Соціально-економічний розвиток Західної України у ХІХ ст.

Унаслідок першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Пос­политої та згідно з Константинопольською австро-турецькою конвен­цією (1775 р.) до Австрійської імперії увійшла вся територія Русько­го воєводства (без Холмщини) та Буковина (без Хотинської землі). До Угорського королівства ще з XVII ст. входило Закарпаття. Таким Чином, під владою Австрії проживало понад 2,5 млн. українців.

Східна Галичина: провідні позиції належали полякам, з якими українці були штучно об’єднані в одну територіальну одиницю. їм на­лежала більшість земель, у той час як українці в основному були селянами. Українська шляхта в більшості полонізувалася, тому освічени­ми українцями були практично тільки греко-католицькі священики.

Закарпаття: панівне становище угорців. Більшість українсько­го населення – селяни; русинська еліта мадяризувалася і перейшла в католицтво. Значна роль греко-католицького духовенства у націо­нальному відродженні.

Північна Буковина: панівне становище румунських поміщиків.

Самоназва українців Західної України – русини, свою мову вони називали руська.

Реформи Марії-Терезїі та Йосипа II. З остраху на події Великої Французької Буржуазної революції та намагаючись відповідати образу «просвічених» монархів, Габсбурги провели ряд реформ:

1. Адміністративна реформа.

- поділ Королівства Галичини і Лодомерії на округи, очолю­вані старостами. Старости підпорядковувалися губернаторові краю, якого призначав імператор, Львів був столицею королівства;

- містами управляли магістрати, призначені імперською ад­міністрацією. Органами самоврядування стали міські ради.

- вищим представницьким органом краю був сейм, провідні позиції в якому займала польська шляхта.

- замість польських законів були запроваджені загальноімперські.

2. Аграрна реформа.

- складено «Інвентарі», до яких вносили повинності селян і роз­міри податків, які вони мали сплачувати; землевласникам забо­ронено збільшувати повинності у порівнянні із зафіксованими;

- заборона на тілесні покарання, суботню та недільну панщи­ну. Панщина – три дні на тиждень;

- селяни були звільнені від особистої залежності й отримали певні громадянські права: брати шлюб, навчати дітей у шко­лах, право на самоврядування. Скасовано поміщицький суд над селянами;

- 24 лютого 1787 р.декрет про обмеження панщини 3 дні на тиждень. Із 1789 р. було скасовано панщину (відновлено після смерті Йосипа II).

3. Релігійна реформа.

- церква була підпорядкована державі;

- Римсько-католицька і греко-католицька церкви визнані рів­ноправними;

- визнано рівні права євреїв з представниками інших ві­росповідань.

4. Освітня реформа.

- у Відні було створено генеральну греко-католицьку семінарію («Барбареум»).

- відновлено діяльність Львівського університету(1784р.), при якому відкрито «Руський інститут» з українською мовою на­вчання.

- створено мережу державних початкових шкіл з рідною мовою навчання.

Контрреформістська політика наступних імператорів1790-х pp. та початку XIX ст. призвела до поновлення панщини і зростання селянських повинностей.