Поняття про типологію і класифікацію ландшафтів.
План
Тема 3. Поняття про класифікацію ландшафтів та їх зміни у часі та просторі.
Запам’ятайте
Під тиском льодовика
Мал. Розподіл суходолу та моря в різні геологічні періоди
Вертикальні рухи земної кори можуть відбуватися не тільки внаслідок дії внутрішніх сил Землі, але й зовнішніх. Так, під тиском величезної маси льодовика земна кора України опускалася, тоді як у післяльодовикову епоху, ніби зітхнувши з полегшенням, вона піднялася. Незважаючи на опускання земної кори, Чорне море не наступало на південь України. Навпаки, його рівень був більш як на 100 мнижчий, ніж зараз. Це пояснюється тим, що під час зледеніння воно втрачало зв’язок із Середземним морем і не отримувало притоку річкової води із замерзлого суходолу.
Геохронологічна таблиця відображає розвиток земної кори та зміну природних умов за основними проміжками геологічного часу (ерами, періодами).
Земна кора на території України формувалася майже 4 млрд років, починаючи від докембрійського часу. Внаслідок дії внутрішніх сил планети земна кора зазнавала різних рухів: вертикальних і горизонтальних, плавних і розривних.
Формування земної кори відбувалося під час гороутворюючих епох (складчастостей) – каледонської, герцинської, мезозойської (кіммерійської), альпійської.
У четвертинному періоді кайнозойської ери відбулося загальне охолодження клімату, що призвело до дніпровського зледеніння.
- Поняття про типологію і класифікацію ландшафтів.
- Ландшафтні системи в просторі та часі: функціонування, динаміка і розвиток.
Проблему типології і класифікації ландшафтів географи почали розробляти порівняно недавно, тому слід зауважити: по-перше принципи за якими можна їх проводити ще не можна вважати достатньо чіткими; по-друге поняття «типологія» і «класифікація» відрізняються за своїм змістом.
Типологія –в загальному розумінні це об’єднання конкретних об’єктів за ознаками подібності (типовими рисами) в їх групи.
Класифікація – від латинського classis – розряд, клас, і facio – роблю, розглядаю – поділ однорідних об’єктів на класи, типи, та інші таксони, які знаходяться в супідрядності один з одним (формують ієрархічну структуру частин). Терміни «класифікація» та «таксономія» є власне синонімами. (за Гуцуляком В.М.)
Як зазначалося раніше, природно-територіальні комплекси можуть розглядатися як в індивідуальному так і в типологічному плані. Об’єктом безпосереднього дослідження є конкретні ПТК. Але для науки і практики потрібна їх систематизація (інформація про їх властивості, процеси що відбуваються тощо).
Порівнюючи конкретні ПТК за ознаками подібності, ми тим самим проводимо їх типологію. Класифікуючи ці одиниці (тобто об’єднуючи їх за певними ознаками подібності у види, типи, класи і т.д.) отримуємо складну систему типологічних одиниць. Будь-яка типологічна одиниця, є результатом наукового узагальнення, наприклад – тип ландшафту, тип урочища і т.д. При типологічній класифікації ПТК необхідно виходити із подібності їх властивостей, степеня подібності чи відмінності без врахування їх географії. Вищою класифікаційною категорією на думку А. Г. Ісаченка є тип ландшафту. В один тип об’єднуються ландшафти що формуються в однотипових гідротехнічних умовах, мають спільні загальні риси структури, тобто головні фізико-географічні процеси.
Типи, А. Г. Ісаченко поділяє на підтипи. А наступною класифікаційною одиницею вважає – класи ландшафтів, виокремлюючи два основних каси – рівнинний та гірський.
І. До рівнинного класу належать ландшафти з типовою зональною структурою. Рівнині поділяються на два підкласи: височинні та низинні.
ІІ. До класу гірських – ландшафти з набором висотних поясів (тобто в межах яких спостерігається висотна поясність). Гірські – на три підкласи: низькогірних, середньогірних та високогірних ландшафтів.
