І. Методичні засади викладання образотворчого мистецтва в початковій школі

Вступ

Лекція 1

Образотворче мистецтво - один з найважливіших предметів у початковій школі, адже в процесі виховання та творчого розвитку особистості саме урок образотворчого мистецтва відіграє значущу роль, допомагаючи дитині увійти у світ творчості та краси й прилучитися до скарбів художньої культури. Образотворче мистецтво справляє на людину чи не найефективнішу дію, бо завдяки своїй універсальності плідно розвиває її емоційно-чуттєву сферу, поглиблює знання, інтенсифікує візуальний і сенсорний досвід, формує загальну та естетичну культуру.

І певною мірою впливаючи на внутрішній світ дитини, образотворче мистецтво залучає її до людських емоцій, виховує здатність орієнтуватися в навколишньому житті, пробуджує сприйнятливість до прекрасного, стимулює розвиток образного мислення, асоціативної пам'яті, художньої уяви. Стаючи зв'язком для ідей і почуттів, загальною мовою для різних видів мистецтв, воно олюднює інші галузі пізнання дитини, збагачує її духовне життя.

Метою занять образотворчим мистецтвом в початкових класах є розширення та уточнення дитячих уявлень стосовно різних предметів, природних явищ, людських взаємин, - тобто оточуючої дійсності. При тому головним виступає накопичення та художнє узагальнення фактів, пізнання в образній формі існуючих закономірностей.

Основними завданнями художньо-естетичного розвитку молодших школярів засобами образотворчого мистецтва сьогодні є:

- розвиток особистісної цілісності, духовності та послідовне формування естетичної культури;

- виховання активного ставлення до естетичних явищ дійсності та мистецтва;

- цілеспрямоване і систематизоване формування навичок естетичного сприймання та оцінної діяльності;

- стимулювання та актуалізація творчого потенціалу й удосконалення практичних знань, навичок та умінь в галузі образотворчого мистецтва;

- розвиток прагнення до творчої самореалізації в різних видах поліхудожньої діяльності.

Ці завдання структуруються за такими напрямками:

- пізнавально-діяльнісний (систематизація та послідовне

поглиблення знань та уявлень учнів у царині образотворчого мистецтва;

формування та удосконалення практичних умінь і навичок в різних видах творчої діяльності; розвиток спостережливості, зорової пам'яті, просторових уявлень, тактильних і кінестедичних відчуттів, колірного зору, композиційних навичок);

- художньо-творчий (формування творчих здібностей та прагнення до творчої самореалізації, розвиток художньої уяви і творчої активності);

- сприймання та оцінювання (формування естетичного досвіду, навичок сприймання та оціночної діяльності, розвиток образного мислення, естетичного ставлення до явищ мистецтва та дійсності, естетичних почуттів, смаків, оцінок, потреб, емоційної сприйнятливості та чутливості, формування естетичної культури).

За своєю специфікою шкільні заняття образотворчим мистецтвом певною мірою відрізняються від інших. Разом з тим існують загальні вимоги до всіх без винятку навчальних предметів, серед яких на першому місці має бути урахування вікових особливостей школярів.

Відомо, що учні початкових класів залюбки малюють, ліплять, конструюють, їхні роботи безпосередні, сміливі, емоційні, що повністю відповідає їхнім віковим особливостям. У молодшому шкільному віці відбуваються важливі зміни в психіці дитини, вони і впливають на спосіб мислення, погляди, почуття, стосунки з оточуючим світом. В цей період маленька людина починає усвідомлювати своє внутрішнє "Я" та відокремлювати себе від оточення. Продовжуючи почуватись дитиною, вона водночас прагне розмірковувати, оцінювати і поводитися як доросла людина. Однак в образотворчій діяльності це майже неможливо - тому молодші школярі, не маючи достатнього рівня знань, навичок та умінь, ще не вміють передавати об'ємність та реальні пропорції предметів, їхнє розташування у просторі та колірні відмінності. Поряд з цим роботи учнів початкових класів завжди мають смислове значення - щось пояснюють. І хоча спостережливість у молодших школярів розвинена досить слабо, вони відрізняють суттєві ознаки предметів та прагнуть відобразити їх в малюнках, але здійснюють це недосконало. Наприклад, просторово-об'ємні зображення на площині вони роблять з допомогою доперспективних прийомів, а в роботі з кольором використовують переважно так звані "відкриті" кольори (тобто кольори-фарби), не звертаючи уваги на колірні відтінки та сполучення.

