Міжнародні фінансові інституції

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їхня мета - сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (СІНА), підписали "Заключний акт", складовими якого були Статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місцеперебування - Вашингтон.

Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн - членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам - членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких вступна квота встановлюється залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн - членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті й 75 % - у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % - у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті.

Протягом майже півстолітнього функціонування Міжнародний валютний фонд виявив неабияку гнучкість і високу пристосовність до мінливих умов розвитку міжнародних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував функціонування Бреттон-Вудської системи, яка проіснувала до початку 70-х років, відігравши значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і валютно-фінансових зв'язків у світовому господарстві. Фонд вчасно відреагував на зміни у світовій господарській системі, обґрунтувавши основні принципи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником нової міжнародної грошової одиниці - СДР.

Отже, МВФ створив сприятливі можливості для післявоєнного зростання і збалансованості міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства в цілому.

До речі, Радянський Союз свого часу був досить активним учасником розробки Статуту МВФ. Причини зацікавленості СРСР полягали в тому, що МВФ створювався як інститут повоєнного економічного та валютно-фінансового співробітництва, яке мало активно сприяти швидкому вирішенню таких надзвичайно важливих фінансово-економічних проблем, як репарації, заборгованість між союзниками, проведення демобілізації, перехід економіки на "мирні рейки" та її наступний розвиток. Саме членство СРСР у МВФ і вирішення з його допомогою названих та інших проблем дало б змогу прискорити та полегшити відбудову народного господарства в Радянському Союзі, прискорити соціально-економічний прогрес.

Радянський Союз прагнув стати одним із провідних членів Фонду, його квота з усього капіталу Фонду, що становив 8,8 млрд дол. США, планувалась на рівні 1,2 млрд. і мала стати третьою за розміром після американської й англійської. Якби квота СРСР обчислювалася за нею, то вона була б значно меншою, адже в передвоєнні роки Союз відігравав у світовій торгівлі малопомітну роль.

Встановлення такої високої квоти для країни, що несла основний тягар Другої світової війни, було безсумнівним свідченням її високого політичного авторитету на міжнародній арені наприкінці війни та реально віддзеркалювало стан відносин між союзниками на той час. У цьому неординарному рішенні виявились надії країн - учасниць Бреттон-Вудської угоди на значне розширення взаємної торгівлі з СРСР у повоєнний період.

Провівши з країнами - засновниками МВФ всю необхідну попередню роботу, Радянський Союз, однак, не підписав статутних документів. Пояснюється це, безперечно, політичними причинами:

• по-перше, квота СРСР, хоч і була значною, але все ж не надавала права вето, яким володіли Сполучені Штати Америки;

• по-друге, місцем розташування керівних органів МВФ був визначений Вашингтон, і протягом тривалого часу на чолі цих органів стояли тільки американці;

• по-третє, головним було те, що країни, які вступали до МВФ, зобов'язані були, згідно з його статутом, повідомляти дані про свої золото-валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу і т. ін. Та всі ці дані на той час в СРСР були глибоко засекречені, й ніхто, навіть особи з вищого керівництва, не могли ставити питання про надання подібних відомостей за кордон.

Однак відмовою підписати Статут МВФ справа не скінчилася. Користуючись тогочасним політичним і економічним впливом, СРСР сприяв виходу з МВФ на початку 50-х років Польщі та Чехословаччини, які були серед країн - засновників цієї міжнародної організації. У 1964 р. залишила Фонд Куба, і лише Югославія була єдиною зі східноєвропейських країн, яка продовжувала брати участь у роботі Міжнародного валютного фонду.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив й затвердив "Програму економічних реформ і політики України" спеціально для подання Міжнародному валютному фонду. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і нарешті, 27 квітня 1992р. Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації.

Згодом, у 1995 р. між країнами - членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам - членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни - члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн - членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макро-економічними і структурними проблемами.

На відміну від колишнього СРСР Україна при вступі до МВФ ніяких особливих переваг не мала. Вона повинна була виконувати всі вимоги Статуту цієї організації, згідно з якими тільки дуже незначна частина кредитів надається Фондом автоматично, без будь-яких умов (кредити в рамках резервної частки МВФ). Переважну більшість інших кредитів Фонд надає лише після детального вивчення експертами цієї організації стану справ у країні - одержувачці кредитів. Чим більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто безпосередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ, які у своїх підсумкових документах-доповідях подають висновки щодо доцільності надання кредитів. Ці місії одночасно рекомендують уряду країни певні заходи, щоб успішно вирішити питання надання Фондом кредитів.

Проте навіть вже узгоджені кредити надаються не автоматично, а поступово, певними частками (траншами). І якщо країна не виконує взятих на себе зобов'язань, Фонд може відмовити в наданні їй чергового кредитного траншу. Ось чому перед вирішенням питання про надання Україні чергового кредиту від МВФ до Києва навідуються його функціонери.

Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн. СДР, (майже 900 млн. дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформлено як безстроковий і безпроцентний, який потрібно викупити в майбутньому.

Україна делегувала своє представництво та захист інтересів у Раді директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною - опікуном України.

Завдяки членству в МВФ, Україна може отримувати досить вагомі кредити для структурної перебудови економіки та стабілізації валюти і залучати іноземні інвестиції. Так, на початку 1999 р. Україна отримала чергові транші за кредитними лініями stand by (резервний кредит МВФ, що означає "кредит підтримки") від МВФ на суму 77,8 млн. дол. США. Загалом за останні роки від Міжнародного валютного фонду Україна одержала 2,7 млрд. дол. США.

