Соціологічні проблеми віртуалізації організаційних форм

Бізнес із використанням Інтернет виник відразу після відкриття мережі цивільним організаціям і користувачам. Із самого початку це було надання доступу, електронної пошти і місця для розміщення інформації. З появою можливості безготівкової електронної оплати товарів і послуг і використання глобальної мережі для проведення трансакцій по усьому світу з'явилося таке унікальне явище, як «електронна комерція». Багато Web-каталогів, що існували на той момент у рекламних та інформаційних цілях, було доповнено можливістю негайного придбання товару. Ці зміни сприяли виникненню нових бізнес-структур, що за допомогою Інтернет можуть встановлювати партнерські стосунки, перебуваючи в будь-якому місці світу. Це, у свою чергу, дало змогу територіально віддаленим підприємцям або компаніям за допомогою інфокомунікаційних технологій розробляти ефективні технологічні процеси виробництва товарів і послуг. Такі бізнес-структури дістали назву віртуальних підприємств.


Віртуальна організація являє собою мережу ділового співробітництва, що охоплює основний бізнес цієї організації, її зовнішнє оточення (постачальників, споживачів і т. ін.), функціонування яких координується і поєднується за допомогою сучасних інформаційних технологій і засобів телекомунікацій. Віртуальне підприємство являє собою тимчасову або постійну сукупність географічно віддалених індивідів, груп, організаційних одиниць або ж цілісних організацій.

 

Саме останні разом з мережеподібними принципами організації багато в чому забезпечили формування віртуальних організацій, оскільки вони роблять принципово не обов'язковою фізичну наявність менеджерів на робочих місцях. Віртуальні колективи групують людей у міру виникнення необхідності створювати певну вартість для задоволення специфічних потреб. При цьому не виникає фізичного колективу як організації, а відбувається лише об'єднання особливих відмітних здібностей у систему, що стає здатною створювати необхідну вартість. Концепція віртуальної організації відкриває принципово нові можливості для бізнесу й широко використовуватиметься в XXI столітті. Мережеподібний характер віртуальних підприємств виявляється в тому, що глобальна мережа використовується для обміну необхідною інформацією між географічно віддаленими підрозділами компанії.
В умовах зростаючої спеціалізації підприємств і різноманіття форм поділу праці, а також концентрації підприємств на своїх ключових компетенціях ідея віртуальності стає дедалі привабливішою в практичному розумінні. Наприклад: фірма має намір приступити до виробництва найкращого у світі товару, який уже випускає 20 інших підприємств; у неї є вибір — вступити в конкуренцію з діючими підприємствами або, добре вивчивши сферу діяльності суперників, вибрати найкращого з них у свої партнери.


Простір віртуалізації підприємств охоплює три основні категорії явищ:

· віртуальний ринок — ринок товарів і послуг, що існує на основі комунікаційних і

інформаційних можливостей глобальних мереж (Інтернет);

· віртуальну реальність, тобто відображення та імітацію реальних розробок і виробництва в кібернетичному просторі, що одночасно є й інструментом, і середовищем;

· віртуальні (у вигляді мереж) організаційні форми.

 

Віртуальні підприємства, як правило, орієнтуються не на задоволення потреб якогось "усередненого" сегмента ринку, а на виконання певних ринкових замовлень і задоволення визначених запитів конкретних споживачів (замовників). Віртуальне підприємство підвищує швидкість і якість виконання замовлення, об'єднуючи ресурси різних партнерів у єдину систему. Адже звичайному ("монолітному") підприємству, наприклад, для розробки і виведення нового товару на ринок потрібно залучити значні ресурси, тимчасом як віртуальне підприємство шукає нових партнерів, що мають відповідні ринковим потребам ресурси, знання і здібності, з метою спільної організації і реалізації цієї діяльності. Тобто вибираються підприємства (організації, окремі колективи, люди), що мають ключову компетенцію у формі ресурсів і здібностей для досягнення конкурентної переваги на ринку. Партнерство у віртуальній структурі є тимчасовим (виникає на певний строк або до досягнення визначеного результату (наприклад, виконання замовлення)). Наприклад, на визначених етапах життєвого циклу виробу чи в разі зміни ринкової ситуації у мережу можуть залучатися нові партнери або виключатися старі.

 


Принципи утворення віртуального підприємства:

§ центри індивідуальної вигоди (прибутку);

§ географічна розсереджуваність;

§ відокремлення процесів розробки політики і прийняття рішень;

§ використання інформаційних технологій і телекомунікаційних процесів;

§ свобода негайного доступу до інформації;

§ спільна власність та тимчасові альянси;

§ об’єднання ключових технологій та компетенцій;

§ прискорене виробництво та обслуговування;

§ збільшені індивідуальні права;

§ освіта в мережах організації;

§ спільна робота замовників, постачальників, керівників, виконавців, державних

органів

 

Основні характеристики віртуальної форми організації такі:

 

ü відкрита розподілена структура;

ü гнучкість;

ü пріоритет горизонтальних зв'язків;

ü автономність і вузька спеціалізація членів мережі;

ü високий статус інформаційних і кадрових засобів інтеграції.

