Материальная ответственность

Дисциплинарная ответственность

Административная ответственность предусматривается в случае нарушения законодательства о ПЗФ в соответствии с Кодексом Украины об административных правонарушениях (КУАП)

Административными правонарушениями считаются:

1. Нарушение требований по охране отдельных видов животных и растений, занесенных в “Красную и Зеленую книги Украины” (ст. 90).

2. Нарушение охраны и использование территорий и объектов ПЗФ, то есть осуществление в пределах территорий и объектов ПЗФ и их охранных зон, а также территорий, зарезервированных для будущих заповедников, запрещенной деятельности ( ст. 91).

3. Нарушение правил охраны и использования территорий и объектов памяток культуры и истории ( ст. 92).

Предусмотренные в указанных статьях КУАП действия влекут за собой наложение штрафа с конфискацией снаряжений и незаконно добытых природных ресурсов или без конфискации.

Дисциплинарная ответственность предусматривается за нарушение природоохранного законодательства работниками при выполнение ими трудовых обязательств и осуществляется на основании норм трудового законодательства ( КЗОТ).

За экологические правонарушения могут быть применены такие наказания как предупреждение, выговор, строгий выговор или увольнение с работы (ст. 147 КЗОТ). Порядок применения дисциплинарных наказаний, их обжалования и выполнения, регулируется КЗОТ и другими актами трудового законодательства.

 

Материальная ответственность за нарушение природоохранного законодательства осуществляется как добровольно, так в принудительном судебном порядке (по нормам гражданского Кодекса). Кроме того, закон Украины о ПЗФ предусматривает то, что размер убытка, полученный в результате нарушения природоохранного законодательства, определяется на


основании кадастровой эколого-экономической оценки, включенных в его состав территорий и объектов, которая проводится по закону о ПЗФ, а также расценок для обсчета размера убытка, утвержденных Постановлением Кабинета Министров Украины от 03.04.1995г.

Материальная ответственность наступает в соответствии с Положением о “ Красной книге Украины”, утвержденным Кабинетом Министров Украины 29.12.1992г., принятым также дополнительным Постановлением от 01.06.1993г. “О размерах компенсации за добычу ( сбор ) и вред, нанесенный видам животных и растений, занесенным в Красную книгу Украины“, где приводятся соответствующие таксы оплаты за такие правонарушения.

Вопросы для самоподготовки:

1. Какие отличительные особенности имеет административная ответственность за нарушения законодательства о ПЗФ?

2. В соответствии с каким Кодексом определяют дисциплинарную ответственность за природоохранные правонарушения?

3. В каких случаях наступает материальная ответственность за нарушения законодательства о природно-заповедном фонде?

Литература:

1. Закон України "Про природно-заповідний фонд" від 16.06. 1992 р.

2. Треус В.Д. Заповедники Украины. – Д. Форсинг, 2001 – 240 с.

3. Товажнянський Л. Л, Солодкий С. Д., Масікевич Ю. Р., Шапорев С. П., Моісеєв С.Ф. Заповідна справа: Навч. посібник - X.: НТУ «ХПІ», 2002. - 240 с.

4. Законодавство України "Про охорону навколишнього природного середовища". – К.: Парламентське видавництво, 2000. – с. 144.

 

 


 

Приложение А

Про природно-заповідний фонд України

1. Зміст документу

Про природно-заповідний фонд України. 1

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.. 4

Стаття 1. Завдання законодавства України про природно-заповідний фонд України 4

Стаття 2. Законодавство України про природно-заповідний фонд. 4

Стаття 3. Класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду України 4

Стаття 4. Форми власності на території та об’єкти природно-заповідного фонду 5

Стаття 5. Правові засади функціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 5

Стаття 6. Охорона територій та об’єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність. 5

Стаття 7. Землі природно-заповідного фонду. 6

Стаття 8. Основні засоби збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 6

Стаття 9. Види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду 7

Стаття 10. Права громадян з питань охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 7

Розділ II УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ.. 7

Стаття 11. Спеціально уповноважений орган державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду. 7

Стаття 12. Управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду 8

Стаття 13. Участь об’єднань громадян в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду. 8

Розділ III РЕЖИМ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ 8

Стаття 14. Визначення режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду 8

ГЛАВА 1. ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ.. 8

Стаття 15. Статус та завдання природних заповідників. 8

Стаття 16. Вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників. 9

ГЛАВА 2. БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ.. 10


 

Стаття 17. Статус і завдання біосферних заповідників. 10

Стаття 18. Структура території та особливості управління біосферними заповідниками 10

