Сутність та види структурних пропорцій в економіці

Структурна перебудова національної економіки

КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни

«НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

Співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки в процесі її розвитку, характеризуються поняттямструктури економіки.

Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, соціальні, галузеві, регіональні, зовнішньоекономічні.

Відтворювальні пропорції характеризують співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю, між споживанням та нагромадженням, між виробничими галузями та інфраструктурою.

Визначальна роль у структурній характеристиці економіки належить галузевій структурі. Основу галузевої структури сьогодні становлять макропропорції між секторами економіки, між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

Територіальне розміщення основних елементів того чи того міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їхні зв'язки з певною геосистемою країни (геосистема включає системи розміщення населення, техніко-економічну та соціальну інфраструктуру, системи природокористування та захисту природи) формують економічну основу регіональної структури економіки. Ключовим моментом формування певних територіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інтересів господарських систем і населення даної території, наявність корисних копалин та сировинної бази, природні умови, культурні традиції і т. п. На цій підставі формуються два типи регіональних систем: перший – розподіляє економіку на економічні райони, територіальні виробничі комплекси, спеціальні економічні зони; другий – стосується адміністративного підпорядкування: в Україніце економіка АР Крим, областей, районів.

Важливою характеристикою економічної системи є її соціальна структура. Соціальна структура відображає розподіл народного господарства за формами власності, за рівнем доходів певних верств населення.

Своєрідним дзеркалом стану економіки є структура зовнішньої торгівлі. Для індустріальне розвинутих країн характерна висока питома вага експорту промислової продукції, особливо кінцевої, з високим технологічнимрівнем, наукомісткої.

10.2. Стратегія структурних перетворень

Важливим компонентом національної економічної стратегії України є стратегія структурних перетворень.

Стратегія структурних перетворень − система правових, політичних, економічних, фінансових заходів, спрямованих на зміну пропорцій капіталу, зайнятості та національного продукту для збалансування економічної системи відповідно до потреб суспільства.

Економічне зростання забезпечують радикальні структурні зрушення, які охоплюють:

· визначення національних, політичних, внутрішніх і зовнішніх економічних пріоритетів, які гарантували б самофінансування України на найближчу перспективу і партнерську співпрацю з усіма країнами світу;

· створення інституційних умов для надходження прямих капіталовкладень і ефективного функціонування підприємств;

· зміну якості основного капіталу, мислення та якості трудового капіталу, якості й структури обігового капіталу;

· встановлення оптимальних міжгалузевих пропорцій і розміщення продуктивних сил.

Розв'язання цього комплексу проблем потребує узгодженого політичного, економічного, правового та фінансового функціонування усіх гілок влади.

У зв'язку з цим першочерговими завданнями є:

· Створення умов для розвитку конкуренції на основі спроможності підприємств до самофінансування.

· Створення нових самостійних підприємств, здатних привабити іноземні капіталовкладення.

· Трансформація централізовано керованих підприємств у ринкові, засновані на принципах самоуправління (підприємизація). Її мета − зменшення виробничих витрат, забезпечення прибутку.

· Запровадження вільного ціноутворення та здійснення ефективної митної політики і квотування.

Вирішальний вплив на напрями і динаміку структурних перетворень мають інституційні ринкові умови. Інституційне забезпечення має головним за мету створення економічного механізму, який стимулює ефективне функціонування усіх підприємств і розвиток інститутів ринку. Позитивних імпульсів економічному зростанню може надати інституційне забезпечення трьох напрямів: 1) виробнича інтеграція; 2) упорядкування видів і форм власності; 3) активізація структурної політики регіонів щодо підприємств, які розміщені в областях і мають власні органи управління та формують бюджет.

Найважливішим результатом ринкових економічних перетворень є створення правових та інституційних умов для активізації капіталовкладень. Тільки завдяки великим капіталовкладенням можна досягти структурних змін в економічному потенціалі країни, зайнятості та національному продукті. Капіталовкладення є матеріальною основою зростання продуктивної та ефективної функції праці і капіталу.

