Діяльність у співтоваристві і соціальна робота.

Діяльність добровольчих організацій в активізації соціальної роботи

Суспільні рухи також призвели до активізації діяльності добровольчих організацій.

Відбулося це тому, що суспільні рухи не тільки заповнюють прогалини в наданні послуг, але також створюють альтернативні моделі реалізації соціальної солідарності, оскільки ця роль більше не довіряється державі.

У 70-х роках бурхливе зростання добровольчих організацій відзначалося у всіх країнах Європи. У Великобританії за період з 1970 по 1986 рік число зареєстрованих благодійних організацій подвоїлося, досягнувши 158 тисяч. У Італії майже 60% асоціацій, що існували в 1989 році, були засновані після 1970 року. Поява більшості національних організацій самодопомоги в Голландії відноситься до середини 70-х років, коли вони стали активно діяти у всіх сферах соціального захисту. У Франції з 1981 року число нових асоціацій соціального й культурного профілю щорічно збільшувалося на 20 %. У середині 80-х років число груп самодопомоги в Німеччині досягло 40 тисяч, охопивши близько 600 тисяч чоловік.

Структурні й функціональні компоненти діяльності добровольчих організацій у всіх країнах у цей період достатньо однорідні. Більше всього було різного роду кооперативів з більш ніж 10 тис. проектів, за ними йдуть групи, що займаються проблемами фізичного і психічного здоров'я (велика частина з них – проблемами алкоголізму), допомогою країнам, що розвиваються, і роботою з молоддю й безробітними; організації прихильників миру; групи підтримки людям похилого віку й бездомним; групи самодопомоги.

Найбільш тісно соціальна робота зіткнулася з чинниками, що впливають на суспільні рухи, у сфері того, що називається робота в співтоваристві.

Наведемо найбільш яскраві приклади.

У Нідерландах до початку 60-х років усі населені пункти з кількістю жителів понад 75 тисячі мали мікрорайонну форму роботи у співтоваристві, основною функцією якої було узгодження впливу різноманітних постійних груп інтересів (церкви, профспілок та інших організацій). З початку 70-х років робота в співтоваристві почала ширше залучати до роботи місцевих жителів і перетворилася в посередника між державою й населенням.

Більшість програм розвитку співтовариства (в основному фінансовані ЄС) зосереджувались на конкретних послугах і на питаннях соціальних прав і представництва, оскільки для працівників у співтоваристві не існує встановлених меж такої діяльності. Так, третя програма ЄС щодо боротьби з бідністю, розпочата в 1989 році, робить упор на інтеграцію економічно й соціально менше благополучних груп суспільства шляхом спільних зусиль громадських організацій, добровольчих об'єднань роботодавців і профспілок.

Подібні програми пов'язані з такою проблемою розвитку соціальних служб, як догляд у співтоваристві.

Розвиток соціальних служб у колишніх комуністичних країнах мав пряме відношення до реструктуризації соціальних служб у країнах Західної Європи, таких як Великобританія, де на початку 90-х років були розпочаті глибокі перетворення.

Центральним в англійських дебатах стало поняття “догляд у співтоваристві”. У ньому знайшли своє вираження і професійна критика надмірного захоплення влаштуванням у стаціонар і інтернати, і ідеї руху самодопомоги. Так, наприклад, програма перебудови охорони здоров’я й соціальних служб у Великобританії передбачала, що групи з найближчого оточення (сім'я, друзі, сусіди й інші групи) здійснюють велику частину догляду, виходячи з потреб, які вони, як ніхто інший, можуть розпізнати й задовольнити.

Наріжним каменем Шведської моделі догляду в співтоваристві є право всіх громадян на “прийнятний рівень життя”, записане в Законі про соціальні служби (1981 р.): соціальні служби покликані сприяти розкриттю й розвитку внутрішнього потенціалу індивідів і груп з урахуванням відповідальності самих індивідів за соціальний стан інших людей і свій власний.

На думку Норвегії, інституціоналізований антагонізм між працівниками і клієнтами повинен бути рішуче знищений, і прикладом тут можуть бути “альтернативні” агентства соціальної роботи типу притулків для жінок, що зазнавали грубого поводження, і різноманітні, спільно керовані консультаційні центри.

