Лекція 8
Тема.Актуальні проблеми розвитку інформаційного
суспільства у ХХІ столітті. (2 год.)
Логіка викладу:
1. Програма ЮНЕСКО «Інформація для всіх».
2. Основні етапи інформатизації суспільства в Україні. Доктрина
інформаційної безпеки України.
3. Сучасні пріоритети розвитку інформаційного суспільства в Україні.
1. Програма ЮНЕСКО «Інформація для всіх».
Доступ до інформації і знаньь все більше визначає характер засвоєння знань, культурнїих проявів і участі в житті суспільства і відкриває можливості для розвитку і збереження миру. Знання стають головноїю силою соціальних перетворень. ІКТ відкривають нові перспективи будівництва суспільства знань за допомогою освіти, спільного використання знань і обміну ними, ствоорення умов для творчості і міжкультурного діалогу. З іншсого боку, ІКТ приводять до виникнення нових проблем щодоо свободи виразу думок, що є головною умовою стійкого розвиятку, демократії і миру.
ЮНЕСКО в рамках свого манддата сприяє політиці в галузі створення інформаційного сусгпільства на міжнародному і регіональному рівнях.
В цілях реалізації можливостей, представлених ІКТ, ЮНЕСКО була запроваджена програма «Інформація для всіх». Вона направлена на зменшення відмінностей між інформаційно багатими і інформаційно бідними країнами підчас створення інформаційного суспільства для всіх. На її основі проводяться обговорення з питань міжнародної політики і розробка програм, спрямованих на:
- більше розуміння проблем етичного, правового і суспільного характеру, пов'язаних з ІКТ;
- поліпшення доступу до інформації, що є суспільним надбанням;
- збереження інформації.
Програма «Інформація для всіх» передбачає загальну схему міжнародної співпраці і партнерства. Вона заохочує розробку загальних стратегій, методів і інструментів для створення інформаційного суспільства для всіх.
Цілями програми «Інформація для всіх» є:
- сприяти міжнародному осмисленню і обговоренню етичних, правових і суспільних викликів інформаційного суспільства;
- сприяти і розширювати доступ до інформації, що є суспільним надбанням за допомогою впорядкування, оцифровки і збереження інформації;
- сприяти навчанню протягом всього життя у сфері комунікації, інформації та інформатики;
- сприяти виробництву місцевої інформації і сприяти поліпшенню доступу до знань місцевого значення за допомогою навчання грамотності, як загальної, так і у сфері ІКТ;
- сприяти використанню міжнародних стандартів і передових методів в сферах комунікації, інформатики і інформації в межах компетенції ЮНЕСКО;
- сприяти мережевій взаємодії у сфері інформації і знань на локальному, національному, регіональному і міжнародному рівнях.
У рамках Загальної Декларації Прав Людини, що формує основу інформаційних прав у майбутньому суспільстві, Програма «Інформація для всіх» надає платформу для обговорення міжнародної політики з проблем збереження інформації й універсального доступу до інформації, загальній участі у всесвітньому інформаційному суспільстві, а також з проблем моральних, правових і соціальних наслідків розвитку інформаційних і комунікаційних технологій.
Програма «Інформація для всіх» забезпечує структуру для міжнародного співробітництва і міжнародного і .регіонального партнерства. Для того, щоб проводити цю політику Програма підтримує розвиток спільних стратегій, ; методів і інструментальних засобів для побудови справедливого і вільного інформаційного суспільства.
Існує п'ять напрямків діяльності програми.
1. Розробка інформаційної політики на міжнародному, регіональному і національному рівнях:
- досягнення міжнародного консенсусу щодо концепції про загальний і рівноправний доступ до інформації як одного з основних прав людини;
- досягнення міжнародного консенсусу в рамках етичних і правових принципів, що належать до кіберпростору;
- створення міжнародної організації для спостереження за міжнародною, регіональною і національною інформаційною політикою;
- створення Клірінг-хауса передового досвіду управління, що базується на використанні ІКТ;
- встановлення міжнародних шляхів збереження світової інформаційної спадщини;
- створення міжнародної угоди щодо законів, що регламентують обмін інформацією, необхідною для спостереження за станом навколишнього середовища і клімату в світі.
2. Розвиток людських ресурсів і можливостей, відповідно до вимог інформаційної ери:
- сприяння розробці міжнародних планів щодо забезпечення грамотності, як загальної, так і у сфері ІКТ;
- створення заснованої на ІКТ структури для підготовки фахівців у сфері інформації;
- сприяння розширенню поля для співпраці і обміну інформацією за змістом і якості підготовки фахівців у сфері інформації;
- надання видавцям і виробникам можливостей проходити навчання у галузі комп'ютерного видавництва і комп'ютерної торгівлі.
3. Посилення ролі установ в забезпеченні доступу до інформації:
- створення порталу ЮНЕСКО для доступу до інформаційних установ у всьому світі;
- створення національних суспільних каналів доступу до інформації;
- розробка національної політики перекладу інформації в цифровий формат;
- впровадження стандартів використання і збереження зафіксованих знань.
4. Розвиток механізмів і систем обробки і управління інформацією:
- використання аналізу регіональних потреб і планування політики при створенні механізмів управління інформацією;
- створення багатомовної бази даних про доступні механізми управління інформацією;
- публікація баз передових методів і стандартів розвитку управління інформацією.
