Iндоєвропейський шар праслов’янської лексики. Балто-слов’янський шар

Слов’яно-тюркські мовні контакти

Тюркізми почали потрапляти до слов’ян з кінця IV ст. н. е., коли тюркомовні народи, спочатку гунни, а пізніше авари, булгари з’являються в центральній та південно-східній Європі. Тюркські впливи на слов’ян посилюються у період формування окремих слов’янських народностей. Так, наступ волзьких булгар на дунайських слов’ян у VII ст. і заснування на нижньому Дунаї тюрко-слов’янської держави на чолі з ханом Аспархуром (683р.) залишили багато адміністративних і соціальних термінів, титулів, звань, посад. Серед назв виділимо такі: багатуръ “богатир, герой, військовий керівник”, боляринъ “ представник старої родової знаті”, кагань “князь”, “володар”, від тюрк. кауап, тьлмач “ перекладач”, сань “ звання”, хань “азіатський титул” від тюрк. хан “ імператор”, а також тютюн, козак, чумак, отара, чабан, кавун, казан.

Булгарська орда Аспархура підкорила союз семи слов’янських племен, але, перебуваючи на нижчому соціально-культурному рівні, до кінця ІХ ст., розчинилася у слов’янському середовищі, перейняла мову, культуру і звичаї місцевих слов’ян, сама ж при цьому передала їм свою тюркську назву бьлгарь, звідки сучасні слова болгарин і Болгарія.

Давні тюркізми представлені в таких лексико-семантичних групах:
одяг та прикраси: бисерь “перла”, кумачь “червона тканина”; транспорт, військо: гарба “вид воза”, бунчукь “символ вищої влади у вигляді кінського хвоста”, коругьвь чи хоруги “знамено, стяг” тюрк. - знак, знамено; торгівля, фінанси: базарь “ярмарок”, тюрк. деньга “ гроші”, тат. товарь “товар”; рослинний та тваринний світ та його продукти: кумись “перекисле кобиляче молоко”, лоша, лошадь “кінь”. Вплив слов’янських мов на тюркські виявився найбільше у сільськогосподарській та будівельній лексиці. Серед запозичених слів знаходимо слова овес, піч, смола, солома, віск.

Серед науковців немає одностайної думки щодо взаємозв'язків слов’янських та балтійських мов. А.Шлейхер, К.Бругман, О.Шахматов, Т.Лер-Сплавинський, В.Георгієв та ін. пояснюють близькість груп мов наявністю балто-слов’янської прамови, яка утворилася після розпаду індоєвропейської прамови. Поява такої гіпотези пов’язана з тим, що у слов’янській гілці індоєвропейської сім’ї мов виявлено неоднаковий ступінь структурної близькості до інших гілок цієї сім’ї. Зокрема було помічено, що із сучасних індоєвропейських гілок мов до слов’янської найближче всього балтійська.

Науковці відзначають, що при реконструкції навіть найдавніших праслов’янської та прабалтійської мов у них поряд з наявною значною спільністю виявлені істотні розбіжності. Це свідчить, що тієї єдності мовних явищ, яка була необхідна для існування окремої самостійної мови, не було, отже, не було і самої мови. Що ж стосується великої спільності між цими мовами, то це пояснюється довгим тісним контактом між цими мовами.

Інші науковці (Бодуен де Куртене, А.Мейє та ін.) наголошували на наявності ще в межах праіндоєвропейської спільності групи діалектів, яка дала окремо праслов’янську та прабалтійську мови. І все ж на сьогодні жодної спроби цілісного опису історії прабалто-слов’янської мови немає. Дослідник І.Ендзелін зазначає, що мова повинна йти не про слов’яно-балтійську мову, а про слов’яно-балтійську епоху. Науковець К.Тищенко зауважує, що балтійські мови щодо слов’янських можуть розглядатися як предок, який співіснує у часі та просторі зі своїм нащадком [7].

Мовні контакти найбільше спостерігаються у формах інфінітивах, зокрема суфікс ti реалізується таким чином: литовське nesti - слов’янське нести, лит.buti - слов. бути, лит.vezti - слов. везти.

З балтійських мов до української прийшли такі слова, як: клуня ( kluonas), жлукто (zluktas), ятір (venteris), а також агрус, зозуля, кепсько, локшина, пампушка, ремесло, толока, скирта, садиба, стодола, шлунок, гаразд. Серед власних назв - назви річок (Рось, Роставиця), сіл (Клишки, Полошки, Обложки) [7].

Натомість литовська мова запозичила з української слова: козак, Дніпро, тривати, гуляти, вечеряти, окрайчик, стріха, діжка, онук (за А.Непокупним).
Отже, кількість лексичних запозичень з мов-сусідів у праслов’янській мові пізньої доби була досить значною і різноманітною.

За часом входження запозичення можна поділити на дві групи, кожна з яких указує на певний період:

а). група запозичень до розпаду праслов’янської мови (IV-VII ст.); їх невелика кількість, вони мають загальнослов’янський характер;

б). група запозичень після розпаду праслов’янської мови, їх більша кількість, але вони властиві лише окремим слов’янським мовам.

Нові лексичні запозичення прискорювали формування окремих діалектів, а згодом і становлення мов окремих слов’янських народностей. Оскільки після VII ст. у слов’ян уже не було єдиного економічного, політичного і культурного центру, то процес дивергенції переважав над процесом конвергенції.

Література до теми

1. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков, М.: Изд-во Академии наук СССР, 1961.- С. 27-37.

2. Вступ до порiвняльно-iсторичного вивчення слов’янських мов /за ред. О.С.Мельничука. - К.: Наук. думка, 1966. – 588 с.

3. Гороженко Г.В. Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії //Мова і культура.-Наук.видання.- за заг.ред. С.Б.Бураго.-К., 2000.-т.3, вип.1.-С. 102-106.

4. Грищенко А.П., Їжакевич Г.П. Актуальнi проблеми слов’янської соцiолiнгвістики //Мовознавство, 1983.- N 2. - С. 13- 14.

5. Курилович Е.О. О балто-славянском языковом единстве //Вопросы славянского языкознания, Вып.3, М.: Изд-во Академии наук СССР, 1958.-С. 15-49.
6. Красуський М. Древность малороссийского языка//Індо-Європа.-1991.-№1.-С. 8-39.
7. Мови Європи. Календар на 2001 рік.(За матеріалами Лінгвістичного навчального музею Київського національного університету імені Тарас Шевченка.)/Уклад.К.М.Тищенко.-К.: "Кальварія", 2001.-20 с.

8. Півторак Г.П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов’янських зі "спільної колиски".-К.: Видавн. центр "Академія", 2001-152с.

9. Соколянский А.А. Введение в славянскую филологию: Учебное пособие для студентов филол. фак. высш. учеб. Завед.-М.: Издательский центр "Академия", 2004.-400 с.

10. Свєнціцький І. Нариси української мови //У кн.: Історія української мови: Хрестоматія /Упрядн. С.Я.Єрмоленко, А.К.Мойсієнко.-К.: Либідь, 1996.-С. 120-137.

11. Фортунатов Ф.Ф. Сравнительное языковедение //В кн.: Избранные труды, т.1, М., Учпедгиз, 1956.

12. Эндзелин И.М. Славяно-балтийские этюды. Харьков: Типография и Литография М.Зильберберг и С-вья, 1911.- С. 200-201.