При виконанні завдань за уявою або з пам'яті учні початкових класів легко змінюють задум під час роботи, переходять від одного сюжету до іншого, можуть лишити малюнок незакінченим. Все це пояснюється іншими віковими особливостями молодших школярів - нестійкою увагою, невмінням цілеспрямовано спостерігати та зосереджуватися, швидкою втомлюваністю та збуджуваністю.

Тому формальні аспекти занять образотворчим мистецтвом не привабливі для учнів початкових класів. Їхню увагу більше привертає т.зв. "дієвість" різних предметів, явищ та об'єктів природного оточення, захоплюють різні життєві події, особливо нереального, казкового або фантастичного спрямування. Вони прагнуть дізнатися, яким чином побудована певна річ, яким може бути її застосування в реальних чи уявних умовах. Це пояснює особливу зацікавленість молодших школярів опануванням різних художніх технік, що дозволяє їм активно "діяти" на уроці - вирізати, ліпити, будувати, конструювати тощо, що в свою чергу збагачує творчі можливості дітей.

Однак творче самовиявлення молодших школярів повинно базуватися на ґрунтовному навчанні образотворчій грамоті. Тому найбільш прийнятним бачиться гармонійне поєднання засобів творчого вираження учнів з послідовним процесом набуття необхідного обсягу знань, умінь та навичок в галузі образотворчого мистецтва.

Значну роль в цьому процесі відіграють спостереження, які супроводжуються різними видами образотворчої діяльності. Спостереження дають змогу успішно виконувати специфічні образотворчі завдання, що пов'язані з освоєнням елементарних навичок роботи з різними художніми матеріалами, інструментами та приладдям. Звичайно слід враховувати необхідність взаємозв'язку між спостереженнями та сенсомоторною готовністю молодших школярів, що дає змогу поступово підвести їх до передачі просторових явищ в зображуваному об'єкті як на рівні "доперспективних", так надалі й перспективних форм зображення.

Але пріоритетною метою залишається заохочення учнів початкових класів до усвідомленого опанування образотворчим мистецтвом на пізнавально-діяльнісному рівні та на рівні сприймання й оцінювання естетичних явищ в мистецтві та оточуючій дійсності, при тому великий акцент має падати на естетичне сприйняття власне дійсності, що відображена мистецтвом, а сприймання мистецтва слід розглядати передусім як засіб активізації естетичного сприйняття реальних об'єктів та подій.

В сучасній школі помітно зростання розширення кола уроків образотворчого мистецтва в початковій школі. Найбільш бажаними в сучасних умовах можна вважати:

- уроки оволодіння образотворчою грамотою (заняття з композиції, малювання з натури, опанування форми, кольору, об'єму, різних художніх технік);

- уроки ознайомлення з мистецькими творами (вивчення різних видів та жанрів образотворчого мистецтва);

- уроки сприймання та оцінювання явищ мистецтва та дійсності (організовується сприймання, аналіз та оцінка певного художнього твору або явища оточуючої дійсності);

- уроки створення самостійних творчих робіт (втілення власного задуму учнів в оригінальних творчих роботах);

- уроки колективної образотворчої діяльності (виконання колективної творчої роботи за спільним задумом теми та художньої техніки);

- інтегровані уроки (на яких здійснюється взаємне проникнення різних видів мистецтв на базі образотворчого мистецтва).

Емоційність, захопленість, зацікавленість молодших школярів є обов'язковими складовими на сучасному уроці образотворчого мистецтва, адже головною метою в підвищенні ефективності мистецької освіти в початковій школі залишається створення позитивного морально-емоційного мікроклімату, справжньої творчої атмосфери, дійсної "школи радості" (за В.Сухомлинським).

У початковій школі викладання образотворчого мистецтва першочерговою має бути методика. Саме методика "робить" з вчителя-початківця досконалого педагога-майстра. Не випадково вчителів, які на високому рівні володіють методикою викладання навчального предмета, офіційно іменують учителями-методистами.

Методика, як вчення про методи викладання, є важливою складового такої галузі педагогічної науки, як дидактика. "Методика конкретизує на навчальному матеріалі основні категорії дидактики: цілі, зміст, організаційні форми навчання. На рівні предметного змісту вона відповідає на питання: як найкраще навчати, розвивати і виховувати школярів у процесі засвоєння навчального матеріалу?" Тобто методика виступає своєрідним "інструментарієм" для вчителя в його педагогічно-практичній роботі.

