Структура педагогічної інноватики

Інноваційні процеси в системі освіти є показником якісно нового етапу взаємодії й розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості та процесів застосування її результатів. Для нього характерною є тенденція до ліквідації розриву між процесами створення педагогічних новацій і процесами їх сприйняття, адекватного оцінювання, освоєння й запровадження, а також до подолання суперечності між стихійністю цих процесів і можливістю та необхідністю свідомого управління ними.

Педагогічна інноватика відповідно до особливостей інноваційних процесів охоплює такі теоретичні блоки понять і принципів:

1. Блок створення нового в педагогіці. У його контексті розглядаються такі проблеми, як нове в педагогіці, класифікація педагогічних новацій, умови створення нового, критерії новизни, міра готовності нового до його освоєння й запровадження, традиції й новаторство, етапи створення нового в педагогіці.

Створення нового в педагогіці має свою специфіку, пов'язану з неповторністю особистості педагога, особливостями класу, групи, кожної дитини, типом, стилем діяльності навчально-виховного закладу.

До головних завдань цього блоку понять на сучасному етапі належать:

- розкриття суті та джерел зародження нового в педагогіці (соціальних, соціально-педагогічних, педагогічних детермінант нового);

- розроблення типології нового в педагогічній науці й практиці;

- визначення критеріїв і ступеня новизни;

- визначення сприятливих умов становлення, розвитку й утвердження нового в педагогіці;

- визначення категоріального апарату теорії нового в педагогіці («нове», «старе», критерії оцінювання нового, етапи розвитку тощо);

- осмислення, систематизація функцій педагогічної неології (науки, що вивчають нове в педагогіці) у системі педагогічного знання;

- визначення ролі та значення неології в педагогіці.

Необхідність розроблення неології як напряму досліджень зумовлена посиленням інтенсивності інноваційних процесів, тобто процесів упровадження педагогічних новацій у теорію та практику.

2. Блок сприйняття, освоєння й оцінювання нового. Поняття та принципи, що належать до цього блоку, розкривають специфіку оцінювання, освоєння й усвідомлення педагогічним співтовариством того, що виникає в педагогічній теорії й практиці. Явища консерватизму й новаторства в педагогіці, особливості інноваційного середовища, готовність педагогічного співтовариства до сприйняття й оцінювання нового вивчає педагогічна аксіологія – розділ педагогіки, у якому досліджуються значущі для педагогічної праці цінності навчання й виховання.

У контексті сучасного наукового знання аксіологія розглядається як теорія цінностей із акцентом на їх загальнолюдських аспектах, що зумовлено утвердженням у свідомості людей гуманістичного мислення, новими соціальними реаліями. Педагогічна дійсність як частина соціальної охоплює сукупність педагогічних явищ, що беруть участь у цілеспрямованому процесі формування людини. До них належать суб'єкти цього процесу (педагоги й вихованці), зміст і процес навчання й виховання, різноманітні навчально-виховні засоби. Педагогічні явища утворюють першу велику групу цінностей, яку має досліджувати педагогічна аксіологія. Друга група охоплює науково-педагогічні явища: педагогічні теорії, ідеї, принципи та результати науково-педагогічної діяльності.

Педагогічні явища якісно відрізняються одне від одного. Будь-яке з них можна оцінити, однак не кожне може бути цінністю, оскільки деякі є деструктивними щодо розвитку особистості або з плином часу втрачають цінність.

3. Блок вивчення й запровадження нового (вироблення впровадження). У його контексті відбувається осмислення практики застосування педагогічних інновацій, вивчення закономірностей і форм упровадження нового. Усі ці явища вивчає педагогічна праксіологія – галузь педагогічних знань, що досліджує ефективність механізмів упровадження педагогічних інновацій, оптимальної інноваційної діяльності.

У педагогічній інноватиці утвердився такий алгоритм (система операцій) упровадження нового:

1) вивчення завдань, передбачених нормативними документами;

2) аналіз практики й зіставлення отриманих у його процесі даних із соціальними вимогами;

3) моделювання еталонних результатів, яких очікують у результаті перетворення педагогічної практики;

4) пошук ідей, рекомендацій, що можуть бути впроваджені;

5) розроблення комплексної програми, що охоплює закономірності впровадження нового;

6) відбір дидактичних, матеріальних, інформаційних, організаторських засобів тощо;

7) теоретична, методична, психологічна підготовка учасників упровадження нового;

8) налагодження зв’язків із авторами рекомендацій.

Інноваційні процеси, що поєднують створення, освоєння й упровадження педагогічних нововведень, здатні значно прискорити процеси оновлення системи освіти загалом, тому вивчення та реалізація всіх трьох блоків інноваційних процесів поширюється в системі освіти на різних її рівнях.

Завдання для самоконтролю.

1. Дайте характеристику терміна «інноваційне навчання».

2. Назвіть основні ознаки гуманістичної педагогіки.

3. Опишіть глобальні тенденції розвитку сучасних систем освіти.

4. Охарактеризуйте основні напрями інноваційних процесів у національній системі освіти.

5. Опишіть рівні новизни у структурі педагогічної інноватики.

6. Дайте визначення інноваційного потенціалу навчального закладу.

7. Дайте визначення інноваційного потенціалу педагога.

8. Дайте визначення інноваційного потенціалу педагогічної технології.

9. Назвіть основні результати педагогічної творчості.