РОМАНТИКИ АНГЛІЇ XVIII СТОЛІТТЯ

Лекція 17

 

 

ПЛАН

 

1. Особливі риси англійського романтизму.

2. Загальна характеристика творчості Байрона.

3. Короткі відомості про життя Байрона.

4. Характеристика поем Байрона. “Паломництво Ч.Г.”

5. Загальний огляд “східних” поем: “Гяур”, “Абідоська наречена”, “Корсар”, “Облога Коринфа”, “Парізіна”, “Манфред”.

6. Драматургія Байрона. “Каїн”.

7. Джон Кітс – найромантичніший англієць.

 

 

Англійський романтизм представлений іменами Джорджа Байрона, Вальтера Скотта, Персі Біші Шеллі, Джона Кітса.

Англійський романтизм, як і будь-який інший художній напрям, у своєму національному варіанті має властиві тільки йому риси. Насамперед, романтизму в Англії передував значно довший, ніж у Німеччині чи Франції, період передромантизму. У добу панування на континенті класицизму виявилось, що англійська література схильна більше до готичності (до таємничості, загадковості, до ірраціонального), ніж до античної класики. В Англії було тоді побудовано багато замків, залишилося багато руїн, були таємничі гроти, англійські парки й ліси, в яких панувала дика природа – все це створювало готику.

Характерна ознака англійського романтизму – особливо велика кількість творів з християнською релігійною образністю, звертанням до образу Бога, до християнської міфології, до Старого Заповіту, які дають читачу ідейне натхнення. Сприяло цьому й те, що на той час в Англії йшла боротьба за чистоту пуританської (аскетичної, суворої) релігійності.

Політична та економічна історія Англії багато в чому визначила життя, духовну атмосферу суспільства. Англія пережила три буржуазні революції. В одних революції викликали сподівання на краще, гуманне майбутнє, в інших – сум за минулим. Англія в добу романтизму мріяла про ідеї республіканські, але залишалася монархією через повільні, консервативні зміни в суспільстві. Однак революції сприяли народженню в літературі нових тем, нових героїв нового (робітничого) класу.

У той же час Англія була великою колоніальною державою, яка продовжувала колоніальні війни, займалася міжнародною торгівлею, що знаходить своє відображення в літературі (розкішний Південь, загадковий Схід). Але Англія була також країною, зануреною у своє, суто національне, провінційне, сільське життя. Тому ці дві тенденції (заглиблення всередину й опанування простору) становлять одну із характерних рис англійського романтизму.

У жанровому відношенні англійці здобули славу в ліриці, ліро-епічних формах, історичних романах. Найвідомішими романтиками літератури Англії були Вільям Блейк, Вальтер Скотт, Джордж Байрон, Персі Біші Шеллі, Джон Кітс. Вони походили з різних соціальних прошарків: Блейк – з робітників, Байрон, Шеллі – з аристократії, Кітс – син заможного конюха, Скотт – з родини шотландського правника. А ле всі вони були “блудними синами” свого класу, бунтівниками, захоплювалися історією, політикою, мовами, філософією, жили бурхливо, яскраво й суперечливо.

Джордж Ноель Гордон Байрон(1788-1824)

Ім’я Байрона було на той час другим (після Наполеона Бонапарта) за популярністю. Байрон – складна, суперечлива, романтична особистість, людина, про яку за життя складали легенди. Не випадково виникло навіть поняття “байронізм”. Не тільки особа самого Байрона мала вплив на тогочасних поетів та письменників (Лермонтова, Пушкіна, Міцкевича, Стендаля, Бальзака), а й його герої, в яких Байрон відтворив риси, характерні для часу великих розчарувань, душевної смути, коли страждали так звані “зайві люди”, коли частіше народжувалися скептики й песимісти, ніж ідеалісти та оптимісти.