Стаття 19. Особливості діяльності біосферних заповідників. 11

ГЛАВА 3. НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ.. 11

Стаття 20. Статус і завдання національних природних парків. 11

Стаття 21. Структура території та вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів національних природних парків. 11

Стаття 22. Рекреаційна діяльність на території національних природних парків 12

ГЛАВА 4. РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ.. 12

Стаття 23. Статус і завдання регіональних ландшафтних парків. 12

Стаття 24. Структура території та вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів регіональних ландшафтних парків. 13

ГЛАВА 5. ЗАКАЗНИКИ.. 13

Стаття 25. Статус і завдання заказників. 13

Стаття 26. Основні вимоги щодо режиму заказників. 13

ГЛАВА 6. ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ.. 13

Стаття 27. Статус та завдання пам’яток природи. 13

Стаття 28. Основні вимоги щодо режиму пам’яток природи. 13

ГЛАВА 7. ЗАПОВІДНІ УРОЧИЩА.. 14

Стаття 29. Статус і завдання заповідних урочищ.. 14

Стаття 30. Основні вимоги щодо режиму заповідних урочищ.. 14

ГЛАВА 8. БОТАНІЧНІ САДИ.. 14

Стаття 31. Статус і завдання ботанічних садів. 14

Стаття 32. Структура території та основні вимоги щодо режиму ботанічних садів 14

ГЛАВА 9. ДЕНДРОЛОГІЧНІ ПАРКИ.. 15

Стаття 33. Статус і завдання дендрологічних парків. 15

Стаття 34. Основні вимоги щодо режиму дендрологічних парків. 15

ГЛАВА 10. ЗООЛОГІЧНІ ПАРКИ.. 15

Стаття 35. Статус і завдання зоологічних парків. 15

Стаття 36. Структура території та основні вимоги щодо режиму зоологічних парків 16

ГЛАВА 11. ПАРКИ-ПАМ’ЯТКИ САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА.. 16

Стаття 37. Статус і завдання парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. 16

Стаття 38. Основні вимоги щодо режиму парків-пам’яток садово-паркового мистецтва 16

Розділ IV ОХОРОННІ ЗОНИ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ.. 17

Стаття 39. Завдання охоронних зон територій та об’єктів природно-


заповідного фонду. 17

Стаття 40. Основні вимоги щодо режиму охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 17

Розділ V НАУКОВО-ДОСЛІДНІ РОБОТИ НА ТЕРИТОРІЯХ ТА ОБ’ЄКТАХ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ.. 18

Стаття 41. Мета наукових досліджень на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду. 18

Стаття 42. Основні засади забезпечення організації наукових досліджень на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду. 18

Стаття 43. Літопис природи територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. 19

Розділ VI ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ.. 19

Стаття 44. Економічні засоби забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду. 19

Стаття 45. Економічне обгрунтування та оцінка територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 19

Стаття 46. Фінансування заходів щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 20

Стаття 47. Власні кошти об’єктів природно-заповідного фонду. 20

Стаття 48. Екологічні фонди об’єктів природно-заповідного фонду. 20

Стаття 49. Надання податкових та інших пільг. 21

Стаття 50. Екологічне страхування природно-заповідного фонду. 22

Розділ VII ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ Й ОГОЛОШЕННЯ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ.. 22

Стаття 51. Підготовка і подання клопотань про організацію чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 22

Стаття 52. Попередній розгляд клопотань про створення чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 23

Стаття 53. Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об’єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон. 23

Стаття 54. Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 24

Стаття 55. Резервування цінних для заповідання природних територій та об’єктів 24

Розділ VIII ДЕРЖАВНИЙ КАДАСТР ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ.. 24

Стаття 56. Визначення державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 24

Стаття 57. Призначення державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 24

Стаття 58. Зміст державного кадастру територій та об’єктів природно-


заповідного фонду. 25

Стаття 59. Порядок ведення кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 25

Розділ IX ОХОРОНА ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ, КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЇХ РЕЖИМУ.. 25

Стаття 60. Організація охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду 25

Стаття 61. Склад і повноваження служб охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 26

Стаття 62. Державний контроль за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 26

Стаття 63. Громадський контроль за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 27

Розділ X ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД.. 27

Стаття 64. Види відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд. 27

Стаття 65. Особливості застосування цивільної відповідальності 27

Розділ XI МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ 28

Стаття 66. Основні форми міжнародного співробітництва в галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 28

Стаття 67. Міжнародні договори у галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду. 28

 


ЗАКОН УКРАЇНИ

Про природно-заповідний фонд України

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 34, ст.502)

( Вводиться в дію Постановою ВР

N 2457-XII ( 2457-12 ) від 16.06.92, ВВР, 1992, N 34, ст.503 )

