Північного Причорномор'я

Скульптура античного періоду

Античні міста Північного Причорномор'я, які виникали тут з VII ст. до н.е., стали яскравими осередками зародження оригінальних скульп­турних явищ із власними мистецькими засобами виразу і сформованим упродовж тривалого часу творчим стилем.

Численні витвори пластики, що побутували в цих містах, на почат-ках були переважно роботами приїжджих грецьких майстрів або гото­вими скульптурами, привезеними із материкової Греції, які іноді нале­жали до творів відомих майстрів грецької античної класики. Прикладом можуть бути написи на постаментах для статуй Ольвії та Херсонеса, де згадуються прізвища Праксителя, Поліклета, Стратоніда — видатних афінських скульпторів V ст. до н.е.

Невдовзі грецькі майстри, які набрали місцевих за походженням учнів чи помічників, разом утворюють нове багатоетнічне покоління митців, спільно започатковують ґрунтовану на місцевих естетичних уподобан­нях античну пластику причорноморських полісів. Тут значним стає про­шарок населення так званих скіфів-еллінів. Із них переважно походять

автори кам’яної та металевої пластики причорноморських міст, котрі як творці "скіфського золота" працюють на замов­лення скіфської знаті.

Найчисленніше греки проживали в Ольвії. В Пантікапею більшу частину міської знаті Боспорського царства стано­вили не греки, що позначилося певною мірою на характері культури цього міста. Нагадаємо, що в античній Греції, де праця митців поважалась, однак не роз­глядалась як елітарна професія, митці вва­лись ремісниками, належали до нижніх прошарків суспільства, могли бути звичайними рабами.

Водночас з активним процесом етнічного змішування населення причорноморських міст відбувався процес синкретизації релігійних вірувань, фактичного утворення релігійного конгломерату як анти-но-грецьких та близькосхідних культів і культів степових етносів. Все це позначилось на іконографії виконуваних тут для культових функцій творів пластики.

Скульптуру античних причорноморських міст можна поділити на два твори високопрофесійної пластики, авторами якої були або прийшлі майстри, або їхні талановиті учні, вихідці з місцевих прошарків населення, котрі своїм рівнем не поступались приїжджим; твори самобутніх скульпторів чи ремісників, котрим властиві особливі стилеві прикмети, оригінальні стилеві й ідейно-сюжетні вирішення пластичних образів. Окрему групу, мабуть нечисленну, становитимуть привозні скульптури.

Грецькі поліси Північного Причорномор'я будувались на зразок міст античної Еллади з усіма притаманними їм компонентами. Найвідоміші цих міст — Ольвія, Пантікапей, Херсонес. Вони найбагатші на твори пластики. Крім того, чимало пам'яток скульптури знайдено під час розкопок в містах Мірмекій, Тіра, Ніконій, Керкінітіда. У V ст. організовується республіка міст-полісів під назвою Боспорська держава, куди входять міста Пантікапей, Фанагорія, Гермонасса, Кірітака, Мірмекій, Кепи, Керкінітіда, Патрасій. Твори скульптури прикрашали площі міст, храми, місця проведення культових дійств, приватні помешкання, гімнасії, лазні тощо. Набула розвитку скульптура кладовищ і портретна пластика.

Різьба. Як засвідчують описи Геродота, велике поширення в Північ­ному Причорномор'ї, загалом на теренах сучасної України мала дерев'яна різьба. Цей вид мистецтва, завдяки доступності та легкості в опрацюван­ні, особливо розвинувся в античний період. Це простежується у вазовому живописі, високохудожній архітектурі з колонами, капітеліями, карниза­ми, фронтонами. Така конструктивна сутність грецьких ордерів кам'яної архітектури виводиться з дерев'яних будівельних традицій, де дерев'яні споруди наче переведені у камінь. Починаючи з V ст. до н.е., з огляду на те, що привозний мармур був надто дорогий, не кожна з новоутворених поселенських громад могла його купити в Північному Причорномор'ї. Тому широкого розвитку набула виконувана у дереві архітектурно-оздоблю­вальна різьба і статуарна скульптура.

Споруди, що поєднували натуральний колір дерева з яскравим розмалюванням чи навіть золоченням, в яскравому сонці півдня України набували особливого звучання. Тут утворилися самостійні скульптурні школи зі специфічними ознаками, тематичною своєрідністю, технічним виконанням. Якщо говорити про стильові впливи, обов'язкові для анти­чності, то потрібно назвати передусім впливи мистецтва Аттики. Давні автори згадують про дві дерев'яні статуї Ахілла, у присвяченому йому храмі на острові Левка, і херсонеської богині Партенос. Під час розкопок в Ольвії виявлено двоє очей (мармурове і костяне), які, правдоподібні­ше, використовувалися для дерев'яних статуй.

Різьба по дереву та кості водночас із іншими видами мистецтва мала велике економічне значення, посідаючи перше місце після сільського господарства. Об'єктами цього виду мистецтва були меблі, саркофаги, декоративні скриньки, шкатулки, знаряддя праці, дерев'яний посуд. На жаль, з них до нашого часу збереглися тільки поодинокі предмети.