Байрон сам був романтичним героєм: справжній красень, переможний особистий шарм, аристократичне походження, багатство, пристрасність, повне пригод життя, мужність, сміливість, зухвало-критичне ставлення до вад суспільства, безмежна гордість, таємничість, авантюризм. Він умів полонити серця жінок, завойовувати дружбу чоловіків, наживати ворогів і псевдоприятелів.

Причинами жорсткого конфлікту між Байроном та аристократами було те, що поет поводив себе незалежно, був волелюбним, сміливо писав, безжально критикував і влучав у ціль тому, що добре знав вади й стиль життя верхівки.

Байрон мав гострий розум і почуття справедливості, які штовхали його на бунт проти держави власників, на підтримку народу, тих, хто виборює свою свободу. Він не був послідовним борцем у житті, але в поезії виявив волелюбний, антитиранійний дух. Та насамперед у творчості він залишався ліриком, який розкривав перед читачами свої почуття і переживання, суб’єктивні погляди. Тому часто Байрона ідентифікують з його героями Чайльдом Гарольдом, Корсаром, Манфредом.

Джордж Байрон народився в найстарішій аристократичній родині Англії. Однак його батько вже не мав багатства, бо був гультяєм, гравцем, улюбленцем жінок. Одружившись із багатою спадкоємницею, він розтринькав її гроші і покинув сім’ю (Джорджу було тоді три роки). Батько рано помер, залишивши дітей сиротами. Від першої дружини він мав дочку Августу. Джордж познайомився з нею вже дорослим і полюбив Августу, яка стала для нього найближчою рідною людиною.

Мати Байрона Катерина Гордон – з шотландської знаті. Вона мала дивний характер (часті перепади настрою, примхливість). Мати була нещасною в коханні, обожнювала сина і водночас часто незаслужено ображала його. Байрон любив її, жалів, але не пробачав – тому жив на відстані від неї.

Перші роки життя поета в Шотландії були жалюгідними, в безгрошів’ї. Але згодом помирає бездітний родич Байрона – і Джордж успадковує титул лорда, маєтки, оселяється в Ньюстедському абатстві. Байрону – 10 років. Він обожнює давній замок, блукає мальовничими околицями, складає на його честь вірші, згадуючи похмуру історію своїх предків, сумуючи з приводу занепаду роду і висловлюючи надію на відродження.

Далі – школа в Гарроу, університет, бажання вивчати історію та літературу, створення перших ліричних віршів. Найкращі з поезій – присвячені сусідці по маєтку Мері Чаворт, в яку поет закохався. Але Мері покохала іншого, одружилася з ним. Біль від цього удару Байрон відчував довгі роки (“До Мері при одержанні її портрета”, “Ти щаслива”).

Ранні вірші Байрона зібрані в чотирьох його збірках. Ці вірші, що оспівують силу почуття, щирість, є добрими, але не містять оригінальності Байрона.

Поет подорожує в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію, Туреччину. Свої враження викладає у творі “Паломництво Ч.Г.” Дві перші пісні принесли йому успіх: у них змальований образ романтичного героя, якого англійська література ще не знала.

Після повернення з мандрів Байрон будує політичну кар’єру: виступає в палаті лордів на захист луддитів (руйнівників машин), виступає за необхідність толерантного ставлення до питань віри. Але лорди засудили луддитів. Байрон розчаровується в розумі і справедливості суспільства (“Видіння суду”, “Бронзовий вік”, “Пісня для луддитів”).

Байрон стає найвідомішою і найзагадковішою людиною у вищому світі. З ним шукають знайомства. Жінки злітаються до нього, як метелики на світло. Байрон вирішує одружитися: вибір упав на заможну, освічену, молоду, самовпевнену, вперту панночку Анабелу Мільбенк, яка взялася перевиховати поета. Оскільки вони були надто різними, то друзі відмовляли Джорджа від одруження. Але шлюб відбувся і відразу став для поета розчаруванням. Життя стає нестерпним. Дружина зовсім не розуміє і не сприймає погляди та поезію чоловіка. Байрон живе своїм життям Анабела, народивши дитину, покидає Джорджа назавжди. І за життя поета, і після його смерті вона не щадила його ім’я, його честь.