Після рішення Міжнародного валютного фонду збільшити загальний обсяг внесків країн-членів з 66,4 млрд. СДР (близько 93 млрд. дол. США) до 212 млрд. СДР (близько 297 млрд. дол. США), квота України зросте з 997,3 млн. до 1372 млн. СДР (1921 млн. дол. США).

Збільшення сумарних ресурсів МВФ і квоти України дасть змогу розраховувати на відповідне збільшення фінансової допомоги з боку МВФ, оскільки загальний обсяг кредитів Фонду прямо прив'язаний до розміру квоти країни - позичальниці МВФ. І хоча частка квоти України в сумарному обсязі квот Фонду дещо зменшиться у відсотковому обчисленні (з 0,690 до 0,647 %), у кількісному вираженні вона зросте і буде на 0,001 % більшою за квоту Польщі (0,646 %).

У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Місцеперебування його - Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

Прийнято вважати, що МБРР є головною складовою Світового банку (СБ), до складу якого також входять: Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК); Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

В економічній літературі, особливо періодичній та популярній, часто не дається чіткого розмежування між Світовим банком з одного боку і Міжнародним валютним фондом з іншого, оскільки існує цілий ряд зовнішніх подібностей цих організацій. Насправді ж, Світовий банк і Міжнародний валютний фонд - це юридично самостійні міжнародні фінансово-кредитні установи з відмінними функціями, хоча вони і виникли практично одночасно.

Так, Міжнародний валютний фонд головним чином здійснює контроль за функціонуванням міжнародної валютної системи, валютною політикою і валютними курсами країн - членів МВФ, за дотриманням ними певного кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах, включаючи надання допомоги тим чи іншим країнам у вигляді короткотермінових кредитів у випадку виникнення труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності в країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку.

Якщо Міжнародний валютний фонд може надавати позики будь-якій із країн - членів МВФ, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов'язань кредиторам в інших країнах, то Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам.

МБРР на початку своєї діяльності був призначений, згідно з його Статутом, надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їхньої економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.

Нині Банк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу, які є членами Міжнародного валютного фонду. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства - галузей відносно малорентабельних, з високим строком окупності й витрат, куди не досить охоче вкладає кошти приватний капітал. МБРР фінансує, як пріоритетні державні програми в галузях енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізацію підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав - членів МБРР.

Статутний капітал МБРР утворюється шляхом підписання країн-членів на його акції та випуску облігацій. Акції розподіляються між країнами-членами відповідно до їхніх квот у Міжнародному валютному фонді. Першочергові внески до статутного капіталу здійснюються в розмірі 20 % від суми підписання, для створення власних ресурсів Банку, необхідних для здійснення його операцій. Інші 80 % мають бути сплачені за першою вимогою Банку. Значну частину позик МБРР надає з коштів, одержаних від розміщення на ринку капіталів своїх облігаційних позик.

Позики МБРР надаються, як правило, на термін 15-20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Ці позики надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Кожна позика надається урядові чи під його гарантії зацікавленій країні. Відсоткова ставка позик змінюється кожні шість місяців і орієнтується на рівень відсоткових ставок міжнародних ринків позикового капіталу. Поточна відсоткова ставка становить 7,6 %. Ці відсоткові ставки залежать від наявних у Банку коштів, які надходять від продажу облігацій МБРР на світових ринках капіталу, від нерозподіленого прибутку, погашення раніше наданих позик та додаткових пожертвувань економічно розвинених країн.

Рішення про надання кредиту приймаються Банком на основі експертних оцінок МВФ та попередніх оцінок ефективності проекту, визначених експертною комісією МБРР, причому технічна допомога (експертиза) входить в умови надання кредитів. Обумовлюються також необхідність надання допомоги, типи тих чи інших проектів, потреба у фінансуванні тощо. У розробці та здійсненні проектів Банку беруть участь близько 7 тис. фахівців із більш як 100 країн світу з досвідом роботи у різних галузях економіки. Щороку МБРР дає згоду на фінансування понад 100 проектів та програм, загальна вартість яких перевищує 15 млрд. дол. США.

Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту - 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд. дол. США), що дає можливість нашій державі залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.

Першою позикою, наданою у країні після її вступу до цієї кредитно-фінансової організації була позика на підтримку програми реформ у розмірі 27 млн. дол. США строком на 17 років, причому протягом перших п'яти років Україна мала сплачувати тільки стандартну плаваючу процентну ставку 7,43 %. За проектом позики залучаються також значні кошти на умовах гарантів інших фінансових організацій, загальним обсягом близько 17 млн. дол. США.

Координатором проекту виступав Кабінет Міністрів України, а провідною організацією, що здійснювала фінансування - МБРР. Україна отримала експертно-консультаційні послуги, допомогу в підготовці та навчанні фахівців, необхідне обладнання для впровадження реформи у трьох пріоритетних галузях, визначених урядом. Це сприяло розвиткові приватного сектору, у тому числі приватизації державних підприємств, створенню приватної банківської системи, системи управління державними фінансами. Частину коштів було ефективно використано для підготовки та проведення аукціонів і приватизації великої кількості державних підприємств у Харкові.

Інтенсивно проводиться розробка інших проектів: телекомунікаційного (30 млн. дол.), транзиту газу (250 млн. дол.), поліпшення ефективності паливно-енергетичного сектору економіки України, чотирьох сільськогосподарських проектів, проектів із соціального забезпечення реформ підприємств та розвитку експорту та ін.