Найвищого рівня дерев'яна різьба досягала в містах Боспору (V—II ст. до н.е.) Деякі відносно добре збережені дерев'яні саркофаги в похова­льних камерах курганів, завдяки гармонійним пропорціям і елементам декоративної різьби, стали шедеврами мистецтва. Тут високий техніч­ний професіоналізм поєднано з тонким мистецьким смаком.

Існує декілька видів рельєфних прикрас: традиційні мотиви архі­тектурної орнаментації, іноді з пальметами, мініатюрні архітектурні деталі, ажурні рельєфи у вигляді пальмет і волют; прикраси стойок саркофагів з витонченою ажурною різьбою рослинного орнаменту; на середніх дошках саркофагів вирізьблюються рельєфи зі сюжетними мо­тивами з постатями людей і тварин. На бокових стінках саркофагу із Анапи вирізьблені постаті нереїд (у грецькій міфології — морські німфи), що везуть на хребтах морських чудовиськ, зброю для Ахілла.

На дерев'яних саркофагах IV ст. до н.е. зображено сцени розшматування коней чи козуль грифонами, аналогічні тим, які трапляються

в скіфському золотарстві. Мотиви скульптурних прикрас саркофагів перших століть нашої ери — це ажурні рельєфи зі зображеннями тва­рин і рослинних мотивів. Стінки пантікапейського саркофагу, виявлено­го 1900 р., були декоровані дощечками, де вирізьблено бика, пегаса (в грецькій міфології — крилатий кінь), гіппокампа, собаку, коня зі собаками та ін.

У прикрасах саркофагів із дерева застосовувались геометричні декоративні мотиви, виконані в техніці інтарсії та інкрустації. Тут також ви­користовувались кістка, скло, різнокольорове каміння, засоби, відомі на Боспорі з другої половини V ст. до н.е. Цим видом декорування при­крашена значна частина стінок корпусу саркофага зі Зміїного кургану, де декор поєднано різьбленим у поліхромованому і золоченому, викона­ному в дереві рельєфі зі зображенням трифігурної композиції — Гера і Аполлон вшановують "дерево життя".

Мотив "триморфону" (трифігурна композиція із "деревом життя" у центрі) властивий знаменитій золотій пекторалі із Товстої Могили. Мотив "дерева життя" у вигляді античної пальмети також центричний на чор-томлицькій вазі, де використаний як іпостась Великої Богині-Матері, котра, як і богиня Кібела, сакрально адаптована жителями причорно­морських полісів.

Отже, Великій Богині-Матері — "тутешньому" божеству — скла­дають почесті головні божества грецьких митрополій — Афіна й Апол­лон. Хоча Аполлон — синкретичне запозичення з теренів Північного Причорномор'я, витоки цього імені сягають санскритського епітета бога Крішни-Гопали, тотожного з нашим Купало — "захисник землі", де ку — "земля", стала — "захисник". З цього "апала" і сформувалась поширена на наших землях назва Аполлон.

Своєрідне і надзвичайно істотне зміщення сакральних акцентів, за­фіксоване в рельєфі із Зміїного кургану (IV ст. до н.е.), — яскравий зразок швидкого формування нової іконографії вірувань міст-полісів Пі­внічного Причорномор'я.

На чортомлицькій вазі та пекторалі з Товстої Могили, іпостась "де­рево життя" — Велика Богиня-Мати — ще може сприйматися орна­ментальним мотивом. В іконографії із Зміїного кургану — це виразний мотив сакрального поклоніння античним божествам, мотив, який є ключем до значеннєвого трактування його аналогів із Чортомлика й Товстої Могили.

У період римського володіння в Північному Причорномор'ї техніка дерев'яної різьби саркофагів занепадає, поступається місцем імітаціям. Розвивається техніка "маркетрі", тобто наклеювання на дерев'яну по­верхню орнаментальних мотивів, виконаних із дерев'яної стружки або із розмальованих налепів з гіпсу чи глини, що зображали ніобід, які горять (символ страждання у грецькій міфології), еротів на дельфінах, маски медузи, голуба чи лебедя.

Паралельно розвивалася мініатюрна різьба з кістки. Переважно вона доповнювала дерев'яну різьбу предметів меблювання, туалету тощо; за­звичай тут зображувалися мотиви птахів, грифонів, еротів. Як матеріал

використовувалася кістка місцевих домашніх тварин і привозна слонова кістка.

В Ольвії, крім кістяних прикрас до парадних меблів, відомі виконані з кості фігурки Кори-Персефони, Афродіти та інших божеств.

На терені Боспорського царства кістяна різьба набула особливої популярності та мистецькою рівня. Серед населення користувалися попи­том невеликі кістяні пластинки з зображеннями міфологічних мотивів на різні сюжети. Технологія виготовлення пластин вимагала високої вправно­сті — на рівну, вигладжену площину за допомогою гострого інструмента наносився тонкою лінією рисунок. Для поодиноких зразків кістяної різьби характерний високий мистецький рівень, культура лінійного подання, витонченість смаку.