Байрон покидає Англію. Тривалий час перебуває у Швейцарії, Італії, Греції. В Італії він підтримує товариство карбонаріїв (вугільників) – патріотів, які готували визволення Туреччини від поневолення. Багато пише: створює поеми, сатиричні твори, філософські драми у віршах. Працює у двох напрямах: трагедії (“Сарданапал”, Маріно Фальєро”, Манфред”, “Каїн”, “Небо та Земля”) та вірші, починає роботу над поемою “Дон Жуан”.

Лірик Байрон відтворює в поезії власні настрої, миттєво реагує на суспільні зміни в Європі, відображає жахливу картину світу, що руйнується через ненависть, ворожнечу, нескінчені війни. Він пише цікаву романтичну поему “Мазепа”, містерію “Каїн”.

В Італії Байрон закохується в юну, але заміжню графиню Терезу Гвічіолі. Тереза домагається розлучення з чоловіком, а тим часом стає позашлюбною дружиною поета. Родина Гвічіолі тепло приймає його в своє коло.

“Паломництво Ч.Г.” По-справжньому романтичні перші пісні цього твору, над яким Байрон працював кілька років. Між першими двома і третьою та четвертою частинами є суттєва різниця (третя та четверта частини – заклик до боротьби за свободу самого автора. “Паломництво Ч.Г.” – ліро-епічний щоденник подорожі. Враження, почуття, спостереження, роздуми молодого аристократа (героя поеми) становлять її зміст. Ч.Г. глибоко розчарований у суспільстві, тікає від нього в інші краї, шукає незайманої природи, щирих і чесних людей, не зруйноване цивілізацією життя, красу, гармонію. Герой схильний до критичних роздумів про себе, мрійник, меланхолік, не активний учасник життя.

Ч.Г. охоплений світовою скорботою: розчарування у батьках, друзях, коханій. Попри свою молодість пізнав життя з його темними пристрастями, зрадами, грішним коханням. Герой замислюється над історією, намагається зрозуміти причини занепаду країн (колись велика Греція). Його хвилюють думки про залежність людини від сил, що стоять над нею, про те, що щастя людини таке коротке, що люди зажерливі, жорстокі, байдужі до своїх близьких, неосвічені, здатні принижуватися перед владою, багатством, боягузи.

Іноді герой вважає, що всі нещастя людства – то доля, злий фатум, а іноді в творі звучать думки про необхідність і можливість боротьби проти гнобителів, тиранів (розповідь про героїв Албанії, які виборюють незалежність від Туреччини.

Герой, з одного боку, розчарований в ідеях просвітителів, а з іншого – заперечує песимізм щодо впливу людей і народів на хід історії.

Новаторство поеми: двоголосся ліричного висловлення (мова від першої особи перемежовується з мовою від третьої особи, і ці переходи органічні, непомітні); своєрідне поєднання епічних елементів з ліричними (об’єктивні картини світу поєднуються з відображенням почуттів поета, його думок особистого ставлення.

Дві останні п’єси, написані у Швейцарії та Італії, – це думки, почуття, розповідь про Бельгію, заклики самого автора (а не героя) до боротьби за свободу.

Між 1813 – 1816 роками Байрон створив цикл поем, які називають “східними”: “Гяур”, “Абідоська наречена”, “Корсар”, “Облога Коринфа”, “Парізіна”, “Манфред”. У цих поемах є певний сюжет. Дія хоч і відбувається на Близькому Сході або на півдні Європи, місце дії все ж узагальнене, як універсальною є світова скорбота головних персонажів. Значне місце в цих поемах відведено опису природи. Ці картини розкішні, екзотичні, наповнені енергією: скелі, гроти, пустельні острови, кипарис, лимони, виноградні лози, квітучі луки (все це викликає в читача емоційний відгук).