На визначальній ролі методики викладання образотворчого мистецтва наголошували такі відомі педагоги, митці і вчені, як:

З.С.Баконій, А.В.Бакушннський, Я.О.Башилов, І.П.Глінська, Г.В.Лабунська, Г.І.Нарбут, Б.М.Нєменський. Н.М.Сокольнікова, В.Є.Пестель, Н.П.Сакуліна, Б.П.Юсов та інші. Вони справедливо називали методику викладання мистецтвом викладання, підкреслюючи, що методика повинна базуватися не лише на художньо-практичній діяльності, але й на наукових дослідженнях, передусім психологічних, з метою поглиблення розуміння особистості дитини, її внутрішнього світу та мотивів щодо творчої діяльності й самореалізації. Методика викладання образотворчого мистецтва, як будь-яка інша царина людської діяльності має свою історію, традиції та перспективи. Ії становлення з найдавніших часів до сучасності досить грунтовно висвітлено у великій кількості наукових, мистецтвознавчих, педагогічних та історичних праць.

У контексті розвитку методики викладання образотворчого мистецтва в рамках вітчизняної педагогіки бачиться доцільним зосередити увагу на розгляді давно розповсюджених та сучасних підходів до т.зв. "мистецтва викладання".

Так, ще з 20-х років н.с. і до теперішнього часу з-поміж інших найпоширенішими стали такі різновиди методики викладання образотворчого мистецтва, як-от:

1) Методика "комплексного навчання малюванню" (Д.Н.Кардовський, М.М.Ростовцев, В.С.Кузин, М.Ф.Солом'яний, М.А.Кириченко, О.Я.Боровиков, В.Ю.Єлін, Г.С.Коробов та інші);

2) Методика "розвитку вільної творчості дитини" (А.В.Бакушинський, Г.В.Лабунська, В.Є.Пестель, І.П.Глінська, В.М.Полуніна, Б.М.Йєменський, Н.М.Фоміна, Б.П.Юсов, Л.М.Любарська, О.Є.Ковальов та інші).

Прибічники першого "комплексного" напрямку розробляли методику викладання образотворчого мистецтва у вигляді ряду комплексних тем ("Природа", "Наше місто", "Охорона здоров'я" тощо), відповідно до яких і структурувався та наповнювався зміст навчальної діяльності школярів: "малювання з натури", "малювання на теми", "декоративне малювання" та "бесіди про образотворче мистецтво". Переважаючого значення у такій методиці надавалося (за висновками Б.П.Юсова) опануванню "технічного образу" через навчально-технічний рисунок на шкоду "художньому образові" через естетичне сприймання та образотворчість. Такий підхід призвів до формалізації насправді такого надзвичайно творчо активізуючого шкільного предмета, як "Образотворче мистецтво".

Беручи до уваги сентенцію про те, що школа є своєрідною моделлю ("зліпком") суспільства, можна зрозуміти замкнутість та штучне формалізування "уроків малювання" в умовах існування тоталітарної держави. Адже майже вся освіта довгий час була підпорядкована пануючій ідеології.

Дещо іншою є сутність методики "розвитку вільної творчості дитини", яка полягає в актуалізації сензитивних та творчих можливостях кожного учня в умовах звичайної загальноосвітньої школи. Загалом ця методика знайома педагогічній спільноті ще з часів заснування "радянської школи".

Активним представником методики "розвитку вільної творчості дитини" був А.В.Бакушинський, який в період становлення вітчизняної педагогіки мистецтва закликав до створення належних умов для "свободи дитячої художньої уяви та творчості'". Маючи опонентом Н.К.Крупську, яка засуджувала погляди А.В.Бакушинського, вважаючи, що у розвитку творчого потенціалу школярів провідною має бути керівна роль учителя, який і повинен спрямовувати творчість дитини в певне русло, він наполегливо будував власну теорію "вільного виховання" засобами образотворчого мистецтва.

Впровадженню науково-методичних та практичних розробок А.В.Бакушинського допомагали у далекі довоєнні часи його багаточисленні соратники. Та, на жаль, ця ситуація була нетривкою.