Уже досягнуто попередньої угоди про виділення Україні Світовим банком позики, призначеної для реструктуризації вугільної промисловості в загальній сумі майбутнього кредиту в розмірі 300- 400 млн. дол. США. Передбачається, що кошти буде виділено на 17 років з відстрочкою погашення боргу протягом 5 років під 7,52 % річних. Реструктуризацію галузі планується здійснити в три етапи. На першому намічено закрити три збиткові шахти, на другому - 22. Третій етап передбачає санацію шахт з низькими виробничо-технічними показниками.

Загалом за останні роки Україна одержала від Світового банку 1,5 млрд. дол. США.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надавала безпроцентний кредит на термін до 50 років (з 1986р. термін надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років - для інших країн "третього світу"). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. Кредити надаються урядам та приватним організаціям країн, що розвиваються, без процентів.

Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш платоспроможним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їхньої території, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики. Тільки країни з річним доходом на душу населення, що становить менше ніж 1305 дол. США, можуть користуватися позиками МАР. Більшість кредитів МАР надає країнам з розмірами річного доходу на душу населення 800 дол. США або меншими.

Кожний фінансований МАР проект підлягає обов'язковій політико-економічній експертизі з метою найефективнішого використання фінансової допомоги. Кредити надаються в національній валюті держави чи її території.

У рамках програми спеціальної допомоги здійснюється підтримка країн, розташованих південніше Сахари, з низькими доходами і високими боргами.

Членами МАР сьогодні є 159 країн світу.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. Її мета - заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на териін від 5 до 15 років з умовою, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів. Розмір внесків пропорційний частці їхніх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР. Свою діяльність МФК здійснює у таких основних напрямках:

• інвестування приватного сектору (головним чином країн, що розвиваються);

• надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації;

• формування ринку капіталів у країнах з перехідною економікою.

Сьогодні до складу МФК входять 170 країн. У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо. Експерти МФК вивчали можливості та потенційні механізми реалізації програм приватизації в Україні, взяли участь в організації першого аукціону з продажу малих підприємств у Львові, орендного підприємства в Одесі.

З листопада 1994 р. МФК реалізує в Україні проект підтримки приватного підприємництва, який передбачає, з одного боку, консультування центральних органів влади з питань формування політики розвитку малого та середнього бізнесу, з іншого - створення спеціальних бізнес-центрів для конкретної допомоги підприємцям-початківцям, які вже функціонують у Луганську, Маріуполі, Хмельницькому, Черкасах, Дніпропетровську, Сумах та Вінниці.

Поряд з іншими успішно реалізується і важливий для майбутнього України проект МФК "Масова приватизація та післяприватизаційний розвиток України".

У 1988 р. країни - члени Світового банку створили Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від витрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна та громадянські заворушення, порушення умов контрактів.

Неконвертованість валюти - це захист від втрат, які виникли у зв'язку з неможливістю конвертувати місцеву валюту в іноземну для її переведення за межі країни перебування.

Експропріація - захист від втрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв'язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції.

Війна і громадянські заворушення - це захист від збитків, завданих воєнними діями чи громадянськими заворушеннями, які призвели до руйнування чи завдання шкоди матеріальним активам підприємства або до створення перешкод для його діяльності.

Порушення умов контрактів - це відмова від зобов'язань за контрактом з одержувачем гарантій або його порушення з боку уряду країни перебування, коли: одержувач гарантій не має можливості звернутися до суду чи арбітражного суду для розгляду позову про відмову від контракту або порушення його умов; рішення суду не приймається в розумні терміни; таке рішення не може бути виконано.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з арбітражного розгляду і врегулювання суперечок між урядами й іноземними інвесторами; надання консультативних послуг; проведення наукових досліджень; надання інформації про інвестиційне законодавство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 119 країн - членів цієї організації.

Основним мотивом вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валютних ринках, як додаткові важливі валютні ресурси для врегулювання своєї заборгованості, для забезпечення рівноваги платіжного балансу. Крім того, ці країни можуть брати участь у конкурсних проектах зі спорудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додаткові можливості.

Членство в цих організаціях накладає на їх учасників певні зобов'язання. Вони повинні: доводити до відома цих організацій про вибраний країною правовий режим курсу національної валюти та про всі зміни в ньому; уникати маніпулювань валютними курсами або міжнародною валютною системою для врегулювання свого платіжного балансу та одержання несправедливих переваг над іншими країнами-членами; прагнути до відміни валютних обмежень та не запроваджувати нові; створювати умови для запровадження конвертованості національної валюти; у будь-який час бути готовими надати повну інформацію про стан своєї економіки з ряду показників.

Специфічною міжнародною валютно-фінансовою організацією є заснований у 1930 р. Банк міжнародних розрахунків (БМР) з головною конторою у місті Базелі (Швейцарія). Він був створений як акціонерне товариство центральними банками Бельгії, Великої Британії, Італії, Німеччини, Франції, Японії і групою банків США. Статутний капітал БМР формується за рахунок продажу акцій центральним банкам країн-учасниць та на відкритому валютному ринку. Одночасно він, згідно з Гаазькою угодою, був заснований як міжнародна організація, діяльність якої регулюється міжнародним правом і яка користується привілеями й імунітетами, необхідними для виконання своїх функцій. Банк не є об'єктом швейцарського законодавства про компанії. Фактично Банк міжнародних розрахунків має статус міжнародного банку, який координує дії національних центральних банків.

Головним завданням БМР з часу його заснування було полегшення розрахунків за репатріаційними платежами Німеччини та військовими боргами. До його функцій входило також сприяння співробітництву центральних банків і розрахункам між ними.

Членами БМР є 33 країни Європи, Азії, США та ПАР. Згідно зі Статутом, на Банк міжнародних розрахунків покладено дві основні функції: сприяти співробітництву між центральними банками та забезпечувати сприятливі умови для міжнародних фінансових операцій; діяти як довірена особа або агент у проведенні міжнародних розрахунків своїх членів.