5. Інформаційна технологія на службі освіти, науки, культури і комунікації:
- створення міжгалузевої і міждисциплінарної інформаційної платформи, щодо сприяння всім програмам ЮНЕСКО при формулюванні і ухваленні компетентних рішень;
- створення системи вивчення потреб і тенденцій у використанні ІКТ для надання всім можливості навчання протягом всього життя;
- створення освітнього порталу, що включає посилання на різні віртуальні університети;
- використання міжнародних передових методів в області електронних наукових видань;
- вживання міжнародного керівництва для забезпечення мережевого доступу до наукової інформації;
- розширення мереж обміну даними і інформацією про навколишнє середовище і інформаційних центрів в країнах, що розвиваються;
- розповсюдження мережевої взаємодії установ і фахівців в області культури і засобів інформації в цілях підтримки миру, розуміння і розвитку;
- створення міжнародних рамок зі забезпечення і підтримки багатомовності і різноманітності культур в кіберпросторі;
- створення всесвітнього центру моніторингу розвитку засобів інформації в інформаційному суспільстві.
Програма «Інформація для всіх» є основним учасником у реалізації мандата ЮНЕСКО для того, щоб сприяти «освіті для всіх», «вільному обмінові ідеями і знанням» і «збільшенню засобів комунікації між народами», а саме:
1. Програма сприяє подоланню відстані між «інформаційно багатими» і «інформаційно бідними».
2. Програма має взяти у свої руки прямі ініціативи, що полегшують співробітництво, аналіз і звітність про всі аспекти доступу до інформації.
3. Програма дає пріоритет роботі з всіма іншими програмами ЮНЕСКО в застосуванні інформаційних і комунікаційних технологій у діяльності цих програм. Вона взаємодіє з членами системи ООН, іншими міжурядовими організаціями, неурядовими організаціями, а також із приватним сектором.
2. Основні етапи інформатизації суспільства в Україні. Доктрина
інформаційної безпеки України.
Основні п'ять етапів інформатизації суспільства такі: формування і розвиток індустрії інформатики, модернізація управлінських структур, перебудова соціальних структур, комплексування інформаційних зв'язків і формування людського потенціалу.
Досягнення цих цілей інформатизації здійснюється трьома підсистемами: соціально-економічне забезпечення, теоретичне забезпечення і технічне забезпечення інформатизації.
Потребується інформатизація суспільних інститутів, створення таких систем, як телемагазин, телебанк, телетеатр, телефото, телебібліотека, підготування самих людей і зміна форм їх взаємодії. Більш того, підводиться питання про сучасне “надомництво”, коли різко зменшується необхідний час “присутності” людей на робочих місцях, у навчальних закладах і т.д. Це, очевидно, потребує радикальної перебудови організації виробничого і навчального процесів, значного підвищення культури і свідомості людей, а також виробітки нового контрольно-оціночного апарата. Усе це - елементи інформатизації.
Інформатизація стає найважливішим чинником поліпшення життя людей. Кінцевою метою розвитку суспільства є людина, підвищення її життєвого рівня (поліпшення якості життя). У сучасних умовах важливу роль починають грати не просто матеріальні чинники (блага) самі по собі, а організаційно- інформаційні чинники - “порядки”. Рівень (і спосіб) життя починає залежати не стільки від кількості отриманого хліба, м'яса, одягу, скільки від рівня послуг, культури, освіти, від організації роботи і побуту.
При зростанні матеріального достатку життя може стати нестерпним через негативні явища , що накопичилися, “обурливих” порядків, процедур, часом безглуздих (штучно створених) дефіцитів, черг і т.д. І якщо активно не боротися з виродливими явищами життя, вони стають звичними і як би “нормою життя”. Значить, головна задача - боротьба за інформаційно-організаційний комфорт, як важливу ціль сучасного соціального розвитку. Інформація, таким чином, багато в чому зводиться до того, щоб бачити інформаційну сторону життя в усій її зростаючій значимості.
Проблема людського чинника, - в основному, інформаційна проблема, точніше, проблема мобілізації творчого потенціалу людей і його ефективного застосування. Від кожної людини потрібна активізація не стільки фізичних, скільки інтелектуальних зусиль, а це, в свою чергу, потребує переходу до більш осмисленого способу праці і життя. Наукову основу такого переходу створює інформатика.
Винятково прогресивний розвиток засобів обчислювальної техніки, засобів зв'язку, збереження й представлення інформації дозволяє здійснити перехід до “безпаперової” технології і “безпаперового суспільства”, у якому інформаційний обмін між людьми буде здійснюватися за допомогою електронних засобів (відеотелефона, факсимільної передачі документів, відеотекстових систем, електронної пошти, телеконференцій, мережі передачі даних), а збереження і обробка інформації - за допомогою засобів обчислювальної техніки.
Перехід від традиційних методів збереження, пошуку і поширення інформації (бібліотек, ручних методів пошуку й аналізу, пошти, телеграфу) до нових безпаперових (баз даних, інформаційно-пошукових систем, комп'ютерних мереж, супутникового зв'язку, волоконно-оптичним кабелям, системам обробки текстів, локальним обчислювальним мережам, автоматизованим робочим місцям) приведе до кращої орієнтації в міжнародних подіях, явищах, економічних процесах, торгових операціях, нових технічних вирішеннях.