Розповідь у поемах не лінійно-хронологічна, а фрагментарна, складена з окремих епізодів, що надає сюжету напруженості, драматизму. У творах багато недомовок, натяків, здогадок, двозначностей. Майже всі поеми мають драматичну розв’язку.

Герої поеми – особи демонічні, бунтівливі, які повстали проти людей, Бога, це індивідуалісти, які виборюють свободу і заради неї можуть руйнувати усе на шляху: соціальні закони, моральні норми, людські долі, серця. Але їхній бунт не соціальний, не політичний, а швидше особистий: їх переслідує жага помсти тим, з ким не досягли порозуміння. Це – крайні індивідуалісти, носії зла, хоч і самі приречені на загибель.

Ставлення читача до них – подвійне: з одного боку, вони викликають гнів, обурення, а з другого – співчуття, бо теж страждають; зовнішньо ці герої – прекрасні (бліде обличчя, палаючі очі, чорні, довгі кучері, а зморшки на чолі – це слід мук, пристрастей і дум.

Основою, головним стержнем байронівських поем є кохання.

“Гяур”. Події твору відбуваються на сонячному Півдні, в Туреччині. Перед читачем постають картини розкішного життя в палаці Гассана, криваві сутички ворогуючих загонів, венеціанець Гяур, який зрікся своєї християнської віри і служить магометанам. “Гяур” – прізвисько (“невірний”), справжнє ім’я нам не відоме. Гяур закохався в невільницю Гассана Лейлу. Лейла кохає “невірного” і хоче з ним втекти. Гассан сумує за своєю прекрасною зрадницею, окрасою його гарему. Заздрісний Гассан вбиває Лейлу, а її тіло кидає в море. Гяур, очоливши загін відчайдушних, вбиває ворога Гассана, а потім ховається від покарання в монастирі. Однак він не молиться, не спілкується з ченцями, і ті вважають його жахливим грішником. Лише перед смертю Гяур сповідається перед святим отцем, просячи в Бога прощення за пристрасне кохання, помсту, небажання жити. Ця жагуча сповідь – найважливіші сторінки поеми.

Лейла – південна красуня: сумні очі газелі, пишне волосся, витончені ніжки, палка, пристрасна, свята і грішна, здатна за кохання заплатити власним життям.

Крім цих двох героїв, у поемі звучать голоси ченців, отця. Читач відчуває ліричний струмінь твору: навіть опис подій сприймається через почуття (ліричні відступи про історію Греції, про волю до свободу).

“Абідоська наречена”. Юнак Селім вважав батьком людину, яка його виростила (Джафара пашу). Раптом він дізнається, що паша вбив батька Селіма (свого брата), щоб захопити владу. Селім хоче помститися Джафару. Однак він закоханий у його дочку Зюлейку. На побаченні з нею Селім був жорстоко вбитий своїм дядьком.

“Парізіна” – твір за мотивами італійської хроніки ХV ст. Гуго, син князя Азо, закохується у красуню-мачуху Парізіну. Князь примушує підлеглих йому суддів засудити власного сина до страти.

“ Корсар” – самотній пірат (корсар) Конрад в бою потрапляє в полон до Селіма. Гюльнара вбиває Селіма, тому що закохана в Конрада. Під час відсутності Конрада (похід, полон) помирає його кохана Медора. Перед Конрадом постає питання, як жити далі, адже Медора була єдиним сенсом його життя.

“Манфред” – драматична поема, один із сумних байронівських творів. За типом героя твір близький до “східних” поем. Це – квінтесенція демонічного характеру, титанічна особистість, самітник, егоцентрик, мізантроп. Але в головному герої є і фаустівське начало: він – великий вчений, розчарований у науковому знанні, в суспільстві, де живе, у життєвих цінностях. Він шукає виходу зі своєї безнадії, мріє про забуття, страждає. Манфред кохав Астарту, яка загинула і яку він не може забути. Він володіє владою над духами, стихією та над їх повелителем Аріманом (може викликати фей та інших, але вони не в змозі дати Манфреду забуття чи воскресити Астарту.

