Морська термінологія
Лекція № 11
Питання для самоперевірки
1. Які корені має українська військова лексика?
2. Який словник фіксує українську термінолексику козацьких часів?
3. Які видання популяризували терміни військової справи?
4. Які умови розвитку української військової термінології у ХХ ст..?
5. Який здобуток в розбудову української військової лексики внесла військова література в діаспорі?
Україна — морська держава, тому закономірно вона має розгалужену систем} морської лексики. Староукраїнська лексика багата на синоніми у складі номінацій річково-морських понять. Так, навколо слова берег групувалися синоніми гора, пол возполіє (кам'янистий), корга (морський), крикрай, поморіє, бережіє; мілин, позначалася залежно від її виду словами пісок, рінь, вимол (кам'янистий), луда, бистрина — борзина, потолчіє, стри-пень, поромис; океан — дишугуєє море поверхня моря — снадь, пучина, нириня тощо.
В українському мовознавстві питання розвитку морської термінології чекає ще свого дослідника. Відомо, що до друку був підготовлений Етнографічною комісією УАН у Києві «Лоцманський збірник», який планувався як 91-й випуск «Збірника історико-філологічного відділу УАН». Однак він не побачив світу. До цього часу немає словника української морської термінології, її статує у княжу й козацьку доби та зміни у XVIII—XIX ст. досліджує О. Горбач у статті «Українська морська і судноплавна термінологія». Окремі морські терміни, як ось: низовий (південний вітер), горішній (північний вітер), широкий (південно-східний вітер, від лат. sirocco), грего від італ. grego, південно-східний вітер), зеленчук (вода з нижніх шарів моря), ігрова (від італ. prova, ніс корабля) тощо. Цю фахову термінологію розглядав В. Юрківський. У його статтях з'ясовано походження, розвиток близько 100 рибальсько-морських термінів.
Як засвідчують збережені пам'ятки часів Київської Русі, судноплавна термінологія наших предків за походженням переважно слов'янська, хоч уже в період становлення зазнала впливів грецької і скандинавських мов. Щодо термінології на позначення морсько-кліматичних явищ, то вона показує
надзвичайне розмаїття слов'янського словотвору в українській терміносистемі: погода — веремя, ясна — ведро, ясніша; шторм — туча, буря, вихр; віялиця — жугелєвиця, чернява, трус, триволніє, приволнство, мятеж вітряний; штиль — утишеніє, тишина.
Торговельні й військові зносини з греками дали українській мові терміни корабель (гр. karavion), парус (гр. faroc), канат (гр. саппата), галія (гр. ghalea) тощо.
Термінологія норманів-варягів, пізніше норвежців, шведів і датчан залишила в українській мові назви ботя (пів-обвідне ребро човна, до якого прибиваються обшивані дошки» (від ст. норд. biti), щогла (від ст. норд. sigla), якір (від ст. шв. ankari), буса (назва воєнного судна — bussa).
Розростання козацької флотилії в XVI—XVIII ст. позначилося й на розбудові української морської термінолексики. З'являються в ній слова чайка (човен, з тюрк, sajka), каюк (річковий човен, зроблений з цілої-колоди, з тюрк, kajuk).
Немало в українській морській термінолексиці запозичень із голландської мови: гавань (гол. haven), верф (гол. werf), мачта (щогла — гол. mast), трюм (гол. trum), бухта (гол. bocht).
З англійської мови засвоєнь терміни вельборт (англ. whale-boat — «китобійне рибацьке судно»), лайнер (англ. liner) тощо.
Переклади південнослов’янської літератури збагатили українську морську термінологію словами кольно (суходіл), пучина (морська глибина), ядро, ядрьна (вітрило).
Слов'янські морські терміни зберігають, як правило, свою етимологічну виразність. Про це дуже добре пише) О. Горбач: «Дервісні слов'янські рибальсько-річкові судна (судьно, судь, сьсудь), як виходити із їх назв, — представляли собою колоди з товстих відземків дерев, видовбувані й випалювані аж до потрібної товщини дна й бортової стінки. Для провірки тієї товщини првверчувано при обтісуванні дірку («сторож»), що її згодом забивано кілком. А щоб запобігти перевертанню судна, то зрубаний відземок спершу спускали на воду, щоб дослідити, яке він там займе положення, й аж тоді починали з відповідного боку жолобити в нім середину для майбутнього судна. Про сліди такого виникнення суден свідчать їх давніші й сьогоднішні назви, в корені яких звичайно скрита назва колоди (ком'яга, дуб, дубас, човен — старе чьлнь, литовський відповідник якого kelmas, це ще досі колода! — струг, однодеревий стружок, огара, гара)».
Впродовж століть українського мореплавства від сусідніх держав переймалося немало термінів водночас із засвоєнням різного виду суден. Від Fpekie прийшли до нас назви корабель, буча, катарха, барка, галея, кубара, оля-дія- від балто-фінських племен—ушкуй (скуй, кербать), карбас.
З грецької мови прийшов термін парус (первісне значення — шматок сукна). До власних найменувань належать палуба, трап, пристань.
Якщо у період Київської Русі основу української термінолексики мореплавства становили власні слова та грецизми, то з XVIII ст. пріоритет належить голландським запозиченням: бухта ((bocht), шторм (storm), штиль (stil), дюна- (duin), гавань (haven), рейд (reede), шлюзи (sluis), фарватер (vaarwater), баржа (barge), баркас (barhas). Немало засвоєно з голландської мови і назв частин корабля — борт (boord — «бокова стінка обшиття судна»), камбуз (combuis — «корабельна кухня»), койка (кооі — «прикріплене до стіни ліжко на судні»).
У XVIII—XIX ст. в українську морську термінолексику входять англійські, французькі й німецькі запозичення: кліпер (Klipper — «швидке торговельне судно з вітрилами»), катер (англ. cutter), траулер (англ. trawler), трамп (англ. tramp), шквал (англ. skwale), тонаж (фр. tonnage), понтон (фр. ponton) врак (нім. Wrack, .«рештки розбитого корабля»), вахта (нім. Wacht) тощо.
Навіть поверховий погляд не українську морську термінологію показав, наскільки вона неуніфікована, неунормована, а основне — нерозбудована. Причина у позамовних факторах. Крім того, морська термінологія «складалася самочинно, без втручання мовників»
Література
1. Крижанівська А. Г., Симоненко Л. О. Актуальні проблеми упорядкування наукової термінології. К., 1987 р.
2. Шелов С. Д. Термінологія, професійна лексика та професіоналізми // Вопросы языкознания, 1984 р., №5, ст.85-94.
3. Секунда Т. Принципи складання української технічної термінології. К., 1989 р.
4. Киян Т. Н. Лингвистические аспекты терминоведения. К., 1989 р.
5. Склад і структура термінологічної лексики української мови. К.,1984 р.