Наступною класифікаційною категорією після типу і класу (за А.Г. Ісаченко) є вид ландшафтів. У види об’єднують ландшафти з найбільшою кількістю спільних ознак у генезисі (походженні), структурі та морфології. В ландшафтах одного виду переважає однотипний рельєф і субстрат (ґрунтотворна порода). Іноді серед ландшафтів одного виду можна виділити підвиди, що пов’язані переважно із особливостями материнських порід, іноді із особливостями клімату або за флористичними угрупуваннями (наприклад ландшафти під європейською чи сибірською ялиною).
Наприклад: серед низинних ландшафтів східноєвропейського тайгового типу (південного підтипу) Ісаченко виділяє такі приклади видів ландшафтів –
1) низинних, переважно піщаних, озерно акумулятивних рівнин з південно тайговими сосняками і болотами;
2) зандрових* рівнин з болотами і південнотайговими сосняками (*Зандри (зандрові рівнини) – рівнинні поверхні у кінцях і на окраїнах льодовиків, покриті піщаними продуктами перемивання й перевідкладення морени. Широко розвинені в областях плейстоценового покривного заледеніння. Утворені плоскими конусами виносу підлідникових потоків, які мають великий радіус і зливаються одне з одним. Не закріплені рослинністю зандрові піски нерідко перетворюються в поля материкових дюн.Великі зандрові рівнини, або поля, були створені в результаті сходу (дегляціації) покривних льодовиків плейстоцену, зандри більш менших розмірів утворюються сучасними льодовиками. Зандрові поля займають більші площі в європейській частині Росії (Полісся, Прип'ятське, Мещерське), в азіатській частині - у Західному Сибірі. У цей час утворення зандрів інтенсивно протікає на краях льодовиків аляскинського типу й льодовиків Ісландії. Нерідко поблизу морен у складі зандрів значну роль грають галькові, гравійні відкладення й меншу - валунні. Останні більш характерні для морен);
3) низинних озерно-акумулятивних глинистих і суглинистих рівнин з болотами і заболоченими ялиновими лісами;
4) низинних моренних рівнин зі зеленомошними ялинниками і болотами та ін.
В останньому з перерахованих видів виділяють два підвиди: а) з фундаментом із безкарбонатних порід; б) з літогенною основою із карбонатних порід і карбонатною мореною (в цих умовах розвиваються флористично збагачені ялинові ліси, трапляються ділянки з темноколірними дерново-глейовими ґрунтами).
Згідно із класифікацією А.Г. Ісаченка, Українські Карпати належать до східноєвропейського широколистяно-лісового типу, гірського класу, середньогірного підкласу. У межах самих Українських Карпат розрізняють декілька підкласів ландшафтів. Зокрема, кожній великій тектонічній структурі які чітко виражені орографічно – Передкарпатському та Закарпатському прогинам, Скибовій та Кросненській зонам, відповідає конкретний вид ландшафтів (Г.П. Міллєр).
Слід зауважити, що крім типологічної класифікації здійснюють також і регіональну класифікацію, тобто поділ ландшафтів на окремі групи проводиться у відповідності з певними індивідуальними ознаками. Основними регіональними таксономічними одиницями є: країна, зона, підзона, провінція, область, район.
Названі одиниці характеризуються в процесі фізико-географічного районування території (принципи та методика ф\г районування у свій час були узагальнені А.Г. Ісаченком).
Останніми роками дослідники намагаються вирішувати різні прикладні питання на ландшафтних засадах. Незважаючи на актуальність таких робіт, не можна не помітити, що кожний прорахунок або упущення в питаннях систематизації ПТК обов’язково обертається помилкою в оцінках, прогнозах, рекомендаціях та інших діях, пов’язаних із екстраполяцією в просторі.