Шильонський в’язень”. У Швейцарії Байрон познайомився З Пірсі Біші Шеллі, плавав з ним на човні по женевському озері, відвідував Шильонський замок, який так вразив Байрона, що він створив поему “Шильонський в’язень”. Твір присвячений женевському патріоту, республіканцю Франсуа де Болівару, якого герцог Савойський роками тримав Болівара у жахливій в’язниці. В поемі, крім головного героя, є ще два – теж в’язні, котрі страждають і вмирають у в’язниці на очах у Болівара, а той, закутий ланцюгами навіть не може закрити їм очі.

“Мазепа”. Герой цієї романтичної поеми – відома історична постать. Мазепа жив і діяв у складний і суперечливий час, був у важких стосунках з польським королем Яном Казимиром, у якого служив у молоді роки, а з шведським королем Карлом VІІ були союзниками у боротьбі проти Петра І (мав надію здобути таким чином незалежність Україні). Гетьман України Мазепа – постать гедонічна, яка привертала увагу письменників, поетів.

Автор ставиться з глибокою симпатією до свого героя як до людини сильної, владної, романтичної. Байрон виступає на захист українського народу, який бореться за національну незалежність. Але він вважав Мазепу польським шляхтичем. Основну частину поеми він присвятив малодостовірним, але захоплюючим епізодам юності Мазепи. Поема має великий, розгорнутий вступ і короткий висновок про важкі часи для Карла VІІ і Мазепи після поразки під Полтавою.

Карл і Мазепа із загоном, втікаючи від ворогів, зупиняються для перепочинку в лісі. Мазепа, потурбувавшись про коней, зброю, сідає їсти і запрошує Карла до вбогого столу. Мужній, суворий 70-річний воїн Мазепа розповідає засмученому, пораненому Карлу яскраві епізоди своєї юності. Мазепа розповідає про своє кохання до дружини старого польського аристократа – Терези. Історія цього кохання оповідується в піднесеному, мелодраматичному тоні. Самого автора захопила історія кохання, розлучення, помсти і страждань юного Мазепи.

Драматургія Байрона – великий розділ у його творчості. Його драми порушують в узагальнених, романтико-символічних образах проблеми сучасного авторові світу, які і сьогодні хвилюють людей. Це проблеми добра і зла, кохання й пристрасті, індивідуалізму, ідеалізму. Конфлікт байронівських героїв із суспільством, з цілим світом має трагічний характер. Герої Байрона воюють проти насильства, несправедливості, тиранії, шукають у житті опори, основи.

“Каїн”(1821 р.). Це – найвідоміша драма Байрона, твір, що часто перекладався на інші мови, зокрема українську (Іван Франко, Леся Українка, Олександр Навроцький, Євген Тимченко, Юрій Корецький, Микола. Кабалюк). Драма захоплює своєю масштабністю, універсальністю постановки питання добра і зла, провини за те, що зло існує на Землі, що рід людський занурився в моральне багно. Захоплює і прометеївський характер головного героя, його новаторське трактування світобудови.

Біблійний персонаж Каїн, який вбив свого єдинокровного брата і несе на собі печать непростимого злочину, у байронівській драмі – перший бунтівник на Землі, людина, яка першою почала жаліти людей за їх страждання, на котрі прирік їх Всевишній. Хоч Каїн працював біля землі, але його гострий розум не давав йому спокою. Чому страждають люди і ще й восхваляють небесного повелителя? Чому Адам і Єва за свій потяг до знань вигнані з раю, приречені на важку працю і служать повелителю? Каїн шукає відповіді. І необхідні знання дає йому грішний ангел Люцифер. Але знання додають Каїнові ще більшої туги та печалі за людей. Каїн шукає людину-однодумця, з якою він міг би поділитися своїми сумнівами. Авель – людина богобоязна. Він покірно несе людський тягар життя і пропонує братові покаятися й принести жертву Богові. Каїн несе на олтар плоди своєї праці, а Авель, котрий пасе худобу, – своєї. Всевишній не приймає жертви Каїна, розвіює вітром плоди землі, а кров, тварин, принесених Авелем, забирає собі. Це обурює Каїна. Брати сваряться. Каїн випадково вдаряє Авеля, руйнуючи його олтар. Для Авеля удар виявився смертельним.