 

Можливі різні типи віртуальних структур (рис.) — від мобільних торговельних агентів до роз'єднаних територіально партнерських кластерів.

 

Зараз в країнах Європи кілька мільйонів осіб мають змогу одержувати віддалений доступ до свого робочого місця за допомогою спеціального програмного забезпечення. Цей вид діяльності, який називають віртуальним робочим місцем (ВРМ), може бути реалізований вдома або ж на території клієнта, тобто скрізь, де забезпечується доступ до мережі зв'язку. Взаємодія між робочим місцем співробітника і корпоративною мережею здійснюється через мережу зв'язку загального користування, прикладом якої може виступати й глобальна мережа Інтернет.


Віртуальне робоче місце містить два основних компоненти — 1) робоче місце співробітника і 2) корпоративну мережу підприємства, до якої підключається співробітник для виконання своїх функціональних обов'язків.


До галузей економіки, в яких найчастіше використовуються технології ВРМ, належать розробка, упровадження і супроводження інфокомунікаційних технологій, угоди з нерухомістю, робота з персоналом, а також окремі напрями, що вимагають постійного переміщення працівників або ж робота в імпровізованих офісах, включаючи й роботу вдома.


Іншим видом віртуальної діяльності, що використовує режим віддаленого доступу, є малі підприємства, що залежно від роду діяльності дістали такі назви, як віртуальний офіс, віртуальний центр, віртуальний котедж, кібер-центр, приватний електронний портал, центр колективного користування програмним забезпеченням тощо, де фізичний офіс заміщений електронними офісними послугами.


Нині багато компаній, особливо ті, котрі зайняті постачанням на ринок готової продукції і послуг, закривають свої офіси і переходять цілком на віртуальну систему взаємозв'язків, заощаджуючи на цьому значні суми коштів.


Багато компаній з метою забезпечення гнучкості і для того, щоб уникнути різних переміщень, створюють віртуальні команди, в яких працівники перебувають там, де їм найбільше підходить. Іноді функціонують кілька таких команд, офіси яких здійснюють свою діяльність у віртуальній манері, як це роблять команди компанії Ford у Європі й у США.


Інші види нових організаційних форм

Горизонтальне підприємство — це організація, де внутрішні та зовнішні горизонтальні зв'язки є важливішими параметрами ефективності, ніж традиційне вертикальне управління (субординаційні зв'язки). Головною особливістю горизонтального підприємства є поступове скорочення кількості завдань та спрямованість на найповніше задоволення інтересів замовника. Таке підприємство створюється радше навколо процесів, ніж завдань і має небагато рівнів ієрархії. Основними одиницями є автономні і самокеровані міждисциплінарні робочі групи. Такі комплексні бригади здатні охопити весь спектр вимог замовників, що далеко не завжди можна здійснити в межах однорідного підрозділу компанії. Концепція горизонтального підприємства найбільшою мірою стосується діяльності менеджерів середньої ланки, звичайної координаційної роботи відділів і служб. У міру скорочення середніх управлінських рівнів менеджери повинні виконувати більший обсяг робіт меншими силами, тому ці менеджери мають бути ініціатива, генерація нових ідей, креативні здібності, самостійність прийняття рішень.

 


Реалізація ідеї створення горизонтального підприємства пов'язана з виконанням таких умов:

  • потрібне спеціальне програмне забезпечення, що дає змогу автоматизувати більшість традиційних завдань узгодження, завдяки чому менеджери можуть зосередитися на головних завданнях;
  • зі зменшенням кількості елементів складної системи зберегти або поліпшити ефективність її функціонування можна тільки за рахунок підвищення активності елементів і багатства зв'язків між ними.

Передбачається, що горизонтальна корпорація посяде провідне місце серед організацій майбутнього. Багато найбільших транснаціональних корпорацій, наприклад American Telephone & Telegraph (AT&T), DuPont, General Electric, Boeing, British Telecommunications, Ericsson, Volvo, Motorola, прагнуть поступово замінити стару організаційну модель на нову горизонтальну і вже мають певні досягнення на шляху до втілення цієї ідеї, хоча найчастіше горизонтальні принципи управління поки що застосовуються, причому доволі успішно, у низових ланках компаній.


Ознаки горизонтального підприємства:

  • горизонтальна корпорація має плоску ієрархію, оскільки скорочується вертикальне адміністрування, чим мінімізується діяльність усередині кожного базового процесу;
  • основна опора горизонтальної корпорації – автономні між функціональні робочі групи (команди), кожна з яких має чіткі цілі і здійснює контроль за їх реалізацією;
  • кількість автономних груп зводиться до мінімуму.