Відомо, що вивчення будь-якого із виявлених ПТК відкриває особливі, тільки йому притаманні риси, які відрізняють його від багатьох інших комплексів. Але будь-який ПТК не існує без зв’язків з іншими явищами навколишнього середовища і, одночасно, він же належить до певного типу територіальних єдностей, а отже відповідно має деякі риси притаманні сукупності окремих єдностей. Ці риси будуть його загальними рисами, які зближують його з іншими ПТК і зумовлюють якоїсь групи геокомплексів до конкретного виду, класу, типу.
Очевидно що будь-яке одиничне містить загальне, тому згідно із законами діалектики кожне окреме є одночасно загальним. Разом з тим загальне існує лише через окреме: не може бути жодного виду ПТК без окремих індивідів. Будучи загальним щодо індивіда, вид охоплює не всі риси його індивідуальних комплексів, а лише суттєві ті що повторюються. З огляду на ті ж закони діалектики предмети або явища мають різний ступінь загальності. У цьому випадку ті які щодо одиничного є загальними то для загального більшого ступеня можуть бути особливими. Наприклад, поняття «урочище» як загальне щодо кожного конкретного урочища, але як особливе щодо поняття ландшафт.
Отже, класифікації можуть бути побудовані за різними принципами: морфологічним, генетичним, історичним, кількісним тощо. Але, як зазначають В.А. Ніколаєв, В.М, Гуцуляк, найбільш прийнятими та використовуваними є:
три основні принципи (підходи) загальнонаукової класифікації ландшафтів: історичний, генетичний і структурний. І всі вони тісно пов’язані між собою.
Структура ландшафту свідчить про історію його розвитку (вік) та генезис. І навпаки – від останніх залежить його будова – тобто структура. Основним показником класифікації ландшафтів при структурному підході (принципі) є домінуючі урочища та місцевості (умовно кажучи їх відсоткові співвідношення).
Головним чинником відособлення ландшафтів завжди є геолого-геоморфологічна основа, тому генетична система класифікації ландшафтів обов'язково повинна опиратись на неї, бо генезис літогенної основи і наступна її еволюція завжди визначатимуть також і розвиток інших компонентів ландшафту - гідро-кліматогенних і біогенних. Оскільки геолого-геоморфологічна основа ландшафту конкретного походження (генезису) може знаходитися у різних зональних умовах, то у кожній зоні вона має місцеві варіанти клімату, типи водоймищ, зональні типи ґрунтів, рослинності, а також відповідний тваринний світ. Тому в класифікаційній системі потрібно зазначати зональне положення ландшафтів.
Як приклад, для пояснення цього принципу класифікації розглянемо дельтовий тип ландшафтів, який може трапитися в межах будь-якої зони. Всі дельти за способом походження літогенної основи однакові. Проте дельта Печори розміщена в тундровій зоні, дельта Північної Двіни - у лісовій, Дону - у степовій, Волги - у півпустельній, Аму-Дар’ї - у пустинній, Гангу - у зоні тропічних лісів. Залежно від зонального положення кожній з перелічених дельт властивий свій клімат, гідрологічний режим, набір ґрунтів і біоценозів. Отже, генетично всі дельти увійдуть до однієї загальної групи, однак надалі їх потрібно розділяти на підгрупи за зональними ознаками.
Так само можна розглядати групу ландшафтів алювіальних рівнин (з зональними підгрупами, які в тундровій зоні називають яреями. в лісовій зоні - Поліссям та ін.), групу ландшафтів лесових плато (із своїми зональними варіантами), групу ландшафтів карстових плато, групу моренних ландшафтів тощо. Цих принципів класифікації дотримувалися М. А.Солнцев, К. Л. Геренчук та інші ландшафтознавці - прихильники регіонального напряму ландшафтознавства.
У випадку типізації ПТК необхідно враховувати їхні так звані перемінні стани, зазначаючи, наслідком якого корінного виду вони є. Це означає, що всі перемінні стани ПТК (серійні варіанти, антропогенні модифікації) потрібно розглядати у тісному зв'язку з їхнім вихідним станом (природним інваріантом).