Методами безпаперової технології можна так обробляти інформаційний потік, щоб на основі вивчення міжнародної, науково-технічної й економічної інформації одержувати аналітичні дані, що характеризують стан і тенденції розвитку тієї або іншої галузі знань, перспективні напрямки науки і техніки. Ця інформація може послужити основою для виробітку розумної й ефективної стратегії керування.
Паралельно з розвитком інформаційної індустрії почала розвиватися інформаційна економіка, пов'язана із продажем інформації, програмного забезпечення, наданням обчислювальних послуг і передачі інформації. Розглядаючи інформацію як ресурс, виникла проблема економічної оцінки інформації, визначення способів її використання й обміну. Виникають служба керування інформаційними ресурсами.
Інформатизація містить у собі не тільки комп'ютеризацію, але і моделювання інформаційних процесів, перебудову організаційних структур, документопотоків, юридичних норм, а також відповідну підготовку і перепідготовку кадрів. Це - запрограмована перебудова соціального інформаційного середовища, створення принципово нових автоматизованих способів і умов виробітку, поповнення, обробки, передачі і використання знань, ефективних методів інтелектуальної діяльності. Вона означає радикальний крок людства у вирішенні колосальної по своєму значенню проблеми ефективного використання можливостей людського розуму і електронно-обчислювальної техніки.
Зміст інформатизації - забезпечення соціальних, економічних, правових, культурних і технологічних умов зберігання й активізації нових ідей, створення можливостей кожній людині зафіксувати свої ідеї, зробивши їх доступними широким масам, а також створення умов для їхнього використання.
Головне - своєчасно об'єднати матеріальні та людські ресурси для вирішення проблеми інформатизації власними підходами.
ДОКТРИНА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Загальні положення
За умов глобальної інтеграції та жорсткої міжнародної конкуренції головною ареною зіткнень і боротьби різновекторних національних інтересів стає інформаційний простір. Сучасні інформаційні технології дають змогу досягти реалізації власних інтересів без застосування воєнного інструментарію, послабити або навіть зруйнувати конкуруючу державу, не застосовуючи сили, за умови якщо ця держава не усвідомить реальних та потенційних загроз негативних інформаційних впливів і не створить дієвої системи захисту і протидії цим загрозам.
Інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура та інформаційні технології значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку держави. За сучасних умов інформаційна складова набуває дедалі більшої ваги і стає одним з найважливіших елементів забезпечення національної безпеки України.
Ефективність прийняття управлінських рішень визначається головним чином обсягом і швидкістю обробки інформації. Зростає значення інформаційних методів управління соціальними та економічними процесами, фінансовими і товарними потоками, аналізу та прогнозування внутрішнього і зовнішніх ринків. Інформаційні технології визначають структуру і якість озброєнь, оцінку рівня їх необхідної достатності, ефективність дій збройних сил. Спроможність ідентифікування науково-технічних та екологічних проблем, моніторинг їх розвитку і прогнозування можливих наслідків безпосередньо залежать від ефективності інформаційної інфраструктури.
Таким чином, інформаційна безпека є невід'ємною складовою кожної зі сфер забезпечення національної безпеки.
Водночас інформаційна безпека є важливою самостійною сферою забезпечення національної безпеки.
Саме тому прогресивний розвиток України як суверенної, демократичної, правової та економічно стабільної держави можливий тільки за умови якнайповнішого забезпечення належного рівня інформаційної безпеки.
Завдяки унікальному геополітичному розташуванню нашої країни, багатству духовного та історичного спадку українського народу, керуючись ідеями розвитку національного самоусвідомлення та цивілізаційної єдності української нації, Україна має стати сильною, непохитною, демократичною, інформаційно розвиненою державою, повноправним і впливовим учасником європейського життя, посісти гідне місце у глобалізованому світі.
Доктрина інформаційної безпеки України проголошує офіційні погляди на мету, завдання, принципи та основні напрями забезпечення інформаційної безпеки держави.
Правову основу для розробки та реалізації Доктрини становлять Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», інші закони України, Указ Президента України «Про стратегію національної безпеки України» № 105 від 12 лютого 2007 року, а також міжнародні угоди, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші нормативно-правові акти, що визначають засади державної політики у сфері інформаційної безпеки.
1. Основна мета, напрями та принципи інформаційної безпеки
Основною метою реалізації доктрини є виконання двоєдиного завдання державної політики в інформаційній сфері: створення розвиненого інформаційного простору і захист національного інформаційного суверенітету.
Для цього необхідна всебічна державна підтримка національного виробника інформаційного продукту та телекомунікаційного обладнання, національних операторів телекомунікацій, зокрема створення нормативно-правових, фінансових, фіскальних та інших передумов, необхідних для успішної конкуренції на світових та національному ринках надання інформаційних та телекомунікаційних послуг.