Свою основну функцію координатора центральних банків провідних розвинутих країн БМР успішно виконує і сьогодні. Крім того, він здійснює розрахунки між країнами - членами Валютного союзу країн ЄС, виконує функції депозитарію (Депозит (вклад) - певна сума коштів, зарахованих або переданих для зарахування на рахунок фізичної чи юридичної особи, якими банк може розпоряджатися на свій розсуд певний час залежно від типу депозитного сертифіката, одержаного клієнтом. Останній може бути "строковим", коли одержання вкладеної суми і розмір процента обумовлюється певним терміном часу, і "до запитання", коли клієнт банку в будь-який час може вилучити всю суму чи певну її частку при пред'явленні депозитного сертифіката). Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції за дорученням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Отже, Банк міжнародних розрахунків активно сприяє міжнародному регулюванню валютно-кредитних відносин. Банк виконує такі операції:

• купівлю-продаж і зберігання золота;

• депозитно-позичкові операції з центральними банками;

• прийом урядових вкладів за особливими угодами;

• з валютою і цінними паперами (окрім акцій);

• на світових ринках (валют, позик, цінних паперів, золота) як агент або кореспондент центральних банків;

• підписання угод з центральними банками з метою сприяння взаємним міжнародним розрахункам.

Головне джерело коштів БМР - короткострокові вклади (до трьох місяців) центральних банків у іноземній валюті або золоті.

Найвищим органом БМР є загальні збори, які скликаються щорічно з представників центральних банків країн - акціонерів Банку, голоси яких розподіляються пропорційно кількості їхніх акцій. Поточними справами керує Рада директорів.

Цікавою специфікою Банку є, з одного боку, сувора конфіденційність його діяльності, з іншого - той незаперечний факт, що за роки свого існування він перетворився у провідний інформаційно-дослідний центр аналізу найважливіших сучасних проблем розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин. Його річні звіти - одне з найавторитетніших видань у фінансовому світі. Наприклад, під егідою БМР була проведена робота так званого Комітету Кука (представник Банку Англії), який опублікував досить оригінальні рекомендації щодо розрахунків коефіцієнта платоспроможності міжнародних банків. Цей коефіцієнт, розрахований як мінімальне співвідношення між власними коштами банку і його балансовими та позабалансовими активами, був прийнятий провідними країнами світу на рівні 8 %. Часто рекомендації БМР, підготовлені на базі консенсусу, у валютно-фінансовій сфері мають більше значення, ніж деякі міждержавні або наднаціональні рішення.

БМР відіграв велику роль в організації міжнародного валютного співробітництва, беручи участь у роботі органів Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних та регіональних органів з питань функціонування світової валютної системи.

Банк міжнародних розрахунків - велика світова валютно-кредитна організація як за кількістю учасників, так і за характером діяльності. Адже БМР - міжнародний банк центральних банків, агент і розпорядник у різних міжнародних валютно-розрахункових та фінансових операціях, центр економічних досліджень і форумів міжнародного валютно-кредитного співробітництва.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) функціонує як фінансово автономна і юридично самостійна організація в рамках ЄС. Його створено з метою:

• сприяння збалансованому і стабільному розвиткові спільного ринку в інтересах Співтовариства;

• надання позик і гарантій на некомерційній основі для поліпшення фінансування в усіх секторах економіки:

- проектів розвитку найменш розвинутих регіонів;

- проектів модернізації і конверсії підприємств або підтримки нових видів діяльності, зумовлених прогресом у розвитку спільного ринку;

- проектів, які викликають спільний інтерес декількох країн - членів ЄС за рахунок різних джерел, що існують у держав.

Членами ЄІБ є 14 держав Європи - членів ЄС, за винятком Франції. Банк надає кредити як державним, так і приватним структурам у секторах комунікацій, економічної й енергетичної інфраструктур, промисловості, послуг і сільського господарства.

ЄІБ фінансує тільки частину вартості проектів, доповнюючи власні кошти позичальника та інші джерела фінансування. Його позики, як правило, не перевищують 50 % загальної суми вкладених у проект коштів.

Фінансування інвестиційних програм здійснюється у поєднанні з операціями структурних фондів ЄС, до яких належать діючі під керівництвом Європейської комісії Європейський фонд розвитку, Європейський соціальний фонд та Європейський фонд сільськогосподарської орієнтації і гарантій, а також з іншими подібними фінансовими інститутами.

Позики Європейського інвестиційного банку можуть бути реалізовані у поєднанні з безкомпенсаційною допомогою з боку ЄС чи окремих держав, які входять до Союзу. Великомасштабні проекти фінансуються за рахунок окремих позик, угоди про які укладаються безпосередньо з організаторами проекту або через їх фінансових посередників. Так було, наприклад, при здійсненні фінансування проекту спорудження тунелю під Ла-Маншем.

Банк надає довгострокові позики, строк яких залежить від типу об'єктів і коливається від 7 до 12 років для промислових об'єктів та до 20 і більше років для проектів з розвитку інфраструктури.

Позики, як правило, сплачуються згідно з паритетом або в одній валюті, або в декількох різних валютах. Це валюти держав - членів Банку, євро та деякі вільно конвертовані валюти.

ЄІБ може фінансувати проекти за межами ЄС:

• у державах, які підписали Ямайську конвенцію;

• у країнах, які підписали угоду про співробітництво або створили асоціації з ЄС (Середземноморський регіон, Центральна і Східна Європа, Азія і Латинська Америка);

• у країнах - членах Європейської асоціації вільної торгівлі. У цьому разі кредити надаються:

• для фінансування певних типів проектів, які мають особливе значення для ЄС, наприклад у сфері телекомунікацій та енергопостачання;

• як граничні суми кредиту для фінансування проектів у одній чи групі країн згідно з угодами, конвенціями і рішеннями про фінансове співробітництво.

