Тема 2. Інституційні чинники розвитку національної економіки

1. Поняття та сутність інститутів

2. Інституційне середовище: сутність та елементи

3. Формування базисних інститутів в умовах трансформаційного періоду

4. Базисні інститути економічної сфери

5. Базисні інститути політичної сфери. Теорія соціального вибору

6. Динаміка зміни інститутів у трансформаційній економіці

1. Поняття та сутність інститутів

Наявність необхідного набору інститутів - є найважливішим чинником економічного розвитку, оскільки вони визначають можливості і обмеження суб'єктів економічної діяльності.

Розуміння «інституту» еволюційно видозмінювалось. Представники старого інституціоналізму розглядали інститути як зразки і норми поведінки, а також стереотипи мислення, які впливають на вибір стратегії господарюючого суб’єкта та мають комплементарний характер до мотивації раціонального економічного вибору.

Представники нового інституціоналізму під інститутом розуміють закріплені правом та організаціями звичаї, норми і традицій, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного суспільства.

Розрізняють два підходи до розуміння суті «інституту»: «обмежений» і «розширений». Деякі науковці розрізняють «інститути» та «організації». Інститут як система відносин, що упорядковують взаємодії економічних суб'єктів на основі узгодження обмежень їхньої життєдіяльності, реалізує свій зміст через організації.

Організації є деякою суб'єктивізацією інститутів, джерело, що підтримує їхню силу (підприємництво – це інститут, формою реалізації якого є підприємство).

Даглас Норт як представник «розширеного» підходу дає систему визначень інститутів:

- «правила гри» в суспільстві;

- створені людиною обмеження, що організовують взаємини між ними;

- механізми, що забезпечують виконання правил, норм поведінки (хоча не обов’язково ефективні).

Класифікація інститутів: формальні інститути, неформальні інститути та примуси до виконання.

Формальні правила (інститути) - інститути, що набули статусу легітимних, і які стали обов'язковим правилом для суб'єктів господарювання: політичні інститути; економічні інститути; системи контрактації.

Під неформальними обмеженнями (інститутами) розуміють ті форми взаємодій, що існують в реальному житті, але в правовій практиці не узаконені. Неформальні інститути є своєрідним продовженням, розвитком та модифікацією формальних інститутів. В структурі неформальних інститутів виділяють легальні і тіньові.До легальних відносяться традиції, норми, правила, звичаї як традиційно зафіксований стереотип поведінки, який підтримує більшість у групі. Тіньові інститути можуть поділятися на кримінальні і некримінальні, тобто на відносини, що поки ще ніяк не регульовані (посередництво при розрахунках з бюджетом), і ті, які суперечать нормам, що регулюють господарські відносини (схеми ухиляння від податків).

Примус здійснюється через:

- внутрішні самообмеження суб'єкта з уваги на його переконання, менталітет, через механізм неформальних угод і домовленостей тощо;

- загрозу покарання за порушення відповідних правових норм;

- прямі суспільні санкції чи державне насильство.

Роль інститутів:

- впливають на функціонування економічних систем, створюють їх каркас;

- розв'язують проблеми координації суб’єктів суспільного відтворення;

- зменшують невизначеність вибору в умовах недостатньої та асиметричної інформації в економіці;

- визначають умови і можливості функціонування економічних законів;

- забезпечують форми економічної поведінки суб'єктів і реалізацію їхніх економічних інтересів.

Інститути виконують наступні функції:

- координація дій та регулювання поведінки суб'єктів господарювання;

- мінімізація трансакційних витрат.