Доктрина передбачає три основні напрями забезпечення державою національного інформаційного суверенітету:
1) законодавче визначення стратегічних шляхів розвитку та захисту національних ринків інформаційних та телекомунікаційних послуг на основі єдиної державної політики;
2) формування норм, засад і меж діяльності зарубіжних та міжнародних суб'єктів в національному інформаційному просторі;
3) визначення та захист національних інтересів в світовому інформаційному просторі та міжнародних інформаційних відносинах.
Забезпечення інформаційної безпеки України ґрунтується на принципах:
- свободи створення, збирання, зберігання, використання та поширення інформації;
- забезпечення достовірності, повноти та неупередженості інформації;
- обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону;
- гармонізації особистих, суспільних і державних інтересів;
- профілактики та нейтралізації правопорушень в інформаційній сфері
- економічної доцільності;
- гармонізації українського і міжнародного законодавства в інформаційній сфері;
- пріоритетності національного інформаційного продукту.
2. Інформаційна безпека в системі забезпечення
національної безпеки України
2.1. Життєво важливі інтереси в інформаційній сфері
В інформаційній сфері України вирізняються такі життєво важливі інтереси:
а) особи:
- забезпечення конституційних прав і свобод людини на збирання, зберігання, використання і поширення інформації;
- недопущення несанкціонованого втручання у зміст, процеси створення, передачі, обробки та користування персональною інформацією;
- захищеність від деструктивних інформаційно-психологічних впливів;
б) суспільства:
- збереження і примноження духовних, культурних і моральних цінностей Українського народу;
- забезпечення суспільно-політичної стабільності, соціального миру, міжетнічної та міжконфесійної злагоди;
- формування і розвиток демократичних інститутів громадянського суспільства;
в) держави:
- недопущення інформаційної залежності та блокади України, інформаційної експансії з боку інших держав та міжнародних структур;
- ефективне функціонування механізму взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства при виробленні, реалізації та коригуванні державної політики в інформаційній сфері;
- побудова та розвиток інформаційного суспільства як необхідної передумови конкурентоспроможності України в сучасному світі;
- забезпечення економічного та науково-технологічного розвитку України;
- формування позитивного іміджу України;
- інтеграція України в світовий інформаційний простір.
2.2. Реальні та потенційні загрози інформаційній безпеці України
На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами інформаційній безпеці України є:
а) у зовнішньополітичній сфері:
- поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України;
- прояви комп'ютерної злочинності, комп'ютерного тероризму, що загрожують сталому та безпечному функціонуванню національних інформаційно-телекомунікаційних систем;
- зовнішні деструктивні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет;
б) у сфері державної безпеки:
- деструктивні інформаційні впливи, які спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України;
- прояви сепаратизму в засобах масової інформації, а також у мережі Інтернет, за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками;
- несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів органів державної влади;
- розголошення інформації, яка становить державну та іншу таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;
в) у воєнній сфері:
- порушення встановленого регламенту збору, обробки, зберігання і передачі інформації з обмеженим доступом в органах військового управління та на підприємствах оборонно-промислового комплексу України;
- несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів, незаконний збір та використання інформації з питань оборони;
- реалізація програмно-математичних заходів з метою порушення функціонування інформаційних систем, які задіяні у сфері оборони України;
- перехоплення інформації в телекомунікаційних мережах, радіоелектронне придушення систем зв'язку та управління;
- інформаційно-психологічний вплив на населення України, у тому числі особовий склад військових формувань з метою послаблення їх готовності до оборони держави та погіршення престижу військової служби.
г) у внутрішньополітичній сфері:
- нерозвиненість інститутів громадянського суспільства та недосконалість партійно-політичної системи, непрозорість політичної та громадської діяльності, що створює передумови для обмеження свободи слова, поширення техніки маніпулювання суспільною свідомістю;
- деструктивні інформаційні впливи, у тому числі із застосуванням спеціальних засобів, на індивідуальну, групову та суспільну свідомість;
- поширення суб'єктами інформаційної діяльності викривленої, недостовірної та упередженої інформації;
д) в економічній сфері:
- відставання вітчизняних наукоємних і високотехнологічних виробництв, особливо в галузі комп'ютерно-телекомунікаційних засобів і технологій;
- недостатній рівень інформатизації економічної сфери, зокрема кредитно-фінансової системи, промисловості, сільгоспвиробництва, державних тендерних закупівель;
- несанкціонований доступ чи порушення встановленого регламенту роботи інформаційних ресурсів у сферах національної економіки, викривлення та спотворення інформації в них;
- використання в критично важливих галузях економіки неліцензійного і несертифікованого програмного забезпечення, засобів і комплексів обробки інформації, що потребує захисту;
- недостатній рівень розвитку національної інформаційної інфраструктури;
е) у соціальній та гуманітарній сферах:
- відставання України від розвинутих країн за рівнем інформатизації соціогуманітарної сфери, насамперед системи освіти, охорони здоров'я соціального забезпечення, послуг культури;
- поширення у засобах масової інформації невластивих українській культурній традиції цінностей і способів життя, зневажливе ставлення до людської і національної гідності, культу насильства, жорстокості, порнографії;
- тенденція до витіснення з інформаційного простору та молодіжної культури українських мистецьких творів, народних традицій і форм дозвілля;
- послаблення суспільно-політичної, міжетнічної та міжконфесійної єдності суспільства на засадах української ідентичності;
- відставання розвитку українського кінематографу, книговидання, книгорозповсюдження та бібліотечної системи від рівня розвинутих країн;
є) у науково-технічній і технологічній сферах:
- зниження наукового потенціалу у галузі інформатизації, телекомунікацій та зв'язку;
- низька конкурентоспроможність вітчизняних інформаційних продуктів на світових ринках інформаційних технологій та ресурсів;
- відтік за кордон наукових кадрів та правовласників інтелектуальної власності;
- недостатній захист від несанкціонованого доступу до інформації внаслідок експлуатації іноземних інформаційних технологій та техніки;
- неконтрольована експансія сучасних інформаційних технологій, що створює передумови технологічної залежності України;
- незбалансованість інформаційного обміну науково-технічною інформацією між суб'єктами міжнародного права, обмеження доступу до науково-технічної інформації;
ж) в екологічній сфері:
- приховування, несвоєчасне надання інформації чи надання недостовірної інформації населенню про екологічні, природні й техногенні надзвичайні ситуації;
- недостатня надійність інформаційно-телекомунікаційних систем збору, обробки та передачі інформації в умовах надзвичайних ситуацій;
- недостатній рівень інформатизації органів державної влади, що позбавляє можливості оперативно контролювати та аналізувати стан потенційно небезпечних об'єктів і територій, завчасно прогнозувати та реагувати на надзвичайні ситуації.