 

( Із змінами, внесеними згідно з Декретом

N 12-92 від 26.12.92, ВВР, 1993, N 10, ст. 76

Законами

N 3180-XII ( 3180-12 ) від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст.277

N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99, ВВР, 2000, N 4, ст. 26

N 1377-IV ( 1377-15 ) від 11.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.228 )

 

 

( У тексті Закону слова "Міністерство охорони навколишнього

природного середовища України”, “Республіка Крим”,

"Академія наук України”, “Республіканський бюджет

Республіки Крим” у всіх відмінках замінено відповідно

словами “центральний орган виконавчої влади в галузі

охорони навколишнього природного середовища”, “Автономна

Республіка Крим”, “Національна академія наук України”,

"бюджет Автономної Республіки Крим” у відповідних

відмінках згідно із Законом N 1287-XIV ( 1287-14 )

від 14.12.99)

Цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв’язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.


Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання законодавства України про природно-заповідний фонд України

Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Стаття 2. Законодавство України про природно-заповідний фонд

Відносини в галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, цим Законом та іншими актами законодавства України.

Стаття 3. Класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду України

До природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об’єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об’єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. (Частина друга статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду.


 

Стаття 4. Форми власності на території та об’єкти природно-заповідного фонду

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. (Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Регіональні ландшафтні парки, зони — буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. (Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов’язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов’язання.

Стаття 5. Правові засади функціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону і затверджуються:

Центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Завдання, особливості природоохоронного режиму пам’яток природи та заповідних урочищ визначаються на основі цього Закону безпосередньо в їх первинних облікових документах.


 

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами.

Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами.

Стаття 6. Охорона територій та об’єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність

Території та об’єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об’єктів, яке відповідно до цього Закону та законодавства України про охорону пам’яток історії та культури затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та центральним органом виконавчої влади в галузі культури. (Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Стаття 7. Землі природно-заповідного фонду

Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об’єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об’єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України.

(Стаття 7 в редакції Закону N 1377-IV від 11.12.2003)


 

Стаття 8. Основні засоби збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

встановлення заповідного режиму;

організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об’єктів;

проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;

додержання вимог щодо охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;

запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;

встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об’єктів;

проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;

проведення інших заходів з метою збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

(Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Стаття 9. Види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:

у природоохоронних цілях;

у науково-дослідних цілях;

в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

в освітньо-виховних цілях;

для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому


призначенню територій та об’єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об’єктів.

Стаття 10. Права громадян з питань охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Громадяни України з питань охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду мають право на:

участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду; участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності;

внесення пропозицій про включення до складу природно-заповідного фонду найбільш цінних природних територій та об’єктів;

ознайомлення з територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, здійснення інших видів користувань з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму;

участь у здійсненні громадського контролю за охороною заповідних територій та об’єктів, внесення пропозицій про притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Законодавством України можуть бути визначені й інші права громадян з питань охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Розділ II УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Стаття 11. Спеціально уповноважений орган державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду

Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Для забезпечення державного управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду можуть створюватися спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях.


 

Стаття 12. Управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду

Управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологічними парками і зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями.

Спеціальні адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками місцевого значення та парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають.

До складу спеціальної адміністрації по управлінню територіями та об’єктами природно-заповідного фонду входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування.

Управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об’єкти.

Стаття 13. Участь об’єднань громадян в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду

Об’єднання громадян, статутами яких передбачена діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища, мають право на участь в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду шляхом:

внесення пропозицій щодо організації нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів та об’єктів;

сприяння державним органам в їх діяльності у цій сфері;

участі у встановленому порядку у проведенні екологічної експертизи об’єктів, що негативно впливають чи можуть негативно вплинути на стан територій та об’єктів природно-заповідного фонду; участі у контролі за додержанням режиму таких територій та об’єктів;

здійснення відповідно до законодавства України інших заходів, передбачених їх статутами.

 


 

Розділ III РЕЖИМ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Стаття 14. Визначення режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду — це сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду визначається відповідно до цього Закону з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.

ГЛАВА 1. ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ

Стаття 15. Статус та завдання природних заповідників

Природні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об’єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

На природні заповідники покладається також координація і проведення наукових досліджень на територіях заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ у регіоні.


 

Стаття 16. Вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об’єкти, а саме:

будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об’єктів транспорту і зв’язку, не пов’язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар’єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;

геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порущення грунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів; мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обгрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

(Частина перша статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається:

виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу — відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об’єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір


колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів може бути передбачено виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів.

