Матеріальна і духовна культура давніх слов’ян. Слов‘янська демонологія. Родинні обряди

"Слов'яни, - писав Ал-Бекрі у "Книзі шляхів та країн", - люди сміливі і наступальні, й коли б не було їхньої роздільності внаслідок багато чисельних відгалужень (колін) та розкиданості їхніх племен, то з ними силою не зрівнявся б жоден народ у світі. Вони населяють країни, найбагатші домівками і життєвими припасами. Вони запопадливі в землеробстві і в здобуванні собі прожитку й переважають у цьому всі народи півночі. І доходять ці товари їхні морем та суходолом до Русів і Костантинополя. І найголовніші з племен півночі розмовляють по-слов'янськи…" [Див. Кононенко П.П., Українознавство, 18].

На думку, Г.Лозко, інших етнологів, корені слов'янської культури можна віднайти вже у бронзовому віці. Найбільше пам'яток, що засвідчують безперервність етногенетичних процесів формування слов'ян, знаходяться на території Польщі. Зародками слов'янських культур вважають лужицьку, пшеворську, зарубинецьку, черняхівську, празьку, корчацьку, луко-райковецьку, роменсько-борщевську та інші археологічні культури.

Зокрема пам'ятки лужицької культури поширені на широких просторах від Ельби й Вісли до Балтики й Північної Моравії, а пізніше – до українського Полісся і Волині. Пшеворську культуру пов'язують з племенами венедів, котрі жили між Карпатами і Балтійським морем. Зарубинецька культура охоплювала території Півдня Білорусі та Півночі України. Черняхівську культуру успадкували анти, майбутні українці.

Слов'янське язичництво – це струнка система поглядів, яка пронизувала життя традиційного слов'янського суспільства. Язичницькі вірування мають довгу історію, початок якої – в індоєвропейській єдності.

Слов'янська міфологія – це сукупність міфологічних уявлень давніх слов'ян, що існували до кінця I тисячоліття н.е. Розселення слов'ян з праслов'янської території по Центральній і Східній Європі від Ельби до Дніпра і від південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова вплинуло на розвиток варіантів загальнослов'янської міфології: міфології балтійських слов'ян, міфології східних слов'ян, південнослов'янських племен. Етнографія дозволяє побачити залишкові форми давніх слов'янських обрядів і звичаїв, вивчити їх змістове наповнення. Фольклористика дає можливість пізнати слов'янську язичницьку духовну культуру через казки, перекази, легенди, обрядові пісні тощо. Різні аспекти слов'янського язичництва досліджували М.Костомаров, І.Срезневський, В.Іванов, В.Топоров, М.Толстой.

Серед образів слов'янської міфології виділяються Даждьбог, можливо, Свентовит або Святовит, Сварог, Перун, Волос, Стрибог, Подага, Жива, Лада, Мокоша, Хорс, Яровит або Ярило, Чур, Род и Рожаниця. Житлом богів були гори, скелі, ліс. Сварог - Бог небесного вогню і захисник шлюбу, покровитель сімейного начала: вогонь і шлюб у первісному побуті знаходилися у близьких стосунках. Від Сварога походять інші Боги – Сварожичі. Даждьбога слов'яни розуміли як джерело всіх можливих благ, як вихідний першопочаток життя взагалі. Це Бог земного достатку, символ урожаю. Найбільше звернень до Даждьбога збереглося у хліборобських піснях. Ярило – Бог весняного сонця, Бог кохання, юнацької свіжості, сили і хоробрості. Стрибог – Бог неба, повітря, вітру. Він приносить і довгожданий дощ, і швидкі бурани. Богиня Лада вважалася у слов'ян покровителькою кохання і шлюбу, богинею юності, краси і плодючості. Дочка її, Леля, асоціювалася з весною, розквітом оновленої природи. Волос був Богом багатства, скотарства, пошанування і правильного використання багатств і сил природного світу. Мокоша – покровителька жіночої роботи, прядіння і ткацтва, мати врожаю, жіночої життєвої сили.