3. Засади державної політики забезпечення інформаційної безпеки України
Державна політика, спрямована на забезпечення інформаційної безпеки України, ґрунтується на конструктивному поєднанні зусиль і діяльності держави, громадянського суспільства і людини на трьох головних напрямах:
- інформаційно-психологічному, зокрема щодо забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, створення сприятливого психологічного клімату в національному інформаційному просторі задля утвердження загальнолюдських та національних моральних цінностей;
- технологічного розвитку, зокрема щодо розбудови та інноваційного оновлення національних інформаційних ресурсів, впровадження новітніх технологій створення, обробки та поширення інформації;
- захисту інформації, зокрема щодо забезпечення конфіденційності, цілісності та доступності інформації, у тому числі технічного захисту інформації в національних інформаційних ресурсах від кібернетичних атак.
Держава має здійснювати виважені й водночас рішучі заходи щодо впровадження інформаційної складової державної політики із забезпечення національних інтересів України:
а) у зовнішньополітичній сфері:
- якісне вдосконалення інформаційного супроводу державної політики, діяльності українських громадських організацій та суб'єктів підприємницької діяльності за кордоном за пріоритетами стратегічного партнерства та економічної доцільності;
- організаційно-технічне, інформаційне та ресурсне сприяння держави вітчизняним засобам масової інформації, які мають формувати у світовому інформаційному просторі позитивний імідж України;
- посилення інформаційно-просвітницької діяльності серед населення щодо забезпечення національної безпеки України за умов повноправного партнерства з країнами - членами ЄС та Північноатлантичного альянсу;
- інтеграція в міжнародні інформаційно-телекомунікаційні структури та організації на засадах рівноправності, економічної доцільності та збереження інформаційного суверенітету;
- гарантування своєчасного виявлення зовнішніх загроз національному інформаційному суверенітету та їх нейтралізації;
б) у сфері державної безпеки:
- залучення засобів масової інформації до забезпечення неухильного додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина, захисту конституційного устрою, вдосконалення системи політичної влади з метою зміцнення демократії, духовних та моральних підвалин суспільства; підвищення ефективності функціонування політичних інститутів влади;
- підвищення конкурентоспроможності вітчизняного інформаційного продукту та інформаційних послуг;
- вдосконалення та розвиток національної інформаційної інфраструктури на засадах стимулювання вітчизняних виробників і користувачів новітніх інформаційно-телекомунікаційних засобів і технологій, комп'ютерних систем і мереж;
в) у воєнній сфері:
- проведення систематичного аналізу застосування засобів, форм та способів інформаційної боротьби у воєнній сфері, визначення напрямів забезпечення інформаційної безпеки;
- розробка та удосконалення нормативно-правової бази, координація діяльності органів державної влади та військового управління при вирішенні завдань забезпечення інформаційної безпеки у воєнній сфері;
- удосконалення форм і засобів захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних мережах від несанкціонованого доступу, розвиток захищених систем зв'язку та управління військами і зброєю;
- удосконалення форм і способів активної протидії інформаційно-психологічним операціям, спрямованих на послаблення обороноздатності держави;
- підготовка спеціалістів в галузі забезпечення інформаційної безпеки у воєнній сфері;
г) у внутрішньополітичній сфері:
- створення ефективної, сучасної та прозорої системи громадського контролю за діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування, громадсько-політичних структур, зокрема через створення Суспільного телебачення і радіомовлення;
- поліпшення взаємодії органів влади з громадськими організаціями у сфері боротьби з проявами обмеження свободи слова, маніпулювання масовою свідомістю, порушеннями конституційних прав і свобод громадян;
д) в економічній сфері:
- всебічна підтримка вітчизняного високотехнологічного виробництва, насамперед в галузі комп'ютерно-телекомунікаційних засобів і технологій, активна участь у міжнародній кооперації їх виробників;
- формування вітчизняної індустрії інформаційних послуг, підвищення ефективності використання державних, корпоративних і приватних інформаційних ресурсів;
- гармонізація засад нормативно-правового регулювання інформаційної безпеки в економічній сфері з міжнародними вимогами і стандартами;
- розроблення і впровадження вітчизняних методів і сертифікованих засобів захисту інформації;
- забезпечення сталого розвитку національного медіа-ринку при впровадженні в Україні цифрового телерадіомовлення;
- посилення державного контролю за дотриманням вимог інформаційної безпеки в системах збору, обробки, зберігання і передачі статистичної, фінансової, біржової, податкової та митної інформації;
- комплексна інформатизація процесів формування, розподілення і контролю використання бюджетних коштів у багаторівневій територіально-галузевій структурі управління галузями національної економіки;
- якісне вдосконалення системи статистичної звітності з метою підвищення оперативності, достовірності і релевантності звітної інформації за умов юридичної відповідальності та ефективного нагляду за діяльністю спеціальних інформаційних служб;