Проекти організації території природних заповідників та охорони їх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

В разі термінової необхідності за клопотанням науково-технічної ради природного заповідника з дозволу центрального органу виконавчої влади в галузі охрони навколишнього природного середовища на території природного заповідника можуть проводитися заходи, спрямовані на охорону природних комплексів, ліквідацію наслідків аварій, стихійного лиха та в інших цілях, не передбачені Проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів.

Для ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, в результаті яких виникає пряма загроза життю людей чи знищення заповідних природних комплексів, особливо термінові заходи здійснюються за рішенням дирекції природного заповідника.

ГЛАВА 2. БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ

Стаття 17. Статус і завдання біосферних заповідників

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Стаття 18. Структура території та особливості управління біосферними заповідниками

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:


 

заповідна зона — включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

буферна зона — включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

зона антропогенних ландшафтів — включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

(Частина перша статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом.

Проекти організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища. (Статтю 18 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Стаття 19. Особливості діяльності біосферних заповідників

Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюються з урахуванням міжнародних програм.

ГЛАВА 3. НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ

Стаття 20. Статус і завдання національних природних парків

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються


національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів;

створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів;

проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Стаття 21. Структура території та вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів національних природних парків

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:

заповідна зона — призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

зона регульованої рекреації — в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони; зона стаціонарної рекреації — призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку;

господарська зона — у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких


господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

(Частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації тариторії національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів, що затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища. (Частина третя статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Стаття 22. Рекреаційна діяльність на території національних природних парків

Рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку.

ГЛАВА 4. РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ

Стаття 23. Статус і завдання регіональних ландшафтних парків

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів для потреб регіональних ландшафтних парків провадиться в порядку, встановленому законодавством України.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:

збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів;


 

створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об’єктів;

сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Стаття 24. Структура території та вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів регіональних ландшафтних парків

На території регіональних ландшафтних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей може проводитися зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків.

Проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів і порядок його реалізації затверджуються державним органом, який прийняв рішення про організацію парку.

ГЛАВА 5. ЗАКАЗНИКИ

Стаття 25. Статус і завдання заказників

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

Стаття 26. Основні вимоги щодо режиму заказників

На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

ГЛАВА 6. ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ

Стаття 27. Статус та завдання пам’яток природи

Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.


 

Оголошення пам’яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

Стаття 28. Основні вимоги щодо режиму пам’яток природи

На території пам’яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених пам’ятками природи, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

ГЛАВА 7. ЗАПОВІДНІ УРОЧИЩА

Стаття 29. Статус і завдання заповідних урочищ

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

Стаття 30. Основні вимоги щодо режиму заповідних урочищ

На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

ГЛАВА 8. БОТАНІЧНІ САДИ

Стаття 31. Статус і завдання ботанічних садів

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.

Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.


 

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

Стаття 32. Структура території та основні вимоги щодо режиму ботанічних садів

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.

У межах ботанічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання можуть бути виділені зони:

експозиційна — її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду;

наукова — до складу зони входять колекції, експериментальні ділянки тощо, на відвідування її мають право лише співробітники ботанічного саду у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду;

заповідна — відвідування її забороняється, крім випадків, коли воно пов’язано з проведенням наукових спостережень;

адміністративно-господарська.

Зонування території ботанічних садів проводиться відповідно до Положення про ботанічний сад та Проекту організації території ботанічного саду, що розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває ботанічний сад, за погодженням з:

центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо ботанічних садів загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо ботанічних садів місцевого значення.

ГЛАВА 9. ДЕНДРОЛОГІЧНІ ПАРКИ

Стаття 33. Статус і завдання дендрологічних парків

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.


 

Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами.

Дендрологічним паркам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

Стаття 34. Основні вимоги щодо режиму дендрологічних парків

На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій.

На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. Проект організації території дендрологічного парку розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває дендрологічний парк, за погодженням з:

центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо дендрологічних парків загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо дендрологічних парків місцевого значення.

ГЛАВА 10. ЗООЛОГІЧНІ ПАРКИ

Стаття 35. Статус і завдання зоологічних парків

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами. (Частина друга статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.


 

Стаття 36. Структура території та основні вимоги щодо режиму зоологічних парків

На території зоологічних парків забороняється діяльність, щоне пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків.

На території зоологічних парків з метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяються зони:

експозиційна — призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях;

наукова — у її межах проводиться науково-дослідна робота;

відвідування зони дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією парку;

рекреаційна — призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

господарська — зона, де розміщуються допоміжні господарські об’єкти.