Зростання виробництва національного продукту можливе за збільшення:

· кількості зайнятих на AT;

· обсягу основного капіталу;

· продуктивної функції одного зайнятого;

· обсягу та оборотності оборотного капіталу.

Для певних зрушень у структурі національного капіталу і зайнятості необхідні великі капіталовкладення. Їх джерелами є:

· внутрішні запозичення у населення та підприємств через продаж облігацій або страхування;

· зовнішні запозичення у міжнародних кредитних установ (МВФ, Світовий Банк Реконструкції і Розвитку. Європейський Банк Реконструкції і Розвитку та ін.);

· легалізація тіньових коштів усередині країни та повернення в Україну незаконно вивезених і розміщених на таємних рахунках у зарубіжних банках та офшорних зонах коштів.

Передумовами інвестиційної привабливості України для надходження чужоземних капіталів є: створення правової держави, захист природних прав людини, свобода засобів масової інформації, утвердження політичної демократії; інвестиційне забезпечення ринкових перетворень, вільного переміщення праці, капіталів і товарів, вибору видів діяльності, захисту капіталів і прибутків. Це повинні усвідомити всі політичні сили, уряд, населення.

Оптимізацію структури національної економіки характеризують такі основні параметри:

· обсяг і структура національного продукту, який задовольняє потреби виробництва і населення на певний момент;

· обсяг і структура основного капіталу за видами виробництва продукту щодо потреб виробництва і населення;

· кількість і структура зайнятих, продуктивна сила яких забезпечує виробництво національного продукту відповідно до національних потреб.

10.3. Макроекономічна структурна перебудова

Вихідним пунктом і серцевиною процесу макроекономічної структурної переорієнтації є перехід від вертикальної до горизонтальної промислової політики.

Вертикальна промислова політика. Для ринкової економіки важливе правильне співвідношення вертикальної і горизонтальної промислової політики. В умовах лібералізації, передання виробничої ініціативи безпосереднім власникам капіталу вертикальні системи та директивні методи організації управління не сприяють продуктивній і ефективній функції праці й капіталу.

Вертикальна промислова політика − правові, організаційні, економічні заходи уряду країни щодо управління і регулювання економіки від вищої інстанції до нижчої; управлінські рішення мають директивний характер і обов'язкові до виконання нижчою інстанцією.

Економічні методи є дієвіші, а горизонтальні взаємозв'язки виробників прискорюють рух ресурсів, товарів, фінансів та ін.

Горизонтальна промислова політика. Промислова політика країни має бути підпорядкована двом найважливішим принципам ринкової економіки:

1) зростанню продуктивної функції праці і капіталу:

2) підвищенню ефективності виробництва одиниці продукції і національного продукту.

Відповідно до цих принципів промислова політика не може бути довільною або захищати інтереси певних політичних сил чи монополістів. Вона має на меті забезпечення:

· продуктивності праці зайнятих;

· збільшення кількості зайнятих різними видами виробничої діяльності;

· зростання випуску національного продукту, який задовольняв би потреби споживачів;

· зниження витрат на виробництво продукції, підвищення її конкурентоспроможності та забезпечення прибутків виробникам;

· зростання грошових доходів населення, підвищення його платоспроможності та рівня життя.

Вирішення цих завдань можливе за дотримання умов лібералізації підприємства (відсутності вертикальної системи управління і регулювання економіки, створення конкурентного середовища для різних виробників задля підвищення продуктивності та ефективності їхнього виробництва) і горизонтальної промислової політики.

Горизонтальна промислова політика − правові, організаційні, економічні заходи влади, спрямовані на забезпечення умов економічної свободи підприємств, підприємців, бізнесменів, встановлення між ними взаємовигідних виробничих, фінансових, торговельних зв'язків.

Сутність цієї політики в тому, що уряд не надає підприємствам безпосередньої допомоги (субсидій тощо), а створює рівні умови для їхньої діяльності. Свої позиції на ринку виробники повинні завойовувати в конкурентній боротьбі.