е) у соціальній та гуманітарній сферах:
- розробка та реалізація державної політики національного духовного та культурного відродження, що відповідає інтересам українського народу і надає чіткі критерії і пріоритети формування інформаційної політики в соціальній сфері;
- демонополізація національного інформаційного простору, вдосконалення законодавчого забезпечення діяльності засобів масової інформації з урахуванням обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення;
- вдосконалення законодавчого регулювання та моніторингу засобів масової інформації зокрема з метою підтримки оптимістичної морально-психологічної атмосфери, популяризації національних культурних цінностей, сприяння соціальній стабільності і злагоді, формування засад національної самоповаги і патріотизму;
- державна підтримка створення вітчизняного інформаційного продукту;
є) у науково-технологічній сфері:
- забезпечення технологічної конкурентоспроможності України у сфері інформатизації, телекомунікацій і зв'язку;
- розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва в сфері забезпечення захисту інформації у міжнародних телекомунікаційних системах і системах зв'язку;
- удосконалення системи охорони та захисту права інтелектуальної власності;
- забезпечення інтегрування вітчизняних інформаційно-комунікативних систем в глобальні наукові бази даних;
- науково-технологічний супровід формування і розвитку в Україні інформаційного суспільства з урахуванням вимог забезпечення інформаційної безпеки України;
- розширення можливостей доступу громадян до світового інформаційного простору, зокрема до наукової та науково-технічної інформації;
ж) в екологічній сфері:
- проведення комплексного еколого-економічного аналізу природно-виробничого потенціалу України з метою вироблення інформаційної політики щодо узгодження суперечливих вимог економічного розвитку та екологічної безпеки;
- розробка та впровадження механізму інформаційної підготовки, прийняття і контролю виконання рішень щодо забезпечення екологічної безпеки;
- застосування сучасних аерокосмічних, комп'ютерно-телекомунікаційних та геоінформаційних засобів і технологій для комплексного моніторингу та профілактики і своєчасного реагування на надзвичайні ситуації;
- створення бази даних для надання інформаційних послуг щодо екологічно безпечних технологій і продукції, їх виробників і постачальників, розробників екологічних приладів, результатів маркетингових досліджень екологічного ринку;
- підвищення рівня інформатизації страхової галузі, яка має стати ефективним засобом для акумулювання коштів на відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій, а також на довгострокове інвестування заходів із мінімізації ризиків життєдіяльності й господарювання.
Прикінцеві положення
Доктрина спрямована на забезпечення необхідного рівня інформаційної безпеки України в конкретних умовах даного історичного періоду. Вона є основою для:
- формування державної політики в сфері забезпечення інформаційної безпеки України;
- розробки концепцій, стратегій, цільових програм і планів дій із забезпечення інформаційної безпеки України;
- підготовки пропозицій щодо подальшого системного вдосконалення законодавчого, правового, методичного, науково-технічного і організаційного забезпечення інформаційної безпеки України.
Положення Доктрини можуть уточнюватися і доповнюватися під час формування і реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки з урахуванням змін обстановки, характеру і змісту загроз національній безпеці України в інформаційній сфері, умов реалізації державної інформаційної політики та формування інформаційного простору.
3. Сучасні пріоритети розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Законом України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, іншими нормативно-правовими актами визначено необхідність розвитку інформаційного суспільства, орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх, в якому кожна людина може створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, мати можливість повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяти суспільному і особистісному розвиткові та підвищувати якість життя.
Україна має власну історію розвитку базових засад інформаційного суспільства: діяльність всесвітньо відомої школи кібернетики; розроблення на початку 90-х років минулого століття концепції та програми інформатизації; створення різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій і загальнодержавних електронних інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення.
Сформовано основні правові засади побудови інформаційного суспільства шляхом прийняття ряду нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства, створення інформаційних електронних ресурсів, захисту прав інтелектуальної власності на такі ресурси, гарантій та механізму доступу до публічної інформації, розвитку електронного урядування та відкритого уряду, електронного документообігу, інформаційної безпеки тощо.
Суб’єктами господарювання прискорено запроваджуються нові сучасні інформаційно-комунікаційні технології та рішення щодо створення інформаційних ресурсів і запровадження електронних технологій для підвищення конкурентоспроможності.