Проект організації території зоологічного парку розробляється спеціалізованими науковими та проектними організаціями і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває зоологічний парк, за погодженням з:

центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо зоологічних парків загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо зоологічних парків місцевого значення.

Зоологічні парки можуть організовувати пересувні експозиції тварин, мати у своєму складі підсобні господарства, які створюються для забезпечення тварин кормами.

ГЛАВА 11. ПАРКИ-ПАМ’ЯТКИ САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА

Стаття 37. Статус і завдання парків-пам’яток садово-паркового мистецтва

Парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.


 

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами.

Оголошення парків-пам’яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.

Стаття 38. Основні вимоги щодо режиму парків-пам’яток садово-паркового мистецтва

На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.

На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав’яних газонів.

На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

Утримання та реконструкція парків-пам’яток садово-паркового мистецтва провадиться за проектами, що розробляються спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджуються органами, у підпорядкуванні яких перебувають ці парки, за погодженням з:

центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення;

органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.


 

Розділ IV ОХОРОННІ ЗОНИ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Стаття 39. Завдання охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

В разі необхідності охоронні зони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.

Стаття 40. Основні вимоги щодо режиму охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Режим охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях, на основі оцінки її впливу на навколишнє природне середовище.

В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об’єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи, що проводиться в порядку, встановленому законодавством України.

Положення, що визначають режим кожної з охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду, затверджуються державними органами, які приймають рішення про їх виділення.

Охоронні зони територій та об’єктів природно-заповідного фонду враховуються під час розробки проектно-планувальної та проектної документації. (Частина четверта статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

 


 

Розділ V НАУКОВО-ДОСЛІДНІ РОБОТИ НА ТЕРИТОРІЯХ ТА ОБ’ЄКТАХ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Стаття 41. Мета наукових досліджень на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду

Науково-дослідна робота на територіях природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду проводиться з метою вивчення природних процесів, забезпечення постійного спостереження за їх змінами, екологічного прогнозування, розробки наукових основ охорони, відтворення і використання природних ресурсів та особливо цінних об’єктів.

Стаття 42. Основні засади забезпечення організації наукових досліджень на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду

Основні напрями наукових досліджень на територіях природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються з урахуванням програм і планів науково-дослідних робіт, які затверджуються Національною академією наук України та центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Для ведення наукових досліджень у складі адміністрації природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків загальнодержавного значення створюються відповідні наукові підрозділи, структура, штати, кошторис витрат яких затверджуються органами, у підпорядкуванні яких перебувають зазначені об’єкти природно-заповідного фонду.

В разі необхідності наукові підрозділи можуть створюватися також у складі адміністрації регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків місцевого значення, а також парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Наукові дослідження на території природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва можуть здійснюватись іншими науково-дослідними установами та організаціями на основі єдиних програм і планів науково-дослідних робіт чи спеціальних угод між цими установами та організаціями і адміністраціями державних заповідників й інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду. В разі відсутності адміністрацій


ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків місцевого значення та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва такі угоди укладаються заінтересованими науковими установами та організаціями з органами, в підпорядкуванні яких перебувають зазначені об’єкти природно-заповідного фонду.

На території заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та інших територіях і об’єктах природно-заповідного фонду, де не створені спеціальні наукові підрозділи, дослідження організовуються природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами та дендрологічними парками загальнодержавного значення, розтошованими у цих регіонах.

Координацію наукових досліджень на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду України здійснює Національна академія наук України разом з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Для вирішення наукових і науково-технічних проблем у природних заповідниках, біосферних заповідниках, національних природних парках, ботанічних садах створюються наукові або науково-технічні ради, до складу яких включаються провідні науковці та фахівці. Склад таких рад, їх завдання та порядок діяльності визначаються органами, у підпорядкуванні яких перебувають об’єкти природно-заповідного фонду зазначених категорій.

Відповідні наукові та науково-технічні ради можуть створюватися також при дендрологічних і зоологічних парках. Навчально-виховна робота учбових закладів на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду проводиться на основі угод, укладених з їх адміністраціями чи підприємствами, установами та організаціями, у підпорядкуванні яких перебувають вказані території та об’єкти.

Стаття 43. Літопис природи територій та об’єктів природно-заповідного фонду України

Основною формою узагальнення результатів наукових досліджень та спостережень за станом і змінами природних комплексів, виконаних у природних заповідниках, біосферних заповідниках, національних природних парках, є їх літописи природи, матеріали яких використовуються для оцінки стану навколишнього природного середовища, розроблення заходів щодо охорони та ефективного використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Порядок підготовки та програма Літопису природи затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища разом із Національною академією наук України.

