ЮНЕСКО і концепція розвитку суспільств знань
ЛЕКЦІЯ 5.
Логіка викладу:
1. Розвиток інформаційного суспільства як чинник міжнародної політики.
2. ЮНЕСКО і гуманізація процесу глобалізації.
3. Формування концепції суспільств, заснованих на знанні, як базовій
концепції ЮНЕСКО.
4. Основні положення концепції ЮНЕСКО про розвиток суспільств знань
1. Розвиток інформаційного суспільства як чинник міжнародної політики.
Проблеми створення інформаційного суспільства почали обговорюватися в середині 90-х рр. минулого століття на нарадах, організованих Радою Європи, Європейською Комісією, ЮНЕСКО і багатьма іншими міжнародними і міжурядовими організаціями.
У 1998 р. Міжнародний союз електрозв’язку (ITU) виступив з пропозицією, адресованою Організаційному комітету Організації Об’єднаних Націй,
про проведення під егідою ООН Усесвітнього Саміту з інформаційного суспільства (WSIS). Наступного року в ООН було ухвалено позитивне рішення, і почалася підготовка Саміту. Таким чином, вперше обговорення питань формування інформаційного суспільства були винесені на рівень голів держав-членів ООН. Інша відмінна риса Саміту полягала в тому,
щодо процесу його підготовки і до участі в самому саміті були залучені представники комерційного і неурядового секторів суспільства. Проведення Саміту було заплановане в два етапи. Перший – в грудні 2003 р. в Женеві, інший, – в листопаді 2005 р. в Тунісі.
Паралельно з консультаціями в рамках ООН здійснювалася аналогічна діяльність в рамках Групи Восьми (G8), яка завершилася підписанням у 2000 р. «Окинавської хартії глобального інформаційного суспільства». Окинавська хартія є рамковим документом, в якому лідери держав, що входять
у «Вісімку» позначили готовність до реалізації в своїх країнах програм, направлених на розвиток інформаційного суспільства і ліквідації інформаційної нерівності (так званого «цифрового розриву»).
У 2002 р. почалося широке обговорення проектів двох основних документів Усесвітнього Саміту: «Декларації принципів» і «Плану дій»,
які були прийняті в 2003 р. на Женевському Саміті. «Декларація принципів» носить узагальнений і консолідований характер і визначає загальний вектор безлічі концептуальних уявлень та політичних устремлінь представників різних країн. Документ в повному розумінні може бути віднесений
до основоположних, оскільки на сьогоднішній день відображає сукупність філософських, соціально-політичних, соціологічних, культурологічних
і технологічних уявлень про прийдешнє суспільство.
«План дій» є достатньо конкретним документом і включає орієнтовні показники застосування інформаційно-комунікаційних технологій у країнах-учасниках Саміту до 2015 р., які можуть коригуватися з урахуванням національної специфіки. Серед оцінок «Плану дій», що прозвучали були діаметрально протилежні: від затвердження неможливості досягти встановлених показників до зазначеного року, до пропозиції скоротити встановлені терміни до п’яти років. Дане різночитання ясно підводить
до розуміння однієї з головних проблем, що прозвучали на Саміті: проблеми створення рівних можливостей для розвитку і застосування інформаційних технологій в усьому світі або, необхідності подолання наявної або, що навіть розширюється інформаційної нерівності.
2. ЮНЕСКО і гуманізація процесу глобалізації.
Значним внеском ЮНЕСКО в Усесвітній саміт явилося вироблення концепції «суспільств, заснованих на знаннях». Прихильність цієї міжнародної організації ідеї створення суспільств, заснованих на знаннях, була схвалена учасниками міністерського круглого столу з назвою
«До суспільств, заснованих на знаннях», проведеного під час Генеральної конференції ЮНЕСКО в жовтні 2003 року. Потім відбувся симпозіум «Створення суспільств, заснованих на знаннях, – від бачення до дії», організований ЮНЕСКО під час Усесвітнього саміту в Женеві в грудні 2003 року.
Визнаючи тісний зв’язок між знанням і розвитком, лідери, що брали участь в цих двох заходах ЮНЕСКО, підкреслили, що створення суспільств, заснованих на знаннях, має визначальне значення для поліпшення якості життя, зміцнення соціальних зв’язків на основі поваги до різноманітності
та зміцнення економік різних суспільств.