Сюжети для графем почерпнуті з популярної тут античної міфології, зображенні Афродіти, яка бесідує з Еротом.

Коропластика. Під впливом монументальної скульптури перебувала антична коропластика, тобто виробництво теракотових статуеток. Неве­личкі за розміром зображення найпопулярніших в Греції божеств (Деметра, Кора, Кибела, Артеміда, Афродіта, Діоніс і його свита, Геракл) були переважно своєрідними домашніми, сімейними, родовими чи індивідуальними оберегами, які привозили греки у північні причорноморські

поселення. Траплялися серед цих виробів побутові речі, дитячі забавки тощо. Ці предмети археологи знаходять у храмах як вотивні дари у житлових приміщеннях, похованнях. Ймовірно, вони становили особливу цінність для власників як органічні складові їхнього духовного життя, релігійних чи родинних ритуалів, пов'язаних із народженням дітей, од­руженням, похованням, іншими винятковими подіями. Велику їх кіль­кість привезено з міст Малої Азії, материкової Греції та її численних островів. Значна кількість статуеток є копіями або довільними пере­трактуваннями творів статуарної пластики. Так, ольвійська статуетка Афродіти з яблуком — копія статуї Афродіти — скульптура Алкамена. Повторення античних відомих зразків — теракотові статуетки Афродіти з Пантікапею та ін. Усі статуетки розмальовувалися різноманітними ко­льорами, застосовувалася позолота тощо.

З переселенцями із Греції прибула й частина майстрів дрібної керамічної пластики. Безперечно, цей вид мистецтва мав і місцеві традиції. Наприклад, численні зразки керамічної антропоморфної та зооморфної пластики відкрито під час розкопок Нільського Городища (тобто м.Гелон) на Полтавщині, які були поширені в лісостеповій зоні, де створювались умови для синкретизаційних процесів.

На Боспорі й Ольвії місцеве виробництво дрібної теракотової плас­тики започатковано в пізньоархаїчний період. На Боспорі піднесення рівня цього виду мистецтва виявляється в IV ст. до н.е., а в II—І ст. до н.е. досягає епогею, припадає на період еллінізму. Тоді в Пантікапею та Фанагорії дрібна керамічна пластика, крім культового сакрального зна­чення, набуває широкого застосування в побуті. В Ольвії, Херсонесі, Тірі найвищий розвиток виробництва теракот простежується в III ст. до н.е., коли цей вид мистецтва був особливо зорієнтований на імпортовані зразки.

У містах Боспору коропластами створено чимало власних за композиційними задумами образів популярних божеств Афродіти, Ерота, Діоніса, а також жанрові статуетки, дитячі іграшки, побутовий фігурний посуд тощо. Предмети виконано в спеціальних міських майстернях.

Унікальну групу пантікапейських теракот, що належать окремому скульптору, становлять великі за розміром статуетки. Вони зображають Афродіту із гермою Пріапа й еротами; жінку, що стоїть біля колони з диском, та жінку, що грає на кіфарі.

Виробництво дрібної керамічної пластики на Боспорі дещо погіршується в І ст. н.е., коли паралельно зі значним зменшенням цих виробів відбувається зміна їх видів. Набувають поширення декоративні театральні маски, рельєфи для саркофагів із сюжетами міфу про Ніобу, декоративно-побутові й вотивні статуетки із зображенням дітей, чоловічих та жіно­чих фігур. Продовжують бути популярними у виробництві статуетки Афродіти-Анадіомени у супроводі міфологічних персонажів, а також Ерота, Мітри, Мена, Гермеса та ін. Натомість зауважується певне зни­ження їх мистецького й технічного рівнів.

Виробництво коропластики було широко розвинутим у Херсонесі, зокрема в період III ст. до н.е—IV ст. н.е. Стилістично тут простежуються мистецькі традиції таких центрів грецької кераміки, як Аттика, Танаг-ра, Мірини. Унікальне явище для кераміки Херсонеса становить виго­товлення у цій техніці великорозмірних статуй і статуеток, ліплених вручну, без застосування виробничих форм чи матриць.

Керамічні твори херсонесців вирізняє моделювання широкими маси­вами без деталізації, а також спрямування до реалізму, зокрема у тра­ктуванні рис обличчя. Можливо, окремі статуетки передають риси етні­чних типажів, характерних для цього міста.

У творчості ольвійських скульпторів-коропластів відчутні прагнення до самостійних образних пошуків. Культові статуетки, зокрема зобра­ження Кібели, Деметри, Кори-Персефони, іноді мають узагальнений характер, набуваючи конкретизованих індивідуальних прикмет. Це на­дає їм особливого внутрішнього виразу і привабливості. За стильовими ознаками тут вдалося серед великої кількості збережених примірників виділити твори, вимодельовані одним майстром. З-поміж них найбільше збереглися фігури Кори-Персефони. В пізньоелліністичний період дрібна анімалістична пластика Ольвії позначена схематизмом як одним із чин­ників наближення упадку.