Отож, прагнучи справедливості й милосердя для людей, Каїн сам здійснив злочин, тому виправдання йому нема. Каїн повстав проти зла і сам став злом, повстав проти смерті і сам приніс смерть у світ. Богоборець терпить поразку в боротьбі проти вищих сил, залишається самотнім, проклятим вищими силами і людьми, навіть рідними. Сповнений страждання Каїн іде у безвість.

В драмі змальовано ще одного бунтівника – грішного ангела, який також прагне свободи, пізнання, думає про добро і зло. Зауважимо, що Байрон виявився тонким психологом, коли розкривав нам у творі складний світ людини, людську суперечливу душу.

“Дон Жуан”. З 1818 року Байрон працює над великим романом у віршах “Дон Жуан”. Це була складна праця. Автор поєднує в творі дві форми: ліричну й епічну. Зображення реалістичних картин супроводжується сатирою, іронією, насмішками. Хоч дія драми відбувається у 80-х роках ХVІІІ ст., розкриваються й проблеми сучасного Байрону життя. За задумом драма мала складатися з 25 пісень, але встиг Байрон написати 17.

Драма починається з пісні про романтичну юність героя – молодого юнака, іспанця дона Жуана. Це дворянин, якого доля кидала з однієї авантюри в іншу, але так, що він завжди опинявся в епіцентрі важливих політичних, воєнних подій Європи (як пасивний їх учасник). Байрон, коментуючи його думки і вчинки, не обмежується однак поглядами героя, а й сам вдається до міркувань, спостережень, що надає твору глибини.

Пригоди героя – цікаві, авантюрні. Високоосвічена мати донна Інес виховує свого сина в моралі, але 16-річний Жуан вступає в любовний зв’язок з одруженою жінкою. Щоб пригасити скандал, Жуана відправляють подорожувати.

Аварія корабля, щасливий порятунок Жуана дочкою пірата на пустельному грецькому острові приводять до того, що Жуан і Гайда закохуються. Але пірат вважає, що кохання не потрібне дочці. Він продає невідомого прибульця (Жуана) в рабство. Жуан, у жіночому одязі, опиняється в гаремі султана. Султану подобається нова наложниця. А Жуан тим часом не може розібратися з пікантними ситуаціями з дамами в гаремі, та скоро йому вдається втекти. Опиняється біля Ізмаїлу, який у цей час штурмують війська Суворова. Жуан стає героєм штурму. Генералісимус нагороджує його і посилає до Катерини ІІ в Петербург. Імператриця обирає цього симпатичного іспанця своїм черговим фаворитом. Але в нього є суперники. Щоб позбутися Жуана, вони посилають його з дипломатичною місією через Німеччину і Бельгію до Англії. Там він стає “своєю людиною” як серед аристократів Лондона, так і в провінції, закручує роман з чужою дружиною.

Байран хотів провести свого героя через битви, події в Європі і завершити розповідь про Жуана картинами французької революції, активним учасником якої він мав бути.

Але головне у творі – не пригоди героя. Вони є лише приводом для того, щоб розповісти про життя (проблеми, вади, норми, правила) суспільства різних країн Європи, показати несвободу, тиранію на всіх суспільних рівнях, проблеми політичні, філософські, мистецькі, моральні, етичні. Тому картини твору Байрона часто жагуче актуальні, іронічні, сатирично злі.

Автор висловлюється не романтично-піднесено, а зріло, виважено, у властивій йому манері розвінчує, висміює те, що заважає суспільству жити і розвиватися далі.

