Франція у міжвоєнний період

Загострення англо-німецьких і англо-японських суперечностей. У листопаді 1935 р. в Англії відбулися останні перед другою світовою війною парламентські вибори. Партії, які підтримували уряд, втратили багатьох своїх прихильників. Кількість зібраних ними голосів зменшилась з 14,5 до 3,5 млн. Лейбористам не вистачило незначної кількості голосів для перемоги. С. Болдуїн змінив Р. Макдональда на посаді прем'єр-міністра ще напередодні виборів (у червні 1935 p.).

Зовнішня політика. Криза позначилася і на зовнішньополітичному становищі Англії. Поглибилися протиріччя між Великобританією та іншими державами. Значно похитнулися англійські позиції в домініонах. У 1931 р. англійський парламент прийняв «Вестмінстерський статут», який декларував юридичну рівноправність метрополії й домініонів, формально визнавав їх самостійність у сфері внутрішньої і зовнішньої політики.

Радянсько-англійський договір 1930 p. стосовно надання радянському експортові режиму найбільшого сприяння у жовтні 1932 р. було денонсовано, а у квітні 1933 р. Англія наклала ембарго (заборону) на експорт із СРСР.

В європейській політиці Англія підтримувала Німеччину. Завдяки її зусиллям остаточно було знято питання про виплату Німеччиною репарацій. У 1930 р. з ініціативи Англії і США була здійснена (на п'ять років раніше встановленого Версальським мирним договором терміну) евакуація союзних військ із Рейнської зони.

В азійській політиці Великобританія орієнтувалася на Японію. Вона не протестувала проти воєнних дій Японії на півночі Китаю.

Зовнішня політика Англії значною мірою визначалася економічним станом держави. У 1934 р. обсяг англійської промисловості досяг рівня 1929 p., зростали темпи господарського розвитку. Дещо скоротилася кількість безробітних. Економічному пожвавленню, зміцненню англійських позицій на світовому ринку сприяли політика протекціонізму, заборона вивозу капіталу, підвищення ефективності виробництва, швидке відновлення основного капіталу. Англійський уряд вкладав кошти у нові галузі виробництва – автомобіле- і літакобудування, радіоіндустрію, будівництво двигунів та ін. У боротьбі Англії за провідну роль у світі її серйозними конкурентами були США, Німеччина, Італія та Японія.

У 30-х роках широкого розмаху набув антифашистський рух. Проведений в Англії у червні 1935 р. «плебісцит миру», в якому взяло участь 11 млн. чол., засвідчив, що більшість англійців (понад 90%) виступають проти загрози війни, агресії фашистів в Іспанії, за роззброєння і мир. У 1935 р. англійський уряд прийняв «Закон про заколоти», спрямований проти антивоєнної пропаганди, а законом 1937 р. заборонялись фашистські демонстрації всередині країни.

У липні 1936 р. на пропозицію англійського уряду Ліга Націй скасувала економічні та фінансові санкції проти Італії. В період італо-німецької інтервенції в Іспанії Англія проводила політику «невтручання». На початку 1937 р. вона підписала особливу угоду з Італією, у відповідності з якою обидві сторони зобов'язувалися поважати інтереси одна одної в регіоні Середземного моря. У наступному році прем'єр Н. Чемберлен під час візиту до Рима зробив ще одну поступку Муссоліні, офіційно визнавши завоювання Італією Ефіопії. І, нарешті, у вересні 1938 р. на конференції в Мюнхені Н. Чемберлен і французький прем'єр Е. Деладьє погодилися на розчленування і окупацію німцями Чехословаччини. Внаслідок такої політики міжнародне становище Англії перед початком другої світової війни значно ускладнилося.

Навесні 1939 р. серйозно загострились англо-німецькі протиріччя. Німеччина стала відкрито вимагати повернення своїх колишніх колоній. Уряд Н. Чемберлена змушений був провести низку заходів для зміцнення оборони країни, зокрема запровадити загальну військову повинність і збільшити асигнування на військові потреби. З метою зміцнення своїх позицій в Європі Англія уклала військові союзи з кількома європейськими державами, гарантуючи допомогу Польщі, Румунії, Греції і Туреччині в разі агресії проти них.

У березні 1939 p. H. Чемберлен запропонував СРСР обговорити питання про створення Троїстого пакту проти фашистської агресії. Однак переговори у Москві влітку 1939 р. не дали позитивних результатів.