Трансформація соціальної роботи, що відбувається, на принципі догляду в співтоваристві показує, що вона є частиною загальних змін у відносинах між державою із системою соціального захисту і громадянами. Зазначені зміни призводять до відродження громадянського суспільства.

Тут основна проблема полягає не стільки в рівні соціальних служб або в тому, краще чи гірше державні служби, ніж приватні, скільки в тому, як зробити реальними “соціальне” (солідарність) у суспільстві.

Процеси послаблення державного втручання й посилення соціальної згуртованості йдуть поруч. Альтернатива державі з системою соціального захисту полягає, головним чином, не в інституціональній сфері, але в соцієтальній. Завдання полягає у створенні більш тісного громадянського суспільства й розвитку в ньому можливостей для взаємообміну і взаємодопомоги, замість віднесення їх до сфери дії дихотомії – держава або ринок.

Таким чином, розглядаючи соціальну роботу в її зв'язку із суспільними рухами, можна зробити такі основні висновки.

1. Зв'язок соціальної роботи як цілеспрямована діяльність у суспільстві виявляється в її взаємодії з різними пануючими ідеологіями й політичними програмами через різноманітні організації й рухи громадянського суспільства. Існує також потенційний зв'язок соціальної роботи зі споживачами послуг і суспільними рухами.

2. У другій половині ХХ століття в Європі історично в черговий раз з'являється непевність у розумінні природи й завдань соціальної роботи. Зазначене нерозуміння знайшло своє відображення в різноманітних суспільних соціальних рухах.

3. Виникнення нових соціальних рухів є особливо суттєвим чинником для політичного життя в цілому, а також для майбутнього розвитку всієї системи соціального захисту й персональних соціальних служб.

4. З усіх нових соціальних рухів фемінізм (жіночий рух) найбільше вплинув на соціальну роботу. Приклад жіночих рухів ілюструє загальні риси нових соціальних рухів і їх загального зв'язку із соціальною роботою:

· вони не вписуються у звичні категорії і структури політичних організацій, класових інтересів і суспільної діяльності;

· вони визнають і цінують самоактуалізацію, діяльнісні і групові відносини, вважаючи їх важливими аспектами дії й соціальних змін, що ведуть до автономії й самовизначення;

· якщо колишні суспільні рухи боролися за визнання їх політичних і економічних прав з боку держави й інших формальних структур, то нові суспільні рухи спрямовують свою діяльність за межі держави.

5. Суспільні рухи не тільки заповнюють прогалини в наданні послуг, але також створюють альтернативні моделі реалізації соціальної солідарності. Поява нових суспільних рухів, особливо груп самодопомоги, відкриває додаткові можливості для соціальної роботи, але одночасно створюють і деяку небезпеку. Вона полягає в можливості політично експлуатувати готовність людей “закривати пролом” неадекватної роботи державного сектора добровільними зусиллями.

6. Найбільш тісно соціальна робота зіткнулася з чинниками, що впливають на суспільні рухи, у сфері роботи у співтоваристві. Робота у співтоваристві стала відповіддю на соціальну кризу, викликану суспільними подіями 60-х років. Вона створила ілюзію участі, тоді як насправді до роботи залучалися лише “активісти співтовариства”, районні “лідери”. Їхнє бачення співтовариства як житлового мікрорайону сприяло поліпшенню обслуговування й наповненню дозвілля, але випустило з уваги політично гострі проблеми працевлаштування й бідності.

7. Центральним питанням роботи в суспільстві стала проблема й поняття “догляд у співтоваристві”. Наріжним каменем моделі догляду в співтоваристві є право всіх громадян на “прийнятний рівень життя”. Проблема догляду в співтоваристві є частиною загальних змін у відносинах між державою із системою соціального захисту й громадянами. Тут основне питання полягає не стільки в рівні соціальних служб або в тому, краще чи гірше державні служби, ніж приватні, скільки в тому, як зробити реальними солідарність і “соціальне” у суспільстві.