У документах ЮНЕСКО підкреслюється, що створення суспільств, заснованих на знаннях, відкриває шлях до гуманізації процесу глобалізації. Впродовж своєї участі в процесі підготовки двох етапів Усесвітнього саміту ЮНЕСКО постійно підкреслювала значення чотирьох ключових принципів, на яких мають базуватися суспільства, засновані на знаннях:
– свобода висловлювання думок;
– якісна освіта для всіх;
– універсальний доступ до знань та інформації;
– повага до культурної і мовної різноманітності.
У «Декларації принципів» і «Плані дій», прийнятих на женевському етапі Усесвітнього саміту, відзначено пріоритети, які ЮНЕСКО позначила
як основи своєї діяльності.
На конференціях, симпозіумах й інших заходах, організовуваних
під егідою ЮНЕСКО, постійно підкреслюється, що ідея єдиного уніфікованого глобального інформаційного суспільства не відображає бачення соціального і гуманного розвитку, який став можливим завдяки застосуванню інформаційно-комунікаційних технологій. На противагу цьому, концепція «Суспільств, заснованих на знаннях» пропонує привабливу перспективу, – не обмежуючої одноманітності, а звільняючої різноманітності.
3. Формування концепції суспільств, заснованих на знанні, як базової концепції ЮНЕСКО.
Керівники і провідні експерти ЮНЕСКО постійно підкреслюють,
що у них немає ілюзій щодо того, що ЮНЕСКО здатна виконати все це лише своїми силами. Тому в 2003 році було поставлено завдання розвитку широкого партнерства для реалізації Плану дій. Окрім програмних дій, направлених на практичну реалізацію відповідних аспектів Плану дій саміту, ЮНЕСКО організувала в 2005 році чотири тематичні заходи, кожне з яких було присвячено подальшому розвитку концепції «суспільств, заснованих
на знаннях».
У лютому 2005 року в Парижі була проведена дводенна міжнародна конференція на тему «Свобода вираження в кіберпросторі». В цій зустрічі експертів взяли участь близько 200 осіб, включаючи журналістів, видавців, науковців, представників засобів масової інформації і неурядових організацій, а також значна кількість офіційних представників держав-членів ЮНЕСКО. Метою даної зустрічі було обговорення проблем і можливостей,
з якими стикається право на інформацію в глобальній комп’ютерній мережі. На зустрічі не приймалася офіційна декларація, але були схвалені чотири принципи, закладені в основу концепції ЮНЕСКО про «суспільства, засновані на знаннях», і була досягнута згода щодо того, що засоби масової інформації в Інтернеті повинні мати таку ж свободу, як друкарські й мовні засоби масової інформації. Конференція прийшла до висновку щодо небезпеки введення обмежень на потік інформації в кіберпросторі. Учасники зустрічі наполягали на тому, що Інтернет ґрунтується на правах людини,
й усі держави зобов’язані дотримувати і захищати ці права стосовно
їх реалізації в кіберпросторі. Конференція також призвала розробити правила, що забезпечують юридичну основу функціонування комерційного сектора в Інтернеті й особливо постачальників інтернет-послуг. Учасники також рекомендували вивчити можливість ухвалення міжнародних правових норм з метою зведення до мінімуму «спаму» без збитку для свободи вираження.
Іншою тематичною зустріччю була міжнародна конференція
«Роль багатомовності в забезпеченні культурної різноманітності і загальної участі в кіберпросторі», яка була проведена в травні 2005 р. в столиці Малі Бамако. Цей захід був організований ЮНЕСКО спільно з Африканською академією мов (ACALAN) за фінансової підтримки Міжурядового агентства щодо використання французької мови (AIF). Проведення цієї конференції
в Африці було особливо значущим і продемонструвало одну з найсильніших сторін ЮНЕСКО – її можливість організувати участь в заході ключових експертів. Зустріч в Бамако виявилася дуже цінною для визнання значення розвитку «мереж практиків, що розв’язують проблеми». Одним з результатів зустрічі в Бамако явилося усвідомлення необхідності зміни підходів
до питань багатомовності в кіберпросторі. На сучасному світі використання відносних показників, вимірюваних ступенем використання Інтернету групою «глобальних» мов виявляється недостатнім, необхідно забезпечити участь менш поширених мов, що має сприяти як розвитку власне інформаційно-комунікаційних технологій і електронного середовища,
так і розвитку націй та співтовариств загалом. Місцевий контент в Інтернеті розвиває місцеві мови і місцеве знання, і все це має відношення до того,
як співтовариства розв’язують завдання стійкого розвитку, який розуміється не як привнесений і чужий процес, а як процес підвищення компетенцій місцевого співтовариства.