 

Так, у обох випадках менеджерові підпорядковано 21 особу. Проте в разі високої структури існують чотири рівні зарахунок меншої норми керованості (від 2 до 3), а в разі плоскої структури достатньо трьох рівнів, однак норма керованості становить 8 і 13. Наприклад, персонал горизонтального підприємства працюватиме спільно в автономних групах (командах над розв’язанням кардинальних питань), де головне завдання – задоволення потреб покупця. Переваги горизонтального типу підприємств: гнучкість, максимальне пристосування до постійно змінюваних вимог ринку; скорочення нераціональних витрат; мобілізація всіх ресурсів компанії.


Однією з перших "компанією без внутрішніх перегородок" стає найбільша транснаціональна корпорація "General Electric". В електротехнічному бізнесі цієї корпорації (із річним обсягом продажу понад 3 млрд дол.) скасовано вертикальну організаційну структуру управління і застосовуються горизонтальні принципи управління більш ніж 100 базовими процесами. Це дало змогу знизити витрати, скоротити виробничі цикли і підвищити ступінь реагування на запити конкретних споживачів. В основу побудови компанії покладено групи, до складу яких входять 9—12 висококваліфікованих фахівців, які координують різні процеси й програми. У віданні груп перебувають найрізноманітніші питання — від розробки нової продукції до проблем ефективного використання виробничого устаткування. Замість колишніх менеджерів з їхньою вузькою функціональною спеціалізацією вищий управлінський персонал також поєднується в групи Отже, найважливішою рисою горизонтальної корпорації компетентних фахівців широкого профілю, що розподіляють ресурси й координують діяльність.

Так, групи (команди) стають основним "будівельним" блоком компанії. Підраховано, що принцип формування автономних груп (команд) дає змогу скоротити кількість рівнів ієрархії і кількість управлінського персоналу на 35 %. Це цілком закономірний результат інтеграції в групи фахівців, компетентних у своїй галузі, які не потребують додаткових провідних вказівок згори. Замість вузької спеціалізації персонал оволодіває кількома професіями, а рівень їх навичок визначається всім колективом за допомогою так званої 360-градусної шкали оцінювання.


Останнім часом поширюються й інші нові типи компаній, що успішно діють в «інформаційному» середовищі: едхократичні,багатовимірні, гнучкі, орієнтовані на ринок, організації підприємницького типу.


Едхократичні компанії (від лат. ad hoc — спеціальний, улаштований з певною метою) дістали свою назву за їхню застосовність до нестандартних і складних робіт, організаційних структур, які важко визначаються та швидко змінюються, до управління, що ґрунтується на знанні і компетентності, а не на посадовій позиції в ієрархії.

Найважливіший параметр едхократії — компетентність. Навколо цього і будується вся діяльність: система стимулювання, високий ступінь волі в діях працівників, перевага горизонтальних зв’язків, переважно неформальний характер взаємодії персоналу (навіть по вертикалі) та ін.

У зв'язку з цим найбільшого поширення такі компанії набули в галузях із високою або складною технологією, що вимагають творчості, інноваційності й ефективної спільної роботи: науково-дослідної і дослідно-конструкторської, консультаційно-впроваджувальної, комп'ютерно-електронної, медичної і т. ін.

 

Багатовимірні компанії. Практикою підтверджено, що для великих компаній з масовим виробництвом найбільш ефективними залишаються ієрархічні структури, а в низових ланках цих компаній цілком можливе застосування горизонтальних принципів управління. Практично не знайдеться нині жодного підприємства, яке цілком відмовилося б від функціонального поділу праці або ґрунтувалося б лише на ньому. Більшість компаній, які експериментують, дотримуються мішаної організаційної моделі. Ключовою ланкою в умовах цієї моделі стає постійна взаємодія співробітників — маркетологів і фінансистів, виробників і розроблювачів нової продукції. Відтепер кар'єра менеджера залежить, насамперед, від його вміння працювати на стику функціональних галузей.


Гнучке підприємство - інтегрована організація, побудована на підставі сучасних інформаційних технологій. У ній інформаційні потоки охоплюють всі відділи і підрозділи. Архітектура такого підприємства визначається принципами найповнішої адаптації до змін у середовищі, максимально швидкої реакції на них і максимальної гнучкості організаційної структури.


Отже, упровадження новітніх інформаційних і комунікаційних технологій в економічне життя змушує переглянути багато традиційних аксіом організації. Уявлення про хороше підприємство як про структурно стабільне і повністю (централізовано) кероване, із жорсткою функціональною ієрархією входить у минуле. У передових країнах настає ера постійної самореорганізації, ера милосердя до партнерів і повного задоволення запитів клієнтів.