Необхідність професійної постановки голосу для різних видів мистецтва та аудіовізуальних ЗМІ. Екскурс в історію розвитку проблеми

Природних якостей голосу для оратора у будь-якій сфері замало. Якщо сила голосу й від природи забезпечує добру гучність, то не зможе забезпечити довготривалої словесної дії. Без відповідних вправ голосові зв'язки при тривалій і напруженій роботі мовного апарату скоро втомлюються, хрипнуть. Можна зустріти окремі голоси, які від природи мають широкий діапазон, достатній для читця. Проте забезпечити ту рухливість, якої вимагає експресивність художнього тексту в процесі читання, непоставлений голос не може. Це саме стосується і тембру. Тембр, навіть і приємний – чистий, дзвінкий від природи, сам собою ще нічого не вартий. Тільки у зв'язку з іншими, досконало розвиненими якостями голосу він виконує відповідну роль у мистецтві живого слова.

Є чотири види мистецтва, в яких системно і цілеспрямовано займаються постановкою голосу. Це: музика (вокал, хоровий спів), театр (акторська майстерність, сценічне мовлення), естрада (солоспів, вокальний ансамбль, музична пародія й імітація) та ораторське мистецтво. До того ж, у музиці та естраді використовується ще й сольфеджіо, в якому неодмінним складником є сольфеджування – співної із вимовою їхніх назв-складів (до, мі, соль і т. ін.). З прискореним розвитком новітніх аудіовізуальних засобів масової комунікації, зокрема таких, як радіо й телебачення, в яких голос журналіста виступає певним інструментом донесення інформації, на передових позиціях ораторського мистецтва з'явились ще й радіо- та тележурналісти, які також потребують професійної постановки їхніх мовленнєвих голосів.

Постановка голосу є складною педагогічною проблемою, яка має свою історію, теорію і практику. Своїм корінням вона сягає сивої давнини. її паростки можна знайти практично в усіх пластах культури давнього світу – Греції і Риму, Індії й Китаю, Месопотамії й Єгипту.

З історії відомо, що ще в IV столітті до Різдва Христового грецький політичний діяч Демосфен (384–322 рр. до н. є.) після свого невдалого дебюту як публічного промовця-ритора, дійшов висновку, що йому треба, зокрема, поставити голос! Як це зробити, йому порадив приятель-актор, до якого звернувся Демосфен з проханням допомоги. Літописці стверджували, що порада пішла йому на користь, оскільки розвитком свого голосу, дикції, мовлення він займався систематично й цілеспрямовано, завдяки чому і став видатним оратором.

Можна знайти й інші історичні факти, які свідчать про те, що над вирішенням науково-практичної проблеми постановки голосу, з давніх-давен, працювали й працюють фахівці-науковці різних галузей знань, зокрема, анатомії, фізіології, фоніатрії, фізики, акустики, педагогіки, психології, мистецтвознавства, фольклористики, журналістикознавства тощо.

У площині практичного розв'язання цієї проблеми значних зусиль докладають кращі педагоги вокалу, хорового співу, сольфеджіо, риторики, ораторики, сценічної мови, словесної дії, режисури, майстерності актора та радіо-, телемовлення. Здебільшого, вони шукають можливі шляхи розв'язання складного комплексу практичних завдань засобами відповідного жанру, рідко використовуючи досвід суміжних видів мистецтва.

2. Поняття “Постановка голосу”, його сутність, зміст, і спрямування

Під постановкою голосу в музичній та театральній педагогіці традиційно розуміється, по суті, одне і те ж – педагогічний процес, а також результати його щодо формування навичок і вмінь звукотворення на основі фонаційного, здебільшого, мішано-діафрагмаційного дихання. Цей процес має чітке спрямування на фізіологічне зміцнення голосового апарату, висотне та тембральне становлення голосу, виховання вокальної та сценічної культури співака чи актора.

І в музичній, і в театральній педагогіці постановка голосу потребує обов'язкового розв'язання цілої низки спільних для них обох завдань, зокрема таких, як розширення верхніх і нижніх меж голосу з метою становлення робочого діапазону; розвиток сили голосу; досягнення повноцінного звучання його в усіх голосових регістрах; виявлення властивого йому тембрального колориту; оволодіння методикою зняття зайвої напруги та розігріву голосового апарату; формування індивідуальної манери співу чи мовлення; досягнення активної артикуляції, досконалої дикції (чіткості), інтонаційної виразності виконання та багато інших.

Поставити голос – це значить, настільки розвинути, удосконалити його природні якості, щоб вони легко підкорялись творчій волі читця відповідно до завдань художнього твору чи іншого характеру мовлення.

Правильна постановка голосу не приходить сама собою в процесі мовлення. Сам собою голос у процесі мовлення може розвиватися лише до певної міри тоді, коли читець добре обізнаний з технікою мовлення і постійно дотримуватиметься в своїй роботі всіх правил гігієни голосу та дихання.