(Стаття 43 в редакції Закону N 1287-XIV від 14.12.99)


 

Розділ VI ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Стаття 44. Економічні засоби забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду

Ефективна організація і функціонування природно-заповідного фонду забезпечуються на основі використання таких економічних засобів:

економічного обгрунтування організації та розвитку природно-заповідного фонду;

економічної оцінки територій та об’єктів природно-заповідного фонду, ведення їх кадастру;

диференційованого визначення джерел і нормативів фінансування організації та функціонування природно-заповідного фонду;

надання відповідним підприємствам, установам та організаціям, що забезпечують функціонування природно-заповідного фонду, податкових та інших пільг;

компенсації у встановленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про природно-заповідний фонд.

Стаття 45. Економічне обгрунтування та оцінка територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Економічне обгрунтування розвитку природно-заповідного фонду, а також економічна оцінка природних комплексів та об’єктів, що входять до його складу, здійснюються відповідно до кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду на основі спеціальних методик, які затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Стаття 46. Фінансування заходів щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Фінансування заходів щодо природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків загальнодержавного значення здійснюється за рахунок державного бюджету України. Для цієї мети можуть також залучатися кошти бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій та громадян.

Фінансування заходів щодо регіональних ландшафтних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків місцевого значення здійснюється за рахунок бюджету Автономної Республіки Крим та


місцевих бюджетів. Для цієї мети можуть також залучатися кошти позабюджетних і благодійних фондів, кошти підприємств, установ, організацій та громадян.

Витрати, пов’язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться.

У разі необхідності проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошкодженню природних комплексів територій та об’єктів природно-заповідного фонду зазначених категорій, можуть виділятися кошти:

державного бюджету — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Стаття 47. Власні кошти об’єктів природно-заповідного фонду

Кошти (в тому числі в іноземній валюті), одержані природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками, а також підприємствами, установами та організаціями, у підпорядкуванні яких перебувають території та об’єкти природно-заповідного фонду інших категорій, від наукової, природоохоронної, туристсько-екскурсійної, рекламно-видавничої та іншої діяльності в межах заповідних територій та об’єктів, що не суперечать їх цільовому призначенню, є їх власними коштами. Ці кошти не підлягають вилученню і використовуються для здійснення заходів щодо охорони відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

За відвідування територій та об’єктів природно-заповідного фонду їх адміністрації, а також підприємства, установи, організації і громадяни, у підпорядкуванні яких перебувають ці території та об’єкти, за погодженням із спеціально уповноваженими державними органами можуть встановлювати плату.

Стаття 48. Екологічні фонди об’єктів природно-заповідного фонду

Для фінансування природоохоронних заходів можуть створюватися цільові екологічні фонди природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків.

До цих фондів надходять:


частина штрафів та грошових стягнень за шкоду, заподіяну їм у результаті порушення законодавства про природно-заповідний фонд, у розмірі 70 відсотків загальної суми штрафів та грошових стягнень; кошти, одержані від реалізації конфіскованого або вилученого відповідно до законодавства майна, яке було знаряддям або предметом екологічного правопорушення на їх території;

частина платежів підприємств, установ та організацій за забруднення відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду, що визначається на підставі еколого-економічної оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище;

цільові та інші добровільні внески підприємств, установ, організацій, у тому числі міжнародних і зарубіжних, та громадян.

Кошти вказаних екологічних фондів можуть використовуватися лише для цільового фінансування заходів, спрямованих на забезпечення охорони заповідних природних комплексів та об’єктів, розвиток наукових досліджень, міжнародного співробітництва, еколого-освітніх робіт. Їх розподіл здійснюється радою фонду, до складу якої включаються представники адміністрації відповідних природних заповідників, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, а також державних органів з охорони навколишнього природного середовища, громадських екологічних об’єднань, провідні науковці та фахівці. До складу таких рад біосферних заповідників можуть включатися представники відповідних міжнародних організацій, відомі зарубіжні вчені та спеціалісти.

Положення про екологічні фонди природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Стаття 49. Надання податкових та інших пільг

( Дію частини першої статті 49 зупинено в частині звільнення

від оподаткування прибутку згідно з Декретом N 12-92 від

26.12.92 ) Кошти природних заповідників, біосферних заповідників,

національних природних парків, регіональних ландшафтних парків,

ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, а

також підприємств, установ, організацій і громадян, у віданні яких

перебувають території та об'єкти природно-заповідного фонду інших

категорій, що спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони

навколишнього природного середовища, повністю звільняються від

оподаткування.