Джон Кітс(1795-1821)

Найліричніший поет Англії Джон Кітс прожив лише 26 років. Його біографія була, як на той час, звичайною. Але йому вдалося створити такі особливі, витончені, глибокі, яскраві, вразливі, красиві, пластичні твори.

Кітс відмовився від порівняння його з Байроном: “Байрон пише, що бачить, а я описую те, що уявляю”. Його життя можна вмістити в коротку формулу: кілька вірних друзів, кілька прегарних віршів, пристрасне кохання і рання смерть.

Він не подорожував, не бачив екзотичних картин природи, не зустрічався з гарними жінками. Він був книжником, тобто вчився на кращих зразках художньої літератури Європи, античності, особливо був закоханий у Шекспіра.

Уже в перших своїх творах показав себе блискучим майстром техніки віршування, новатором у галузі форми, поетом, який з однаковим успіхом використовував як класичні форми вірша, так і фольклорні, сонет. Усього шість років творив Кітс. Його творчість обривається на злеті.

Народився в сім’ї конюха, котрий згодом став власником кінного двору. Джон був найстаршим із чотирьох дітей і дуже любив свою родину, братів, сестер (це дуже важлива якість його духовного світу).

Батько помер раптово (упав з коня). Мати вийшла заміж вдруге, але невдало. Тому віддала дітей своїм батькам і сама про них не піклувалася. Коли Джону було 15 років, мати померла від сухот, а через декілька років від цієї ж хвороби помирає молодший брат. Ще через рік Джон зрозумів, що він хворий на туберкульоз. Потім не стане діда, бабусі, одного з опікунів осиротілих дітей (“шекспірівська трагедія”).

В житті Кітса була приватна школа з добрим учителем, який не тільки дав йому освіту, а й прилучив до поезії. Джон здобуває фах молодшого хірурга та фармацевта, чотири роки працює в лондонському шпиталі. Але раптом круто змінює свій життєвий шлях.

Кітс давно займається поетичною творчістю. Виходять друком його сонети. Це підштовхує Джона до остаточного переходу на літературний шлях, що прирікало його однак на матеріальну скруту.

Гордий бідняк страждав. Але змушений був приймати допомогу друзів. Він оселяється з братами в Лондоні. Тут виходить друком його перша поетична збірка “Вірші”. Ці ранні поезії – волелюбні, антитиранійні, хоч і не оригінальні. Та, головне, в них визначилась улюблена, “кітсівська”, тема – природи і мистецтва.

Переважна більшість поезій Кітса відображають ліричні почуття поета від сприймання картин природи, творів мистецтва. Картини – красиві, спокійні, сонячні, кожна квітка має свій характер, птах – свою пісню, а світ – це свобода, воля, тиша.

Найвідоміший ранній твір Кітса – сонет “Про коника і цвіркуна”. Автор стверджує, що поезія і природа – вічні, невмирущі (“краса – це істина, а істина – це краса”).

Згодом поет намагається висловити свої почуття і роздуми в поемі “Ендіміон”. Кітс мав намір створити поетичний роман – не реалістичний, як “Дон Жуан” Байрона чи “Євгеній Онєгін” Пушкіна, а суто романтичний з реалістичними картинами. Однак намір йому не вдався.

В основу сюжету “Ендіміона” покладено сюжет грецького міфу про вівчаря Ендіміона та богиню місяця Селену (Зевс узяв юнака-красеня на небо, а той настирливо залицявся до дружини Зевса Гери. Селена закохалася в юнака. Але Зевс через ревнощі прирік його на вічний сон у гірській печері).

Кітс дещо переробив міф. Селена (у Кітса – Цінтія)) з’являється юнакові уві сні, і він закохується в неї. Захпившись жагучою пристрастю, юнак вирушає на її пошуки. Під час подорожі Ендіміон допомагає людям, повертає життя загиблим закоханим. Але зустрічається з покинутою індійською дівчиною і чуттєво захоплюється нею. Водночас він страждає від того, що земна пристрасть взяла гору над небесним коханням. Та виявляється, що індійська дівчина – одне із земних втілень Цінтії. Тобто автор стверджує, що Краса живе у пристрасті, у діяльній любові до людей, у природі.