У 1991 р. розпочав свою діяльність новий регіональний міжнародний банк - Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), засновниками якого стали 40 країн світу. Місцеперебування його - Лондон. Банк створений спеціально для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та державах - колишніх республіках СРСР. Нині він активно допомагає постсоціалістичним країнам у реформуванні економіки та створенні конкурентоспроможної промисловості, розвитку взаємовигідних зв'язків між західно-та східноєвропейськими країнами, фірмами.

Сьогодні членами ЄБРР є 57 держав світу.

Основними функціями банку є підтримка проведення країнами-членами структурних і галузевих економічних реформ, включаючи демонополізацію, децентралізацію і приватизацію, з метою більш повної інтеграції їхніх господарських структур у світову економіку шляхом сприяння:

• організації, модернізації та розширенню виробничої, конкурентоспроможної і приватновласницької діяльності, перш за все малих і середніх підприємств;

• мобілізації національного й іноземного капіталу і впровадженню ефективного управління;

• інвестиціям у виробництво з метою створення конкурентного середовища, підвищення продуктивності праці, якості життя та поліпшення умов праці;

• наданню технічної допомоги в підготовці, фінансуванні й реалізації проектів;

• стимулюванню і розвитку ринків капіталу;

• реалізації значних і економічно обґрунтованих проектів, у яких задіяно більше однієї країни;

• екологічно стабільному розвиткові.

Статутний капітал ЄБРР розподіляється так: 50 % капіталу належить країнам Європейського Союзу; 13,7% - країнам Східної та Центральної Європи; 11,3% - іншим європейським країнам; 10% - США; 8,5% - Японії; 6,5 % - іншим країнам світу.

Стратегія ЄБРР щодо України, яка стала членом Банку в 1992 p., випливає з його загальних завдань з урахуванням специфіки економічного розвитку нашої країни в сучасних умовах. Так, відразу після того, як Україна стала членом ЄБРР, відповідно до умов, викладених у постанові Ради керуючих Європейського банку реконструкції та розвитку від 28 березня 1992 p., нашій країні було відкрито кредитну лінію ЄС обсягом 130 млн ЕКЮ для закупівлі медикаментів і продовольства, яку в наступному році було вичерпано.

Пріоритетними проектами фінансування для України виступають: конверсія, розвиток сільського господарства, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона навколишнього середовища.

Важливу кредитну угоду було укладено між державною адміністрацією Бориспільського аеропорту, урядом України та керівництвом Європейського банку реконструкції та розвитку 24 грудня 1993 р. на суму 5,1 млн дол. США для реконструкції найбільшого в Україні міжнародного аеропорту "Бориспіль". За рахунок цього кредиту реконструйований аеропорт значно збільшив свою пропускну спроможність, побудовано нові пасажирські термінали, їх забезпечено високими сервісними умовами обслуговування пасажирів, створено конвеєрні стрічки та каруселі для доставки багажу, впроваджено комп'ютерну систему реєстрації на терміналах та світлових табло для оголошення рейсів. У грудні 1994 р. Україна підписала з ЄБРР угоду про надання кредиту загальним обсягом 100 млн. ЕКЮ (близько 120 млн. дол. США), які мали бути надані чотирма траншами (10, 20, 20 і 50 млн. ЕКЮ) протягом чотирьох років. Цими коштами змогли скористатися малі та середні підприємства, проекти яких відповідали вимогам ЄБРР. Ці вимоги такі:

• підприємства мають належати до недержавного сектору економіки, а кількість працівників на них не повинна перевищувати 500 осіб;

• ці підприємства повинні дотримуватись відсоткового співвідношення між залученими і власними коштами у пропорції 70 : 30;

• фонди підприємства перед запровадженням проекту мають становити не більше 2,5 млн дол. США;

• бізнес-план, складений згідно з вимогами, передбаченими ЄБРР, має переконливо свідчити про можливість повернення кредитів.

В Україні ухвалено цілий ряд інших проектів, які фінансуються й інвестуються Європейським банком реконструкції та розвитку:

- надання четвертого траншу кредитної лінії для малого та середнього бізнесу;

- проект розвитку українського приватного фінансового сектору шляхом купівлі пакетів акцій трьох українських комерційних банків та їх кредитування;

- включення Приватбанку та Першого українського міжнародного банку в члени Кредитної лінії зі сприяння зовнішній торгівлі;

- проект з надання кредиту Київському пивзаводу "Оболонь";

- проект модернізації Дарницької ТЕЦ (м. Київ);

- кредит та підтримка на частину акцій кондитерської фабрики "Світоч" (м. Львів);

- участь у статутному капіталі компанії "Українська хвиля" з метою створення дротового телефонного зв'язку в м. Львові та Львівській області;

- надання кредиту на модернізацію теплової електростанції у м. Старобешеві Донецької області;

- кредит для впровадження газових лічильників у Дніпропетровській області та ін.

Країни, що розвиваються, також здійснюють інтенсивний пошук нових форм регіональних валютно-фінансових відносин, які б враховували їхні інтереси та сприяли розвиткові національних економік. У зв'язку з цим виник новий тип міжнародних регіональних установ - регіональні міжнародні банки розвитку.

Найвідоміший з них - Міжамериканський банк розвитку (МаБР). Місцеперебування його - Вашингтон. Це кредитний інститут, створений у 1959 р. з ініціативи США для фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки. Операції почав здійснювати з 1961 р. Членами МаБР є 28 країн американського регіону та 18 нерегіональних країн.

