відміну від не палаталізованих, або твердих приголосних.
2. Класифікація приголосних звуків за М.Савченко є доцільною для логопедичної роботи логопеда. Вона виділяє такі групи приголосних:
І. За активним мовним органом (місцем творення перепони):
а) губні — п, б, ф, в, м;
б) язикові — т, т', д, д', н, н', с, с', з, з', л, л', р, р', ц, ц', дз, дз', ш, ж, ч, дж, к, ґ, х, г, й.
II. За способом творення перепони приголосні поділяються на:
Зімкнені — активний орган щільно змикається з пасивним. При цьому характер зімкнення різний:
а) чисті зімкнені: п, б, т, т', д, д', к, ґ — повітря проривається крізь зімкнені органи, утворюючи вибух;
б) зімкнено-щілинні або африкати: ч, дж, ц, ц', дз, дз' — злиті звуки. Першим компонентом звука є зімкнення, другим — щілина, в яку плавно переходить зімкнення. Обидва компоненти створюються одним органом мовлення і мають бути або дзвінкими, або глухими;
в) зімкнено-прохідні: м, н, й', л, л' — одночасно здійснюється зімкнення одних органів й утворюється щілина між другими, по якій видихується повітря (м, й, н' —через носову порожнину, л, л' — між бічними краями язика і верхніми зубами).
Щілинні: ф, в, с, с', з, з', ш, ж, й, х, г.
Дрижачі: р, р'.
III. За участю спинки язика:
а) тверді: п, б, м, ф, в, т, д, с, з, ц, дз, л, н, р, ш, ж, ч, дж, х, г, к, ґ.
б) м’які: т', д', с', з', ц', дз', л', н', р', й.
Звуки п, б, м, ф, в, к, ґ, г, х, ш, ж, ч, дж в українській мові вимовляються напівпом’якшено здебільшого перед голосним і. Розглядаються ці напівпом’якшені як варіанти твердих фонем.
Подовжені приголосні в українській мові не мають фонологічної самостійності.
IV. За участю голосу й шуму:
а) шумні, які поділяють на дзвінкі (вібрують голосові зв’язки): б, д, д', з, з', ж, дз, дз', дж', г, ґ та глухі: п, ф, т, т', с, с', ц, ц', ш, ч, к, х (голосові зв'язки не вібрують);
б) сонорні: м, н, н', р, р', л, л', в, й (голос переважає над шумом).
V. За участю носового резонансу:
а) носові: м, н, н'.
б) неносові: всі інші приголосні: б, д.
Проте, наведені класифікації приголосних фонем дуже важко реалізувати в методиці логопедичної роботи, бо кожна з наведених груп приголосних уключає фонеми, об’єднані лише за однією ознакою.
Для практики й методики корекційної роботи доцільнішим виявилось об’єднання фонем М. Савченко у артикуляційні групи за двома основними артикуляційними ознаками: місцем і способом творення перепони. Інші три ознаки (участь голосових зв'язок, спинки язика та носової порожнини) слугують для розрізнення фонем у середині однієї групи.
При такому підході приголосні фонеми української літературної мови нами об’єднуються у 12 артикуляційних груп: б (двогубна); ф, в (губно-зубні); с, с', з, з'; ш, ж; х, г; л, л'; п, б, м; т, т', д, д', н, н'; й; к, ґ; ц, ц'; дз, дз'; ч, дж; р, р'.