Відмінності співочого, акторського та ораторського голосу

Варто розглянути відмінності співочого і будь-якого іншого, скажімо, акторського чи ораторського) голосу. Вони ж, як відомо, зумовлені самою практикою застосування голосу, а тому містяться в площині їхнього функціонування.

Голос кожного співака є свого роду феноменом, який завдяки своїм тембральним, силовим, висотним особливостям, а також індивідуальній манері звукотворення та виконання, навіть без зорового сприйняття, дає змогу ідентифікувати його з людиною, якій він належить, відрізняти його від множин будь-яких інших голосів. Основним його призначенням можна вважати виконання вокальних творів. Задля цього співак має бути справжнім музикантом. Зокрема, потрібно обов'язково володіти музичним слухом, почуттям ритму та розвинутим слухняним голосом, який здатний відтворювати точну висоту кожного звуку. Останнє, саме в прямому музичному розумінні, не є умовою й завданням драматичного актора, політичного, академічного, військового, судового оратора чи радіо-, тележурналіста. На відміну від музичного, їхнє мистецтво, в частині володіння голосом, не потребує точного відтворення певної висоти звуку, тому вона в них завжди відносна. Проте, перед ними стоять багато інших, властивих їхньому мистецтву завдань.

У риториці та ораториці – це, зокрема, добір лексичних та художніх засобів для точного висловлення думки, донесення до аудиторії за допомогою виразності голосу певної інформації.

У театральному мистецтві – це відтворення різноманітних проявів життя людського духу, психології різних людей, які діють в найрізноманітніших життєвих обставинах і ситуаціях. Саме тому голос драматичного актора дає можливість не лише почути те, про що йдеться у виставі, а й зрозуміти сенс учинків героїв, їхні думки і почуття. Він має бути надзвичайно чутливим до найтонших змін внутрішнього життя свого героя. Лише тоді «краще, ширше, повніше, – зазначав К.С. Станіславський, – відчує глядач те життя людського духу ролі, що створюється на сцені, заради якого написана п'єса й існує театр».

Голос актора драми у театральній виставі не є самодостатнім засобом створення художнього образу. На відміну від вокального жанру, він підпорядкований логіці сценічної дії, а тому є одним із основних звукових засобів виразності в загальній художній палітрі театрального дійства.

Те ж саме можемо спостерігати і в класичній опері, та заради справедливості відзначимо, що її, передусім, співають і слухають, а вже потім грають і дивляться, бо головне в ній – bеl саnto красивий спів, а все решта – антураж. Та все ж таки не буде зайвим нагадати, що без справжньої драматургії, а отже, й без сценічної дії, опера також неможлива. Отож, її виконавці мусять володіти не лише чарівним голосом, а й майстерністю актора. Чи не означає це, у свою чергу, що у фаховій підготовці вокалістів варто скористатися досвідом театральної педагогіки?! В її тезаурусі можна знайти такі вправи, які спрямовані на розвиток, водночас, і голосу, і дикції, і уваги, і уяви, і спілкування.

До того ж, сучасні методики постановки голосу в царині театральної педагогіки широко використовують можливості гри як розвиваючого фактора, як довільної форми навчання і виховання, оскільки «гра, – за слушним висловом О.І. Білецького, – майже завжди вже готовий, хоч і примітивний театр».

А.С. Макаренко писав, що гра, незважаючи на довільний характер, водночас, привчає людину до тих фізичних і психічних зусиль, які необхідні для праці.

Відомий нідерландський культуролог Йоган Гейзінґа свого часу зауважував: «Гра тільки тоді стає можливою, мисленною і збагненною, коли потік духу розриває всезагальну детермінованість космосу. Саме існування гри повсякчас підтверджує надлогічну сутність становища людини у Всесвіті. ...Вона прикрашає життя, надає йому повноти й таким чином є необхідністю – і для індивіда як суто життєва функція, і для суспільства – з огляду на закладений в ній смисл, на її значення, на її виражальну цінність, на зав'язувані нею духовні й соціальні зв'язки; одне слово, вона необхідна як культурна функція».

Гра мобілізує людину, збуджує її сили, проганяє втому й нудьгу і, таким чином, дозволяє легко й просто, скажемо відверто, граючись, вирішувати складні педагогічні завдання формування навичок і вмінь, у тому числі й постановки голосу.