Згідно зі Статутом, до головних завдань Банку належать надання фінансової й технічної допомоги країнам Латинської Америки при будівництві невеликих підприємств у гірничій та переробній, легкій та харчовій промисловості, фінансування розвитку енергетики, транспорту, а також інфраструктури. За роки свого існування МаБР надав найбільший обсяг кредитів країнам "великої трійки" - Аргентині, Бразилії та Мексиці.

Банк надає кредити двох видів: на загальних комерційних умовах - з фонду звичайних ресурсів; на більш пільгових умовах - з фонду спеціальних операцій. Він уповноважений випускати облігації, гарантувати позики, що надаються урядами, і підтримувати розвиток приватних підприємств. Найвищим органом МаБР є Рада керуючих, до якої кожна країна направляє свого представника.

Періодично МаБР направляє місії своїх штатних спеціалістів з розробки програм у латиноамериканські держави для розгляду разом із посадовими особами і спеціалістами певної країни національних планів і програм розвитку та сприяння у визначенні пріоритетних проектів, які можуть бути профінансовані Банком.

У 1992 р. декілька країн - членів Банку створили Багатосторонній інвестиційний фонд (БІФ), який почав функціонувати у 1993 р. Його головна мета - сприяти інвестиційній програмі в регіоні шляхом надання позик і субсидій у невеликих розмірах. Програма роботи Фонду розрахована на 5 років.

Іншу структуру Банку - Міжамериканську інвестиційну корпорацію (МІК) створено як його автономну філію з метою сприяння економічному зростанню регіональних країн, що розвиваються, шляхом заохочування створення і модернізації приватних підприємств, особливо малих і середніх.

МаБР має відділення у 26 країнах Латинської Америки та у Франції.

У грудні 1965 р. для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах за рішенням Економічної комісії ООН був заснований Азіатський банк розвитку (АзБР). Місцеперебування його - Маніла (Філіппіни). Кошти банку формуються як шляхом мобілізації фінансових коштів регіону діяльності Банку, так і за рахунок залучення капіталів із країн інших континентів. АзБР може надавати позики, розміщувати облігації та інші зобов'язання, приймати за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кошти в спеціальні фонди. Зі свого боку Азіатський банк розвитку надає позики державним організаціям і приватним підприємствам з розрахунку 6,75 % річних.

Органами управління АзБР є Рада керуючих, що складається з представників усіх країн-учасниць, і Правління (Рада директорів). Членами АзБР є 40 країн азіатського регіону та 16 нерегіональних країн.

Операції Банку поширюються на весь спектр економічного розвитку, але головна увага приділяється:

• сільському господарству (іригація, розвиток сільських районів, рибальство, тваринництво, лісівництво);

• енергетиці (проекти в галузі енергетики, видобутку природного газу та вугілля, створення нафтопереробних підприємств і мережі газопроводів);

• фінансовому сектору (надання невеликих позик малим і середнім підприємствам);

• транспорту і зв'язку (порти і судноплавство, дороги, залізниці, аеропорти, телекомунікації);

• соціальній інфраструктурі (водопостачання міського господарства, забезпечення житлом, інфраструктура міського господарства, проекти в галузі охорони здоров'я і народонаселення).

Діяльність з кредитування ведеться у двох основних формах: звичайне кредитування за рахунок ресурсів Банку і спеціальні операції, які фінансуються спеціальними фондами. АзБР здійснює також спільне фінансування з офіційними, комерційними та експортно-імпортними організаціями.

АзБР володіє акціями Азіатської фінансово-інвестиційної корпорації (АзФІК) зі штаб-квартирою в Манілі, яка є корпораційним об'єднанням Банку з групою, що складається із 25 в основному приватних фінансових інститутів, розташованих в Азії, Америці та Європі. АзФІК була створена з метою підтримки розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються.

Банк активно співпрацює з організаціями системи ООН, особливо зі Світовим банком, МВФ, іншими міжнародними організаціями, Європейським Союзом, Фондом міжнародного розвитку ОПЕК і двосторонніми організаціями допомоги.

За період свого функціонування АзБР надав найбільші обсяги кредитів п'яти країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Пакистану, Таїланду. Кредити надаються на 10-30 років з початком погашення через 2-7 років.

Першою міжнародною організацією незалежних країн Африки стала заснована у 1964 р. Група Африканського банку розвитку (АфБР). Місцеперебування - Котд'Івуар. До його складу ввійшли: власне АфБР, Африканський фонд розвитку (АФР), який розпочав діяльність у 1974 р.) та Довірчий фонд Нігерії (ДФН), який був створений згідно з угодою, підписаною між АфБР і урядом Нігерії у 1976 р. Ці три інститути - самостійні юридичні особи.

Африканський банк розвитку (АфБР) був створений відповідно до угоди, підписаної у 1963 p., яка набрала чинності у 1964 р.

Основною метою створення АфБР було сприяння:

• економічному розвиткові й соціальному прогресові регіональних держав - членів АфБР;

• фінансуванню інвестиційних програм і проектів;

• мобілізації ресурсів шляхом організації спільного фінансування, що здійснюється Банком разом з дво- і багатосторонніми інститутами розвитку;

• заохоченню державних і приватних інвестицій;

• наданню необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.

Банк здійснює такі операції:

• бере участь у капіталі державних і приватних організацій та підприємств;

• надає прямі позики або бере участь у позиках, що надаються третьою країною;

• частково або повністю гарантує позики, що надаються третіми країнами.