( Частину другу статті 49 виключено на підставі Закону

N 3180-12 від 26.12.92 )

( Дію частини статті 49 зупинено в частині звільнення від


оподаткування прибутку згідно з Декретом N 12-92 від 26.12.92 )

Науково-дослідні роботи на територіях та об'єктах

природно-заповідного фонду оподатковуються в розмірі 50 відсотків

нормативів, встановлених для загального оподаткування

науково-дослідних робіт.

Кошти, передані підприємствами, установами та організаціями до цільових екологічних фондів природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків, не оподатковуються.

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки в разі розширення їх територій за рахунок земель сільськогосподарських, лісогосподарських та інших угідь, що є державною власністю, звільняються від відшкодування пов’язаних з цим втрат сільськогосподарського, лісогосподарського та іншого виробництва. У разі включення до складу їх територій земель, що перебувають у колективній чи приватній власності, відшкодування пов’язаних з цим виробничих витрат здійснюється за рахунок:

державного бюджету — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва регулюється Земельним кодексом та іншими законодавчими актами України. (Частина п’ята статті 49 в редакції Закону N 3180-12 від 05.05.93)

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки звільняються від сплати земельного податку. Підприємства, установи та організації звільняються від плати за землі, включені до складу заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Від земельного податку звільняються заповідники, національні, дендрологічні і зоологічні парки, ботанічні сади, заказники (крім мисливських). (Частина сьома статті 49 в редакції Закону N 3180-12 від 05.05.93)

Стаття 50. Екологічне страхування природно-заповідного фонду

Для компенсації шкоди, заподіяної на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду внаслідок стихійних природних явищ чи промислових аварій і катастроф, проводиться обов’язкове державне чи комерційне екологічне страхування заінтересованих підприємств, установ та організацій. В порядку,


що визначається законодавством України, можуть бути встановлені й інші види страхування природно-заповідного фонду.

Розділ VII ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ Й ОГОЛОШЕННЯ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Стаття 51. Підготовка і подання клопотань про організацію чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду можуть здійснюватися органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними громадськими об’єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання подаються до державних органів, уповноважених проводити їх попередній розгляд.

Клопотання має містити обгрунтування необхідності створення чи оголошення території або об’єкту природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об’єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

До клопотань додаються документи, що підтверджують та доповнюють обгрунтування необхідності створення чи оголошення територій або об’єктів природно-заповідного фонду.

Стаття 52. Попередній розгляд клопотань про створення чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду попередньо розглядається у місячний строк:

щодо територій та об’єктів загальнодержавного значення — центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища;

щодо територій та об’єктів місцевого значення — органами цього центрального органу виконавчої влади на місцях.

(Частина перша статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

У разі схвалення клопотань центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органами на місцях проводиться їх погодження з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання.


На підставі результатів погодження клопотань центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища забезпечує розробку спеціалізованими проектними та науковими установами проектів створення природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам’яток природи, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Розробка проектів створення регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, а також заказників, пам’яток природи та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення забезпечується органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях.

Забезпечення розробки проектів створення ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків може бути доручено заінтересованим державним органам чи установам.

( Частину шосту статті 52 виключено на підставі Закону

N 1287-XIV ( 1287-14 ) від 14.12.99 )

Проекти створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду передаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища чи його органами на місцях у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду. (Частина шоста статті 52 в редакції Закону N 1287-XIV від 14.12.99)

Стаття 53. Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об’єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон

Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. (Частина перша статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180-12 від 05.05.93)

Рішення про створення біосферних заповідників приймається з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна. (Частина друга статті 53 в редакції Закону N 1287-XIV від 14.12.99)

Рішення про організацію чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. (Частина третя статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам,


зоологічним паркам визначається Земельним Кодексом України. (Частина четверта статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180-12 від 05.05.93)

Заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об’єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов’язання.

Стаття 54. Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об’єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону.

Стаття 55. Резервування цінних для заповідання природних територій та об’єктів

З метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання природних територій та об’єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів проводиться їх резервування.

Території, що резервуються з метою наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резервування. При цьому власникам та користувачам природних ресурсів з метою відшкодування збитків, пов’язаних з обмеженням господарської діяльності, можуть встановлюватися пільги з урахуванням статті 49 цього Закону.

Рішення про резервування приймаються органами, уповноваженими приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду на основі в порядку, передбаченому статтями 52 і 53 цього Закону. (Частина третя статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

 

 


 

Розділ VIII ДЕРЖАВНИЙ КАДАСТР ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Стаття 56. Визначення державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду є системою необхідних і достовірних відомостей про природні, наукові, правові та інші характеристики територій та об’єктів, що входять до складу природно-заповідного фонду.