Скорочення інформаційної нерівності не повинне досягатися за рахунок знищення сотень місцевих мов. Навпаки, присутність менш поширених
мов у кіберпросторі має бути частиною процесу їх збереження і процвітання. Це також має відношення до освіти, особливо до використання рідної мови
в школах і програмах подолання неписьменності. Звичайно, процвітання
і збереження місцевих мов за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій і навчання на рідній мові необхідно розглядати як основну ознаку того, що має місце розвиток, заснований на інтересах співтовариства.
Обговорення на зустрічі в Бамако показали необхідність вироблення
і застосування поетапного підходу до питання позиціонування мов
в Інтернеті. Для досягнення цієї мети, як відзначили низка учасників, необхідно із самого початку встановити тісні робочі відносини з місцевими співтовариствами. Разом з необхідністю участі національних політичних структур і програм, Створення плюралістичних і інклюзивних суспільств, заснованих на знаннях відбувається, безумовно, за участю національних політичних структур і в рамках національних та міжнародних програм, проте в основному є місцевим процесом. Одна з функцій інформаційно-комунікаційних технологій полягає в тому, що за правильного підходу
цей «глобальний» ресурс можна дуже продуктивно використовувати
на місцевому рівні.
Таким чином, конференція в Бамако показала, що дебати щодо багатомовності в кіберпросторі пов’язані з ширшими питаннями доступу, участі, підтримки і розвитку. Дійсно, ці питання є центральними в понятті «Стійка різноманітність». У той самий час, упор на локалізацію і взаємодію
з місцевим співтовариством указують на ключові завдання, котрі необхідно розв’язати в ході здійснення Плану дій Усесвітнього саміту.
Третя тематична зустріч – «інформаційно-комунікаційні технології
для розвитку людського потенціалу: основні чинники успіху» – була проведена в травні 2005 року в Штаб-квартирі ЮНЕСКО. Ця зустріч, організована ЮНЕСКО спільно з Римським клубом, була присвячена визначенню умов і чинників, необхідних для ефективного й успішного застосування нових методів навчання і розвитку навичок. Особлива увага була приділена потребам маргіналізованних груп, таких як сільське населення, бідне міське населення, біженці, особи з порушеннями зору і ВІЛ-інфіковані. Прийнявши за основу План дій саміту, учасники зустрічі сфокусувалися на тому, як щонайкраще використовувати наявні ресурси, енергію і зобов’язання в цілях швидшого реагування на проблеми, з якими стикаються країни, що розвиваються, у сфері інформаційно-комунікаційних технологій і розвитку людського потенціалу. В ході обговорень було виявлено низка чинників, що сприяють успішній реалізації проектів
і ефективному використанню інструментів та методів, включаючи ясну мету, локалізацію, стабільність, підвищення компетенцій співтовариства, розвиток людського потенціалу, відповідні консультації щодо стратегії, ефективну координацію, інтегрований моніторинг і оцінку, а також необхідність формування та розвитку багатобічних партнерств.
У травні 2005 року ЮНЕСКО провела дводенну міжнародну конференцію в Санкт-Петербурзі на тему «ЮНЕСКО між двома етапами саміту щодо інформаційного суспільства». Метою цих останніх з чотирьох тематичних зустрічей Усесвітнього саміту був розгляд і вимірювання стійкості культурної різноманітності за рахунок можливостей, пропонованих інформаційно-комунікаційними технологіями, для створення майбутніх суспільств, заснованих на знаннях. На цій міжнародній конференції розглядалися нові міжкультурні зв’язки і мережевий обмін, нові засоби надання старих і нових знань, нові способи розвитку творчості, а також нові засоби доступу до культурного контенту і послуг у всьому світі. У повістку конференції була включена також тематична зустріч на тему «Культурна різноманітність в товаристві знань».
Усі ці заходи проводилися в рамках Програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх», яка є флагманською програмою ЮНЕСКО, що реалізовує проекти, направлені на підтримку ініціатив створення елементів суспільств, заснованих на знаннях.
4. Основні положення концепції ЮНЕСКО про розвиток суспільств знань.
Концепція ЮНЕСКО щодо розвитку суспільств знань максимально повно представлена в спеціальній доповіді, яка була опублікована в 2005 р. Усесвітня доповідь підготовлена під керівництвом Франсуази Рівьер, заступника Генерального директора ЮНЕСКО. Автори доповіді, чітко позиціонують відмінність концепції суспільств знань від ідеї розвитку інформаційного суспільства, оскільки поняття інформаційного суспільства ґрунтується, перш за все, на досягненнях технології. Поняття ж суспільств знання має на увазі ширші соціальні, етичні та політичні параметри. Множина використана невипадково, а для того, щоб підкреслити, що немає єдиній моделі суспільного розвитку, яку можна «поставити під ключ».