У своїй фінансовій політиці АфБР керується такими основними принципами: позики повинні мати здорову основу; пріоритет надається проектам, які найбільшою мірою сприяють зростанню економіки континенту в цілому і включені в національні або регіональні програми розвитку, причому проектам регіональних програм надається перевага. Претендувати на одержання позик Банку можуть лише уряди країн - членів АфБР. Щодо державних або приватних підприємств інших країн Африки, то вони можуть одержати позики за умови обов'язкового гарантування їх урядом своїх країн. Членами АфБР є 52 незалежні держави Африканського континенту і 25 нерегіональних країн.

З метою поповнення фінансових ресурсів Африканського банку розвитку у 1972 р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР), де 50% голосів належить АфБР, хоча частка його капіталу у Фонді становить лише 2,8%. До складу АфБР входить 26 країн світу.

Основна мета створення АФР:

• фінансування на пільгових умовах з метою сприяння вкладу Африканського банку розвитку в економічний і соціальний розвиток найбідніших африканських країн - членів Фонду;

• фінансування з метою сприяння співробітництву, в тому числі на регіональному і субрегіональному рівнях, розвитку міжнародної торгівлі, головним чином між країнами - членами АФР.

Довірчий фонд Нігерії (ДФН) функціонує з 1976 р. Його мета - сприяння розвитку країн - членів АфБР з низьким рівнем доходів населення шляхом надання позик на пільгових умовах.

Ресурси ДФН повністю забезпечуються урядом Нігерії, а операції здійснюються під керівництвом Ради директорів і президента Африканського банку розвитку.

Всі регіональні країни - члени Групи Африканського банку розвитку мають можливість рівною мірою користуватися кредитами Банку. Однак, враховуючи різні рівні економічного розвитку, Банк виділив групу найбідніших країн, як основний об'єкт фінансування на пільгових умовах із ресурсів АзБР, Африканського фонду розвитку та Довірчого фонду Нігерії.

З 31 грудня 1993 р. країни - члени Групи АфБР, які є позичальниками, розділені на три основні категорії:

• категорія А - регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення, що не перевищує 510 дол. США;

• категорія В - регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення від 510 до 590 дол. США;

• категорія С - регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення понад 590 дол. США, а також ті, які відмовилися від свого права користуватися фінансуванням Групи АфБР.

У 1976 р. Кенія, Танзанія і Уганда створили Східноафриканський банк розвитку (САБР), довгострокова стратегія якого (затверджена в 1993 р.) націлена на сприяння найбільш важливим для розвитку сферам підприємництва, орієнтованим на експорт та приватизацію державних підприємств, фінансову підтримку ініціатив з розвитку ринків капіталу в Східній Африці й впровадження механізмів залучення фінансових ресурсів на ринках капіталу в регіоні.

Банк розвитку держав Центральної Африки (БРДЦА) виник у 1975 р. згідно з Договором про створення Митного й економічного союзу Центральної Африки. Його членами є 6 африканських країн та 5 інших акціонерів, у складі яких Німеччина, Франція, Кувейт, Африканський банк розвитку та Банк держав Центральної Африки.

У своїй діяльності головну увагу Банк приділяє фінансуванню проектів розвитку промисловості, енергетики, інфраструктури, транспорту, телекомунікацій і сільського господарства, а також фінансуванню досліджень. У 1989 р. країни - члени Банку створили Спеціальний фонд розвитку сільських районів з метою поліпшення системи фінансування базових проектів розвитку сільських районів.

Згідно з Угодою, підписаною в 1973 p., був створений Західноафриканський банк розвитку (ЗАБР), членами якого є 7 африканських країн та 6 інших акціонерів.

Політика діяльності Банку має три аспекти:

• субрегіональне співробітництво (відносини з регіональними та субрегіональними організаціями розвитку Африканського континенту);

• двосторонні відносини з країнами Західної та Північної Європи, Канади і Японії;

• відносини з міжнародними організаціями.

Арабський фонд економічного і соціального розвитку (АФЕСР) був створений згідно з Угодою, підписаною в 1968 р. До його складу входить 21 країна - член Ліги арабських держав. Місцеперебування - Кувейт.

Фонд бере участь у фінансуванні проектів економічного й соціального розвитку в арабських державах шляхом кредитування та надання технічної допомоги, а також здійснює підтримку діяльності з програм фінансування міжарабської торгівлі. АФЕСР надає урядам, державним і приватним організаціям пільгові кредити на здійснення проектів, спрямованих на зміцнення арабського співробітництва.

Завдяки ініціативі країн - членів Ліги арабських держав (ЛАД) у 1977 р. було засновано Арабський валютний фонд (АВФ), до складу якого входять 20 країн - членів ЛАД. Місцеперебування - Абу-Дабі (Об'єднані Арабські Емірати).

Основна діяльність Фонду - надання кредитів на підтримку програм структурних реформ. АВФ надає державам-членам позики з метою сприяння фінансуванню їхніх платіжних балансів, підтримки їхніх зусиль у проведенні економічних перетворень для досягнення стабільності й подолання внутрішніх і зовнішніх економічних труднощів.

У 1973 р. в Джидді (Саудівська Аравія) 23 країни - члени Організації Ісламська конференція (ОІК) заснували Ісламський банк розвитку (ІБР). Сьогодні до його складу входять 47 країн.

Основні напрямки діяльності Банку: надання позик для фінансування проектів у сфері інфраструктури (шляхи, зв'язок, школи та ін.); участь у капіталі сільськогосподарських підприємств; фінансування проектів, які передбачають швидку віддачу, шляхом пайової участі в прибутках; лізинг, продаж у розстрочку, фінансування імпорту; фінансування технічної допомоги країнам-учасницям (техніко-економічне обґрунтування проектів, консультаційні послуги, надання коштів для здійснення дослідницьких робіт та навчання персоналу).