Активізується робота із запровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій у публічному секторі, зокрема освіті, науці, охороні здоров’я, культурі.
Громадяни активно включаються у глобальні процеси створення та використання світових інформаційних ресурсів.
Отже, національна інформаційна сфера перебуває у стані активного становлення, гармонійного включення у глобальний світовий інформаційний простір та є основою розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Суттєві позитивні результати розвитку інформаційного суспільства отримано на регіональному та місцевому рівні, у тому числі в Дніпропетровській та Одеській областях, мм. Вінниці, Львові, Славутичі.
Водночас рівень розбудови інформаційного суспільства в Україні не відповідає потенціалу та можливостям України. Основними чинниками, які призвели до гальмування розвитку інформаційного суспільства в Україні, є:
- відсутність дієвого механізму виконання завдань розвитку інформаційного суспільства. Реалізація органами виконавчої влади плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р. № 653, не забезпечила створення умов для розвитку інформаційного суспільства в Україні;
- неефективність роботи Міжгалузевої ради з питань розвитку інформаційного суспільства, утвореної відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 р. № 4 (Офіційний вісник України, 2009 р., № 3, ст. 77);
- економічна криза, що призвела до зменшення обсягу фінансування робіт у рамках виконання Національної програми інформатизації, внаслідок чого зменшився вплив Програми на процеси інформатизації в державі та посилилася децентралізація підходів до здійснення заходів з розбудови інформаційного суспільства відповідними державними органами;
- відсутність процедури погодження з Адміністрацією Держспецзв’язку створення та розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем, в яких оброблятиметься інформація, що є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законодавством;
- низький рівень взаємодії замовників Національної програми інформатизації щодо погодження Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації завдань (проектів) створення інформаційно-телекомунікаційних систем державними органами.
З огляду на зазначене необхідно:
- удосконалити нормативно-правову базу з питань забезпечення розвитку інформаційної сфери та прискорити її адаптацію до європейських правових норм та стандартів;
- забезпечити належну координацію дій усіх заінтересованих суб’єктів під час запровадження інструментів е-демократії;
- удосконалити інституціональний механізм формування, координації та здійснення контролю за виконанням завдань розбудови інформаційного суспільства;
- підвищити рівень інформаційної представленості України в Інтернет-просторі та присутності в ньому українських інформаційних ресурсів;
- забезпечити прийняття системних державних рішень, спрямованих на стимулювання створення національних інноваційних структур (центрів, наукових парків і технопарків) для розроблення конкурентоспроможних вітчизняних інформаційно-комунікаційних технологій;
- підвищити на державному рівні значущість українського сегмента Інтернету як одного з найважливіших інструментів розвитку інформаційного суспільства та конкурентоспроможності держави;
- розробити на національному та місцевому рівні механізм ефективної громадської участі та громадського контролю за реалізацією пріоритету розбудови інформаційного суспільства.
Крім того, уповільнено та недостатньо координується процес впровадження електронного урядування, а саме:
- результати розроблення і впровадження на замовлення державних органів інформаційно-комунікаційних технологій не завжди мають системний характер;
- повільно впроваджуються сучасні засоби доступу громадян до публічної інформації суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;
- органи місцевого самоврядування порівняно з центральними органами виконавчої влади мають значно нижчий рівень інформаційно-технологічного забезпечення адміністративно-управлінських процесів, а також розвитку інформаційно-технологічної інфраструктури та державних інформаційних систем;
- відсутній системний підхід до впровадження електронного документообігу, що взаємодіє в інтегрованій електронній інформаційно-аналітичній системі державних органів, яка призначена насамперед для забезпечення міжвідомчої інформаційної взаємодії;
- не виконується завдання з розбудови інформаційної інфраструктури, прийняття рішень та стандартів у галузі електронного обміну інформацією на міжвідомчому рівні, а також між державними органами, громадянами та організаціями, що є особливо актуальним у процесі подальшого розвитку державних електронних інформаційних систем;
- не забезпечене надходження та постійне архівне зберігання електронних документів з електронним цифровим підписом;
- низьким є рівень комп’ютерної грамотності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, що актуалізує питання організації безперервного навчання та оцінки навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій;
- зберігається цифрова нерівність у використанні інформаційно-комунікаційних технологій;
- зберігаються проблеми організації широкосмугового доступу для користувачів і низькі показники якості доступу до Інтернету.
Крім того, збільшується кількість проблем та ризиків, пов’язаних з інформаційною безпекою, а саме:
- зберігаються загрози національній безпеці, пов’язані з активним використанням Інтернету і мобільного зв’язку з метою пропаганди протиправної діяльності;
- збільшується частка використання інформаційно-комунікаційних технологій для вчинення злочинів, зокрема крадіжок, вимагань, шахрайства;
- актуалізуються питання захисту державних інформаційних ресурсів тощо.