У доповіді наголошується неприпустимість ситуації, коли інформаційна революція приводить до розповсюдження технократичного уніфікованого підходу і нав’язування одноманітної моделі розвитку людського суспільства. Підкреслюється, що для побудови суспільств знання важливі не лише нові можливості, що надаються Інтернетом і мультимедійними засобами,
а й такими найважливішими інструментами знання, як преса, радіо, телебачення і, головне, системи освіти. Не можна забувати, що більшість населення світу, перш за все, зазнає потребу в книгах, шкільних підручниках і щонайгострішу нехватку викладачів, а вже потім потребує комп’ютерів
і доступу до Інтернету. Змістовний аспект освіти невіддільний від мов
і знань. Необхідно подумати також про місце, яке можуть зайняти місцеві або автохтонні знання в суспільствах знання, в моделях розвитку яких надається важливе значення формам кодифікування наукового знання.
Важливість, якої набуває відтепер культурне і лінгвістичне різноманіття, підкреслює наскільки проблематика доступу до знань невіддільна від умов
їх створення.
У сучасному суспільстві кількісне зростання знань приводить
до виникнення розриву, що збільшується, між тими, хто має доступ до знань і культури, хто оволодіває ними, і тими, хто такого доступу позбавлений. Експерти ЮНЕСКО вважають, що недостатньо скорочувати інформаційну нерівність («електронно-цифровий розрив») й інші форми нерівності в плані доступності світу культури. Необхідно також приймати заходи
до скорочення «когнітивного розриву» або «розриву в знаннях», інакше
це явище може придбати експоненціальний масштаб.
Важливим аспектом цієї концепції є те, що перед світовою спільнотою ставиться питання про необхідність гуманізації процесу глобалізації.
Суспільства знання мають бути орієнтовані на розширення базових прав людини в інформаційній сфері. Науковці ставлять назріле питання про з’єднання етики й інформатизації. В процесі цього особлива увага приділена подоланню суперечностей інформаційного суспільства, що склалися: небезпекам інформаційної нерівності, дисбалансу інформації і знань,
що посилюється, захисту свободи висловлювання думок, небезпеці тотального спостереження і контролю, загрозі маніпулювання інформацією
з політичними цілями і т.д.
У доповіді підкреслюється, що нині лише 11% населення мають досвід використання Інтернету. З них 90% проживають в промислово розвинених країнах: у Північній Америці (30%), Європі (30%), Азіатсько-тихоокеанському регіоні (30%). Тому терміни «глобальний» або «світова павутина» маскують ту реальність, що на долю 82% населення світу припадає лише 10% підключень. Це приводить до серйозного відставання багатьох країн і регіонів у розвитку людського потенціалу – головного ресурсу сучасного розвитку. Констатується кореляція між розповсюдженням Мережі та географією розвитку, наявністю інтернет-інфраструктури
і індексом людського розвитку. Цей індекс використовується Програмою Розвитку ООН для визначення потенціалу соціального і науково-культурного розвитку різних країн. Перешкодою є і ціна послуг, що надаються, – наприклад, в Бангладеш щорічна вартість підключення до Інтернету дозволяє забезпечувати продуктами впродовж року цілу сім’ю.
Нові технології повсюдно прискорюють створення і розповсюдження знань. Замість старих місць виробництва і зосередження знань: шкіл, бібліотек увесь світ починає уподібнюватися єдиному віртуальному простору планетарного масштабу з дистанційним доступом, де легко розповсюджуються і засвоюються самі різні знання. Світ стає планетарною школою і бібліотекою. Формується нова глобальна інформаційна культура, що розмиває межу між виробниками і одержувачами знань, відкриває нові широкі можливості для самовираження, творчості, розширює для людини межі можливого. В той самий час, Інтернет може стати як інструментом для побудови суспільств знання, так і лабіринтом, який може завести в пропасті суспільства розваг.
Нині міняється розуміння самого терміну «розвиток», в якому значущо зросла роль знань і навчальних елементів. Широке впровадження інновацій вимагає тісної співпраці властей, науки, промисловості і цивільного суспільства. Інновації є ключовим елементом суспільств знань,
який істотним чином трансформує всі сторони життєдіяльності. Навчання стає ключовою цінністю суспільств знання. У цій ситуації ускладнюється оцінка знань, оцінка здібностей людини. Сьогодні педагогіка ставить питання про множинність форм інтелекту, що слабо враховуються класичною освітою, а зсув акцентів у навчанні й нові технології міняють монопольну роль книг, шкіл, навчальних закладів, бібліотек. Майбутнє традиційних
і нових форм передачі знання – підкреслюється в доповіді ЮНЕСКО – багато в чому залежить від здатності сучасних суспільств діяти не тільки відповідно до логіки споживання, а й відповідно до необхідності нарощування когнітивної цінності знания.