Стаття 57. Призначення державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду ведеться з метою оцінки складу та перспектив розвитку природно-заповідного фонду, стану територій та об’єктів, що входять до нього, організації їх охорони й ефективного використання, планування наукових досліджень, а також забезпечення державних органів, заінтересованих підприємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для вирішення питань соціально-економічного розвитку, розміщення продуктивних сил та в інших цілях, передбачених законодавством України.

Стаття 58. Зміст державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду містить відомості про правовий статус, належність, режим, географічне положення, кількісні і якісні характеристики цих територій та об’єктів, їх природоохоронну, наукову, освітню, виховну, рекреаційну й іншу цінність.

Стаття 59. Порядок ведення кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду ведеться центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органами на місцях за рахунок державного бюджету.

Для ведення державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду можуть використовуватися також кошти Державного, республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища. (Частина друга статті 59 в редакції Закону N 1287-XIV від 14.12.99)

Первинний облік кадастрових відомостей щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється адміністраціями природних


заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення, а також підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають інші території та об’єкти природно-заповідного фонду, за їх рахунок.

Формами кадастрової документації є картки первинного обліку і державні кадастри територій та об’єктів природно-заповідного фонду міст, районів, областей, Автономної Республіки Крим та України.

Зміст кадастрової документації та строки подання документів первинного обліку визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Розділ IX ОХОРОНА ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ, КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЇХ РЕЖИМУ

Стаття 60. Організація охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України. (Частина перша статті 60 в редакції Закону N 1287-XIV від 14.12.99)

Охорона територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на адміністрації розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних парків та регіональних ландшафтних парків.

Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об’єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань. (Частина третя статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Стаття 61. Склад і повноваження служб охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду

До складу служб державної охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду входять керівники адміністрацій природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків загальнодержавного значення, працівники охорони, а також інших


підрозділів цих адміністрацій. Служби державної охорони очолюють керівники адміністрацій територій та об’єктів природно-заповідного фонду.(Частина перша статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Працівники служб державної охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду мають право:

вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв’язку з порушенням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон;

перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності в межах відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

доставляти порушників установленого режиму з метою з’ясування особи;

складати протоколи про порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних осіб до відповідальності;

вилучати у порушників предмети та знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, відповідні документи;

проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції одержаної в результаті природокористування;

безперешкодно відвідувати підприємства, установи, організації, судна та інші транспортні засоби в межах відповідних територій, об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон для перевірки додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та природно-заповідний фонд;

вносити пропозиції до відповідних державних органів про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що порушує вимоги законодавства про природно-заповідний фонд, давати обов’язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

(Частина друга статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1287-XIV від 14.12.99)

Працівники служби державної охорони природно-заповідного фонду України під час виконання службових обов’язків мають право на носіння форми встановленого зразка, табельної зброї та інших спеціальних засобів відповідно до законодавства України. (Частина третя статті 61 в редакції Закону N 1287-XIV від 14.12.99)

Законодавством України забезпечується правовий і соціальний захист працівників служби державної охорони та інших служб, що здійснюють охорону територій та об’єктів природно-заповідного фонду.(Частина четверта статті 61 в редакції Закону N 1287-XIV від 14.12.99)


 

Стаття 62. Державний контроль за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Державний контроль за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду визначається законодавстом України.

Стаття 63. Громадський контроль за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Громадський контроль за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, які проводять свою діяльність відповідно до Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Розділ X ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД

Стаття 64. Види відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд

Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:

а) нецільовому використанні територій та об’єктів природно-заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду;

б) здійсненні в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності;

в) організації на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків;

г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду;


 

д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

е) порушенні вимог щодо використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів на використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об’єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу;

з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об’єктів природно-заповідного фонду для інших потреб.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Стаття 65. Особливості застосування цивільної відповідальності

Розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об’єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розділ XI МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Стаття 66. Основні форми міжнародного співробітництва в галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду на основі багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод. З цієї метою розробляються і реалізуються міжнародні наукові та науково-технічні програми, забезпечується обмін одержаною науковою інформацією, створюються на суміжних територіях заповідники, національні природні парки і інші території та об’єкти природно-заповідного фонду, організуються спільна підготовка науковців і фахівців, еколого-виховна та видавнича діяльність.


 

Стаття 67. Міжнародні договори у галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про природно-заповідний фонд, то застосовуються правила міжнародного договору.

Президент України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 16 червня 1992 року

N 2456-XII