За результатами міжнародних досліджень рейтинги України за окремими індексами, що стосуються впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, становлять:
- глобальний індекс конкурентоспроможності 2011-2012 (WEF Global Competitiveness Index) - 82 місце із 142 держав;
- індекс технологічної готовності 2011-2012 (WEF Technological Readiness Index) - 82 місце із 142 держав;
- індекс мережевої готовності 2011-2012 (WEF Networked Readiness Index) - 75 місце із 142 держав;
- готовність уряду (Government readiness) - 122 місце із 138 держав;
- використання урядом інформаційно-комунікаційних технологій (Government usage) - 75 місце із 138 держав;
- рейтинг за електронною готовністю 2010 (EIU eReadiness Ranking) - 64 місце із 70 держав;
- індекс електронного уряду ООН 2012 (UN e-Government Index) - 68 місце із 193 держав.
Проблеми, що перешкоджають підвищенню ефективності використання інформаційно-комунікаційних технологій з метою підвищення якості життя громадян, забезпеченню конкурентоспроможності України, розвитку економічної, соціально-політичної, культурної та духовної сфери суспільства, вдосконаленню системи прийняття державних управлінських рішень, мають комплексний характер і не можуть бути розв’язані на рівні окремих державних органів або адміністративно-територіальних одиниць. Усунення таких проблем потребує значних ресурсів, скоординованого проведення організаційних змін і забезпечення узгодженості дій за відповідним напрямом.
Умовами розвитку інформаційного суспільства є:
- забезпечення координуючої ролі держави в реалізації національної інформаційної політики із застосуванням принципів державно-приватного партнерства; організації наукових досліджень, створення та розвитку трудового потенціалу;
- концентрація ресурсів держави на пріоритетних завданнях розвитку інформаційного суспільства;
- розвиток національної інформаційно-комунікаційної інфраструктури та її інтеграція до світової інфраструктури;
- вільний доступ до інформації і знань, крім обмежень, установлених законом;
- удосконалення законодавства з питань регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері;
- підтримка вітчизняних суб’єктів індустрії програмної продукції;
- сприяння розвитку міжнародного співробітництва;
- постійне вдосконалення бізнес-клімату і розвиток конкуренції;
- становлення національної інформаційної індустрії;
- впровадження новітніх технологій у систему виробництва і споживання та розвиток високотехнологічного машинобудування.
Для розвитку інформаційного суспільства необхідно застосовувати принципи:
- рівноправного партнерства державних органів, громадян і бізнесу;
- прозорості та відкритості діяльності державних органів;
- гарантованості права на інформацію, вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, установлених законом;
- свободи вираження поглядів і переконань;
- правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;
- інформаційної безпеки;
- постійного навчання;
- підконтрольності та підзвітності державних органів громадськості;
- сприяння пріоритетному розвитку інформаційно-комунікаційних технологій;
- чіткого розмежування повноважень і скоординованої взаємодії державних органів;
- гарантованості повного ресурсного забезпечення національних програм та проектів розвитку інформаційного суспільства.
Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства та суспільства знань визначено в Законі України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, які з урахуванням сучасного стану та тенденцій розвитку України включають:
- прискорення процесу розроблення та впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у державне управління, охорону здоров’я, культуру, освіту, науку, охорону навколишнього природного середовища, бізнес тощо;
- розвиток електронної економіки;
- забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності громадян насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні всебічно розвиненої особистості, та забезпечення неперервності навчання;
- розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція до світової інфраструктури;
- підвищення якості та доступності адміністративних послуг, спрощення процедур їх надання і скорочення відповідних витрат, деперсоніфікація надання адміністративних послуг як інструмент зниження рівня корупції;
- розвиток електронної демократії;
- збереження культурної спадщини України шляхом документування її об’єктів на цифрових носіях, забезпечення накопичення і збереженості електронних документів та електронних інформаційних ресурсів;
- досягнення ефективної участі регіонів України у процесах становлення інформаційного суспільства, підтримку регіональних і місцевих ініціатив;
- захист інформаційних прав громадян та організацій, авторського права, підтримку демократичних інститутів та мінімізацію ризиків “інформаційної нерівності”;
- захист персональних даних;
- забезпечення відкритості інформації про діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, розширення доступу до неї та надання можливості безпосередньої участі як інститутів громадянського суспільства, так і громадян у процесах підготовки і проведення експертизи проектів актів законодавства, здійснення контролю за результативністю і ефективністю діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- удосконалення інформаційного законодавства;
- поліпшення стану інформаційної безпеки.
Основними завданнями розвитку інформаційного суспільства в Україні є:
- сприяння кожному громадянинові на засадах широкого використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у створенні інформації і знань, їх використанні та обміні ними, виробництві товарів та наданні послуг;
- забезпечення гарантій волевиявлення і самореалізації громадянина в інформаційному суспільстві, а також вільного доступу до інформації та знань, крім установлених законом обмежень;
- повномасштабне входження України до глобального інформаційного простору;
- прискорений розвиток інформаційного сектору економіки, який активно взаємодіє з іншими секторами економіки з метою підвищення темпів економічного зростання;
- впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя, діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, у тому числі в процесі реалізації Ініціативи “Партнерство “Відкритий уряд” та електронного урядування;
- гармонізація національного законодавства з європейським, дотримання цілей і принципів, проголошених Організацією Об’єднаних Націй, Декларацією принципів та Плану дій, напрацьованих на Всесвітніх зустрічах на вищому рівні з питань інформаційного суспільства.