Рівні біорізноманіття

Конвенція про біорізноманіття

Лекція 1. Вступ до предмету

Збереження біорізноманіття

Контрольні запитання

Типи мережного устаткування.

За мережною операційною системою

За типом функціональної взаємодії

За типом мережної топології

· Загальна шина.

· Кільце.

· Зірка.

· Змішані та інші топології.

· Однорангові мережі.

· Багаторангові мережі.

· Мережі «Клієнт – Сервер».

· Змішані мережі.

· На основі Windows.

· На основі UNIX.

· На основі NetWare чи іншої ОС.

· Змішані.

Компоненти мережі:

· Комп'ютери.

· Комунікаційне устаткування.

· Операційні системи.

· Мережні застосування: мережний принтер, мережний диск, бази даних.

Мережне устаткування можна поділити на:

· Активне устаткування. Потребує подачі енергії для генерації сигналів (мережний адаптер, модем, повторювачі, концентратори).

· Пасивне устаткування. Не вимагає подачі енергії (кабельна система, сполучні роз'єми, комутаційні панелі).

· Інше устаткування.Пристрої безперебійного живлення, пристрої кондиціонування повітря, аксесуари (монтажні стійки, шафи тощо)

· Кінцеві системи (ES, End Systems). Є джерелами і/або споживачами інформації (комп’ютери, мережні принтери).

· Проміжні системи(IS, Intermediate Systems). Забезпечують проходження інформації по мережі (концентратори, маршрутизатори, модеми, кабельна або безпровідна інфраструктура).

1. Які зручності для користувача надає використання комп’ютерних мереж?

2. Які задачі вирішувались при використанні комп’ютерних мереж у 50-і роки?

3. Коли розпочалося широке використання комп’ютерних мереж?

4. Який тип мереж історично було застосовано першим?

5. Який тип мереж поєднує властивості локальних та глобальних мереж?

6. Які функції покладено на обчислювальні мережі?

7. Які середовища передавання інформації можуть використовувати мережі?

8. Яке мережне устаткування називається активним?

9. Які системи називаються кінцевими?

10. Які типи комп’ютерів можуть використовуватися в комп’ютерних мережах?

План лекції:

2. Біосфера та її біотична складова

Реальним біорізноманіттям є генетичне різноманіття. Для генетиків біорізноманіття – це розмаїтість генів. Для біологів біорізноманіття – це розмаїтість видів. Для екологів біорізноманіття – це розмаїтість тісної взаємодії як усередині виду, так і між різними видами. У кожній екосистемі біота є частиною цілого, яка взаємодіє не тільки з іншою біотою, але також з повітрям, водою й ґрунтом, які створюють навколишнє середовище.

Генетичне різноманіття визначається великою кількістю варіацій послідовностей компліментарних нуклеотидів в нуклеїнових кислотах, складових генетичного коду. Воно виражається через рівень гетерозиготності, поліморфізму і іншої міри генотипічної мінливості, яка викликана адаптаційною необхідністю природних популяцій. Генетичне і фенотипичне різноманіття є складовою наступного ієрархічного прошарку обліку різноманіття на рівні окремих особин. На цьому ж рівні (на рівні сукупності організмів) враховується також різноманіття, що охоплює вікову або групову мінливість внутрішньопопуляційних груп, морфологічних особливостей та інших. В той же час, в теоретичних концепціях особина як самостійна облікова оцінка біорізноманіття зазвичай не розглядається.

Одиниці обліку біорізноманіття повинні володіти автономним життєзабезпеченням, здатністю до адаптивної еволюції і необмежено тривалому самопідтриманню на тлі стабільного або помірно змінного середовища, відновленню при порушеннях і так далі. Перерахованим вимогам як важливі одиниці обліку і збереження біорізноманіття відповідають види, а стосовно обмежених територій – місцеві популяції, що представляють вид. Згідно Ю. Одуму [9], видове різноманіття складається з двох компонентів:

· видового багатства, або щільності видів, яке характеризується загальною чисельністю наявних видів;

· вирівняності, яка заснована на відносному багатстві або іншому показнику значущості виду і місця його в структурі домінування.