Важливим завданням є адаптація системи професійного навчання
до нової ситуації. Безперервне навчання вимагає переходу освітнього процесу від викладання у вигляді готових повідомлень до навчання у формі постановки проблем і пошуку їх рішень. Проте, тенденція підвищення якості освіти в економічно розвинених країнах межує з неписьменністю в країнах третього світу і країнах із перехідною економікою – за даними ЮНЕСКО, нині (дані на 2005 р.), в світі безграмотними є близько 800 млн. дорослих,
або 17 % дорослого населення планети.
Важливим компонентом моделі суспільств знань є принцип загального доступу до знань, який виключає розгляд знань як предмет виняткової інтелектуальної власності.
Сучасна практика має багато прикладів сумісного користування знаннями. Нині активно розробляються, як на теоретичному, так і на практичному рівні, питання встановлення прийнятного балансу між захистом прав на інтелектуальну власність і розповсюдженням знань як суспільного надбання. Компромісного рішення вимагає проблема гармонізації економічних інтересів видавців наукових журналів, з одного боку,
і професійних інтересів науково-освітніх співтовариств, з іншого. Прикладом такого компромісу є ініціатива Open Access, що об’єднала творців відкритих архівів наукових публікацій і видавців.
Досить актуальною темою в зв’язку з цим є співвідношення політики
у сфері авторських прав з інтересами розвитку освіти. На думку експертів ЮНЕСКО, можливий вихід з цієї ситуації лежить на шляху формування
і розповсюдження «нової етики», заснованої на сумісному володінні знаннями і співробітництві.
Становлення суспільств знання створює вплив і на традиційні інститути демократії. На думку науковців, виникає явище «планетного громадянства» мобілізаційні можливості якого посилюються новими технологіям
і можливостями транснаціональної організації. Демократія в суспільствах знання, на думку експертів ЮНЕСКО, стає «демократією прогнозування», що стимулює оновлення традиційних форм солідарності через сумісну участь у реалізації різних проектов.
У доповіді ЮНЕСКО «До суспільств знання» формулюються основоположні позиції моделі суспільств знання («три стовпи суспільства знання»):
– справедливіша оцінка знань для ліквідації наявних видів нерівності («існуючих розривів»);
– ширша участь усіх зацікавлених сил в розв’язанні питання доступу до знань;
– успішніша інтеграція політичних дій у сфері знання й інновацій.
Для підвищення ефективності необхідної політики автори формулюють низку рекомендацій:
– збільшувати інвестиції в якісну освіту для всіх і забезпечення рівних можливостей;
– збільшувати кількість точок загального доступу до інформаційних
і комунікаційних технологій;
– сприяти забезпеченню загальнодоступності знання через музеї, бібліотеки, інститути, дослідницькі центри;
– підсилювати спільність використання наукових знань;
– активізувати сумісне використання знань в галузі охорони навколишнього середовища з метою стійкого розвитку;
– надавати пріоритетне значення мовному різноманіттю;
– прагнути через сертифікацію до гарантії якості знань доступних
і одержуваних в Інтернеті;
– укріплювати «цифрову солідарність» і партнерство для подолання «цифрового розриву»;
– особливу увагу приділяти подоланню нерівності жінок як одержувачів знання;
– прагнути оцінювати рівень знань комплексними, недискримінаційними критеріями, адекватними цілям і пріоритетам суспільств знання.
Нині розроблено значну кількість різних систем індикаторів й індексів, які використовуються для проведення порівняльного аналізу розвитку інновацій, освітнього потенціалу, інформаційного суспільства, використання інформаційно-комунікаційних технологій тощо. Завдання моніторингу ситуації і здійснення міждержавних і міжрегіональних досліджень вимагає достатньо докладного аналізу індексів і показників, за допомогою яких можна проводити такий моніторинг.
Питання для самоперевірки
1. Сформулюйте цілі і завдання Усесвітнього саміту щодо інформаційного суспільства.
2. Наведіть основні характеристики базових документів Усесвітнього саміту.
3. У чому полягають основні положення концепції ЮНЕСКО
про розвиток суспільств знань?
4. Сформулюйте основоположні позиції моделі суспільств знання («три стовпи суспільства знання»).
5. У чому полягає роль багатобічних партнерств у ліквідації інформаційної нерівності?