Справжній "ренесанс" для теоретично-методичних розвідок А.В.Бакушинського настав лише у 70-х роках 20-го ст., коли група небайдужих ентузіастів (митців, педагогів, учених) під керівництвом Б.М.Нєменського та Б.П.Юсова розпочала науково-дослідницьку та практично-методичну діяльність у напрямку створення нової системи художньої освіти та естетичного виховання школярів. Були розроблені та на протязі двох десятиліть апробовані відповідні навчальні програми, посібники і підручники для 1-10-х класів загальноосвітніх шкіл та створені сучасні методики викладання образотворчого мистецтва.

За найпершими варіантами цих нових методик зміст уроків та види діяльності учнів структурувалися в трьох напрямках: "зображення на площині", "зображення в об'ємі" та "сприймання мистецтва". В процесі широкомасштабного впровадження (на теренах всіх республік колишнього Радянського Союзу та, зокрема, в Україні) вони були удосконалені таким чином, що навчальна та художньо-творча діяльність учнів набула нового змістового наповнення за такими умовними напрямками:

- "колір",

- "форма",

- "композиція",

- "простір та об'єм",

- "сприймання дійсності",

- "сприймання творів мистецтва".

Першочерговим завданням уроків образотворчого мистецтва, що їх викладали за цими методиками, було проголошено систематичний розвиток у школярів спроможності сприймати художній образ з його подальшим відтворенням у власних художніх роботах.

Це дало змогу докорінно змінити підходи як власне до змісту шкільного предмета "образотворче мистецтво", так і до принципових позицій стосовно розвитку творчої активності молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Послідовники згаданих методик працюють сьогодні й в Україні. Серед них: Л.В.Бичкова (м Полтава), Л.М.Любарська (М.Одеса), Л.В.Бабенко (М.Кіровоград), Є.В.Ковальов (м.Глухів), С.В.Коновець (м.Київ) та багато інших.

Основне знаряддя методики викладання - методи навчання. За своїми функціями вони розподіляються на мотиваційні, навчальні, розвивальні, виховні та організаційні. Для більшості шкільних навчальних предметів найбільш прийнятним є саме сукупне використання різних за функціями методів навчання, що робить перебіг навчально-виховного процесу найбільш оптимальним.

Так, відомий вчений з дидактікі О.Я.Савченко називає методи навчання "стратегічною категорією навчання, а прийоми - його тактичним виявом'". До засобів навчання традиційно відносять "ті предмети, приладдя, носії інформації та техніки, що застосовуються у навчальному процесі".

Методикою викладання образотворчого мистецтва в початкових класах передбачається використання більшості загальновідомих вербальних(словесний) (розповідь, пояснення, коментар, доповнення, бесіда, колективнеобговорення), практичних (навчальний, рисунок, інструктаж, ігрові вправи, демонстрування послідовності виконання практичних завдань та прийомів володіння різними художніми техніками) та наочних (аудіовізуальні, зображувальні, ілюстративні, репродуктивні) методів навчання.

У залежності від типу, цілей та завдань кожного уроку вчитель має попередньо визначити відповідний набір конкретних методів та методичних прийомів, що будуть необхідними та доцільними під час його проведення. Наприклад, для уроків образотворчого мистецтва, що передбачають виконання молодшими школярами навчальних та творчих робіт, найбільш прийнятні: розповідь учителя, інструктаж, навчальні вправи, індивідуальні та колективні консультації, навчальний рисунок, демонстрування прийомів роботи в певній художній техніці, стимулювання творчої діяльності учнів тощо. Дещо інший набір методів та прийомів підходитиме для уроків із сприймання та оцінювання мистецьких творів. Це насамперед: розповідь, т.зв. установка на сприймання, організація споглядання, коментар під час демонстрування за допомогою ТЗН наочною матеріалу, актуалізація набутих знань учнів, порівняльний аналіз, стимулювання оціночної діяльності дітей, колективне обговорення, активація творчого самовиявлення як у вербальних, так і невербальних формах.

Поряд з цим специфіка викладання образотворчого мистецтва в сучасних умовах потребує від учителя ще й широкою впровадження деяких нетрадиційних або маловикористовуваних методів, прийомів та засобів навчання, серед яких. особистісно зорієнтовані, колективні, ігрові, інтегративні, творчо-стимулюючі, емоційно-регулюючі, проблемно-моделюючі, перцептивно-аксіологічні у вербальних та невербальних варіантах, електронно-інформативні, поліекранні тощо