Функції управління – це види діяльності органів керування й посадових осіб, за допомогою яких вони впливають на об'єкт, яким керують.

Функції управління

Суб'єкт і об'єкт управління

Систему соціального управління, зокрема систему управління з надання соціальної допомоги населенню, становлять об'єкт управління, суб'єкт управління й різноманітні зв'язки, які між ними існують.

Об'єктами управління є соціальні працівники, співпрацівники служб і закладів соціального захисту, а також уся система стосунків між людьми при наданні соціальної допомоги населенню.

Суб'єктами управління виступають керівний склад служб і закладів соціального захисту і органи керування, які ними формуються й наділені управлінськими функціями.

Суб'єкт і об'єкт управління взаємодіють між собою по каналах прямого і зворотного зв'язку. По прямому каналу зв'язку передається управлінська інформація (управлінські впливи) від суб'єкта управління до об'єкта. По каналу зворотного зв'язку від об'єкта управління до суб'єкта передається інформація про результати діяльності і стан об'єкта управління.

Управління соціальною роботою здійснюється завжди в комплексі економічних і соціокультурних завдань, що є одним з основних вимог системного підходу до управління.

Так, наприклад, соціальний комплекс передбачає [8, 301]:

· конкретний соціальний захист певних категорій населення;

· розвиток системи медичного обслуговування (у тому числі страхової медицини);

· боротьбу зі злочинністю й зміцнення правопорядку;

· розробку й реалізацію програм з працевлаштування й зайнятості населення;

· розробку й реалізацію окремих програм по роботі з молоддю;

· реалізацію програм загальної і спеціальної освіти й виховання дітей;

· торгове й побутове обслуговування пільгових категорій населення;

· розвиток об'єктів і інфраструктури соціального захисту населення.

Необхідною умовою вивчення функцій керування є їхня класифікація. В основі класичної класифікації, яку вперше розробив А.Файоль, лежить чинник часу, і функції тут подано у вигляді системи послідовних етапів, або системи функцій триланкового керування. Її складають:

· попереднє управління (цілепокладання, прогнозування, планування);

· оперативне управління (організація, координація, керівництво, мотивація);

· заключне управління (контроль, урахування, аналіз).

У наш часфункції поділяють на два види – загальні (основні) й конкретні (спеціалізовані, спеціальні).

До загальних функцій відносять: прогнозування (науково-технічне й соціально-економічне), планування (науково-технічне, соціально-економічне й організаційне), організацію (має декілька значень), актуалізацію (стимулювання, мотивація), координацію, урахування й контроль.

Практичний зміст загальних функцій полягає в тому, що вони охоплюють весь цикл управління (від постановки цілей, завдань у плануванні до наступного урахування, контролю фактичних результатів) і різноманітність конкретних функцій пов'язана з виконанням загальних.

Конкретні функції, різноманітність яких обумовлена виконанням загальних функцій, з різним ступенем роздрібненості (що знаходить висвітлення в їхніх формулюваннях) відбивають потреби (поточні і перспективні) процесу управління даним об'єктом, його частиною або елементом.

При визначенні конкретних функцій необхідно:

1) визначити склад функцій, які треба виконувати при управлінні (керівництві) даним об'єктом. Для цього використовуються аналоговий підхід, рекомендовані набори (переліки), модульний принцип (кількісно-якісні характеристики об'єктів і суб'єктів управління);

2) простежити відповідність функцій організаційній структурі або визначити організаційні форми, за допомогою яких будуть реалізуватися функції;

3) закріпити функції за допомогою регламентів – положень і посадових інструкцій.

Розподіл і закріплення функцій відбувається за допомогою організаційно-виконавчої системи (ОВС), призначення якої – створити певність у роботі, тобто встановити, хто, що й протягом якого терміна повинен робити. Елементами ОВС є:

· цілі, завдання (що необхідно виконати);

· учасники (хто виконує роботу);

· функції, обов'язки (що потрібно робити);

· права (що можна робити);

· відповідальність (оцінка дій і бездіяльності, гарантія виконання роботи);

· час (у який термін виконується робота).

ОВС використовується як при формуванні, уточненні організаційної структури, так і в повсякденній діяльності при організації виконання тих або інших завдань.

ОВС створюється за допомогою регламентуючих засобів – положень і посадових інструкцій.

Положення – це організаційно-юридичний документ, що регламентує діяльність різноманітних підрозділів і, як правило, складається з таких розділів: загальна частина; основні завдання; функції (обов'язки); права; організація управління; взаємозв'язки з іншими підрозділами; відповідальність.

Іншим поширеним регламентом, за допомогою якого визначаються місце й діяльність працівників, є посадові інструкції.

Розрізняють типові й індивідуальні посадові інструкції.

Типові посадові інструкції розробляються щодо посад працівників, мають єдину структуру й забезпечують можливість індивідуалізації змісту. Їх наявність дозволяє скоротити час, який необхідний для упорядкування інструкцій, які враховують своєрідність даної системи і наявних посад.

Індивідуальні посадові інструкції розробляються щодо конкретної посади (і навіть конкретної особі, що посідає ту чи іншу посаду) з урахуванням особливостей даного органу, підрозділу і працівника.

Посадові інструкції як юридичні документи набувають чинності рішенням або керівника (затвердження інструкцій підписом; наказ про введення інструкцій), або органа управління.

Найбільш характерними розділами інструкцій є вступ; загальна частина; посадові обов'язки; основні умови взаємозв'язку з іншими працівниками, підрозділами, організаціями; права; відповідальність; критерії оцінки діяльності [11, 337 – 340].