Багаточисельні формули, які базуються на різних модифікаціях цих показників, називають в екології індексами і використовуються для кількісної оцінки біорізноманіття. Оцінка видового різноманіття угруповання на грунті концепції ентропії була вперше застосована Р. Мак-Артуром [40], завдяки роботам якого широкого поширення і повсюдного визнання в практичній екології набув індекс Шеннона (Н), який називають інформаційним індексом різноманіття К. Шеннона – У. Уївера.

Термін “біорізноманіття” часто розглядають як синонім “видового різноманіття”, зокрема “багатство видів”, яке є чисельністю видів в певному місцепроживанні або біотопі. Лінійні розміри місцепроживання можуть варіюватися у широких межах і залежать від просторової однорідності чинників середовища і ступеня мозаїчності компонентів біосфери: для птахів, наприклад, це може бути обширна ділянка лісу, а для зообентосу − фрагмент донної поверхні.

Вважається, що різноманіття територіально розподілених екологічних угруповань якісно відрізняється від точкового різноманіття в окремих нішах, оскільки виражає колективну реакцію видів на різні умови навколишнього середовища. У зв'язку з цим робляться спроби оцінити екосистемне різноманіття, яке пов'язують з такими найважливішими теоретичними конструкціями екології, як багатовимірний простір чинників, гіперповерхня щільності розподілу виду в цьому просторі (“екологічна ніша”) і моделі конкурентної боротьби популяцій за ресурси. Р. Уїттекер сформулював систему термінів і їх вербальних понять, що визначає різні форми і типи екологічного різноманіття:

- точкове альфа-різноманіття – різноманіття в межах дослідної площі або ніші в межах угруповання;

- внутрішнє бета-різноманіття (мозаїчне різноманіття, відмінності між частинами мозаїчного угруповання);

- альфа-різноманіття (внутрішнє різноманіття ніші, що представляє гомогенне угруповання);

- бета-різноманіття (різноманіття між різними угрупованнями уздовж градієнта середовища);

- гамма-різноманіття (для ландшафту або серії проб, що включає більш ніж один тип угруповання, конкретну флору або фауну);

- дельта-різноманіття (географічна диференціація, зміна угруповання уздовж кліматичних градієнтів або між географічними регіонами);

- епсилон-різноманіття (для біому, географічного регіону, що включає різні ландшафти);

- омега-різноманіття (різноманіття біомів в рамках епсилон-різноманіття).

Об'єктом - носієм фенотипичного (генетичного) різноманіття є особина (екземпляр) з властивою йому безліччю елементарних ознак. При оцінці видового різноманіття в ході спостереження для деякої ніші у фіксований момент часу фіксується наявна кількість особин, кожну з яких можна віднести до одного з таксонів. Екологічне угруповання феноменологічно прийнято розглядати як таксоценоз, тобто як "систему різноманітно взаємодіючих диференційованих за нішами популяцій" [41]. Іншими словами, передбачається природна структурованість виділеного багатства екземплярів, що сприяє розбиттю його на групи. Таке угруповання організмів можна розглядати як за філетичним (угруповання за спорідненістю), так і за типологічним принципом. Філетична систематика може підрозділятися на ієрархічні рівні з серією підрівнів: підвид, вид, рід, родина і т. д., аж до типу. Нефілетичні або типологічні угрупування формуються за тими або іншими категоріями ознак, що не зводяться до спорідненості. Прикладом можуть служити життєві форми, стратегії життя, ценотипи, типи метаболізму, сукцесійний статус видів (тобто місце в сукцесійних рядах або системах) і т. д.

Структури філетичного і типологічного розподілів доповнюють один одного. Опис таксономічного різноманіття (філуму або біоти деякої території), що зазвичай представлено в вигляді довгих систематичних списків, як правило, доповнюється характеристикою кожного таксону за комплексом типологічних ознак. Зв'язаність таксономічного і типологічного описів лягли в основу організації баз і банків типологічної інформації про організми. Проте інформація про будь-який тип різноманіття поступає все ж таки через види як фундаментальні одиниці біорізноманіття.

Міжнародна Конвенція про біорізноманіття у статті 2 визначає поняття «біорізноманіття» так: різноманіття живих організмів з усіх джерел, маючи в собі, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у межах одного виду, між видами й різноманітність екосистем. Тобто, у визначенні відображено широту, межі поняття, а не його сутність.