Результатом діяльності специфічного регіонального угруповання - Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яке функціонувало з 1949 по 1991 p., було створення двох міжнародних регіональних банків - Міжнародного банку економічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародного інвестиційного банку (МІБ).

МБЕС було засновано країнами - членами РЕВ у жовтні 1963 р. для здійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях, сприяння економічному співробітництву країн - членів РЕВ з іншими державами, виконання ними взаємних зобов'язань з товарних поставок. Місцеперебування - Москва. Головним напрямком діяльності Банку були розрахунки і кредитування взаємного товарообороту та інші міждержавні розрахунки країн РЕВ. За період з 1964 по 1990 р. обсяг операцій Банку, враховуючи порівняно низький рівень так званих планових цін, склав величезну суму - 4,5 трлн. перевідних рублів, а прибуток за цей же період - 818,5 млн. перекладних рублів, у тому числі 37,8 % - у конвертованих валютах.

Припинення операцій у перевідних рублях та перехід країн - членів РЕВ на взаємні розрахунки в конвертованих валютах з 1 січня 1991 р. викликали суттєві зміни в діяльності МБЕС. Ще в грудні 1990 р. були внесені зміни в Угоду про організацію Банку і в його Статут. Банкові було доручено сприяти переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки, розвитку ринкових відносин між суб'єктами світогосподарських зв'язків незалежно від форми власності. З початку 90-х років Банк активно розвиває комерційну діяльність (операції в конвертованій валюті, широке залучення комерційної клієнтури, розрахунково-кредитна діяльність з обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків у вільно конвертованих валютах).

На засіданні Ради МБЕС наприкінці 1992 р. (м. Братислава) країни - члени Банку підтвердили свою зацікавленість у збереженні МБЕС як унікального банку з багатонаціональним колективом спеціалістів і продовженні його діяльності на комерційній основі. Однак валютні операції здійснюються Банком у надзвичайно складній обстановці, яка зумовлена ізоляцією МБЕС на світових валютних та кредитно-фінансових ринках, а також невиконанням країнами - боржниками Банку своїх зобов'язань щодо погашення кредитів, що значно знизило його платоспроможність.

Міжнародний інвестиційний банк (МІБ) країни - члени РЕВ створили в липні 1970 р. для взаємного кредитування. Згідно зі Статутом, Банк надавав довготермінові та середньострокові кредити для вжиття спільних заходів, спрямованих на поглиблення міжнародного поділу праці, розвитку спеціалізації і кооперування виробництва, розширення сировинної і паливної бази, прискорення науково-технічного прогресу. Середньострокові кредити надавалися банкам, господарським організаціям і підприємствам країн РЕВ, міжнародним організаціям, банкам інших країн на строк до 5 років, довготермінові - до 15 років на умовах 3-5 % річних. За кредитами в конвертованих валютах ставки визначалися з урахуванням відсоткових ставок основних світових валютних і кредитних ринків.

Функціонування кредитів МІБ у перевідних рублях було тісно пов'язано з системою багатосторонніх розрахунків через МБЕС, оскільки перевідний рубль виник як результат експорту на рахунках МБЕС.

У 1971 -1991 pp. МІБ взяв участь у кредитуванні 155 об'єктів, понад 100 з яких до 1992 р. були здані в експлуатацію. Загальна кошторисна вартість цих об'єктів склала майже 33 млрд. ЕКЮ. Це - розширення потужностей угорського автобусного заводу "Ікарус", реконструкція машинобудівного комбінату "Умформтехнік", комбінату з виробництва сільгоспмашин "Фортшріт" (НДР), будівництво трьох цукрових заводів на Кубі, освоєння Ямбурзького газового родовища і будівництво газопроводу Ямбург - Західний кордон СРСР, закупівля машин і обладнання для будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату та багато інших.

Після розпаду РЕВ і припинення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях МІБ з 1991 р. став здійснювати операції тільки в конвертованих валютах. Банк продовжує роботу з об'єктами, прийнятими на кредитування в попередні роки та здійснює кредитування ряду нових об'єктів, таких як реконструкція і модернізація Дунайського нафтопереробного заводу (Угорщина), розширення виробництва текстильних машин на заводах "Збройовка Всетін" (Чехія), модернізація заводу "АвтоВаз" (Росія), оснащення сучасним обладнанням комерційного товариства "Текстилькотон" (Румунія) та ін. МІБ установив тісні кореспондентські відносини з новими банками Болгарії, Румунії, Чехії, Словаччини, з ЗО комерційними банками Росії, України, Білорусі та Молдови.

У 1991 р. Банк підключився до всесвітньої системи міжбанківських телекомунікацій СВІФТ, значно розширив локальну мережу персональних комп'ютерів і перейшов на самостійну автоматизовану обробку інформації.

Отже, навіть у важких умовах глибоких економічних перетворень у постсоціалістичних країнах Міжнародний інвестиційний банк всіляко намагається зміцнити свою життєдіяльність, розширюючи співробітництво з традиційними та новими партнерами.

Однією з нових міжнародних регіональних валютно-фінансових установ можна вважати створений згідно з підписаною в Мінську на початку 1993 р. угодою, Міждержавний банк Співдружності Незалежних Держав (МБ СНД). В угоді передбачається, що Банк покликаний сприяти координації кредитно-грошової політики країн-членів, вирішенню проблем міждержавних розрахунків на основі багатостороннього клірингу. За базову валюту в усіх розрахунках Банку був прийнятий російський рубль. Росія має 50 % від загальної кількості голосів Міждержавного банку СНД.