Хоч поема в цілому не була досконалою, але в ній є вдалі, пречудові місця (“Пісенька про горе”, гімн Пану, вступ до першої книги). Треба враховувати й той факт, що поетові було лише 22 роки. Проте досконалими спеціалісти вважають ритм віршів, поетичний розмір, зміни картин, описи переживань, інтонації.

А до збірок Кітса 1820 року (“Ламія”, “Ізабелла”, “Переддень святої Агнеси”) ввійшли найкращі твори поета.

Поема “Ізабелла або Горщик з базиліком” – це історія кохання багатої дівчини та бідного юнака. Жорстокі брати Ізабелли вбивають хлопця, бо він сестрі не пара. Ізабелла знаходить у лісі тіло коханого, відрізає голову й ховає у горщику з квітами базиліку. Поливає квіти лише своїми сльозами і вмирає від горя. Хоч від розповіді віє сентиментальністю, але вона – про справжнє кохання. Критика багатіїв (братів Ізабелли) привертає увагу читача.

Поема “Переддень святої Агнесси” розповідає про зимові гадання напередодні дня святої Агнесси – покровительки незайманих дівчат. Молода Маделіна, дочка жорстокого феодала не може дивитися на п’яні розгули батька, часто тікає від них, усамітнюється і береться за гадання, бажаючи побачити свого нареченого. Бідний хлопець Просперо, закоханий в Маделіну, пробирається в її будинок, ховається і вичікує моменту, коли можна буде зустрітися з нею. Він смертельно ризикує при цьому. Дівчина після гадань засинає. Хлопець пробуджує її й освідчується в коханні. Вони тікають з дому, поки батько та гості сп’янілі сплять.

Хоч сюжет завдяки своєму драматизму тримає читача в напруженні, але окрасою поеми є опис відтінків почуттів головних героїв (ніжність, цнотливість, страх, очікування, сміливість, пристрасть). Допомагають краще сприймати їх описи замку, розкішного столу, холодної зимової ночі, теплої дівочої кімнати. При цьому поет вміло використовує контрасти, зосереджує увагу на дрібницях, які підкреслюють щось велике, сильне, емоційне.

Остання поема Кітса “Ламія” присвячена темі кохання. Молода людина завжди пише і говорить про кохання, а молодий талановитий лірик створює поетичні шедеври, присвячені цьому прекрасному почуттю. У час написання поеми автор і сам був закоханий у свою гарненьку сусідку Фанні Брон, заручився з нею, але одружитися не зміг через матеріальну скруту.

Отже, “Ламія”. Існує давній міф про змію Ламію з жіночою головою і грудьми, яка живе в лісах та ярах і заманює пристрасним шипінням хлопців. Якось Ламія закохалась по-справжньому в хлопця, й кохання перетворило її в звичайну жінку. Але бог Аполлоній, який прийшов на їхнє весілля, розкрив таємницю Ламії. Тоді палац, де молоді збиралися жити, перетворюється на порох, наречена зникає, наречений гине.

У поемі Кітса нема такого героя, як бог Аполлон, зате є старий філософ, вчитель хлопця Лікія, котрий і розкриває йому очі на те, що відбувається, розповідає про перетворення жінок на змій. А Ламія в поемі – жінка, здатна заради кохання зректися минулого. Поема може мати кілька тлумачень: це і те, що велике почуття може змінити людину, це і повітряні замки кохання, це і філософська мудрість, яка швидко руйнує кохання чуттєве, кохання-насолоду.

Поезію Кітса перекладали українською мовою, але дуже мало. Найкращий переклад здійснили Василь Масик та Дмитро Паламарчук.